Поняття „природа”. Природа як світ людини. Філософський аспект відношення людини до природи

Наука як особлива діяльність. Особливості наукового методу. Метод і методологія.

Метод науковий — це метод, який характеризується основними ознаками науковості знання і науковості діяльності. Метод науковий – це відносно стійка система правил і принципів діяльності по досягненню істинного і/чи ефективного результату в науці, наприклад, в вигляді наукового знання, яке є істинне і яке може застосовуватись.

МЕТОД (від грец. methodos - шлях дослідження, теорія, вчення), метод досягненнябудь-якої. мети, рішення конкретної задачі; сукупність прийомів або операцій практич. або теоретич. Засвоєння (пізнання) дійсності. В філософії М. - метод побудови і обгрунтування системи філос. знання.

По тому, на якому рівні наукового знання розглядаються методи наукові, вони діляться на емпіричні, теоретичні і загальнологічні.

Емпіричні – це ті методи наукові, які діють на емпіричному рівні наукового пізнання (спостереження, вимірювання, експеримент),

теоретичні – це ті, які діють на теоретичному рівні наукового пізнання (ідеалізація, аксіоматичний метод, метод математичного моделювання, уявний експеримент, гіпотико-дедуктивний метод).

Загальнологічними методами називають ті методи наукові, які діють на обох рівнях наукового пізнання і навіть поза сфери науки (абстрагування, аналіз і синтез, аналогія, індукція і дедукція моделювання).

Методологія — вчення про методи. В загальнофілософському плані говорять про загальну методологію. В вузькому смислі, по відношенню до конкретної наукової дисципліни говорять про методологію фізики, методологію математики, тощо.

Проблеми людини і його відносини до природи, взаємозв'язки природного і соціального в самій людині завжди були тісно пов'язані з рішенням основного питання філософії.

Спробуємо визначити поняття «природи». Природа – ідея «метафізична» саме тому, що зміст її не може бути вичерпане «пізнавальним» визначенням. Вона присутня і як космологічна ідея, і як щось естетично значуще, як «ідея» художня, і як предмет практичного відношення – одночасно культивації і експлуатації (джерело енергії і сировини), - і як «навколишнє середовище», потребуюче в спеціальному збереженні, і як особливий мир, що протиставить миру цивілізації, тобто природа як «місце» мета культурне виявляється багатовимірною точкою схрещення безліч різнорідних культурних енергій.

Складність визначення єдиного значення природи полягає у тому, що її культурні свідомості – здавалося б принципово різнорідні – не можуть просто шанобливо існувати один з одним, оскільки в них присутня смутна інтуїція єдності, до якого, проте, не можуть бути зведені ці різні свідомості. Вони не зводяться в єдність, але і не можемо визначити природу, взагалі, поза вказаними культурними формами її освоєння, осмислення, і в теж час не можна обмежитися простим переліком її можливих значень.

ХVIII в – приносить в мистецтво ідею природи, протилежну класичною – руську ідею природного як протилежного всякому порядку, всякій механіці і геометрія, і романтизм ХIX в. посилює це відчуття.

Природа є дикою, чужою істотою, що романтично протистоїть влаштованій людського миру, не підвладним ніякому включенню в домашній ужиток.

Спробуємо навести хоч який-небудь лад в цьому суперечному і непіддатливим єдиній систематизації наборі значень, що визначають природу, як специфічну ідею культури нового часу.

Природа – не однозначна, у всіх перед очима лежача очевидність, а вельми складна і заплутана ідея. Зокрема, ідея буття, існуюча поза нами (хоча і включаюча нас зовсім, що ми робимо і думаємо), незалежно від нас (і разом з тим підкоряються людському пізнанню, перетворенню, оволодінню)

Саме в Новий час домінуючим ставати таке розуміння сущого і людину в їх відношенні один до одного, згідно якій людині і його обжитому, осмисленому, домашньому миру протиставляється інше, чуже, буття і людина повинен встановити до нього адекватне відношення. Природа і культура вперше в опозиції, що і фіксується в радикальній відмінності науки і мистецтва (природні і гуманітарні науки і т.д.).

Такому - характерному для Нового часу – розумінню співвідношення людини і природи властиві наступні риси, що важко погоджують:

а) Природа доти залишається природою, поки вона зберігає свою інородность, іносубстанциальність людині як «речі мислячій». Тому пізнання необхідне, повинне не тільки переробляти її у форми людської діяльності, але кожного разу знов «виштовхувати» її з людського світу, відтворювати. Як речі-в-собі, як задача і загадка.

б) Людина і природа протистоять один на один. Ці дві «істоти» знаходяться не в спокійному пізнавальному відношенні «суб’єкта» і «об’єкта», а в стані буквального смертельного протистояння.

При всій їх чужеродності людина і природа зв'язані прихованими життєвими нитками. Це не два «суб’єкта» і йдеться не про взаєморозуміння між ними.

У суперечності з першою думкою, друге стверджує, що людина і природа єдині. Тому в людині немає нічого, що могло б протистояти натиску природи (бацили, косміч. Випадковість і т.д.), але і в природі немає нічого принципово недоступного людині.

Всякому розумінню природи, як на мету субстанції, що ідеалізується, буде протипоставляться – розуміння несумісності природи у форми людського освоєння.

Екологічні проблеми

Сьогодні на Землі практично не залишилося таких місць, які б не випробували прямо або побічно, могутньої антропогенної дії. В результаті перетворюючої діяльності людини в природі виникають несподівані завдаючі збитку природним умовам існування людей і їх здоров'ю.

Характер дії людини на природу визначається головним чином соціальним ладом (вибором технології). Зміни в стані вищого середовища не можуть не впливати на здоров'я людини. Інтенсивне зростання промислового виробництва, будівництво і розширення діючих підприємств, і т.д. – неминуче приводить до біологічних, екологічних і соціальних наслідків.

Дата добавления: 2015-05-08