Приклад 14.4

...у середині XIX століття британці та американці співпрацювали.

переворотах, брали хабарі та грабували власні народи. Проте одна країна стояла наодинці: гордий Парагвай - там почала розвиватися індустріальна цивілізація, що ніяк не хотіла служити Заходу джерелом дешевої сировини І дешевої робочої сили. Але ж Парагвай завжди був найбільш глухою, най­більш нерозвиненою провінцією Іспанської імперії, в людях якої було більше індіанської крові, ніж іберійської!

Парагвайці силою зброї відбили спробу тоді ще молодої Аргентини ощас­ливити себе демократією. На чолі їх з 1810 року стояв Хосе Франсіа, освіче­ний правознавець. Саме він став диктатором Парагваю, відбивши всі спроби аргентинців приєднати країну до себе. А далі, читачу, ми процитуємо статтю, що скачали з сайту газети «Спецназ Роси».

«...Природно, що західним при ват й заторам це не сподобалося, і вже у травні 1820 року було розкрито інспіровану іноземними спецслужбами змо­ву, на чолі якої стояли, в основному, поміщики та вищі офіцери. Франсіа зре­агував блискавично. Керівників путчу розстріляли. Розпорядженням верхов­ного диктатора було вчслано з країни всіх громадян Іспанії і на два роки повні­стю перервано зв'язок із зовнішнім світом. За це «світова спільнота» затавру­вала Франсіа як кровожерливого тирана, хоча насправді за роки його правлін­ня влада переслідувала лише близько 1000 чоловік, з них 68 було розстріляно,

Надзвичайний стан, який було введено після розкриття заколоту, дозволив практично повністю покінчити з бандами, що тероризували населення. Різке скорочення імпорту компенсувалося розширенням вітчизняного виробництва. Зниження податків на виробництво стимулювало розвиток державної проми­словості. Масово створювалися школи. Парагвай став єдиною країною Пів­денної Америки, де існувала загальна безплатна початкова освіта.

Маючи необмежену владу, глава держави жодного разу не використав ЇЇ з метою особистого збагачення. Плату, яку надав йому Конгрес, він спочатку знизив, а потім і взагалі від неї відмовився, намагаючись жити за рахунок кош­тів, що мав ще до отримання влади. Не випадково, що авторитет Франсіа, який

31 4 РОЗДІЛ 3. ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ

отримав від народ/ наприкінці свого життя неофіційний титул Верховного (ЕІ Зиргето), був абсолютним. Коли ж 13 жовтня 1640 року, застудившись під час верхової прогулянки, 74-річ ми й диктатор помер, уся країна плакала так само, як і 112 років потому плакала Росія, дізнавшись про смерть іншого Верховного, Йосипа Сталіна.

адвокат, син бідного чоботаря Карлос Лопес. І, оскільки зовнішня загроза до того часу ослабла, новий парагвайський уряд відкрив кордони, встановив дип-

родну торгівлю...

Швидко розвивалася країна і за часів померлого в 1862 році К. Лопеса Франсіско. Завдяки йому Парагвай перетворився на провідну країну Латинсь­кої Америки. В ній були багаті, проте не було жебраків і майже не існувало злочинності. Парагвай повністю забезпечував себе тканинами, папером, будівель­ними матеріалами, зброєю та боєприпасами. Діяла одна з перших у Південній Америці залізниця, працював телеграф, національна валюта була стійкою, як у жодній з латиноамериканських країн, а зовнішнього боргу не було взагалі.

Існування південноамериканської держави, що не дозволяла себе грабу­вати, підривало всі мислимі устої.

Джерело: Калашников М. Гнев орка. - М.: АСТ, Астрель, 2003. -

С. 209-210.

Потім ці поміщики утворили партію «Колорадо», яка стала політичною опорою багаторічної диктатури А. Стреснера. Остан­ня ж була повалена лише в 1989 році парагвайською армією.

Узагалі, армія є серйозним чинником, що досить суттєво впли­ває на латиноамериканський тип держави. Вона має давні й стій­кі традиції участі в політичному житті, активно і досить часто вирішальними чином впливала на функціонування всього дер­жавного механізму. Втручання армії в політичне життя латино­американських країн сотні разів деформувало стабільний роз­виток держав.

