Філософія Аристотеля та її місце в історії філософії

Аристотель (384 – 322 до н.е.) – один із найуніверсальніших філософів Стародавньої Греції, в особі Арістотеля грецька філософія досягає найвищого розквіту й продуктивності. Він синтезував досягнення попередників і залишив численні праці з різноманітних галузей знань: логіки, фізики, психології, етики, політології, естетики, риторики, поетики і філософії. Він є одним з головних учнів Платона, який далеко не в усьому був згоден із своїм учителем. Основна лінія розбіжностей проходить з питань про природу ідей. Якщо для Платона вони первинні, вічні і незмінні, то для Аристотеля вони є результатом пізнавальної і практичної діяльності людини, результатом узагальнення досвіду освоєння людиною оточуючого світу. Він вважав, що з світу ідей немає ніякої користі, так як всі ознаки ідей знаходяться в людині.

Аристотель проголосив, що ідея та річ – це те ж саме, тільки річ існує у реальності, а ідея – в нашому пізнанні і позначає передусім не єдине, а загальне в різних речах.

Якщо ідея і річ тотожні, то пізнання слід спрямувати на вивчення внутрішньої будови речей та їх причин і дій. За своєю будовою речі складаються з матерії і форми. Арістотель ввів нові дві категорії – «можливості» та «дійсності». Матерія є пасивним матеріалом; поза формою вона лише чиста можливість, але разом із формою матерія постає у вигляді дійсності. Отже, дійсність речей більше пов'язана з формами, що їх продукує «форма всіх форм», або світовий розум (Бог), який, мислячи себе самого, й утворює усі можливі форми. «В боге форма развита полностью. Бог – неподвижная форма, он не изменяется, но в то же время сам является двигателем развития материи». Так Аристотель намагався подолати прірву між світом речей та світом ідей.

Ототожнивши річ та ідею, Аристотель справедливо вважав, що ми можемо здобувати певні знання про реальність, оперуючи лише ідеями і не звертаючись до речей. Він створив науку про закони та форми правильного мислення, назвавши її логікою.

Арістотель висунув ідеал науки, гранично очищеної від релігійно-культових потреб і міркувань (характерних для теоретичного знання Платона і піфагорійців), створив науку про закони мислення – формальну логіку – як засіб систематизації категоріального апарату науки і філософії. В основу логіки покладено вчення про три форми та про три закони мислення [закон тотожності АєА; закон неприпущення суперечності (не може бути відразу і А і неА); закон виключення третього (може існувати А або неА, але нічого більше)]. Крім того, Аристотель розробляв етику, політію, поетику, вчення про душу. У 335р. до Р.Х. він відкрив в Афінах свою вищу школу під назвою Ліцей.

Найвищими формами влади Аристотель рахував форми, в яких виключена можливість корисливого використання влади. Влада повинна служити всьому суспільству.

Багатогранна творчість Платона і Аристотеля завершує собою класичний період у давньогрецькій філософії.

Дата добавления: 2015-05-08