Поняття та структура

Полiтична система суспiльства є частиною складної, самокерованої суспiльної системи. Її роль полягає в забезпеченнi стабiльностi та стiйкостi суспiльної системи в цiлому шляхом реґулювання та поєднання iнтересiв соцiальних груп, нацiй, народiв, якi складають суспiльство.

Отже, полiтична система – це спецiальний полiтичний механiзм управління суспiльством. Вона є найважливiшим об’єктом дослiдження в теорiї держави й права.

Велике значення для юридичної науки та практики має визначення поняття "полiтична система суспiльства". У вiтчизнянiй лiтературi існують рiзноманiтнi пiдходи до цього питання, якi в результатi можна об’єднати у двi основнi групи:

- вузькоспецiалiзоване визначення полiтичної системи, згідно з яким вона розглядається як сукупність різноманіт­них структурних елементiв (держави, політичних партiй, громадських органiв i рухів тощо);

- усеосяжне визначення полiтичної системи, що включає до неї як структурнi елементи ще й полiтичнi дiї, полiтичнi вiдносини, полiтичнi погляди, iдеї та теорiї, полiтичну свiдомiсть, полiтичну культуру – тобто все, що стосується полiтики.

При уважному розглядi виявляється, що в цих дiамет­рально протилежних пiдходах є дещо спiльне: полiтична система мислиться як структура, що складається з кількох елементiв.

Структура політичної системи суспільства:

- держава;

- полiтичнi партiї;

- громадськi органiзацiї та об’єднання, у тому числi релiгiйнi;

- органи місцевого самоврядування;

- трудові колективи.

Основним ядром політичної організації суспільства є держава як спеціальний політико-територіальний інститут управління суспільством.

Політичні партії є стійкими та постійно діючими гро­мадськими формуваннями, які ведуть боротьбу за по­літичну владу, здійснюють її за допомогою держави. Вони покликані виражати політичні інтереси суспільства, окремих верств населення й організовувати громадян для участі у справах суспільства. Кінцевою метою партій є отримання державної влади, її здійснення згідно з пар­тійними уявленнями про ефективнодіючу державу та її органи, а також завдання, способи організації та діяль­ності всього суспільства. Ідеологічні уявлення про полі­тичну владу, засоби її здійснення, а також шляхи, цілі розвитку суспільства політичні партії формулюють у своїх програмах.

Громадські організації та об’єднання як елемент політичної системи впливають на державні органи з метою примусити їх здійснювати управлiнськi дiї в iнтересах тих соцiальних верств і груп, представниками яких вони виступають.

Коло громадських організацій та об’єднаньяк добро­вільних формувань громадян за інтересами вельми різно­манітне. Це можуть бути професійні спілки, жіночі, моло­діжні, творчі, екологічні, ветеранські організації, масові рухи, спортивні й інші союзи тощо.

Специфічним різновидом громадських організацій є релігійні організації. У клерикальних державах (насамперед ісламських країнах) вони виконують деякі державні функ­ції, зокрема здійснюють правосуддя у кримінальних і цивільних справах, займаються реґулюванням і реєстра­цією шлюбно-сімейних стосунків, ведуть освітню діяль­ність у школах та інших освітніх установах, беруть участь у діяльності органів державної влади. У свою чергу, дер­жава надає релігійним організаціям істотну фінансову допомогу, установлює пільги в оподаткуванні, ураховує думку церковних ієрархів при вирішенні найважливіших державних питань.

Більшість сучасних демократичних держав є світ­ськими, тобто дотримуються принципу невтручання у справи релігійних організацій, так само, як і не по­кладають на них здійснення яких-небудь державних функцій. Проте повністю виключити вплив церкви на політичні процеси та стосунки поки що не вдається в жодній державі.

Форми та методи участі релігійних організацій у політичному житті країни є достатньо різноманітними. По-перше, є політичні партії, члени яких належать якому-небудь одному віросповіданню і які мають на меті вико­ристання релігії в політичних цілях, схиляють віруючих на свій бік. Так, в Італії діє Християнсько-демократична партія, у Бельгії – Соціально-християнська партія, Христи­янська народна партія. По-друге, атрибутика церкви іноді використовується в ході здійснення деяких державних процедур, зокрема при принесенні присяги президентом країни, коли він вступає на цю посаду. По-третє, релігійні діячі безпосередньо беруть участь у боротьбі за мир, благо­дійній діяльності, у правозахисних та інших суспільних рухах.

Важливим елементом політичної системи суспільства виступають органи місцевого самоврядування, а також трудові колективи.

В Україні систему та ґарантії місцевого самоврядуван­ня визначає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні". У нашій країні місцеве самоврядування – це ґа­рантоване державою право та реальна здатність терито­ріальної громади – жителів села чи добровільного об’єд­нання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів і поса­дових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів Ук­раїни.