Проте в Латинській Америці традиційно вважалося, що ар­мія є гарантом стабільності державно-правових інститутів та ефективним засобом вирішення соціально-економічних конф­ліктів латиноамериканського суспільства, особливо в період гос­трих політичних криз, оскільки функціонуючі демократичні ін­ститути були начебто нездатними кардинально вирішити ці про­блеми. Така концепція ґрунтувалася на тому, що органи держа­вної влади були неспроможні забезпечити порядок і стабільність, оскільки вони походять від партій та партійних фракцій і, від­повідно, відображають групові, а не загальнонаціональні інтере­си. Звідси випливає, що лише армія, яка е вільною від фракцій­ності, може бути тим загальнонаціональним інститутом (до того

Глава 16. Типологія держави: иивілізаиійний підхід 315

ж пов'язаним єдиною дисципліною), який має право і водночас

ні під гаслом захисту всієї нації. Концепція, що розглядає армію як носія та виразника загальнонаціональних інтересів, безпосе­редньо пов'язана з латиноамериканською традицією мілітариз­му і кауділізму. І хоча система одноосібних правителів - кауди-льйо - відійшла у минуле разом з відверто мілітаристськими режимами, вона все одно впливає на латиноамериканський тип держави. Хоча формально армія не втручається в політичні про­цеси, в умовах латиноамериканського типу держави вона сприяє їх нормальному розвитку і дотриманню всіма їхніми учасника­ми відповідних правил гри.

Латиноамериканський тип держави традиційно зазнає впли­ву римсько-католицької церкви. При цьому значну роль віді­грає взаємодія церкви з державою. Варіантів такої взаємодії три:

82.Держава І церква офіційно уклали між собою союз.

83.Держави обмежують церковну діяльність введенням спеціа­
льних законів, або навіть контролює її за допомогою спеці-

84.Держава і церква відокремлені одна від одної за принципом
«вільна церква у вільній державі».

Проте навіть у випадках такого спеціального контролю та відокремлення, церква в Латинській Америці є одним з голов­них носіїв суспільної ідеології, адже понад 90% усього населен­ня регіону сповідає католицизм. При цьому діяльність церкви чинить суттєвий вплив на функціонування всього державного механізму та суспільної свідомості як для правлячої еліти, так і для широких верств населення.

Держава африканської цивілізації. Африканський тип дер­жави є домінуючим на африканському континенті, що звільнив­ся від колоніальної залежності. Проте й на сьогодні там не скла­лися режими біхевіористичного чи лібертарного типу. Доміну­ючим державним режимом в умовах держави африканської цивілізації є консервативно-терористичний.

Соціальна основа державної влади спирається на племінну структуру. Те, що в Африці існують зазначені конгломерати ет-носів-племен, які були довільно об'єднані колонізаторами в єди­ні держави, не дозволило сформувати на більшості її території національних держав. Це також стало неможливим унаслідок:

88.відсутності загальної колоніальної історії;

89.відсутності загальної системи символів;

90.присвоєння культурних досягнень інших цивілізацій.

31 6 РОЗДІЛ 3. ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ

Отримання від західних країв певних національно-держав­них форм закономірно адаптувалося до реального стану місце­вого суспільства з його низьким рівнем і специфічним харак­тером формаційно-цивілізаційного розвитку, авторитарне-тота­літарною політичною культурою та авторитарною політичною традицією.

Африканський тип держави, що склався під впливом зазна­чених чинників, являв собою різні модифікації персоніфікова­ної влади, що уособлювала приховану, рідше - відкриту, доміна-дію сил етнічного, етнічно-регіонального і/або конфесійного ха­рактеру.

Економічною основою державної влади служить те майно, що знаходиться в державній власності. Проте формування цьо­го майна відбувається за допомогою різних засобів. Ті варіанти, коли держава формує свою власність шляхом оподаткування приватних власників в умовах африканського типу держави досить обмежені. Річ у тому, що влада і власність у державах цього типу не розділені, а отже, і якась прогресивна система опо­даткування не буде працювати в цих умовах. Проте, як відомо, саме така система існує в ПАР. Інший же варіант розвитку дер­жавних підприємств існує далеко не у всіх африканських дер­жавах. Так, у Танзанії розвиток державних підприємств здійс­нюється в рамках ПЕВ - Планів економічного відновлення. Така економічна система існує в рамках держав, що в минулому оби­рали «соціалістичну орієнтацію» (наприклад, Ефіопія). Проте більшість держав цього не має, і найпотужнішим варіантом фо­рмування державної власності є допомога інших держав, що фо­рмують державну власність в країнах африканської цивіліза­ції за допомогою кредитів. Однак і цей варіант нині викликає сумнів. Справа в тому, що більшість міжнародних кредиторів африканських держав стала проводити політику структурного регулювання, яке дозволяє іноземцям втручатися у внутрішні справи останніх,

В умовах африканської держави також ускладнене існуван­ня морально-ідеологічної основи державної влади. Це можна пояснити наявністю племінної структури та відсутністю єдиної ідеології національного або державного будівництва. Саме тому майже всі держави африканського типу є малолегітимними, чи­сленними також є спроби узурпації влади. Однак спроби подо­лати таке становище на сьогодні вже існують. Так, Президент Південно-Африканської Республіки в 1997 році запропонував нову стратегію розвитку «Африканський ренесанс», яка орієнтує

Глава 16. Типологія держави: цивілізашйний підхід 31 7

африканців на створення стійкої та зростаючої економіки в ре­гіоні і відродження африканської культури, зокрема, на базі віртуальної культурно-історичної спадковості.

