Порядок та хаос в світі. Поняття закону, детермінізм

Все в цьому світі підпорядковане закономірностям. Кавун із жолудя не виросте.

Століттями людина помічала певний порядок всесвіту і повторюваність явищ, що наштовхувало на думку про існування чогось закономірного. Поняття закону – продукт зрілого мислення: воно сформувалося на пізній стадії розвитку людського суспільства, в період становлення науки як системного знання.

Принцип детермінізму є фундаментальним принципом філософського вчення про буття. Принцип детермінізму містить відповідь на питання, чи обумовлені явища світу в своєму існуванні і розвитку, чи має ця обумовленість регулярний, впорядкований або довільний, неврегульований характер.

Детермінізм – це вчення про загальну обумовленість об'єктивних явищ. В основі такого уявлення про світ лежить універсальний взаємозв'язок всіх явищ, який, з одного боку, є проявом субстанціальної єдності світу і способом його реалізації, а з іншої – наслідком і передумовою універсального характеру розвитку.

Детермінізм є загальним вченням, що визнає існування універсального взаємозв'язку і заперечує існування яких–небудь явищ і речей зовні цього універсального взаємозв'язку.

З буттям як одним із ключових понять онтології асоціюється також і поняття «світ», що позначає, як правило, деяку відносно замкнуту і самодостатню цілісність. Чим же обумовлена ця цілісність? Яка природа різноманіття проявів світу (світ – один чи єдиний у своєму різноманітті)?

Поняття дійсності як зв'язного цілого складає основу концепції детермінізму. У рамках цієї концепції дійсність з'являється як закономірна і причинно обумовлена: будь–яка подія чи явище, які в принципі (нехай, поки ще не зараз) можуть бути пояснені раціональним способом. Наприклад, підведенням під який–небудь закон природи. Протилежна ж концепція, прихильники якої віддають пріоритет чудесам, ірраціональному, надприродному, нез'ясовним (наприклад, на основі законів науки) явищам, називається, відповідно, індетермінізмом. Таким чином, детермінізм тісно зв'язаний з наукою, з ідеєю раціональності, у той час як індетермінізм – відповідно, з релігією. Тут мається на увазі та її сторона, що зв'язана з вірою в надприроднє. Теологія ж, як раціоналізована частина релігії, цілком сумісна з детермінізмом.

Концепція детермінізму застосовна не тільки до природи, але і до соціуму, тобто її прояв можна знайти й у соціальній філософії.Мається на увазі, наприклад, соціальний детермінізм у філософії історії Гегеля, що вплинув на таких видатних мислителів, як К. Маркс, А. Кожев, Ф. Фукуяма й ін.

Філософію і науку завжди цікавили найбільш важливі й істотні зв'язки, що характеризують внутрішні особливості об'єктів і явищ, їх звичайно називають закономірними зв'язками чи просто законами. Не можна уявити собі науку, у якій відсутні закони, чи, принаймні, закономірні зв'язки. Ця категорія досягла найвищого рівня розвитку в природничих науках. Саме з їхнього досвіду раціонально виходити при визначенні категорії "закон".

Закон – це зв'язок; однак не будь–який зв'язок є закон. Закон – це особливий зв'язок. Які ж ці особливості? Виділимо найбільш важливі:

1) регулярність, повторюваність. Тут припустима така ілюстрація: відмінна риса сучасного вченого – вміти побачити в удаваному спочатку хаосі явищ прихований (від простого ока) порядок, що і полягає у повторюваності окремих явищ чи їх властивостей;

2) істотність. Зв'язки, що претендують стати законом, як правило, не лежать, так би мовити, "на поверхні". Для їхнього виявлення потрібні значні інтелектуальні зусилля (наприклад, для розкриття сутності чуттєвого досвіду недостатньо);

3) усезагальність. Іншими словами, це означає, що такий зв'язок відноситься до будь–якого об'єкта з його предметної області. Забігаючи вперед, відзначимо, що тут мається на увазі наявність у кожного закону своєї предметної області;

4) необхідність. Деякою мірою ця особливість примикає до (1): якщо встановлена регулярність і повторюваність, то витрачені при цьому інтелектуальні (і інші) зусилля звичайно породжують переконання в обов'язковості такої повторюваності і надалі, що, у свою чергу, пов'язано (знову забігаючи вперед) із передбачувальною функцією закону;

5) відтворюваність, тобто можливість повторення відміченої у (1) регулярності будь–яким суб'єктом. Якщо ж зв'язок унікальний, неповторний, одиничний (тобто, наприклад, місця і часу), то його не можна назвати закономірним чи законом. Властивість відтворюваності пов'язана з такими важливими в гносеологічному відношенні процедурами, як перевірка і підтвердження;

6) об'єктивність. Зауважимо, що одна справа об'єктивне існування такого зв'язку, наприклад, у природі, а інша — спосіб вираження її в знанні, мовою понять, через їхній зв'язок. Це якісно різні зв'язки — зв'язок природних явищ і зв'язок понять (величин), що виражають якісь їхні істотні риси, наприклад, у вигляді якоїсь математичної функції. Найбільш загальною граматичною формою вираження закону є умовне речення виду: "Якщо..., то...". У логіці ця форма називається імплікацією, а висловлення – відповідно, імплікативним.

Таким чином, має сенс визначати закон як зв'язок, що має властивості (особливості) (1) – (6). Ці шість властивостей – необхідні, але, можливо, не достатні: можна вказати і додаткові властивості та/чи особливості або модифікувати наявні, не втрачаючи основи. Проте приведене означення вимагає доповнень.

По–перше, необхідно враховувати область (предметну область) чи умови чинності закону.

По–друге, із законами асоціюються принаймні три основних функції: 1. –описова; 2. – пояснювальна і 3. – передбачувальна.

Причина і наслідок. Категорія причинності розкриває причинно–наслідковий зв'язок. Для визначення що таке причина треба зіставляти: причину, мотив, умову. Дуже важливе співвідношення причина і умова. Кажучи про причину потрібно мати на увазі, що причини мають свої прояви, тобто розрізняють форми причин. Причини істотні і неістотні. Все причинно обумовлено і ні що не проходить без наслідків.

Класифікація законів. Найбільш простим але не настільки визначеним розподілом законів є поділ їх за "обсягом" їхньої предметної області на окремі (наприклад, закон Ома) і загальні (наприклад, закон збереження і перетворення енергії)).

Якщо враховувати форму вираження законів, то їх можна розділити на якісні і кількісні. Перші формулюються чисто вербально (словесно), у той час як кількісні допускають математичну форму вираження, через зв'язок величин.

Якщо мати на увазі характер об'єктів і передбачення їх "поведінки", то закони поділяють на динамічні (їм "підкоряються" одиничні об'єкти і передбачення їх поведінки жорстко однозначні) і статистичні, що стосуються об'єктів, які включають величезну безліч елементів і тому дають лише ймовірні передбачення.

Дата добавления: 2015-05-08