Про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі 6 страница

покарання до засуджених неповнолітніх можуть застосовуватися такі

заходи стягнення:

попередження;

догана;

сувора догана;

скасування поліпшених умов тримання, передбачених статтею 143

цього Кодексу;

поміщення в дисциплінарний ізолятор на строк до п’яти діб з

виведенням чи без виведення на навчання або роботу.

Стаття 146. Посадові особи, які застосовують заходи

заохочення і стягнення до засуджених

неповнолітніх, та обсяг їх повноважень

1. Крім посадових осіб, визначених у статті 135 цього

Кодексу, правом застосування заходів заохочення і стягнення

користуються старші вихователі і вихователі.

2. Старший вихователь має право застосовувати в усній формі

такі заходи заохочення і стягнення:

подяка;

дострокове зняття раніше накладеного ним або вихователем

стягнення;

попередження;

догана.

3. Вихователь має право застосовувати в усній формі такі

заходи заохочення і стягнення:

подяка;

дострокове зняття раніше накладеного ним стягнення;

попередження;

догана.

Стаття 147. Переведення засуджених із виховної колонії

до виправної колонії

1. Засуджені, які досягли вісімнадцятирічного віку,

переводяться із виховної колонії для дальшого відбування покарання

до виправної колонії мінімального рівня безпеки із загальними

умовами тримання.

2. Питання про переведення засудженого, який досяг

вісімнадцятирічного віку, з виховної колонії до виправної колонії

вирішується центральним органом виконавчої влади, що реалізує

державну політику у сфері виконання кримінальних покарань за

рішенням педагогічної ради і поданням начальника виховної колонії,

погодженим із службою у справах дітей.

Стаття 148. Залишення у виховних колоніях засуджених,

які досягли вісімнадцятирічного віку

1. З метою закріплення результатів виправлення, завершення

загальноосвітнього або професійно-технічного навчання засуджені,

які досягли вісімнадцятирічного віку, можуть бути залишені у

виховній колонії до закінчення строку покарання, але не довше ніж

до досягнення ними двадцяти двох років.

2. Залишення засуджених, які досягли вісімнадцятирічного

віку, у виховній колонії проводиться за рішенням педагогічної ради

постановою начальника колонії, погодженою із службою у справах

дітей.

3. На засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку і

залишені у виховній колонії, поширюються умови відбування

покарання, норми харчування і матеріально-побутового забезпечення,

встановлені для неповнолітніх засуджених. Умови праці осіб, які

досягли вісімнадцятирічного віку, встановлюються відповідно до

законодавства про працю.

Стаття 149. Участь громадськості у виправленні

і ресоціалізації засуджених неповнолітніх

1. Для надання допомоги адміністрації виховної колонії в

організації навчально-виховного процесу і зміцненні

матеріально-технічної бази колонії, здійснення громадського

контролю та оцінки рівня дотримання прав людини, вирішення питань

соціального захисту засуджених, трудового і побутового влаштування

осіб, які звільняються, при виховних колоніях створюється

піклувальна рада з представників органів державної влади, органів

місцевого самоврядування, громадських організацій.

Організація і діяльність піклувальної ради визначаються

положенням (429-2004-п), яке затверджується Кабінетом Міністрів

України.

2. З метою підвищення ефективності виховного впливу на

засуджених і надання допомоги адміністрації виховної колонії при

відділеннях соціально-психологічної служби можуть створюватися

батьківські комітети (z0100-13). Діяльність батьківського

комітету визначається положенням, яке затверджує начальник

виховної колонії.

57. Особливості виконання покарання у виді позбавлення волі стосовно вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до 3-х років.

Стаття 141. Відбування покарання засудженими вагітними

жінками, матерями-годувальницями і жінками,

які мають дітей віком до трьох років

1. При виправних колоніях, в яких відбувають покарання

засуджені до позбавлення волі жінки, у разі потреби

організовуються будинки дитини. Засуджені жінки мають право

влаштовувати в будинки дитини своїх дітей віком до трьох років.