До ведення органів місцевого самоврядування відно­сять:

- здійснення правотворчої та контрольної діяльності, забезпечення реалізації чинного законодавства на відпо­відній території;

- володіння, користування та розпорядження кому­нальною власністю, місцевими фінансами, формування, затвердження та виконання місцевого бюджету, установ­лення місцевих податків і зборів;

- забезпечення соціально-економічного розвитку тери­торії;

- охорона громадського порядку тощо.

Трудові колективи в нашій державі утворюються всіма громадянами, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що реґулюють трудові відносини працівника з підприємством. Ця діяльність здійснюється на підставі Закону СРСР "Про трудові колективи та під­вищення їх ролі в управлінні підприємствами, установами, організаціями" у частині, яка не суперечить законодавству України. Специфіка цього закону полягає в тому, що від начебто б дає трудовим колективам певні повноваження, але відповідні положення цього нормативно-правового акта не мають ознаки формальної визначеності й не надають трудовим колективам суб’єктивних прав. З усіх повно­важень трудових колективів, про які йде мова в указаному законі, реальне значення мають лише повноваження щодо забезпечення трудової дисципліни, зокрема, затверджувати правила внутрішнього трудового розпорядку, застосову­вати громадські стягнення, ставити питання про притяг­нення порушників трудової дисципліни до відповідаль­ності тощо. Основною організаційною формою здійснення трудовими колективами своїх повноважень є збори (конфе­ренція).

Трудовим колективам у сучасних демократичних дер­жавах надаються певні права на участь в управлінні підприємством. В одних країнах (ФРН, Греція, Іспанія) це право реалізується спеціальнім органом, склад якого трудовий колектив обирає з числа працівників, котрі не входять до складу адміністрації підприємства. В інших країнах (Франція, Бельгія) орган, що представляє інтереси трудового колективу підприємства, обирається як з робіт­ників, інженерів, так і з представників адміністрації. Виб­раний трудовим колективом орган здійснює свої повно­важення з метою залучення працівників до управління справами підприємства, зміцнення соціальної згоди між роботодавцями та працівниками, своєчасного вирішення конфліктів між ними.

Таким чином, політична організація сучасного сус­пільства складається з таких компонентів: держави та її органів, політичних партій, громадських об’єднань, релі­гійних об’єднань, органів місцевого самоврядування, тру­дових колективів, які прямо чи опосередковано впли­вають на політичне життя країни.

Існує думка, згідно з якою до складу політичної системи входять також засоби масової iнформацiї, що впливають на реґулятивно-управлiнську дiяльнiсть усiх iнших елементiв управлiння як "четверта влада". Деякі юристи вважають, що політична організація суспільства складається не лише з тих організацій, об’єднань, які дозволяє та визнає держава. До неї можуть входити заборонені організації, партії, рухи, діяльність яких держава вважає небезпечною для суспільства. У сучасних умовах на політичне життя країни, діяльність державних органів серйозний вплив можуть здійснювати злочинні товариства, якізаймаються торгівлею наркотиками, ре­кетом, скоюють інші злочини. Маючи великі можливості, такі угруповання підкуповують державних урядовців, проводять своїх представників до влади або намагаються чинити тиск на неї.

Політична система – це система взаємопов’язаних i взаємодіючих політичних інститутів, у межах якої про­ходить політичне життя суспільства та здійснюється дер­жавна влада відповідно до правових та інших соціальних норм або всупереч ним.

Політична система будь-якого суспільства виконує пев­ні функції. Основними з них є:

- вираження й реалiзацiя iнтересiв соціальних спільнот, націй, які існують у суспiльствi;

- визначення цiлей i завдань суспільства;

- мобiлiзацiя ресурсiв;

- інтеґрація всiх елементiв суспiльства;

- досягнення необхiдного ступеня вiдповiдностi реаль-ного полiтичного життя офiцiйним правовим нормам.

Кiнцева ж мета цих функцiй – забезпечення стабiль­ностi та стійкого розвитку суспiльної системи в цiлому.

(Див. докладніше: Теорія держави і права: Навчальний посібник / В.М. Субботін, О.В. Філонов, Л.М. Князькова, І.Я. Тодоров. – К.: Знання, 2005. – С. 100 – 106; Матузов Н.И., Малько А.В. Тео­рия государства и права: Учебник. – М.: Юристъ, 2004. – С. 95 – 98.)

Питання та завдання для самоконтролю

1. Які підходи існують в юридичній науці до визна­чення поняття "політична система"?

2. Охарактеризуйте структуру та функції політичної системи.

Дата добавления: 2015-05-10