Та сім’ї суспiльства: поняття й види

Національні правові системи

Національна правова система суспiльства – це конк­ретно-iсторична сукупнiсть права, юридичної практики та панiвної правової iдеологiї окремої держави, тобто юри­дичних явищ, що iснують у державі.

До структури правової системи входять такi головнi елементи: право (законодавство), юридична практика, па­нiвна правова iдеологiя.

Поняття "право" та "національна правова система" спiв­вiдносяться як частина й цiле.

Якщо пiд правом розумiти систему загальнообов’яз­кових, формально визначених юридичних норм, уста­новлюваних i забезпечуваних державою, то пiд правовою системою – явище, що вiдбиває всю правову органiзацiю конкретного суспiльства, цiлiсну правову дiйснiсть, систему юридичних засобiв, за допомогою яких офiцiйна влада здiйснює правовий вплив на поведiнку людей.

Право – ядро й нормативна основа правової системи, її сполучна та цементуюча ланка. За характером права в суспiльствi можна встановити сутнiсть усiєї його правової системи.

Окрiм права, юридичної практики та панiвної правової iдеологiї (як головних елементiв правової системи), до неї входять iншi складовi елементи: правотворчiсть, право­вiдносини, правовi установи, законнiсть тощо.

Поняття "національна правова система" являє собою комп­лексну оцiнку юридичної сфери життя конкретного суспiльст­ва.

Сукупність національних правових систем утворює правову сім’ю. Правова сім’я – це національні правові системи, які мають спільні, подібні риси й ознаки. Видiляють такi правовi сім’ї:

- романо-германська, або континентальна правова сім’я. Вона характеризується насамперед дуже тісним взаємозв’язком різних законодавств як з погляду загаль­ного концептуального напряму, так і щодо юридичної техніки. Ідеться, зокрема, про узагальнене розуміння норми права як основного правила поведінки, перевагу встановленої правової норми над думкою або пере­конанням суддів, про однакові системні принципи фор­мування та загального розподілу норм права; про одну й ту саму структуру галузей права.

Романо-германська правова сім’я характеризується також тим, що основним джерелом права в ній виступає нормативно-правовий акт. У ній право прямо пов’язане з систематизацією, тлумаченням;

- англо-американська, або система загального права. Ця сім’я поєднує законодавства, породжені або такі, що випливають із права, розробленого в Англії королівсь­кими судовими інстанціями з часу норманського завою­вання (1066 рік) і до приходу до влади Тюдорів у 1485 ро­ці.

Саме в цей період загальне право, що замінило собою численні місцеві звичаї, було єдиним для всього коро­лівства. Королівські суди, по суті, створили право, у якому ключову роль відігравали судова практика й питання процедури. Це право вироблялося суддями в результаті вільного пристосування й тлумачення колиш­ніх звичаїв, причому норми права встановлювались у зв’язку з процесами, що порушувалися позивачами, і мали характер не загального правила поведінки, а способу вирішення. Тому невипадково, що в системі загального права велика роль належить правовому пре­цеденту;

- соцiалiстична сім’я, або сім’я колективістського пра­ва.

Сім’я колективістського права розвинулася в СРСР, со­ціалістичних, народних і демократичних державах Цент­ральної Європи та Азії. Відповідно до доктрини, що характеризує сутність сім’ї соціалістичного права, право є інструментом економічної організації суспільства й вихо­вання громадян. У цій правовій сім’ї порушення юридич­них норм розглядаються як дії, спрямовані проти ство­рення комуністичного суспільства.

У цілому соціалістична правова сім’я, незважаючи на те, що успадкувала деякі риси романо-германської правової сім’ї (схожа термінологія, розуміння норми права як за­гального абстрактного правила поведінки, більш-менш по­дібні джерела права та його структура), являє собою пра­вову сім’ю, що є нормативним вираженням і способом революційного перетворення суспільства;

- релігійні сім’ї. У середні віки мала місце хрис­тиянська правова сім’я, а тепер – правова сім’я мусуль­манського права. Як право теократичних політичних режимів, ісламське право є невід’ємною частиною іс­ламської релігії. Коран (священна книга мусульман) є не лише збірником божественних настанов і заповітів, але й фундаментом мусульманського права, його джерелом.

Результатом релігійної сутності ісламського права є його орієнтація на обов’язки, що покладаються на праведну людину, і відсутність поняття суб’єктивного права. Індивід, який порушує ісламське право або заважає його встанов­ленню, вважається єретиком, котрий підлягає покаранню при його переході у світ інший.

Тобто в межах мусульманської правової сім’ї земні покарання розглядаються як другорядні або допоміжні.

(Див. докладніше: Скакун О.Ф. Общее сравнительное правоведение: Основные типы (семьи) правовых систем мира: Учебник для студ. вузов. – К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2008. – С. 72 – 88, 181 – 192, 299 – 310.)

Питання та завдання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняття "національна правова сис­тема".

2. Як співвідносяться поняття "право" та "національна правова система"?

3. Що розуміють під правовою сім’єю?

4. Охарактеризуйте основні правові сім’ї.

Дата добавления: 2015-05-10