Оріховський-Роксолан

Лукаш

Лукаш з Нового Міста (р. н. н. — бл. 1542, точна дата невідома) — мислитель-гуманіст, філософ, педагог.

Народився в містечку Новому Місті поблизу м. Самбора. Навчався у Краківському ун-ті (1513 — 15), де згодом викладав як бакалавр (від 1517) і доцент філософії (від 1521), магістр вільних мистецтв. В останні роки життя залишив Краків. Обіймаючи різні громадські посади в Новому місті, підтримував тісні контакти з Краківським університетським середовищем і, очевидно, відвідував гуманістичний гурток, очолюваний П. Русином. Виступав проти обскурантизму (негативне ставлення до освіти і прогресу) церковників того часу, стверджував, що людина є частиною природи, яка має право на власне життя і задоволення своїх земних потреб.

1523 р. Лукаш видав укладений ним для студентів університету підручник з епістолографії (вивчає типи і види особистих листів древнього світу і середніх віків. В наш час інтернету і соціальних мереж, думаю, цілком знадобилася б). Гуманісти доби Відродження високо цінували цей предмет, розглядаючи вміння писати листи не тільки як мистецтво, а й як дієвий засіб боротьби за соціальні права.

Лукаш пропагував античні пам'ятки філософії, етики, зокрема праці Арістотеля "Про душу", "Про створення і знищення", "Економіку", працю Ціцерона "Сон Сціпіона" тощо. Викладаючи вчення Арістотеля в Краківському університеті, Лукаш критикував бездумне схиляння перед його авторитетом, що вже саме по собі відігравало значну роль у пробудженні самостійного мислення слухачів. Головною рушійною силою історичного розвитку і суспільного поступу Лукаш уважав людей діяльних, творчих, високо освічених. Розділяв принципи античної етики про необхідність гармонійного розвитку душі і тіла, вдосконалення самої людини. Однак доводиться констатувати, що філософська спадщина Лукаша з Нового Міста, як і Павла Русина, потребує більш ґрунтовного дослідження, що дасть змогу заповнити деякі "білі плями" історичного розвитку нашої вітчизняної духовної культури. Написаний ним філософський трактат залишився неопублікований.

Одним із найвизначніших українських мислителів цього періоду був Станіслав Оріховський-Роксолан (1513—1566). Народився він у селі Оріховці Перемишлянської округи Руського воєводства. Початкову освіту здобув у Перемишлі, продовжував її в кращих університетах Європи: Краківському, Віденському, Віттенберзькому, ПаДуанському, Болонському. 1543 р. повернувся на батьківщину, де вів науково-публіцистичну діяльність.

Говорячи про необхідність зміцнення держави перед зовнішньою загрозою, автор називає два найбільших блага, що забезпечують могутність держави і її правителів. Одним з таких благ є щастя, яке дається деякою божественною долею, іншим — розсудливість, що дарується природою. Останнє хоч і поступається першому, однак є набагато більшим з усіх благ, які даються людині. Розсудливість вимагає відповідної організації суспільства, за якої завдяки чіткому розподілу обов´язків між різними станами забезпечується гармонія в суспільстві.

Найзначнішими творами Ст. Оріховського-Роксолана вважаються "Про турецьку загрозу" (дві промови Turcica I et Turcica II) латинською мовою, виданих краківським видавцем Гієронімом Віктором в 1543 і 1544 pp.; "Про целібат" (Epistula de coelibata); "Відступництво Риму" (Lepudium Romee); "Напучення Польському королеві Сигїз-мунду Августу" (De inetitutione regis Polonie); "Хроніка" (Annalles), в якій виклав історію Польщі; "Промова на похоронах Сигізмунда І" (Oratio habita in Aunere Sigismundi); "Про природне право" (Die jura naturale et dentium), з якої до нас дійшли лише окремі уривки, ряд листів, промов, памфлетів. Ці праці користувалися популярністю в Західній Європі, неодноразово перекладались. Окремі з названих праць перевидавались у Польщі в 1805 і 1891 pp., а вибрані листи Ст. Оріховського-Роксолана були видані в 1972 р. Помер в Перемишлі в 1566 р.