Будинок дитини при виправній колонії є дитячим закладом. У

будинках дитини діти перебувають під опікою адміністрації дитячого

закладу на повному державному забезпеченні, їм створюються умови,

необхідні для нормальної життєдіяльності та розвитку. Якщо

засуджена жінка не виявила бажання проживати в будинку дитини

спільно із своєю дитиною, їй має бути надана можливість вільно

спілкуватися з нею без обмежень. Не вважається обмеженням

спілкування жінки із своєю дитиною, якщо від засудженої

вимагається відвідувати дитину у час, вільний від виконання

покладених на неї обов'язків.

2. Матері-годувальниці і вагітні жінки можуть одержувати

продуктові посилки (передачі) в асортименті, який визначається

медичним висновком.

3. Засуджені жінки можуть проживати із своїми дітьми віком

до трьох років у будинку дитини, для цього адміністрація виправної

колонії створює необхідні умови для проживання і контролю за

поведінкою жінок у будинку дитини.

4. Засуджені жінки з вагітністю понад чотири місяці або які

мають при собі дітей віком до трьох років у випадках, коли до них

не застосовується звільнення від відбування покарання відповідно

до статті 83 Кримінального кодексу України (2341-14),

направляються адміністрацією виправної колонії для дальшого

відбування покарання у виправну колонію, при якій є будинок

дитини.

5. Відвідування близькими родичами дитини, яка перебуває в

будинку дитини, та умови їх спілкування визначаються центральним

органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію

державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

6. Діти засуджених жінок за згодою матері можуть передаватися

її родичам чи за згодою матері та за рішенням органів опіки і

піклування - іншим особам або після досягнення трирічного віку

направляються до відповідних дитячих закладів.

7. Якщо у матері дитини, яка досягла трирічного віку,

невідбута частина строку покарання не перевищує одного року і вона

сумлінно виконує свої материнські обов'язки, перебування дитини в

будинку дитини може бути продовжено адміністрацією виправної

колонії до звільнення матері.

93. Особливості матеріального забезпечення засуджених жінок,

які проживають за межами виправної колонії, та їх дітей віком до

трьох років

Засуджені жінки, які проживають за межами виправної колонії,

та їхні діти віком до трьох років забезпечуються харчуванням,

речовим майном за нормами, установленими для вагітних жінок та

матерів-годувальниць, які перебувають у будинку дитини при

виправних колоніях. За бажанням засудженої на період звільнення її

від роботи їй та на її дитину може видаватись грошова компенсація

за харчування і речове майно в установленому у виправній колонії

розмірі.

Після закінчення післяпологової відпустки адміністрація

колонії влаштовує засуджених жінок, які проживають за межами

колонії, на роботу на підприємстві виправної колонії або на

контрагентських об'єктах.

Адміністрація виправної колонії сприяє засудженим жінкам у

влаштуванні їх дітей у ясла. При потребі на період робочого дня

матерів їх діти можуть перебувати в будинках дитини при виправних

колоніях.

52. Проживання засуджених жінок за межами виправної колонії

Адміністрація виправних колоній направляє засуджених жінок з

вагітністю понад чотири місяці або жінок, які мають при собі дітей

віком до трьох років, для відбування покарання у виправну колонію,

де є будинок дитини. При цьому на кожну засуджену, достатньо

вивчену адміністрацією, складається детальна характеристика, у

якій робиться висновок про можливість надання їй надалі права

проживання за межами колонії.

Дозвіл на проживання за межами колонії засудженим жінкам,

звільненим від роботи у зв'язку з вагітністю і пологами, а також

до досягнення дитиною трирічного віку, оформляється мотивованою

постановою начальника колонії, узгодженою із спостережною комісією

(додаток 23 до цих Правил).

Засудженим жінкам, які проживають за межами виправної

колонії, видаються посвідчення встановленого зразка (додаток 24 до

цих Правил).

Бланки посвідчень зберігаються і обліковуються як бланки

суворої звітності.

Засуджені жінки, які проживають за межами колонії, зі складу

відділень не виключаються. З ними здійснюється повний розрахунок

із заробітної плати, видаються на руки гроші, які є на особових

рахунках, та особисті речі.

Питання про можливість застосування до засуджених жінок

умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини

покарання більш м'яким розглядаються адміністрацією колонії на

загальних підставах.

Не пізніше як за три місяці до досягнення дитиною трирічного

віку адміністрація колонії зобов'язана розглянути питання про

доцільність застосування до засудженої жінки умовно-дострокового

звільнення або помилування.

