Іван Вишенський

Іван Вишенський викривав не тільки римсько-католицьких і уніатських владик, а й «власть мирскую», польсько-шляхетських і українських гнобителів.

Народився І. Вишенський десь між 1545 — 1550 pp. у містечку Судова Вишня в Галичині (теперішня Львівська область) у міщанській родині. І. Франко висловлював здогад, що в освіті Вишенському допомагав князь Острозький, який звернув увагу на здібності юнака і залишив його при дворі.

Згодом І. Вишенський постригся в ченці і жив деякий час в Уневському монастирі. Десь у 80-х роках XVI ст. І. Вишенський залишив батьківщину і відправився на Афон — найбільший тоді на Сході центр православного чернецтва. Тут він певний час мандрує по «святих обителях», а потім стає ченцем Загребського монастиря. Під кінець життя полеміст замкнувся в печері.

Живучи на чужині, Іван Вишенський не був відірваний від України, він уболівав за її долю, прагнув бути їй корисним. Тут, на Афоні, Вишенський почав свою літературну діяльність — одночасно з першим поколінням українських полемістів Г. Д. Смотрицьким, Стефаном Куколем (Зизанієм) та ін. Звідси він надсилав в Україну послання, в яких виступав проти окатоличення й ополячення України, переконливо заявляючи, що український народ ніколи не скориться кривавим гнобленням.. Твори Вишенського виражали визвольні прагнення народу. На Афоні письменник прожив більше сорока років: мешкав у кількох монастирях, потім осів у скиті - невеликому житлі ченців-самітників, розташованому віддалік від основних монастирських будівель.

Він уперше в літературному творі показав життя нижчих верств суспільства — селянства. Щиро хворіючи за свій народ, Вишенський, був майже єдиним, хто оплакував закріпачення селян і безстрашно викривав тих, що їх пригноблюють. Його релігійним і суспільним ідеалом було раннє християнство, від якого відійшли і католицька, і православна церква і до якого він закликав повернутися.Проти всіх недоліків українського суспільства він бачив лише один вихід: повністю відкинути всі нові віяння, включаючи такі "язичеські хитрощі"., як граматика, риторика, діалектика і інші "ганебні спокуси" і повернутися до древньої православної віри.

Різко виступаючи проти латинства ("Зачепка мудрого латинянина з безглуздим русином"), мислитель надавав велике значення освіті народу на православній основі, вважаючи, що лише так можна зберегти східнослов'янський етнос, тоді як католицизм з його раціоналізмом може привести до руйнування і денаціоналізації. Украй безкомпромісні позиції І.Вишенського, що набували догматичного і містичного характеру, затвердження традиціоналізму, збереження "старожитной віри" були реакцією на посилення польської експансії і католицизму.

Твори Вишенського визначаються в українській полемічній літературі 16-17 ст. не лише винятковим літературним талантом автора, але і його своєрідною позицією. Вишенський не обмежувався боротьбою з католицизмом та унією. Виходячи з засад візантійського аскетизму, він гостро критикував увесь тодішній церковний і світський лад і вимагав простоти старохристиянського братства, як здійснення Царства Божого на землі.

Відомо всього 16 творів. У 1590-х роках були написані найвизначніші з них, спрямовані проти Берестейської церковної унії. 1598 року в острозькій «Книжці» надрукував послання до самого Костянтина Острозького та православних, написане Вишенським від імені монахів Святої Гори. Близько 1600 р. на Афоні він склав збірник — «Книжку», куди ввійшли «Извещение краткое», «Писание до всех обще, в Лядской земли живущих», послання до князя Костянтина Острозького і до єпископів, крім того «Обличение диавола-миродержца», «Порада» та ін. В 1600—1601 рр. Вишенський написав «Краткословный ответ» Петру Скарзі.

Найгострішим за соціальною спрямованістю є твір Вишенського «Послання єпископів».

В ньому письменник змалював широку сатиричну картину життя світських панів і духовенства Речі Посполитої кінця XVI - початку XVII століття, рішуче виступав на захист людської гідності православного селянина. Сатира І. Вишенського спрямована проти хабарництва вищого духовенства, торгівлі церковними посадами, порушення основних заповідей. Письменник виступав проти зла та неправди тих далеких часів.

«Послання до єпископів» адресоване архієпископові Михайлові, єпископам Потієві, Кирилові, Леонтієві, Діонісієві та Григоркові, які в 1596 р. в Бресті проголосили унію (спілку) православної церкви з католицькою. Але більшість віруючих не підтримали цю ідею, а сам Вишенський почав непримиренну боротьбу з уніатами. Брестську угоду він називає «гадючою», єпископи ж зображені в «Посланні...» як жорстокі феодали, котрі голодних селян ще більше «оголоднюють і спрагнучими чинять».

«Послання до єпископів» було критикою не лише церковної верхівки, а й панства — і українського, і польського. Через увесь твір різко проходить протиставлення панів і селян. Пристрасне слово письменника пройняте гнівом проти гнобителів і співчуттям до гноблених.

Дата добавления: 2015-05-08