Історичний процес Ст. Оріховський-Роксолан пов'язував з розвитком науки і освіти, як і більшість гуманістів приділяв значну увагу їх популяризації з метою вдосконалення особи, розумових здібностей людини. Поняття Бога він виводив з античної науки, вважаючи, що ідеальне царство можна створити тільки поєднанням вчення Христа з античною наукою. Ст. Оріховський-Роксолан постійно підкреслював роль і значення науки, наголошуючи на тому, що як поле, хоча й родюче, без обробітку залишається безплідним, так і людина, навіть талановита від природи, не зробить нічого видатного без відповідної освіти і знання. В своїх листах, "Напученні польському королеві...", інших працях переконував короля дбати про освіту, науку, виховання своїх підлеглих. Серед усіх наук виділяв філософію, яка із селянина робить мешканця міста, дикуна — сумирним, варвара — вченим, а самих людей — богами. Що ж стосується самого Оріховського-Роксолана, то в галузі філософії його цікавили питання політики та етики.

Докладніше проблеми організації державної влади С. Оріховський-Роксолан розглядає у праці «Напучення польському королю Сигизмунду Августу» (1543). Праця, написана у формі звернення підданого до свого правителя, складається з двох книг. У першій з них ідеться про ті вимоги, яким має відповідати особа короля. Це — прагнення до правди і справедливості, оволодіння знаннями, наукою управління державою. Головним завданням короля є захист Вітчизни, тому більшість часу він має проводити не в столиці, а разом з військом на кордонах держави. Здобути прихильність підданих король може завдяки справедливому ставленню до них та піклуванню про державну власність.

Особливу увагу С. Оріховський-Роксолан приділяє проблемі формування королівського оточення. Король має обирати собі в спільники найкращих із громадян і за допомоги їхнього авторитету й порад оберігати державу у мирний і воєнний час. Добирати цих найкращих треба з мужів знатних і народжених славними батьками, бо вони мають відповідальність за честь свого роду і певний авторитет. Водночас королю слід пам´ятати, що справжній авторитет є нагородою не за знатність роду, а за славу і доблесть; крім походження, значну роль відіграють і особисті якості.

Насамперед король має дбати про власний авторитет, зокрема переконувати підданих, що він мудріший, справедливіший, сильніший і кращий за них. Мудрість короля проявляється в тому, кого він обирає собі в порадники. Найкращих порадників у давнину називали філософами, бо вони давали правителям знання, які потрібні були їм в управлінні державою.

Першоосновою права Ст. Оріховський-Роксолан вважав мораль, будучи твердо переконаний у тому, що без моралі право загалом існувати не може. Цим його погляди вигідно відрізнялися від багатьох ренесансних політико-правових концепцій, особливо М. Макіавеллі. Заперечуючи релігійний аскетизм як протиприродний, проголошував право людини на всебічний розвиток, задоволення земних потреб, наслідування законів природи. В цьому відношенні Ст. Оріховський-Роксолан виступав як один з видатних західноєвропейських теоретиків природного права.

Оріховський вимагав суворого, проте справедливого покарання за вчинення злочину, а водночас і винагороди за доблесний вчинок. Основою природного права вважав власність, утримання від зазіхання на чужу власність. Потрібно, щоб на чуже ніхто не зазіхав, якщо втратив своє, бо тоді в державі з'являться хитруни, зрада, грабунки, чвари, насильство над слабшими.

Ст. Оріховський-Роксолан особливо обстоював почуття власної гідності людини, яке завжди має належати їй. Розглядаючи почуття власної гідності, заперечував його природжений характер, вбачаючи критерій переваги одного члена суспільства над іншими у розумі, особистій чесності і добропорядності, де титул без чесноти — пусте слово. Виступав проти соціальної несправедливості, гноблення й жорстокості пануючих станів відносно нижчих прошарків суспільства. "Відкрий вуха і нагостри їх, — писав Оріховський королю, — звідусіль почуєш жалісний плач і стогін своїх підлеглих, у яких відібрали також свободу — їхню силу, тому й не наважуються навіть поскаржитися". Звичайно, як син свого часу і стану, він обстоював інтереси шляхти, проте часто виступав на захист посполитих, дбаючи про них, радив, наприклад, так організувати військову службу, щоб посполиті спочили від податків.

Ст. Оріховський-Роксолан — один із перших українських високоерудованих полемістів, який розпочав наукову і публіцистичну діяльність з відповіді наклепам католицизму на український народ і православну церкву. На закиди католиків про православне походження його матері він зазначав, що це віра батьків, де кожна людина має право наслідувати її. Папські заборони, нав'язування людям віри силоміць розглядав як явище гірше, ніж турецька загроза, оскільки турки, захоплюючи території, не забороняли сповідувати свою віру, тоді як римська церква у Польщі позбавляла мешканців цього права і поширювала найпідступнішу облуду. Положення про целібат розцінював як такий, що суперечить природі людини, її праву на продовження свого роду.

Дата добавления: 2015-05-08