53. Направлення засуджених до виправних колоній мінімального

рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, виправних центрів та

дільниць соціальної реабілітації (адаптації)

Направлення засуджених до виправних колоній мінімального

рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, виправних центрів та

дільниць соціальної реабілітації (адаптації) здійснюється в

порядку, установленому Департаментом.

58. Особливості відбування покарання засудженими до довічного позбавлення волі.

Глава 22

ПОРЯДОК І УМОВИ ВИКОНАННЯ ТА ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ

У ВИДІ ДОВІЧНОГО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

Стаття 150. Місця відбування покарання у виді довічного

позбавлення волі

1. Засуджені до довічного позбавлення волі відбувають

покарання:

чоловіки - у секторах максимального рівня безпеки виправних

колоній середнього рівня безпеки та виправних колоніях

максимального рівня безпеки;

жінки - у секторах середнього рівня безпеки виправних колоній

мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання та

виправних колоніях середнього рівня безпеки.

2. Засуджені до довічного позбавлення волі тримаються окремо

від інших засуджених, крім тих, які після відбуття двадцяти років

покарання у приміщеннях камерного типу переведені до звичайних

жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки.

Стаття 151. Порядок і умови виконання та відбування покарання

у виді довічного позбавлення волі

1. Засуджені, які відбувають покарання у виді довічного

позбавлення волі, розміщуються в приміщеннях камерного типу, як

правило, по дві особи і носять одяг спеціального зразка. За заявою

засудженого та в інших необхідних випадках з метою захисту

засудженого від можливих посягань на його життя з боку інших

засуджених чи запобігання вчиненню ним злочину або при наявності

медичного висновку за постановою начальника колонії його можуть

тримати в одиночній камері.

2. На осіб, які відбувають довічне позбавлення волі,

поширюються права і обов'язки засуджених до позбавлення волі,

передбачені статтею 107 цього Кодексу.

3. Засуджені до довічного позбавлення волі залучаються до

праці тільки на території колонії з урахуванням вимог тримання їх

у приміщеннях камерного типу.

4. Для засуджених, які не мають загальної середньої освіти, у

виправних колоніях утворюються консультаційні пункти.

5. Засуджені до довічного позбавлення волі мають право:

витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і

предметів першої потреби гроші, зароблені в колонії, в сумі до

п'ятдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати;

одержувати один раз на місяць короткострокове побачення та

один раз на три місяці тривале побачення з близькими родичами

(подружжя, батьки, діти, всиновлювачі, всиновлені, рідні брати і

сестри, дід, баба, онуки). Тривалі побачення можуть надаватися і

подружжю, яке проживало однією сім’єю, але не перебувало у шлюбі,

за умови, що в них є спільні неповнолітні діти.

Засудженим надається щоденна прогулянка тривалістю одна година.

6. При сумлінній поведінці і ставленні до праці після

відбуття п’яти років строку покарання засудженому може бути

дозволено додатково витрачати на місяць гроші в сумі двадцяти

відсотків мінімального розміру заробітної плати, а після відбуття

п'ятнадцяти років строку покарання - брати участь у групових

заходах освітнього, культурно-масового та фізкультурно-оздоровчого

характеру.

7. Засудженим до довічного позбавлення волі може бути подано

клопотання про його помилування після відбуття ним не менше

двадцяти років призначеного покарання.

Стаття 151-1. Зміна умов тримання засуджених до довічного

позбавлення волі

1. Зміна умов тримання засуджених до довічного позбавлення

волі здійснюється в порядку, визначеному статтею 100 цього

Кодексу.

2. Засуджені до довічного позбавлення волі чоловіки можуть

бути переведені:

з приміщень камерного типу, в яких тримаються дві особи, до

багатомісних приміщень камерного типу виправної колонії

максимального рівня безпеки з наданням дозволу на участь у

групових заходах освітнього, культурно-масового та

фізкультурно-оздоровчого характеру в порядку, встановленому

законодавством, - після фактичного відбуття у таких приміщеннях не

менш як п'яти років строку покарання;

з багатомісних приміщень камерного типу до звичайних жилих

приміщень виправної колонії максимального рівня безпеки - після

фактичного відбуття у таких приміщеннях не менш як п'яти років

строку покарання.

