Білет № 1

Сравнение эффективности доменного и внедоменного получения металла

Доменное получение	Внедоменное получение
Возможности переработки бедных железных руд
Обеспечивает получение кондиционного чугуна из железных руд с любым содержание железа. Содержание железа влияет лишь на технико-экономические показатели процесса.	Металлизация бедных руд (применение для этих целей металлургии железа) может быть эффективна лишь для получения кричного железа и жидкого металла. Неэффективно получение частично металлизованных материалов (большое количество тепла на нагрев пустой породы и большой расход восстановителя) и губчатого железа (если пустой породы>2,5…3,0% - много шлака в ДСП, следовательно высокий расход электроэнергии).
Наличие примесей других элементов
Чугун имеет нормальный состав по S, но Cu, P, Si удалить невозможно	не удаляется практически ни один попутный элемент, кроме S (~30%). Т.е. все что было в руде попадает в сталеплавильный агрегат. В случае с жидким металлом – удаляется Zn и щелочи, десульфурация, Si, возможно P – зависят от режима процесса
Физические свойства руды
Переработка исключительно кускового материала (>3…5мм), следовательно, необходимо окускование руд (агломерация, производство окатышей).	При получении кричного и губчатого железа см. Доменное получение. Низкотемпературная металлизация измельченных руд возможна в специальных агрегатах (аппарат кипящего слоя). Для большинства способов внедоменного получения металла размер кусков руды значения не имеет.
Использование недефицитных видов топлива
Ничто кроме металлургического кокса применимо быть не может (т.к. свойства кокса сохраняются при высокой температуре). Отсутствие кокса влечет за собой смерть доменного производства.	Большинство известных технологий металлургии железа не требует в качестве компонента шихты кокса. Применяют восстановительные газы (в основном при производстве губчатого железа), недефицитные виды каменного угля, бурые угли и продукты их переработки, нефтепродукты (выбор топлива зависит от экономики и конъюнктуры региона).
Использование новых видов энергии
Применение атомной энергии и энергии плазмы не исключается	Наибольший эффект от атомной энергии и энергии плазмы достигается именно во внедоменном процессе, это резко повышает конкурентоспособность с доменном производством в обозримом будущем.

1. Культурно - історичні передумови формування постмодерного дискурсу в українській літературі.

Термін «Сучасна українська література» багатозначний, проте коли точно не зазначено, від якого моменту літературу називають сучасною, часто мають на увазі сукупність творів, написаних від часу здобуття Україною незалежності в 1991 році. Таке розмежування зумовлене відмиранням після 1991 року загальнообов'язкового для СРСР стилю соціалістичного реалізму та скасуванням радянської цензури. Принципові зміни в українській літературі відбулися ще у роки Перебудови (1985) і особливо після Чорнобильської катастрофи (1986)[1].

Для нової україномовної літератури характерне зниження патріотичного та морального пафосу типового для соцреалізму. Багато творів відзначені іронією, переоцінкою цінностей та зверненням до тем, що були забороненими за радянських часів. Також завдяки доступу до творів іноземних авторів та до українських творів 1920-1930-х років та до діаспорної літератури в українській літературі значно розширилося стильове різноманіття. При цьому багатьма дослідниками відзначається відсутність тяглості між поколіннями і різкий розрив з традицією сучасних авторів[8]. В зв’язку з відсутністю доступу до творів західних авторів, особливістю українського постмодернізму є його запізнення у часі. Західні твори в стилі постмодернізму з’явилися вже в 1950-1960-х роках, а українські — в 1990-х. Культурна ізоляція та обрив модерністичної традиції радянською владою призвели до того, що частина сучасних авторів пишуть у модерністичному стилі, інша частина — у соцреалістично-народницькому, а третя частина намагається орієнуватися на міжнародні взірці і надолужувати історичну прогалину. При тому, що українська класика часто зосереджує увагу на житті українського села, події творів сучасної літератури відбуваються в просторі міста, не рідко також за кордоном України (наприклад «Перверзія» Ю. Андруховича). Одним з вийнятків є твори В. Медведя, в яких події відбуваються в українському селі.