Сучасна ж мета африканської держави - збереження тери­торіальної цілісності шляхом досягнення тимчасового обмеже­ного консенсусу етнічних еліт і використання насильства. Для досягнення цієї мети потрібно вирішити численні завдання, зде­більшого деструктивного характеру. На виконання зазначених завдань держава африканського типу отримує відповідні функ­ції і створює певний механізм.

На сьогодні одна з найважливіших складових державного ме­ханізму - апарат держави африканського типу - змінюється. Осо­бливо це помітно на прикладі апарату державного управління:

92.збільшується кількість міністерств;

95.зростає чисельність автономних господарських та соціальних
організацій (корпорацій, спілок змішаної економіки, дирек­
цій тощо). Таке зростання, з одного боку, відображає дина-

нізаціям легше отримати доступ до джерел фінансування), а з іншого — спричинює роздробленість державного апарату, ослаблення його координації;

97.відбувається децентралізація низової ланки адміністратив­
но-територіальних одиниць (селищ та їхніх об'єднань - ко­
мун), що виражається у створенні сільських виборних орга­
нів, яким надані повноваження з приводу вирішення місце­
вих справ; у деяких містах утворені муніципалітети (ради);

98.на регіональному рівні діють виключно представники уряду та
міністерств, що керують окремими сферами суспільного життя.

За формою правління африканський тип держави може іс­нувати як у вигляді необмежених монархій, так і у вигляді пре­зидентських чи змішаних республік. При цьому на відміну від країн Європи в Африці форма правління не є чимось стійким. Там перехід республіки в монархію і монархії в республіку мож­на проаналізувати на прикладі Центральноафриканської респу­бліки (ЦАР), де 1 січня 1966 року стався військовий переворот, який привів до влади Ж. Бокассу. 4 грудня 1976 року ЦАР була проголошена імперією. Через рік відбулася коронація. Бокасса сам надів собі на голову корону і надав своїм підданим консти­туцію, де закріпив свої виключні повноваження:

1)під керівництвом імператора розробляються закони; 2) імператор є главою виконавчої влади і сам призначає пре­м'єр-міністра та членів Ради міністрів;

318 РОЗДІЛ 3. ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ

100.імператор має право скликати надзвичайні засідання уряду

101.імператор є верховним головнокомандувачем і начальником
органів державної безпеки;

102.імператор має право оголошувати надзвичайний стан та інші
повноваження.

Обіцянка ж провести вибори не була ним виконана.

У період правління Бокасси економічна ситуація в ЦАР іс­тотно погіршилася внаслідок того, що ніким не контрольована правляча еліта грабувала країну. Широкі ж народні маси зали­шалися без засобів існування. Зарплата робітникам та стипен­дії студентам не виплачувалися протягом тривалого часу, що викликало обурення серед трудящих та студентства. Намагаю­чись придушити їхні протести Бокасса в 1979 році наказав роз­стріляти кілька студентських демонстрацій, але це призвело до обурення широких верств населення як в ЦАР, так і за межами країни. 20 вересня 1979 року Франція висадила повітряний де­сант і усунула Ж. Бокасса від влади, центральноафриканська монархія знову перетворилася на республіку.

За формою державно-територіального устрою африканський тип держави тяжіє до унітаризму, хоча можуть існувати й феде­рації (Ефіопія, ПАР, Нігерія тощо). Проте процеси глобалізації викликають рух африканських держави як у напрямку ство­рення різного роду міждержавних об'єднань, так і в напрямку розвитку федералізму. На сьогодні вже існують пропозиції щодо утворення конфедерації Кенії, Руанди, Бурунді та деяких інших країн. Існують і пропозиції утворення нових федерацій в Судані, Камеруні та Сомалі. В умовах останньої пропонують утворити федеративну державу на клановій основі. У договорі про ство­рення економічної спілки Кенії, Уганди та Танзанії (листопад 1999 року) зафіксована пропозиція щодо утворення Федерації східно-африканських держав.

Домінуючим політичним режимом в умовах африканської держави є авторитарний, який здебільшого існує у формі тираніч­ного або деструктивного. Державно-політичний режим харак­теризується практикою трайбалізму, а отже, можна вважати його соціалістським.

Публічний вимір держави африканського типу характеризу­ється суттєвим впливом вождя або так званого бігмєна. Саме тому можна вважати, що він є автархічним, або у формі монокра-тії (вождізм та автократязм), або ж у формі монархії необмеже­ного типу.

Правова система африканського типу держави належить до звичаєво-общинної групи правових систем, що входять до зви­чаєвої правової сім'ї.

Питання для самоконтролю

112.З яких частин складається Латинська Америка?

113.Хто такі каудильйо?

114.Що є соціальною основою державної влади в умовах держави
африканського типу?

Дата добавления: 2015-05-10