Історія та причини виникнення

Вимоги законодавства України щодо діяльності філій страховиків-нерезидентів.

Відповідно до Порядку реєстрації філій страховиків-нерезидентів від 19.07.2006 № 6021 визначаються вимоги щодо діяльності філій страховиків-нерезидентів. Так, на момент реєстрації філія повинна мати сформований гарантійний депозит на рахунках уповноважених банків-резидентів у розмірі, не меншому, ніж сума, еквівалентна 1 млн євро, за видами страхування, іншими, ніж страхування життя, а при намірі займатися страхуванням життя - у розмірі, не меншому, ніж сума, еквівалентна 10 млн євро за валютним обмінним курсом валюти України на день подання заяви.

2. На момент подання документів про реєстрацію філії рейтинг фінансової надійності (стійкості) страховика-нерезидента повинен відповідати рівню, не нижчому від високої надійності за класифікацією таких міжнародних рейтингових агентств:

"A.M.Best" (США) - "В+";

"Moody's Investors Service" (США) - "Baa";

"Standard & Poor's" (США) - "BBB";

"Fitch Ratings" (Великобританія) - "BBB".

Філія повинна відповідати вимогам цього Порядку як на дату подання заяви про її реєстрацію, так і протягом усього строку перебування інформації про неї в Реєстрі.

Копії Свідоцтва, засвідчені підписом керівника та печаткою філії, повинні бути розміщені в доступних для огляду місцях за місцезнаходженням філії.

Полемі́чна літерату́ра (від грец. πολεμιχός — войовничий) — підбірка текстів різних авторів, у яких обговорюються проблемні питання релігійної дискусії між католицькою та православною церквами з метою їх об'єднання.

Особливого розвитку П. Л. набула в 16—17 ст., коли католицизм почав релігійно-ідеологічний наступ на православ'я, а також у зв'язку з Брестською церковною унією 1596 р. Поштовхом для розвитку П. Л. стала книга польського публіциста — єзуїта Петра Скарґи «Про єдність церкви Божої» (Вільно, 1577 р.).

Полемічні твори були спрямовані проти Брестської унії 1596 р. і вищого православного духівництва, яке зрадило віру. Унія несла нашому народові посилення соціально-політичного гніту з боку Польщі. На захист національно-релігійної належності стали українські письменники тієї доби: Герасим Смотрицький і його син Мелетій, Іван Вишенський, Захарія Копистенський, Петро Могила. Основою полеміки між католиками й православними були релігійні розходження, але її учасники порушували й важливі соціально-етичні питання.

Брестська церковна унія (1596) — рішення групи єпископів православної західноруської Київської митрополії з митрополитом Михайлом Рогозою про прийняття віровчення і переході під владу римського папи з одночасним збереженням богослужіння візантійській літургічній традиції на церковнослов’янській мові. Акт про приєдання до Римокатолицької церкви був підписаний 1596 року у Бресті.

Із появою в Україні польських магнатів і шляхти тут значно посилюється феодально-кріпосницький і національно-релігійний гніт. Особливо посилився цей процес після Брестської церковної унії, у результаті якої православна і католицька церкви об’єдналися.

Українські магнати, деякі православні єпископи (Львівський, Луцький, Володимирський, Холмський і Туровський), а також митрополит Київський Михайло Рогоза, намагаючись зрівнятися у політичних правах із польськими феодалами, а церковники — з католицькими єпископами, які мали титул «князів церкви» і брали участь у діяльності сенату, підтримували унію. На церковному соборі 18 жовтня 1596 р. у Бресті відбулося об’єднання православної і католицької церкви на території Польсько-Литовської держави і більшій частині українських і білоруських земель. На цих землях замість православної церкви утворювалася уніатська (греко-католицька) церква. Православ’я оголошувалося поза законом, а всі православні церкви, їхні землі й майно переходили до уніатів. Католики і духівники-уніати насаджували унію на території України і Білорусії.

Однак основна маса населення унію не визнавала і вела боротьбу за свою батьківську православну віру. Особливо активними були дії з боку православних церковних братств. Вони утворилися у XVI­–XVII ст. у Львові, Галичі, Дрогобичі, Києві, Луцьку та інших містах. Виступаючи проти національно-релігійного гніту, братчики організовували бібліотеки, школи, друкували полемічні твори на захист православ’я. Члени братств також намагалися контролювати діяльність католицького й уніатського духівництва.

Найбільш активну роботу наприкінці XVI ст. проводило Львівське братство, яке в 1586 р. одержало право бути головним серед інших братств. Воно підтримувало тісні політичні і культурні зв’язки з Росією, Молдовою, Грецією. Значна частина братств, крім західноукраїнських, припинила своє існування у другій половині XVII ст., а Львівське брат­ство ще й у XVIII ст. відігравало важливу роль у суспільному й культурному житті міст.

Отже, на кінець XV ст. в українських землях, що входили до складу Литви, був повністю ліквідований удільно­князівський лад і ці землі стали звичайними провінціями Литви. Адміністративно вони поділялися на землі­-воєводства, які складалися з повітів, а повіти — з волостей. У 1458 р. православна церква України й Білорусі виділилася в київську митрополію, незалежну від митрополії московської.

Серед українських політичних, церковних та літературних діячів не було єдиної позиції щодо подій, які відбувалися. Cеред прихильників українського православ'я унія породила тривогу і спричинила цілу хвилю протестів у вигляді полемічних трактатів та памфлетів.

Водночас серед публіцистів, критиків Берестейської церковної унії вирізняється поміркований напрям. Його представники передчували майбутню катастрофу і закликали шукати шляхи його уникнення.

Українська полемічна література виникла як засіб захисту православ’я від католицько-шляхетської експансії, але вийшла за межі не тільки церковних суперечок, а й широких конфесійних тем. Вона широко охоплює суспільну тематику і, виступаючи на захист трудящих верств, починає трактувати питання власне гуманізму

У відповідь з'явилися анонімні памфлети українських православних літераторів, твори видатних українських письменників-полемістів Г. Смотрицького, Христофора Філалета, Івана Вишенського, Стефана Зизанія, М. Смотрицького, З. Копистенського, М. Андрелли та ін..

«Календар римский новый» Смотрицького «змагається» за незалежність «руської віри» з єзуїтом Б. Гербестом, критикує католицьке вчення про божественне походження папської влади і відкидає григоріанський календар. Твір Смотрицького не завжди дотримується теологічних аргументів, натомість використовує гумор з приповідками і прислів'ями, написаний мовою наближеною до народу, і тому стає доступним широким масам.

Важливе місце в системі української полемічної літератури посідає творчість М.Смотрицького, зокрема його трактат "Тренос". У "Треносі" та інших творах М.Смотрицький виявив ґрунтовні знання й вільну орієнтацію у західноєвропейських літературах, мистецтві, культурних традиціях.

Дата добавления: 2015-05-08