Поняття та сутнiсть

У правознавствi термiн "суб’єктивне", який уживають як епiтет до термiна "право", має суто умовне значення. Під термiном "суб’єктивне" розуміють право, яке належить тiй чи iншiй особi, суб’єкту, а не право у значеннi сукупностi юридичних норм. Юридична норма стосується всiх гро­мадян держави, вона не може належати будь-якiй окремiй особi, суб’єкту. I якщо йдеться про право, що належить суб’єкту, то й самому термiну "право" надається зовсiм iнше значення. Якщо докладніше розглянути проблему суб’єк­тивного права, з’ясовується, що воно є єднiстю таких мож­ливостей особи:

- можливості поводити себе певним дозволеним чином (тобто мiра можливої поведiнки або право на свої дiї). Так, суб’єктивним правом особи у правовiдношеннi за трудовим договором є право отримувати заробiтну плату, а в разі необхiдностi – розiрвати цей трудовий договiр;

- можливості вимагати вiдповiдної поведiнки (здiйс­нення певних дiй або, навпаки, утримання вiд дiй) вiд iнших осiб (тобто право на чужi дiї). Наприклад, право працівника вимагати вiд роботодавця забезпечення умов та охорони працi, її оплати не нижче встановленого в країні мiнiмального рiвня;

- можливості звернутися до держави в разi необхiдностi за захистом своїх прав (тобто право на дiї держави).

Суб’єктивне право – це завжди нерозривна єднiсть усiх трьох указаних можливостей. Звичайно, є помилкою зводи­ти суб’єктивне право лише до якоїсь однієї з трьох зазна­чених можливостей, хоча специфiка суб’єктивного права як юридичного явища виявляється саме в третiй можливостi – в охоронi його примусовою силою держави.

У сучаснiй юридичнiй лiтературi суб’єктивне юридичне право характеризується як передбачена нормою права й захищена державою можливiсть особи поводити себе належним чином i вимагати певної поведiнки вiд iнших осiб.

Таким чином, суб’єктивне право однiєї сторони право­відношення нерозривно пов’язане з юридичним обов’язком iншої, навіть ним забезпечується. Так, право особи на от­римання заробiтної плати нерозривно пов’язане з обов’яз­ком адмiнiстрацiї виплатити її. Без виконання цього обов’я­зку неможливо реалізувати суб’єктивне право.

Юридичний обов’язок – це вид i мiра належної пове­дiнки особи, якi вiдповiдають суб’єктивному праву iншої сторони правовідношення, а також є вимогою закону. Носiя юридичного обов’язку у правовідношенні називають зо­бов’язаною особою (на вiдмiну вiд уповноваженої особи, тобто носiя суб’єктивного права).

Юридичний обов’язок, на вiдмiну вiд суб’єктивного права, характеризується категоричнiстю, становить владне розпорядження, необхiдну поведiнку суб’єкта правовiдно­шення. Вiн є важливим засобом здiйснення прав громадян.

Виникнення в однiєї особи юридичного обов’язку означає водночас появу суб’єктивного права в iншої особи. I навпаки, якщо в когось виникло те чи iнше суб’єктивне право, то це означає, що в iншої особи з’явився вiдповiдний юридичний обов’язок.

(Див. докладніше: Общая теория государства и права. Академический курс в 3-х томах. – 2-е изд., перераб. и доп. / Отв. ред. проф. М.Н. Марченко. Том 3. – М.: ИКД "Зер­цало-М", 2001. – С. 221 – 233; Теория государства и права: Учебник / Под ред. проф. В.В. Лазарева. – М.: Право и Закон, 1996. – С. 120 – 123.)

Питання та завдання для самоконтролю

1. Право, що належить конкретній особі, називається:

а) юридичний обов’язок;

б) суб’єктивне право;

в) об’єктивне право.

2. Сукупність яких можливостей являє собою суб’єк­тивне юридичне право?

3. Яке поняття визначається як вид і міра належної поведінки особи, що відповідає суб’єктивному праву іншої сторони правовідносин?

4. Як називаються сторони – носії суб’єктивного юри­дичного права та юридичного обов’язку?

Дата добавления: 2015-05-10