Іван Гізель

Самовіддана праця Інокентія Гізеля на ниві православного просвітництва при всіх несприятливих зовнішніх обставинах — війнах і руйнуваннях, що переживала Україна в середині XVII ст., принесла багатющі плоди, недостатньо оцінені дослідниками XIX і XX ст.

Значення науково-філософської і педагогічної діяльності цієї непересічної постаті почали усвідомлювати лише в останню чверть XX ст., коли українські вчені дослідили написані латиною його тексти лекцій з філософії.

І. Гізель народився у Східній Пруссії в сім'ї кальвіністів близько 1600 р., а юність провів у Вільно (Вільнюсі). Тут і були закладені основи його енциклопедичної освіченості. Вже в молоді роки в душі Гізеля відбувся глибокий релігійний злам. Приблизно на початку 1620-х рр. він пориває з кальвінізмом, тікаї на Волинь і, прийнявши православ'я, очолює там одну з братських шкіл. Розчарувавшись у холодному, жорсткому і фаталістичному вченні Ж.Кальвіна, молодий уродженець Пруссії приймає не католицизм, що був державною релігією Польсько-Литовської держави, особливо в роки правління ревного католика Сигізмунда III, не пануюче на Волині уніатство, а гнане, напівлегальне після Брестського собору 1596 р. православ'я. Відмова від мирського життя при схильності до чернечої сумирності і занять філософсько-богословськими науками, приводить І.Гізеля у Києво-Печерський монастир. Він приймає чернецтво і цілком присвячує себе заняттям у лаврській бібліотеці, яку відкрив і зібрав архімандрит, а потім митрополит Київський П.Могила. Можливо, саме цей видатний церковно-культурний діяч безпосередньо і запросив І.Гізеля в школу вищого типу, що готувалася до відкриття.

І. Гізель на перше місце виносив проблему Бога і його ставлення до світу, при розгляді якої стояв на деїстичних позиціях, близьких до ренесансних, що проявляється у поєднанні і рівноправності матеріального та ідеального моментів у визначенні природи і неоплатонівських концептуальних інтерпретацій Бога.

Бог, на думку Гізеля, не має фізичних першооснов, він нематеріальний, безкінечний, є вільною причиною, безмежно досконалий, але пізнається природним розумом. Він створив матерію і рух, в результаті чого виникли тілесні субстанції, потім різноманітні тілесні речі, які Бог наділив природним для них способом існування. Різні за своїм зовнішнім виглядом і формою речі мають в своїй основі матерію, яка єдина для всіх.

Гізель засуджував духівництво, суддів, чиновників, які порушували моральні норми. Він був переконаний у тому, що духівництво не повинно втручатися у світські справи, прагнути до влади чи світських благ, вбачаючи його завданням турботу про освіту народу, поліпшення моралі, викорінення моральних вад, основною з яких вважав невігласність. Отже, Гізель виходив з того, що коли правила моралі та звичаї суперечать розуму, то людина має слідувати за розумом. З позицій гуманізму виступав проти будь-якого насильства (фізичного і морального), звинувачував верхівку тогочасного суспільства в соціальному гнобленні, визискуваннях простого народу, закликав до пом'якшення кріпосного гніту, співчутливо ставився до бідних і поневолених. Гізель знав і бачив соціальну несправедливість, не боявся все це винести на суд царя в надії на те, що той силою своєї влади ліквідує зло: лицемірство, хабарництво, безчинство чиновників, несправедливість суду, лихварство, жорстоке поводження з підданими. Проте цар залишився глухим до звернення Гізеля, а досить швидко зреагувало на критичні зауваження на свою адресу російське духівництво, звинувативши українського колегу в єресі та осудивши його морально-етичні погляди.

Дата добавления: 2015-05-08