Закон єдності і боротьби протилежностей

Функції наукового знання

Однією з найважливіших функцій наукового знання є пояснювальна функція; її основна задача – пізнання з метою розсунути горизонти бачення світу, природи, частиною якої є сама людина. З появою великого машинного виробництва створюються умови для перетворення науки в активний чинник самого виробництва. В якості основної висувається тепер задача пізнання з метою переробки і перетворення природи. У зв'язку з цією технічною її орієнтацією лідируючим стає комплекс фізико–хімічних дисциплін і відповідні прикладні дослідження. В умовах науково–технічної революції відбувається нова, корінна перебудова науки як системи. Наукове знання знаходить, і все більшою мірою розвиває свою практично–перетворюючу функцію. Щоб наука могла задовольняти потребам сучасного виробництва, наукові знання повинні стати надбанням великої армії фахівців, інженерів, організаторів виробництва і робітників. В самому процесі праці на автоматизованих ділянках від робітника потрібен широкий науково–технічний кругозір, оволодіння основами наукових знань. Наука все більше перетворюється на безпосередню продуктивну силу, а практична реалізація результатів науки відбувається через її особове втілення.

Звідси відповідні вимоги до наукових знань, які покликані більшою мірою орієнтуватися вже не на одну лише техніку, але і на саму людину (гуманістична функція), на безмежний розвиток її інтелекту, її творчих здібностей, культури мислення, на створення матеріальних і духовних передумов для його всебічного, цілісного розвитку. У зв'язку з цим сучасна наука вже не просто прямує за розвитком техніки, а обгонить її, стає провідною силою прогресу матеріального виробництва. Вона формується як цілісний, інтегрований організм. Весь фронт наукових досліджень (як в області природних, так і суспільних наук) здійснює стимулюючу дію на суспільне виробництво. Якщо раніше наука розвивалась лише як окрема частина соціального цілого, то тепер вона починає пронизувати всі сфери суспільного життя: наукові знання і науковий підхід необхідні і в матеріальному виробництві, в економіці, і в політиці, і в сфері управління, і в системі освіти. Тому наука розвивається більш швидкими темпами, ніж будь–яка інша галузь діяльності. В сучасному суспільстві успішний розвиток науки і впровадження її результатів у виробництво – найважливіша умова прискорення соціально–економічного розвитку.

Формула «едність-і-боротьба» протилежностей виражає напружену взаємодію «полярних» властивостей, функцій, сторін того або іншого цілісного предмету. Діалектичні протилежності нерозривно пов'язані одна з одною, подібно полюсам магніту. Якість і кількість, причина і наслідок, випадковість і наслідок, частина і ціле, форма і зміст – ці і всі інші парні категорії діалектики виявляють єдність протилежностей, представляють собою протилежні чинники, явища, риси реального світу. Разом з тим вони нерозривно пов'язані між собою, передбачають одне інше. Кожне з таких парних діалектичних понять має на увазі, як говорив Гегель: «своє інше»: одиничне припускає співвіднесеність із загальним, кінцеве - з нескінченним, прогрес - з регресом і т.д. Всі ці поняття втілюють в собі реальну діалектику відповідних їм моментів, сторін буття. І поняття, і відповідні їм явища взаємозв'язані, взаємодіють, переходять одне в одного, кожне з них передбачає, містить в собі елементи іншого.

Уміння зближувати, робити тотожними протилежності, бачити їх єдність, зв'язок, переходи – це є межа діалектичного мислення. Гнучко взаємозв'язані, рухомі норма і аномалія, хвороба і здоров'я, нерозривно зв'язані між собою цілі і засоби, матеріальне і духовне в людській діяльності і т.д. Уміння відійти від жорсткого зіставлення кривого і прямого, ототожнення їх виявилось важливим кроком у відкриття диференціального і інтегрального числень. Єдність протилежностей - ефективний спосіб пізнання самих різних явищ, процесів. Так, осмислення пізнавального процесу пов'язано з розмежуванням і багатоплановим, конкретним співвідношенням його компонентів, аспектів, рівнів - чуттєвого і логічного, дослідного і теоретичного, суб'єктивного і об'єктивного.

Єдність протилежностей виявляється в тому, що їх не можна різко відособити: вони взаємозв'язані настільки, що взаємопроникають одна в одну, утворюють безліч поєднань, переходів.

Діалектичне пізнання припускає поляризацію єдиних, цілісних явищ, процесів, виділення в них ніби чужорідних, але нерозривно взаємопов'язаних, «живих» протилежностей, гнучка взаємодія яких виражає сутність того або іншого об'єкту і тому дає «ключ» до його функціонування, зміни, розвитку. Від первинної теоретичної поляризації протилежностей пізнання рухається до розуміння їх взаємодій, багатоманітних, гнучких поєднань на основі розгорненого, диференційованого аналізу, поглиблення в суть справи.

Діалектичні суперечності не лежать на поверхнях явищ, а пов'язані з внутрішньою глибинною сутністю предметів. Для їх виявлення потрібні серйозні зусилля теоретичної думки. Як правило, зовнішні конфлікти і протистояння служать проявом глибинних діалектичних суперечностей, пов'язаних з внутрішньою структурою предмету. Але зовсім не всі конфлікти, невідповідності, суперечності, що знаходять себе в тих або інших областях дійсності, є вираженням глибоких діалектичних суперечностей. Це можуть бути дисбаланси різних чинників, розузгоджень, зіткнень тих або інших сил, тенденцій, що виявилися перешкодою одне для одного. Такі явища теж називають суперечностями; проте безглуздо говорити про них як про джерело розвитку. Вони швидше є реальними аналогами логічних суперечностей, що порушують зв'язність, послідовність роздумів, що роблять їх неповноцінними. І як в логіці пізнання рухається вперед, долаючи суперечності, так і в житті: невідповідності, збої у функціонуванні і розвитку систем повинні долатися. Система може функціонувати нормально, успішно лише за умови чіткої узгодженості її елементів, підсистем і інших складових. Діалектична суперечність мислення, пізнання принципово відрізняється від безплідних суперечностей, що є результатом нечіткості, неохайності, непослідовність, невміння логічно мислити. Всі ці вади мислення, некомпетентність, безвідповідальність, втілившись в дії, породжують сум'яття, хаос, які звичайно ж не мають нічого спільного з глибокою діалектичною суперечністю буття, осягнути яку прагнули “великі розуми”.

Дата добавления: 2015-05-08