3. Засуджені до довічного позбавлення волі, які злісно

порушують установлений порядок відбування покарання, можуть бути

переведені із звичайних жилих приміщень до приміщень камерного

типу виправної колонії максимального рівня безпеки.

4. Зміна умов тримання не застосовується до засуджених до

довічного позбавлення волі, які хворіють на венеричні

захворювання, активну форму туберкульозу, та з психічними

розладами.

Стаття 151-2. Особливості виконання та відбування покарання

жінками, засудженими до покарання

у виді довічного позбавлення волі

1. Жінки, засуджені до довічного позбавлення волі,

розміщуються, як правило, у секторах середнього рівня безпеки

виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами

тримання.

2. Для жінок, засуджених до довічного позбавлення волі,

встановлюється режим, передбачений для тримання засуджених у

виправній колонії середнього рівня безпеки.

59. Підстави звільнення від відбування покарання засуджених до позбавлення волі.

Стаття 152. Підстави звільнення від відбування покарання є:

1. відбуття строку покарання, призначеного вироком суду;

2. закон України про амністію;

3. акт про помилування;

4. скасування вироку суду і закриття кримінального провадження;

5. закінчення строків давності виконання обвинувального вироку;

6. умовно-дострокове звільнення від відбування покарання;

7. хвороба;

8. інші підстави, передбачені законом.

60. Поняття і види амністії.

КК Стаття 86. Амністія

1. Амністія оголошується законом України стосовно певної категорії осіб.

2. Законом про амністію особи, визнані винними у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили, можуть бути повністю або частково звільнені від відбування покарання.

Коментар Хавронюк 2010

1. Амністія - це вид звільнення від кримінальної відповідальності чи від покарання та його відбування, який на підставі закону про амністію застосовується судом щодо певної, але індивідуально невизначеної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів.

Акт амністії не скасовує і не змінює відповідного кримінального закону, не являє собою декриміналізації і не ставить під сумнів законність і обґрунтованість постанов­лених обвинувальних вироків.

Законом про амністію може бути передбачене: 1) повне звільнення зазначених у ньому осіб від кримінальної відповідальності чи від покарання (повна амністія); 2) част­кове звільнення зазначених у ньому осіб від відбування призначеного судом покарання (часткова амністія); 3) заміна засудженому покарання або його невідбутої частини більш м’яким покаранням.

Підставою звільнення від кримінальної відповідальності є повна та умовна амніс­тія. У цих випадках порушені кримінальні справи, що перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства та справи, що передані до судів, але не розгля­нуті ними, підлягають закриттю. Особи, підозрювані або обвинувачені у вчиненні злочинів, звільняються від кримінальної відповідальності судом за поданням органів дізнання та досудового слідства. Звільненню від кримінальної відповідальності за амністією підлягають і ті особи, кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні суду, але не розглянуті ним, або розглянуті, але вироки стосовно яких не набрали законної сили. Питання про застосування амністії вирішується також на ста­діях попереднього розгляду справи суддею, при розгляді справи в апеляційній і каса­ційній інстанціях та під час виконання вироку, ухвали і постанови суду. Якщо кримі­нальну справу порушено всупереч акта амністії, що звільняє обвинуваченого від кримі­нальної відповідальності, обвинувальний вирок, хоча б із звільненням засудженого від відбування покарання, підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.

Питання про застосування амністії суд вирішує за власною ініціативою, ініціати­вою прокурора, органів дізнання та досудового слідства, органу або установи вико­нання покарань, а також за ініціативою обвинуваченого, підсудного чи засудженого, їх захисників чи законних представників.

Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію не допускається, якщо обвинувачений чи підсудний проти цього заперечує. У такому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку. Суд постановляє обвину­вальний чи виправдувальний вирок, а особа, яка обвинувачується органами досудового розслідування у вчиненні злочину, дістає можливість домогтися свого публічного ви­правдання у судовому порядку. Особа, щодо якої вирішується питання про застосуван­ня амністії, дає свою згоду суду в усній чи письмовій формі з обов’язковим зазначен­ням цього у протоколі судового засідання. Не є перешкодою для застосування закону про амністію те, що особа, даючи згоду на закриття кримінальної справи за цією нереа- білітуючою підставою, водночас не визнає себе винною в інкримінованому їй злочині.

