Білет № 5

1. Гендерні студії як свідчення актуалізації феміністичної ідеї в сучасній українській літературі. Наукові та літературно-критичні праці С.Павличко, Т.Гундорової, О.Забужко, В.Агеєвої, Н.Зборовської та ін.

Літературний фемінізм – це особливий критичний дискурс, спрямований на підрив патріархальної культурної системи. Гендерні дослідження передбачають студії над різноманітними аспектами чоловічої та жіночої відмінності: над особливостями мислення, поведінки, психології, підходів у відображенні чоловічого та жіночого досвіду у культурі. Мета феміністичної критики – емансипаційна спрямованість на звільнення від панівного традиційно-патріархального погляду. Аналіз має виявити суперечності між традиційно-патріархальним та феміністичним опануванням літератури, скомпрометувати різні стереотипи традиційної культури як культури ідеологічно спрямованої.

Л-ра:

1.Забужко «Хроніки від Фортінбраса» - збірка есеїв 2. Н.Зборовська «Феміністичні роздуми»

2. 3. В.Агеєва «Поетеса на зламі століть»

3. 4.Т.Гундорова «ПроЯвлення слова»

4. 5. С.Павличко «Дискурс модернізму в укр..літературі»

5.

6. Проза Євгенії Кононенко. Феміністичний дискурс.

Проза Є.Кононенко – зразок “жіночого” письма в українській літературі,зокрема того, що в феміністичній критиці називають “психоаналітичною моделлю жіночого письма”, у сфері якого твори О.Забужко, С.Майданської, Т.Зарівної та ін. Досліджуючи його у світлі психоаналітичних концепцій З.Фрейда, К.Юнга, Ю.Кристевої, Н.Зборовська виділяє як специфічні такі його риси: “утвердження жіночої суб’єктивності як незалежної відфалічної символізації”]; “пошук власної тілесності та суб’єктивності, їх репрезентації в культурі, яка репресує жіноче”. У романах “Імітація”, “Зрада”, “Ностальгія”, в оповіданнях Є.Кононенко акцентовано психоаналітичні проблеми жіночого приватного життя;конфліктні ситуації в них вибудовуються на свідомому чи несвідомому

протистоянні жіночого і чоловічого світів, пов’язаного із феноменом сексуальності (згадаймо, останнє, за Р.Бартом, є “своєрідним кодом у розрізненні “чоловічого” і “жіночого” письма), домінування почуттєвого вияву самосвідомості героя, його внутрішнього “я”. Актуалізація цих

ознак у творах письменниці зумовлена її особливою увагою до інтимного світу героїв в аспекті феміністичної концепції “другої статті” (термін С. де Бовуар), її екзистенційної свободи і незалежності. Інтимні стосунки чоловіка і жінки у прозі Є.Кононенко продукуються як опозиції об’єкт-суб’єкт, патріархальний світ і вільний. У ній домінує мотив вірності і зради (нові його модифікації), багатогранно виокреслюється неідентичність понять кохання-любові у розвитку теми усвідомлення жінкою своєї самодостатності, здобуття нею власної суверенності. Якщо перший частково був у полі зору літературної критики, то друга і по сьогодні залишається поза його межами. Це й спонукало інтерес до осмислення концепції кохання-любові у творах Є.Кононенко. Авторка створює різні типи жінок, випробовуючи їх у ситуаціях (драматичних, а часом і трагічних) неоднозначних взаємостосунків з чоловіками, подолання своєї ролі як “підлеглогооб’єкта” (визначення С. де Бовуар). Героїні у перипетіях приватного життя – центр своєрідного трикутника, дві сторони якого – чоловік

(колишній чоловік) і людина, в яку вона закохується (або коханець). Як у традиційному літературному трикутнику, вибирати їй, але не між чоловіками: її вибір – то вибір власного самоутвердження як активного твердження як активного суб’єкта культури. Вероніка, героїня роману “Зрада”, здобуває успіх як режисер; Лариса (“Ностальгія”) відбулася як “провідний мистецтвознавець”; Гелена (“Нема раю на землі”) переживає “лавину нових подій, все переважно радісних” [3, 29], віддаючи себе гуманітарним проблемам довкілля. При цьому їм довелося зруйнувати й усталені уявленняпро родинне щастя, чоловіка як голову родини тощо. Через епізоди, ситуації вирішення проблеми вибору, через конфліктні вузли протистояння героїня – чоловік (на рівні їх рефлексій, вчинків), що нерідко екстрапольоване на мотив вірності-зради, письменниця опроявлює свою концепцію кохання-любові. У романі “Зрада” почуття Дмитра до Вероніки (дружини) у його роздумах про взаємостосунки з нею тлумачаться ним як “ніжність”. Акцентуючи на цьому, авторка вдається до антитетичних самовизначень героєм задоволення своїх сексуальних бажань: розважаючись з “жіночками” своєї будівельної бригади, він “і кусав, і жмакав, щоб уночі бути ніжним з Веронікою”. З Катериною Рачко, “грім-бабою”, яка врешті з усіх тих “жіночок” залишилась одна”, теж був “дикий, брутальний” – “всю свою ніжність беріг для Вероніки” [2, 31]. Другою складовою почуття Дмитра до неї була турбота – оберігання її від незгод зовнішнього світу (заради цього відмовився від улюбленої справи, збудував дім (квартиру), забезпечував достаток). Його любов сфокусовує в собі почуття чоловіка і батька. Невипадково в його сприйнятті дружина і донька зливаються воєдино (“його дівчата”). Промовиста деталь у згадці про першу зустріч з Веронікою – “взяв її до нас в гуртожиток, як підбирав песиків або пташок” [2, 75] – своєрідний знак гри у турботу про слабшого, меншого. Аналогічні й означення “годували з ложечки”, “переляканий горобчик”. “Людську істоту” Дмитро побачив у ній пізніше,

вражений її знаннями з математики і поезії (досить показово для чоловічого поцінування людини), її емоційністю, коли читала напам’ять “Титарівну” Т.Шевченка. На запитання психоаналітика: “Скажіть, а ви любили свою дружину?” – не дано його слова-відповіді, фіксується його внутрішня реакція. “І він згадав їхні найкращі дні, найкращі години, найкращі хвилини, найкращі слова. В нього на обличчі з’явилась особлива легка посмішка” [2, 80] - ця характеристика знаходить чітке, як діагноз, визначення психоаналітика: “Ви дуже любили її” [2, 81]. Його зміст розшифровано в підкресленні “виняткової” заслуги Дмитра в тому, що Вероніка, “дитина з радянського дна досягла професійного рівня, якого досягають далеко не всі, народжені в елітних родинах!” [2, 81]. Таким чином наголошується панівний у тоталітарно-патріархальному суспільстві тип чоловіка як активного суб’єкта в родині.

Дата добавления: 2015-04-24