Білет № З

1. Критичний дискурс української літератури рубежу ХХ-ХХІ століть: специфіка.

Численну кількість несхожих між собою, суперечливих художніх напрямків у світовому мистецтві XX століття позначають як модернізм, або сучасне мистецтво, в якому повністю втрачено зв'язки з традицією і створюється щось абсолютно нове, що ніколи раніше не було виражене митцем, а схожість із реальністю є мінімальною за принципом: чим менше реального життя в мистецтві, тим більше воно є мистецтвом.

Мистецтво модернізму стало своєрідною опозицією технократичному мисленню та сцієнтизму. Спроба вийти за межі раціональної діяльності сприяла абсолютизації спонтанного, інтуїтивного діалогу людини і світу. В рамках цієї тенденції стверджувалось світосприйняття, засноване на емпатії - здатності людини до глибокого співчуття, осягненню буття через інтенсивне емоційне прозріння. Це призвело до появи таких стильових форм як фовізм, дадаїзм, абстракціонізм, ташизм, орфізм, сюрреалізм тощо.Митці, щоб привернути до себе увагу, постійно мали бути оригінальними, винахідливими, збагачуючи арсенал своїх образотворчих прийомів. Одні напрямки модернізму абсолютизували об'єктивний зміст образу (натуралізм), його формальну сторону (формалізм), інші - психологічні витоки (література "потоку свідомості"), емоційну насиченість (експресіонізм).В цілому численні течії модернізму: кубізм, фовізм, неоімпресіонізм, експресіонізм, символізм, футуризм, імажинізм, сюрреалізм, конструктивізм, абстракціонізм, поп-арт, примітивізм та інші - відійшли від традиції зовнішньої схожості при зображенні життя. Основна риса модернізму - метафорична побудова образу за принципом асоціативності, вільної відповідності виразних форм настроям і переживанням. Іншими словами, люди мистецтва XX ст. свідомо відмовилися наслідувати реальному світу, а почали створювати свій штучний світ, що живе за законами їх фантазії та інтелекту. Відмовляючись від традицій у мистецтві і вважаючи формальний експеримент основою свого творчого методу модерністи розвивали мистецтво під знаком знищення образності на користь абстракції, алегоричності, деформації та примітивізму.

Друга половина ХХ сторіччя характеризується як доба постмодернізму - нового періоду в розвитку культурно-історичного процесу. Стосовно самого терміна "постмодернізм", його тлумачення, історії виникнення та відношення до попередньої модерністської культури досі немає чітких і загальноприйнятних визначень. Існує безліч різноманітних концепцій стосовно характеристик та хронологічних рамок визначення та описання постмодернізму, що іноді висловлюють прямо протилежні точки зору. Постмодернізм сформувався як теорія мистецтва та літератури в ході спроб освоїти досвід різноманітних неоавангардистських течій за весь період після Другої світової війни. Виникненняпостмодернізму як умонастрою людини останньої чверті ХХ століття пов'язане з розвитком технічних засобів масових комунікацій і несе на собі відбиток розчарування в ідеалах і цінностях доби Відродження і Просвітництва з їх вірою в прогрес, панування розуму, безмежність людських можливостей.Термін "постмодернізм" вперше було застосовано в 1917 році в праці Р. Паннвіца "Кризис европейской культуры", а в 1934 році літературознавець Ф. Де Оніс використовує його для означення реакції на модернізм. У 1947 році А. Тойнбі в праці "Осягнення історії" надає терміну "постмодернізм" культурологічного значення, вживаючи його як символ кінця західного панування в релігії та культурі. Статус поняття постмодернізм набуває у 80-і роки завдяки працям Ж.-Ф. Ліотара, який розповсюдив дискусію про нього на сферу філософії.На сьогоднішній день існує ряд підходів до сутності постмодерну. Зокрема, М. Н. Епштейн головним чинником виникнення постмодерністської культури розглядає безперервне зростання кількості циркулюючої в суспільстві інформації. Людина на рубежі XX-XXІ сторіччя має сприйняти в десятки тисяч раз більше інформації, ніж це було 300-400 років тому. Саме це надає постмодерністській культурі травматичного характеру, бо індивід відчуває себе здебільшого калікою, що нездатна співвідносити себе з навколишнім середовищем. Виникає новий тип чуттєвості, що характеризується байдужим, притупленим відношенням до існуючого. Постмодерний індивід відкритий до всього, але ж він сприймає все як знаки, навіть не намагаючись осягнути сутність явищ. Тому постмодернізм - культура швидких і легких дотиків, коли все сприймається як цитата, умовність, за якою неможливо знайти основу. Свідома орієнтація на компіляцію та цитування мистецьких творів минулих століть - одна з характерних рис постмодернізму. З цим пов'язані такі риси, як: зміщення уваги з породження нового на гру з уже створеним; відмова від уявлення про митця як творця; скепсис по відношенню до оригінальності твору; стирання відмінностей між "високою" і "масовою" культурою;Xудожні устремління постмодернухарактеризуються як пошук альтернатив модернізму, що призвели до створення нових образів, нових засобів і матеріалів зображення. Так, у художній практиці відбувся перехід від зацікавленості об'єктами зображення до самого процесу їх створення. Посилюється соціальна спрямованість мистецтва (фемінізм у мистецтві, "мистецтво аутсайдерів" - етнічних меншин). Активно розвиваються напрямки, що використовують образи масової культури; розквітає фотомистецтво; великий вплив на творчість митців має розвиток технологій (відео, комп'ютерів, Інтернету).

2. Традиції «химерної прози» в романі В.Шкляра «Залишенець».

Химерна проза — значний обсягом прозовий твір, у якому розповідається про неймовірні події, де реалістичне поєднується з фантастичним, умовним; засоби іронії, гротеску, театральності - з елементами фольклорної та міфологічної поетики. У "химерних" творах відбуваються дивовижні метаморфози з персонажами, зміщення подій у часі й просторі.

Ознаки химерної прози:

Використання міфів.

Міф не має хронотопу.

Присутність химерних образів.

Межу між світом реальним та ірреальним стерто.

Яскравими представниками химерної прози є: Володимир Дрозд ("Ирій", "Білий кінь Шептало"), Валерій Шевчук "Дім на горі", В. Земляк ("Лебедина зграя")

Дата добавления: 2015-04-24