Поняття захисту прав та прав на захист

Захист цивільних прав та інтересів.

План лекції:

1. Поняття захисту прав та прав на захист

2. Характеристика видів захисту.

3. Строки та терміни у цивільному праві.

4. Позовна давність: поняття, ознаки, види.

У юридичній науці щодо поняття та елементів суб'єктивного цивільного права, існування окремого самостійного права на за­хист тощо існують різні точки зору. Але у кожному разі слід виз­нати, що цивільне право, не забезпечене конкретним правовим засобом захисту, залишається негарантованим. Враховуючи цю обставину і спираючись на положення ст.19 Конституції, гл.3 ЦК встановлює основні засади захисту цивільного права та інте­ресу.

Захист цивільних прав — це правомірна реакція учасників ци­вільних відносин, суспільства та держави на порушення, невизнан­ня чи оспорювання цивільного права з метою припинення пору­шення, поновлення чи визнання цивільного права або компенсації завданої правомочній особі шкоди.

Для особи право на захист полягає у можливості використання в межах, визначених законом, засобів самозахисту, а також у мож­ливості звернення до відповідного державного, самоврядного чи громадського органу або уповноваженої особи за захистом свого цивільного права чи інтересу.

Класифікація захисту цивільних прав можлива за різними під­ставами: залежно від способів, форм, порядку захисту тощо.

Залежно від порядку захисту цивільних прав можна виділити:

1) судовий захист (ст.55 Конституції, ст.16 ЦК);

2) адміністративний захист (ст.17 ЦК);

3) захист нотаріусом (ст.18 ЦК);

4) самозахист (ст.55 Конституції, ст.19 ЦК);

5) захист за допомогою інших громадських, державних та між­народних інституцій (органів прокуратури — ст.121 Конституції та Закон України від 5 листопада 1991 р. "Про прокуратуру"; Уповно­важеного Верховної Ради України з прав людини — ст.55 Консти­туції та Закон України від 23 грудня 1997 р. "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"; після використання всіх національних засобів правового захисту — Європейським Судом з прав людини, який діє відповідно до Конвенції про захист прав людини та основних свобод).

Підставами для захисту цивільного права є:

- його порушення,

- не­визнання або

- оспорювання.

Порушення цивільного права — це результат протиправних дій, внаслідок чого воно зазнало зменшення або ліквідації, що позбав­ляє його носія можливості здійснити, реалізувати це право повніс­тю або частково.

Невизнання цивільного права — це дії носіїв пасивного цивіль­ного обов'язку, які полягають у запереченні цивільного права упов­новаженої особи, внаслідок чого остання повністю або частково позбавляється можливості реалізувати своє право. Несприятливий наслідок може мати як при абсолютному, так і при відносному ци­вільному правовідношенні.

Оспорювання цивільного права — це такий стан цивільного правовідношення, при якому між його учасниками існує спір з приводу наявності чи відсутності у них суб'єктивного права, а та­кож щодо приналежності такого права певній особі.

Оспорюване цивільне право ще не порушене, але виникає невизначеність у праві, що зумовлює неможливість його повного або часткового використання. Наприклад, при розгляді справи про визначення частки майна у спільній власності сторони правовідносин спіль­ної власності (співвласники) звертаються до суду для того, щоб вирішити цей спір і визначити дійсну частку кожного із співвлас­ників.

Цивільний інтерес підлягає захисту, якщо він не суперечить за­гальним засадам цивільного законодавства. Наприклад, інтерес кредиторів фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, у збе­реженості її майна для подальшого задоволення боргових вимог за­хищається шляхом призначення над майном безвісно відсутньої особи опікуна, який має здійснити виконання обов'язків цієї осо­би перед кредиторами за рахунок її майна (ст.44 ЦК).

Суб'єкт цивільного права може обрати один або кілька способів захисту.

За загальним правилом право на звернення до суду має особа, яка має матеріально-правову заінтересованість у справі.

Водночас справу щодо захисту цивільного права чи інтересу мо­жуть порушити не тільки особи, які мають матеріально-правову за­інтересованість у ній, а й інші особи, яким це дозволяє закон, з ме­тою захисту інтересів інших осіб.

Слід зазначити, що у більшості випадків захист цивільних прав здійснюється за бажанням потерпілого, тобто від нього залежить звертатися за таким захистом або залишити правопорушення без правових наслідків.

Нездійснення уповноваженою особою дій, спрямованих на за­хист суб'єктивного права, за загальним правилом, не призводить до його втрати, за винятками, передбаченими законом. Наприклад, за­мовник за договором підряду в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків зобов'язаний не­гайно заявити про них підрядникові при прийнятті виконаних робіт. Якщо замовник не зробить та­кої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відсту­пи від умов договору або недоліки у виконаній роботі (ст.853 ЦК).

Дата добавления: 2015-05-10