Та принципи функціонування

Правова держава: поняття

Перші ідеї правової держави сягають стародавнього світу, і були вони сформульовані античними мислителями на основі природного права. Природними вони вважали ті права, що йдуть від природи, єства людини: право на життя, особисту недоторканність, особисте пересування, безпеку тощо. Античні мислителі добре розрізняли закон і право. Так, Цицерон наголошував, що закон, який не відповідає природному праву, не є правовим і, таким чином, не є і законом.

Мислителі давнини – Платон, Аристотель, Цицерон – ще не проводили чіткої межі між громадськими, полі­тичними та природними правами й уважали, що права гро­мадян визначаються владою, державою. Право всесильне, воно може бути "правильним" (справедливим) або "непра­вильним" (несправедливим). Це був перший етап станов­лення ідеї правової держави, пов’язаний з оформленням ідеї призначення суверенітету влади.

Другий етап розвитку ідеї правової держави пов’я­заний з боротьбою за суверенітет народу. Це був період боротьби з деспотичними режимами, соціальних заколо­тів і революцій. Умовно завершення цього етапу пов’я­зується з перемогою Великої Французької революції кін­ця ХVIII століття, а також з прийняттям демократичних документів (у той час) у Сполучених Штатах Америки. Вагомим внеском у концепцію правової держави став принцип розподілу влади, що був сформульований пере­довими мислителями ХVII – ХVIII століть – Дж. Локком, Ш. Монтеcк’є та ін.

Сам термін "правова держава" вперше використав ви­датний німецький філософ І. Кант. Він був упевнений, що метою держави є забезпечення торжества права, вимогам якого вона сама повинна підкорюватися. Громадянський правовий стан, за Кантом, засновано на таких апріорних принципах: свобода кожного члена суспільства як людини; рівність її з кожним іншим як підданим; самостійність кожного члена суспільства як громадянина.

Згідно з ученням Й. Фіхте між державою й індивідом укладається свого роду договір, за яким індивід погоджу­ється на певні обмеження своєї свободи (зобов’язується підкорюватися загальним вимогам держави), а держава у відповідь на це ґарантує забезпечення безпеки індивіда та його власності.

Принцип розподілу влади увійшов до концепції правової держави її найважливішою складовою частиною. У Декларації прав людини, що була проголошена Великою Французькою революцією, сказано: "Суспільство, у якому не забезпечено користування правами й не встановлено поділу влади, не має конституції". А гасло "Свобода, рів­ність, братерство" втілює загальнолюдські політичні, право­ві й моральні імперативи.

Наступним важливим етапом у розвитку концепції правової держави стала боротьба за суверенітет права, точніше, за пріоритет права над владою. Ішлося про те, щоб влада обмежувала свої права та свободи нею ж створеними законами. Вона завжди неґативно ставилася до права та намагалася бути вищою за закони. Тяжіння до привілеїв, бажання стати над законами призвели до того, що протиправну практику влади було ще складніше пере­бороти, ніж аналогічну практику громадян, які намагалися діяти поза законами. І треба було подолати ці неґативи, перебудувати суспільство і його правосвідомість, аби доко­рінно змінити ставлення до права в державі.

У ХІХ – ХХ ст.ст. одним із найважливіших предметів політичних і юридичних досліджень концепції правової держави стала конституційна проблема. Нею займалися такі видатні вчені, як Г. Єллінек, К. Шмідт та ін. Але найбільш вагомий внесок зроблений тоді, коли було досягнуто пер­ших значних успіхів у побудові громадянського суспільст­ва, поза яким неможливе існування правової держави. Громадяни такого суспільства не скуті страхом та доміну­ванням верхівки. Вони наділені власністю, мають реальні свободи й права.

Громадянське суспільство є чинником правової держа­ви. В основі громадянського суспільства лежить принцип приватної власності й ринкових відносин, що пов’язані з товарним виробництвом. На цих засадах не лише виникає правова держава, але й підлягає контролю її діяльність, реґулюється через іманентні цьому суспільству механізми. Розроблення нових законів або внесення поправок до старих здійснюються під контролем громадянського суспільства. Тому законотворчість не вступає в суперечність з громадянським суспільством і з самою собою.

Сучасна концепція правової держави базується на принципах, найважливішими з яких є: первинність і верховенство права; підпорядкованість закону праву; обо­пільна відповідальність громадянина перед суспільством і суспільства перед громадянином; поділ та ефективна взаємодія різних гілок влади; контроль влади з боку суспільства, громадян та їх організацій; непохитність свобо­ди людини, її прав та інтересів.

У сучасній вітчизнянiй науковiй лiтературi зроблено спробу систематизувати iдеї з питань сутностi та шляхiв формування правової держави, подальшого розроблення самої концепцiї правової держави.

Основнi ж пiдходи до визначення поняття "правова держава" пов’язанi з її розглядом як:

- специфiчної форми органiзованої влади;

- полiтичної та громадської органiзацiї суспільства;

- специфiчного способу життя суспiльства.

Правова держава – це така держава, яка підкоряється праву, у якій дiяльнiсть органiв влади й посадових осiб здiйснюється на засадах конституцiоналiзму та законностi, яка юридичними засобами реально забезпечує максимальне здiйснення, охорону й захист основних прав людини.

Основнi характернi ознаки правової держави:

- верховенство права та панування закону в усiх сферах суспiльного життя;

- зв’язаність законом самої держави та її органiв;

- реальнiсть прав i свобод особи;

- взаємна вiдповiдальнiсть держави й особи;

- розподiл законодавчої, виконавчої та судової влади;

- наявнiсть ефективних форм контролю та нагляду за дотриманням законiв.

Концепцiя правової держави пов’язана з певною системою принципiв, iнститутiв і норм, системою, що виражає демократичну iдею народного суверенiтету. Саме суверенiтет народу – основа та джерело державного суверенiтету. Тому народ має невiдчужуване право виз­начати й змiнювати форми та змiст свого державно-правового життя.

Загострення у 90-х роках ХХ ст. кризових явищ у розвитку України виявилось i в кризi правового життя держави. Чинники, що призвели до цього, загалом одна­ковi для багатьох країн, які виникли на пострадянському просторі. Серед них, насамперед, треба виділити такі, як приниження ролi закону, правовий нiгiлiзм, недостатньо якiсний рiвень окремих ланок правової системи. Наочно виявилася недосконалiсть системи права та системи зако­нодавства, про що свідчить нескоординованість дій зако­нодавців, поспіх у прийнятті законів, їх неконкретний, декларативний характер тощо.

Поступове вирішення цих питань, пов’язане з забез­печенням прав і свобод громадян, відповідальністю дер­жави перед громадянином і громадянина перед держа­вою, підвищенням авторитету закону, сприятиме прак­тичному втіленню в життя ідеї побудови в Україні пра­вової держави.

(Див. докладніше: Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – С. 172 – 210.)

Питання та завдання для самоконтролю

1. До якого поняття відноситься визначення: "Держава, що підкоряється праву, у якій діяльність органів влади й посадових осіб здійснюється на засадах конституціоналізму та законності, яка юридичними засобами реально забез­печує максимальне здійснення, охорону й захист основних прав людини":

а) республіка;

б) правова держава;

в) монархія.

2. Назвіть ознаки правової держави.

4. Якими є перспективи формування Української пра­вової держави?

Дата добавления: 2015-05-10