Теоретичний рівень наукового пізнання та методи теоретичного пізнання

Теоретичний рівень -такий рівень наукового пізнання, на якому суб'єкт оперує об'єктами, що ідеалізуються, з метою в ідеалі побудови наукової теорії.

У теоретичному дослідженні відсутня безпосередня практична взаємодія з об'єктами. На цьому рівні об'єкт може вивчатися тільки опосередковано, в уявному експерименті, але не в реальному.

У теоретичному дослідженні відсутні засоби матеріальної, практичної взаємодії з об'єктом, що вивчається. Мова теоретичного дослідження відрізняється від мови емпіричних описів. В якості його основи виступають теоретичні терміни, значенням яких є теоретичні ідеальні об'єкти. Їх також називають об'єктами, або абстрактними об'єктами, що ідеалізуються. Їх прикладами можуть служити матеріальна точка, абсолютно чорне тіло, ідеальний товар, ідеалізована популяція в біології.

Задачею теоретичного дослідження є пізнання суті в чистому вигляді.

В теоретичному дослідженні застосовуються такі методи:

- ідеалізація (метод побудови об'єкту, що ідеалізується);

- уявний експеримент з об'єктами, що ідеалізуються, який як би заміщає реальний експеримент з реальними об'єктами;

- особливі методи побудови теорії (сходження від абстрактного до конкретного, аксіоматичний і гипотетико-дедуктивний методи);

- методи логічного і історичного дослідження і ін.

Аксіоматичний метод -один із розповсюджених теоретичних методів наукового пізнання, а також побудови і організації теоретичного знання. Аксіоматичний метод полягає у виділенні двох частин (прошарків) знання - 1) який не виводиться (в рамках даної системи) і 2) виводиться з (1) за допомогою логічних і математичних засобів. В прошарок (1) входять аксіоми, постулати, принципи і означення. Одним з перших прикладів побудови знання на основі аксіоматичного методу є перша в математиці система геометрії (фактично перша математична теорія) - "Начала" Евкліда. За допомогою цього методу будувалась механіка Ньютона, термодинаміка та інші фізичні теорії. Гіпотетико-дедуктивний метод - різновидність аксіоматичного методу, який використовується в фактуальних науках (зокрема, в природознавстві), причому в ролі аксіом виступають фундаментальні закони природи (як принципи), або природничо-наукові гіпотези. Як вважають деякі історики науки, гіпотетико-дедуктивний метод застосовував вже Г. Галілей при дослідженні вільного падіння тіл і формулюванні відповідного закону.

В основі історичного методу лежить вивчення реальної історії в її конкретному різноманітті, виявлення історичних фактів і на цій основі таке мисленнєве відтворення історичного процесу, при якому розкривається логіка, закономірність його розвитку.

Логічний же метод виявляє цю закономірність іншим способом: він не вимагає безпосереднього розгляду ходу реальної історії, а розкриває її об'єктивну логіку шляхом вивчення історичного процесу на вищих стадіях його розвитку. Об'єктивною основою такого способу дослідження є наступна особливість складних об'єктів, що розвиваються: на вищих стадіях розвитку вони стисло відтворюють в своїй структурі і функціонуванні основні риси своєї історичної еволюції. Ця особливість яскраво простежується, наприклад, в біологічній еволюції, де високорозвинуті організми на стадії ембріонального розвитку повторюють основні риси всього ходу еволюції, що привів до появи цих організмів.

Всі ці особливості засобів і методів пов'язані із специфікою предмету теоретичного дослідження. На рівні теоретичного пізнання відбувається виділення сутнісних зв'язків в чистому вигляді.

Форми теоретичного пізнання:

- наукова проблема; - наукова гіпотеза; - теоретичний закон; - теорія.

Перейдемо тепер до аналізу теоретичного рівня пізнання. Тут можна виділити два підрівні. Перший з них утворює часткові теоретичні моделі і закони, які виступають як теорії, що відносяться до достатньо обмеженої області явищ. Другий - складають розвинені наукові теорії, що включають часткові теоретичні закони в якості наслідків, що виводяться з фундаментальних законів теорії.

Теоретичні закони безпосередньо формулюються відповідно абстрактних об'єктів теоретичної моделі. Вони можуть бути застосовані для опису реальних ситуацій досвіду лише в тому випадку, якщо модель обгрунтована як вираження істотних зв'язків дійсності, що виявляються в таких ситуаціях.

Відповідно двом виділеним підрівням теоретичного знання можна говорити про теоретичні схеми у складі фундаментальної теорії і у складі часткових теорій.

У основі розвиненої теорії можна виділити фундаментальну теоретичну схему, яка побудована з невеликого набору базисних абстрактних об'єктів, конструктивно незалежних один від одного, і відповідно до якої формулюються фундаментальні теоретичні закони. Наприклад, в ньютонівській механіці її основні закони формулюються щодо системи абстрактних об'єктів: "матеріальна точка", "сила", "инерційна система відліку". Зв'язки і відносини перерахованих об'єктів утворюють теоретичну модель механічного руху. Окрім фундаментальної теоретичної схеми і фундаментальних законів до складу розвиненої теорії входять часткові теоретичні схеми і закони.

Будову розвиненої природно-научної теорії можна зобразити як складну, ієрархічно організовану систему теоретичних схем і законів, де теоретичні схеми утворюють своєрідний внутрішній скелет теорії.

Гіпотеза (наукова) - форма наукового знання; частіше відноситься до теоретичного рівня наукового пізнання. Гіпотеза є висловлюванням (чи системою висловлювань), істиннісна оцінка якої не є достовірною, а ймовірною, і тому гіпотеза потребує обгрунтування і підкріплення, щоб стати справжньою науковою теорією.

Модель (наукова) - певна форма наукового пізнання. Об¢єкт М називають моделлю іншого об¢єкта Х (якого, в свою чергу, називають оригіналом, прототипом), якщо: є суб¢єкт S, який моделює і є мета Р, заради досягнення якої вибирається чи створюється М; М подібний Х.Таким чином модель як форму наукового пізнання можна уявити в вигляді упорядкованої четвірки “Х, М, S, Р”. Моделі бувають ідеальними і матеріальними. Різноманіття ідеальних моделей М можна поділити на моделі класу М1 з переважно репрезентативною функцією і моделі класу М2, переважно з інтерпретивною функцією.

Теорія - одна із найдосконаліших в логічному і концептуальному відношенні форм наукового знання на теоретичному рівні його розвитку. Це система висловлювань про об¢єкти з її предметної області, які (об’єкти) в свою чергу відображають, репрезентують певні фрагменти дійсності. Основні функції наукової теорії - опис, пояснення. Основні структурні елементи наукової теорії - це концептуальний базис (аксіоми, принципи), теоретичні моделі, теоретичні закони (див.: закон науковий), визначення, операційні засоби та ін. Основні функції наукової теорії - опис, пояснення, передбачення.

Дата добавления: 2015-05-08