В історії української літератури письменників прийнято умовно розділяти по десятиріччям.

В 1990-х Гундорова виділяє три літературні покоління[4]. Перше покоління складають шістдесятники (Л. Костенко, В. Шевчук, Д. Павличко, І. Драч, Ю. Мушкетик, В. Дрозд, В. Яворівський). Багато представників цього соціально активного покоління інтегрувалися у владні структири, стали членами комітетів державних премій. Друге покоління вісімдесятників це письменники, які почали публікуватися за умов уже послабленої цензури (І. Римарук, В. Герасим'юк, О. Забужко, Л. Таран, Н. Білоцерківець, Ю. Андрухович, К. Москалець, В. Неборак) було менш соціально ангажованим і мало тенденцію до іронічного та меланхолійного ставлення до життя. Третє покоління представляє письменників дев'ятдесятників (С.Процюк, С. Жадан, І. Андрусяк, Т. Прохасько, М. Кіяновська). Це покоління вже не було концентроване на вивільненні від цензури і розвинуло велику кількість різноманітних стилістичних напрямків.

В новій українській літературі широко висвітлюються еротичні сюжети, які були дуже обмежено виражені в українській класиці та літературі радянського періоду. В деяких творах сама сексуальність є центром уваги (наприклад «Те, що на споді» Ю. Покальчука, «Діви ночі» Ю. Винничука), в інших вона має концептуальне значення («Польові дослідження з українського сексу» О. Забужко, «6х0» Ю. Тарнавського). Ґендерна тематика з виділенням чоловічого (твори груп «Бу-Ба-Бу», «Пси святого Юра», Юрій Тарнавський) та жіночого (Оксана Забужко, Євгенія Кононенко, Софія Майданська, Галина Пагутяк, Надія Тубальцева, Світлана Йовенко) письма також набула значення в творах сучасних авторів.

Стилістично сучасні українські письменники користуються низкою стилів та їх комбінаціями. Типовими постмодерністськими романами є «Перверзія» Юрія Андруховича та «Воццек & воццекургія» Юрія Іздрика. В стилі, близькому до магічного реалізму, написано роман «НепрОсті» Тараса Прохаська. Оксана Забужко у романі «Польові дослідження з українського сексу» використовує феміністичні та постколоніальні мотиви. Деякі письменники (Є. Пашковський, В. Медвідь, К. Москалець) пишуть у неомодерністичному стилі. Крім того інші письменники використовують такі стилі, як неопозитивізм (Р. Іваничук, Ю. Мушкетик), модернізм (В. Шевчук), неомодернізм (В. Медвідь, Є. Пашковський, К. Москалець, О. Ульяненко, Г. Пагутяк), апокаліптицизм (О. Ульяненко), екзистенціалізм з елементами психоаналізу (С.Процюк), богеміанізм (Ю. Андрухович), магічний реалізм (Т. Прохасько, В. Ґабор, О. Довженко), порно-еротицизм (Ю. Винничук та Ю. Покальчук), передпостмодерністичні явища (В. Діброва, Б. Жолдак, Л. Подерв’янський, Ю. Винничук), постмодернізм (Ю. Андрухович, Ю. Іздрик, Т. Прохасько), метаісторизм (В. Кожелянко), фемінізм (О. Забужко, Є. Кононенко, Л. Таран, Н. Тубальцева), дитячо-підліткова альтернатива (С. Жадан, Л. Дереш, І. Карпа, Т. Малярчук, С. Поваляєва, Н. Сняданко, С. Пиркало, С. Андрухович)[13]. В поезії це інтелектуалізм (І. Римарук, О. Забужко, Н. Білоцерківець), меланхолійна метафізичність (О. Лишега, В. Махно, М. Кіяновська, І. Андрусяк), міфологізм (В. Герасим'юк), нео-бароко (Ю. Андрухович, загалом поетичні групи Бу-Ба-Бу та ЛуГоСад), рокова ритміка (В. Неборак), футуризм (С. Жадан), пародійність (О. Ірванець), новолітеризм (В. Цибулько)[14], некрокомунізм (Вано Крюгер), неофутуризм (Юрій Завадський).

