Закон заперечення заперечення. Суспільний характер наукової діяльності

Суспільний характер наукової діяльності. “Цикл” наукового дослідження.

Цикл наукового дослідження – розроблене головним чином К. Поп пером уявлення про хід наукового дослідження як приріст знання. Цей цикл складається по меншій мірі з таких стадій (етапів): 1) постановка проблеми; 2) її аналіз і висунення гіпотез; 3) обґрунтування і селекція гіпотез, формування наукової теорії; 4) виникнення нової проблеми тощо.

У матеріалістичній діалектиці були зроблені спроби осмислити діалектичні “суперечності” і “заперечення” в буттєвих (онтологічних) поняттях.

При цьому “заперечення” як реальний аналог логічного, мисленнєвого заперечення (антитезису) тлумачилось як неодмінний момент, що багато разів повторюється в будь-якому процесі, де має місце зміна фаз, періодів, етапів зміни того або іншого об'єкту.

На відміну від метафізично витлумаченого “заперечення”, що підкреслює розрив, протилежність рис попереднього і подальшого етапів зміни, діалектичне “заперечення” передбачає зв'язок, перехід від одного етапу до іншого. Діалектичне “заперечення” включає триєдиний процес:

деструкції (руйнування, подолання, зживання) колишнього, кумуляції (його часткового збереження, спадкоємності, трансляції) і конструкції (формування, творення нового).

Перший момент - подолання пройденого, його «скидання», зживання - забезпечує необхідні умови для наступної фази даного процесу. Проте сама по собі деструкція, якби вона запанувала, відкидала б процес назад, руйнувала б передумови просування до подальших фаз. Нормальне продовження процесу, його зв'язок, єдність, цілісність забезпечуються другим моментом - збереженням, спадкоємністю. Без цієї умови процес кожного разу повертався б до початкової точки, а тому в цілому нагадував би «топтання на місці», а то і взагалі ставав би неможливим. Наростання процесу, рух його до нових фаз вимагає також третього моменту - новацій (формування якісно нових зв'язків, функцій, рис).

Як бачимо, відкриті Гегелем ідеалізовані ритми діалектичного мислення не можна цілком порівняти до реального розвитку духовної культури, а тим більше до суспільної практики у всьому її об'ємі. Ще менше підстав існує для того, щоб буквально переносити їх на природні процеси. Це не значить що в світі існують аналоги «єдності-і-боротьби» протилежностей і «заперечення заперечення», різні «полярності», напруження, гарячі точки, до яких повинно застосовуватись мистецтво діалектичної думки.

Реальним аналогом «заперечення заперечення» і в природі, і в суспільстві служать, зокрема, «спіралеподібні» процеси, що поєднують в собі циклічність, відносну повторюваність і поступальність. Циклічність формування і загибелі, народження і смерті, оновлення і старіння і т.д. виявляється у всіх процесах природних і суспільних змін. Глибокі припущення покладені і в думках про протиборство протилежностей, ритмічному чергуванні їх збалансованості, гармонізації і порушення рівноваги як циклів, що постійно відтворюються. Ці здогадки про подальший розвиток діалектики були уточнені, одержали свій розвиток. Ідея циклічності була доповнена ідеєю поступальності, прориву, подолання початкового рівня буття, виходу за рамки того, що існувало на попередньому рівні, формування якісно нових рівнів буття. В матеріалістичній діалектиці відношення протилежностей тлумачиться не просто як чергування порушень і відновлень їх рівноваги, але і як їх асиметрія, що приводить до спрямованої поступальної зміни, розвитку.

Дата добавления: 2015-05-08