Загальнологічні методи наукового пізнання

Людина не могла б існувати в світі, не навчившись орієнту­ватися в ньому. Орієнтація ж у навколишньому середовищі мо­же бути успішною, якщо люди вироблять в собі здатність адек­ватно відтворювати цю дійсність. У широкому значенні слова йдеться про відображення людиною об'єктивного світу. Питання про те, як людина пізнає світ, що таке знання — найдавніші фі­лософські питання.

Теорія пізнання (гносеологія) досліджує умови, механізми, принципи і форми пізнавальної діяльності людини. На запитан­ня, що таке пізнання, коротко можна відповісти так: це сукупність процесів отримання, переробки і використання інформації про світ і саму людину. В цьому визначенні присутні два ключо­ві поняття: «інформація» і «людина». Обидва вони однаково важливі для розуміння сутності пізнання. Однак не будь-які одержання, переробку і використання інформації можна вважа­ти пізнанням. Для розуміння сутності пізнання з'ясування при­роди і специфіки людини як суб'єкта пізнавальної діяльності має виняткове значення. Так, умовою ефективної роботи персо­нального комп'ютера є ігнорування людського контексту, люд­ського виміру інформаційних процесів. Обробка інформації по­требує абстрагування від багатьох аспектів смислового боку інформації, від її цінності для споживача, від того факту, що різні люди одну й ту саму інформацію сприймають і використо­вують по-різному, залежно від історичних умов, життєвого до­свіду, моральних, соціокультурних і світоглядних установок, наявного багажу знань, творчих здібностей тощо. При цьому особ­ливу роль відіграють людські інтереси, а в більш широкому значенні — цінності.

Справді, будь-яка пізнавальна активність у кінцевому під­сумку спрямована на задоволення матеріальних і духовних по­треб людей і за своєю суттю нерозривно пов'язана (прямо чи опосередковано) з доцільною практичною діяльністю.

Ті конкретні речі, явища, процеси, на які безпосередньо спря­мована пізнавальна активність людей, прийнято називати об'єк­том пізнання. Той, хто здійснює пізнавальну діяльність, називає­ться суб'єктом пізнання. При цьому слід враховувати активну роль цього самого суб'єкта пізнання. Суб'єктом може бути окремий індивід, соціальна група (наприклад, спілка вчених), клас або суспільство в цілому. Звідси пізнання — це специфічна взаємодія суб'єкта й об'єкта, кінцева мета якої — істина, розробка рецептів, алгоритмів, моделей і програм, спрямованих на освоєння об'єкта відповідно до потреб суб'єкта.

Отже, гносеологія як наука вивчає особливий тип відносин між суб'єктом і об'єктом — пізнавальний. «Відношення пізнан­ня» включає в себе три компоненти: суб'єкт, об'єкт і зміст пі­знання (знання). Звідси виникає завдання проаналізувати від­ношення між суб'єктом, який набуває знання, і джерелом знан­ня (об'єктом), між суб'єктом і знанням, між знанням і об'єктом.

Дата добавления: 2015-05-08