2. Роман «Ключ» В.Шкляра — традиції, новаторство, жанрова поліфонія твору.

Ключ — роман популярного українського письменника Василя Шкляра виданий в 1999 році. Роман зібрав чимало нагород на кшталт відомої премії «Золотий Бабай» за кращий гостро сюжетний роман, премію журналу «Сучасність», премію журналу «Олігарх», міжнародну премію конвенту фантастів «Спіраль століть»[1]. Роман неодноразово видався в Україні (станом на 2009 рік — 12-ть разів) та за кордоном[2]. Твір перекладений багатьма мовами, зокрема й такими: російською, шведською, вірменською[3]. Сам задум автор виношував дванадцять років. В основу лягла почута ним історія про те, як один хлопець винайняв житло в Києві, а після того до нього так і не з'явився господар по плату. Зі слів автора «Мені вона видалася привабливою: сам факт давав дуже великий простір для фантазії. Адже нормальна людина мусить замислитися, куди поділася інша людина! І починаються пошуки… Я довго носився з цим задумом, а потім сів і написав роман за тридцять днів».Дія у цьому романі власне, як і сюжет, це скоріше за все декорації, бо провідну роль відіграє не дія не сюжет, а описи через які передається напруга від азарту розкрити одвічну таємницю, таємницю морокову, лиху, пекельну, фатальну але таку принадливу. Таємниця фатууму... хто дав Андрієві того ключа? Навіщо? І що Андію з цим ключем робити? Ключ в цьому романі – це не тільки маленький фігурний шматочок заліза, яким можна відчинити цілком реальні двері. Це також перепустка, свого роду запрошення відкрити дверей небезпечної таємниці – того, що хоч якось може вселити в головного героя надію, що він краще за інших, що він ще не остаточно деградував, що він ще здатний до дій, до кохання, до героїзму... Ключ – це символ останньої надії стати справжнім героєм хоча би в своїх очах і очах коханої людини... Одначе, ключ – це лише шанс і його ще потрібно використати ...ЗМІСТ: Основа сюжету роману не сказати заплутана, але доволі парадоксальна. Андрій Крайній, журналіст, філолог, який вільно володіє французькою та грабаром (давньовірменською мертвою мовою), підшукуючи собі житло, бере ключ від квартири номер 13 по вулиці Ронідинській у абсолютно незнайомої людини. Подальші його пригоди пов'язані саме із з'ясуванням особистості цієї людини та спробами її знайти. Ускладнюється все й тим, що на шляху героя трапляється ще й чарівна ала страшенно втаємничена жінка Сана. Таким чином, в Андрія два завдання: віднайти ключик до серця й тіла коханої жінки і спекатись ключа від ставшого ненавистним помешкання. Винуватців зникнення та загибелі Олеся Остапчука, художника і хазяїна квартири, Андрій знаходить неподалік від селища Некричі. Це подружжя — вуайерист Саватій Ярчук та його темношкіра надзвичайно процептивна (та, що спонукає до сексуальної активності) дружина Каміла, хазяї невеличного готелю "Млин", образ якого в уяві читача повинен скластися з таких характеристик, як цитадель, палац, вежа над прірвою. Як з'ясовується, бідний художник Остапчук, розчарувавшись в собі, в житті та в своїй творчості, тієї ж ночі, коли віддав ключ від своєї квартири Крайньому, утік з Києва й потрапив в тенета, розставлені жорстокими збоченцями. За ним слідом пішли Андрій з Оксаною і не уникнули тієї ж пастки. В результаті загинули всі, окрім головного героя, який всю цю історію й переповідає "високому суду".