Набрання чинності конкретним законом про амністію саме по собі нікого від криміналь­ної відповідальності чи покарання звільнити не може. Закон про амністію — це позбавле­ний персоніфікованого характеру акт вищого органу державної влади, який відіграє роль юридичної передумови ухвалення правозастосовним органом (судом) процесуаль­ного рішення про звільнення конкретної особи від кримінальної відповідальності або покарання, про заміну покарання або невідбутої його частини більш м’яким пока­ранням. Амністія оголошується законом України стосовно певних категорій осіб, як пра­вило, не частіше одного разу протягом календарного року. Закон про амністію підлягає обов’язковій публікації в офіційних виданнях ВР та КМ. Особи, які відповідно до зако­ну про амністію підлягають звільненню від відбування покарання або подальшого від­бування покарання, повинні бути звільнені не пізніше як протягом трьох місяців після опублікування закону про амністію. Однак якщо питання про застосування акта амніс­тії не було розглянуто протягом трьох місяців після його опублікування, закінчення цього строку не є підставою для відмови в застосуванні амністії надалі щодо осіб, які підпадають під її дію.

Дія закону про амністію, як правило, поширюється лише на злочини, вчинені до дня набрання ним чинності включно. У виняткових випадках, з метою припинення суспільно небезпечних групових проявів, чинність амністії може бути поширена на діян­ня, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов’язкового виконан­ня до цієї дати вимог, передбачених у законі про амністію (умовна амністія).

Якщо має місце сукупність злочинів, дія акта амністії поширюється на ті злочини, які зазначені у ньому. На осіб, які вчинили кілька злочинів, передбачених різними стат­тями або різними частинами однієї статті КК, або засуджених за сукупністю злочинів, дія закону про амністію поширюється, якщо жоден із цих злочинів не виключає можли­вості його застосування.

Застосування амністії до триваючих і продовжуваних злочинів, вчинення яких мо­же бути розпочате до набрання чинності закону про амністію, залежить від того, чи визнано той чи інший злочин закінченим. Закон про амністію не поширюється на зло­чини, що тривають або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після набрання чинності відповідним законом.

Дія закону про амністію обмежена незначними часовими рамками і спрямована на звільнення від кримінальної відповідальності чи від покарання або на заміну покарання чи його невідбутої частини більш м’яким покаранням тільки певної категорії осіб, ви­значених у цьому законі.

2. Законом України «Про застосування амністії» визначено коло осіб, щодо яких не допускається застосування амністії. Це особи: 1) яким смертну кару в порядку по­милування замінено на позбавлення волі, і особи, яких засуджено до довічного позбавлення волі; 2) які мають дві і більше судимості за вчинення умисних тяжких та (або) особливо тяжких злочинів; 3) яких засуджено за злочини проти основ націо­нальної безпеки України, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах;

1) яких засуджено за вчинення іншого умисного тяжкого або особливо тяжкого зло­чину, які відбули менше половини призначеного вироком суду основного покарання. Конкретним законом про амністію можуть бути визначені й інші категорії осіб, на яких амністія не поширюється. Наприклад, відповідно до ст. 7 Закону «Про амністію» від 12 грудня 2008 р. амністія не поширювалась також на осіб, які мають неповнолітніх дітей або дітей-інвалідів, якщо вони вчинили злочини, що посягають на життя, здо­ров’я, честь, гідність чи інші охоронювані законом права та інтереси цих дітей, а також на осіб, до яких протягом 1998-2008 років було застосовано амністію або помилування незалежно від зняття чи погашення судимості та які знову вчинили умисний злочин.

Дія законів про амністію не поширюється на осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння у стані неосудності. Застосування амністії передбачає звільнення від криміналь­ної відповідальності чи від покарання осіб, які вчинили злочини, а неосудні до таких осіб не належать. Водночас обмежено осудна особа може бути звільнена від криміналь­ної відповідальності чи від покарання або від його подальшого відбування у випадках, передбачених законом, у т. ч. на підставі акта амністії.

