Нормативні акти як джерела трудового права

Основним видом джерел трудового права України є, безперечно, нормативно-правові акти органів законодавчої та виконавчої влади. Закони та підзаконні акти забезпечують правове регулювання значної маси суспільно-трудових відносин, встановлюючи при цьому оптимальний рівень гарантій трудових прав найманих працівників у межах усієї держави[23]. Конституція України має найвищу юридичну силу і є основою для всіх галузей права, у т. ч. і трудового.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ст. 8 Конституції).

Правові норми, закріплені в Конституції України, визначають найзагальніші повноваження всіх державних, громадських утворень у всіх галузях народного господарства України. У цих нормах закріплені юридичні права, свободи та обов’язки всіх суб’єктів трудових правовідносин.

Проголошений у Конституції принцип верховенства права означає, що вся поведінка держаних органів, посадових осіб повинна відповідати вимогам права, що є втіленням вищої справедливості.

Надані Конституцією України права деталізуються, конкретизуються й охороняються нормами трудового права.

Найважливішим серед законодавчих актів як джерел трудового права є КЗпП України. Він вважається основним галузевим джерелом трудового права. На думку П.Д. Пилипенко, хоча КЗпП і є основним джерелом трудового права, він не спроможний забезпечити повне регулювання трудових і тісно пов’язаних з ними відносин. У багатьох випадках статті його мають відсилаючий або бланкетний характер, що, однак, не слід трактувати як недолік нормативного акта. Специфіка трудових відносин у певних галузях народного господарства та інші об’єктивні умови потребують конкретизації окремих положень Кодексу відповідно до цих умов шляхом прийняття нормативних актів підзаконного характеру[24].

З часу прийняття КЗпП він неодноразово зазнавав змін і доповнень, але, незважаючи на них, КЗпП не відповідає сучасним вимогам. Тому вже майже десять років проводиться клопітка робота над новим трудовим кодексом України. Сьогодні, відповідно до Постанови Верховної Ради України від 9.09.1991 р. “Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів СРСР”[25], на території України зберігають юридичне значення деякі нормативні акти колишнього СРСР, які не суперечать Конституції та законодавству України.

Поряд з КЗпП України діє низка законів України, спрямованих на врегулювання трудових відносин. Як зазначає П.І. Рабінович, “закон – нормативно-правовий акт вищого представницького органу державної влади або самого народу, який регулює найважливіші суспільні відносини, виражає волю та інтереси більшості, втілює основні права людини й інші загальнолюдські цінності і має вищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів”[26].

Головною особливістю законів є те, що вони покликані регулювати найбільш важливі суспільні відносини. До найважливіших законів, що регулюють трудові відносини та відносини, які тісно пов’язані з трудовими, належать такі: “Про зайнятість населення” від 01.03.1991 р., “Про організації роботодавців” від 24.05.2001 р., “Про колективні договори і угоди” від 01.07.1993 р., “Про державну службу” від 16.12.1993 р., “Про відпустки” від 15.11.1996 р., “Про оплату праці” від 24.03.1995 р., “Про охорону праці” від 14.10.1992 р. Чинне законодавство має в своєму арсеналі ще багато законів, норми яких регулюють трудові правовідносини.

Укази Президента також зараховуються до джерел трудового права, якщо вони стосуються трудових відносин і відносин, що тісно пов’язані з ними. Укази Президента України у сфері трудового права спрямовані переважно на виконання законів і забезпечення встановлених ними гарантій трудових прав найманих працівників. Прикладом можуть бути укази Президента України “Про запровадження на території України регіональних графіків початку робочого дня” від 26.04.1995 р., “Про невідкладні заходи щодо забезпечення своєчасної виплати заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат” від 12.05.1996 р. та ін. Своїм указом чи розпорядженням Президент має право скасувати акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Прикладом цього може бути Указ Президента України від 27.02.2001 р. “Про скасування розділу XVIII додатка № 1 до постанови Кабінету Міністрів від 07.02.2001 р. № 134”. Окремі укази Президента України мають персоніфікований характер і не визнаються джерелами права, наприклад, про нагородження працівників орденами, медалями тощо.

Підзаконні нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств, державних комітетів мають суттєве значення для врегулювання трудових правовідносин. Нормативно правові акти Кабінету Міністрів, міністерств і державних комітетів приймаються як із загальних, так і з окремих питань трудових правовідносин, та відносин, які тісно пов’язані з трудовими.

Для прикладу можна навести постанови Кабінету Міністрів України “Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору” від 19.03.1994 р., “Про трудові книжки працівників” від 27.04.1991 р., “Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій” від 03.04.1993 р. та ін., лист Міністерства праці і соціальної політики України від 11.06.1999 р. “Застосування контрактної форми трудового договору”, наказ Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства захисту населення України від 29.07.1993 р. “Про затвердження інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників”.

Важливе місце серед джерел трудового права посідають акти, що мають регулятивне значення, схвалені вищими профспілковими органами.

Дата добавления: 2015-05-10