Особи, вирок суду щодо яких не набрав законної сили у зв’язку з поданням апеляції або перевіряється в касаційному порядку, мають право на те, щоб стосовно них засто­совувалась амністія.

3. У законі про амністію визначаються критерії її застосування. Як правило, при цьо­му не враховується поведінка засудженого в період відбування покарання (за винятком злісного порушення режиму), і під амністію можуть потрапляти особи, які не стали на шлях виправлення. Рішення про застосування або незастосування амністії приймається судом щодо кожної особи індивідуально після ретельної перевірки матеріалів особової справи та відомостей про поведінку засудженого під час відбування покарання.

Особи, на яких поширюється амністія, можуть бути звільнені від відбування як ос­новного, так і додаткового покарання. Амністія, будучи повним або частковим анулю­ванням кримінально-правових наслідків вчиненого злочину, не може порушувати вре­гульованих цивільним законодавством майнових інтересів громадян, юридичних осіб, держави. Тому амністія не звільняє від обов’язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, покладеного на особу вироком чи рішенням суду.

4. Закон про амністію не може передбачати зняття судимості щодо осіб, які звіль­няються від відбування покарання. Питання про погашення чи зняття судимості щодо осіб, до яких застосовано амністію, вирішується відповідно до положень статей 88-91, з огляду на вид і строк фактично відбутого винним покарання.

Про застосування амністії в Україні Закон від 01.10.1996 № 392/96-ВР

Стаття 1. Амністія є повне або часткове звільнення від

відбування покарання осіб, визнаних винними у вчиненні злочину,

або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки

стосовно цих осіб не набрали законної сили.

Амністія оголошується законом про амністію, який приймається

відповідно до положень Конституції України (254к/96-ВР),

Кримінального кодексу України (2341-14) та цього Закону.

Амністія не застосовується до осіб, визначених статтею 4

цього Закону.

Верховна Рада України вправі прийняти закон про амністію як

щодо певної категорії осіб, так і щодо конкретно визначеної особи

(індивідуальна амністія).

Стаття 2. Законом про амністію може бути передбачено:

а) повне звільнення зазначених у ньому осіб від відбування

призначеного судом покарання (повна амністія);

б) часткове звільнення зазначених у ньому осіб від відбування

призначеного судом покарання (часткова амністія).

Закон про амністію не може передбачати заміну одного

покарання іншим чи зняття судимості стосовно осіб, які

звільняються від відбування покарання, крім випадків

індивідуальної амністії.

Стаття 3. Рішення про застосування чи незастосування амністії

приймається судом стосовно кожної особи індивідуально після

ретельної перевірки матеріалів особової справи та відомостей про

поведінку засудженого за час відбування покарання.

Установивши в стадії судового розгляду кримінальної справи

наявність акта амністії, що усуває застосування покарання за

вчинене діяння, суд, за доведеності вини особи, постановляє

обвинувальний вирок із звільненням засудженого від відбування

покарання.

Стаття 4. Амністія не може бути застосована до:

б) осіб, яким смертну кару в порядку помилування замінено на

позбавлення волі, і до осіб, яких засуджено до довічного

позбавлення волі;

в) осіб, які мають дві і більше судимості за вчинення умисних

тяжких та/або особливо тяжких злочинів, крім випадків

індивідуальної амністії;

г) осіб, яких засуджено за злочини проти основ національної

безпеки України, терористичний акт, бандитизм, умисне вбивство при

обтяжуючих обставинах;

д) осіб, яких засуджено за злочин або злочини, що спричинили

загибель двох і більше осіб;

е) осіб, стосовно яких протягом останніх десяти років було

застосовано амністію або помилування незалежно від зняття чи

погашення судимості та які знову вчинили умисний злочин.

Амністія також не застосовується до осіб, засуджених за

умисне вбивство; катування; насильницьке донорство; незаконне

позбавлення волі або викрадення людини, якщо при цьому сталося

заподіяння смерті, або нанесення тяжких тілесних ушкоджень, що

потягнули за собою смерть.

Законом про амністію можуть бути визначені й інші категорії

осіб, на які амністія не поширюється.

Стаття 5. Дія закону про амністію поширюється на злочини,

вчинені до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на

триваючі або продовжувані злочини, якщо вони закінчені, припинені

Дата добавления: 2015-05-08