Будова урокiв читання казок

Структура урокiв читання казок нiчим не вiдрiзняється вiд будови урокiв опрацювання оповiдань. Пiсля ознайомлення з текстом казки і тлумачення (при необхiдностi) слiв і виразiв застосовуються вибiркове читання, вiдповiдi на запитання (учнiв і вчителя), складання плану (рiзних типiв — малюнкового і словесного), рiзноманiтнi форми переказування. Змiст, мета і завдання кожного з цих етапів залежать вiд тексту казки. Головна увага має бути зосереджена на тому, щоб дiти свiдомо розуміли текст казки, чiтко уявляли послiдовнiсть розгортання подiй i мотиви дiй персонажiв. Допомагають у цьому питання, вiдповiдi на якi пiдкажуть, чи зрозумiли дiти сюжетну канву твору i змальованих картин.

У роботi над казкою широко застосовуються прийоми iнсценiiзацiї й драматизації. Iнсценiзацiя — це переробка будь-якого твору (у тому числі й казки) для сцени або кiно. Можна запропонувати учням iнсценiзувати, наприклад, білоруську народну казку «Легкий хліб»: створити мiзансцени для уявлюваної вистави чи кадри для можливого фiльму (що буде на першому кадрi, що на другому i т. д.). У захоплюючому створеннi сценарiю вчитель дістане змогу працювати i над складанням плану, і над розвитком мовлення дітей.

Пiд драматизацiєю розумiють передачу подiй, розказаних у прозовому чи вiршованому творi, у драматичнiй формi, тобто в особах. Для драматизації пiдходять тексти казок «Дружнi звiрi», «Легкий хлiб». У цих випадках доречно скористатися масками, деталями костюмiв героїв казок.

Особливості роботи над науково-пізнавальними статтями

Особливості роботи над науково-пізнавальними статтями зумовлені тим, що в них розповідається дійсні наукові та життєві факти, події, конкретних людей. Введення до читанок такого жанру творів методично виправда­не. Вони розширюють пізнання учнів, оскільки їхня те­матика різноманітна. Тут і розповіді про сьогоднішнє життя людей («Бібліотека – затишний дім для зустрічі читача з книгою»), про нашу прекрасну землю («Асканійський степ» О. Гончара), про історію наших міст («Древній Київ» та «Старо­винне місто» Н. Забіли), про гордість української літера­тури («Тарас Шевченко» Д. Красицького, «І.Я.Франко» А. Кримського). Матеріали цього жанру відкривають учням історію і сучасний навколишній світ. У цьому їх пізнавальне зна­чення. Разом з цим вони містять великий виховний потен­ціал. Цю особливість статей учитель зобов'язаний вико­ристати в повній мірі для розвитку у своїх вихованців по­чуття любові до Батьківщини, гордості за людей праці, поваги до трудящих країн світу. Опрацювання цих текстів потрібно спрямувати на при­щеплення дітям бажання самим трудитися, зробити добре і корисне діло, сумлінно виконувати свої обов'язки.

У роботі над статтями необхідно враховувати специфіку викладу. Насиченість тексту фактичними даними потребує ширших пояснень, знаходження аналогій (схожостей між предметами). Що ж до прийомів в аналізі таких текстів, то в цих випадках бажано дотримуватися тієї форми, яку запропонував автор.

Але над яким би різновидом науково-художніх ста­тей не велась робота і які б форми їх опрацювання не засто­совувалися, вимога до їх читання залишається незмінною: уроки ознайомлення з ними мають давати учням деяку су­му знань, розширити їх світогляд. А цього можна досягти тільки при активній пізнавальній діяльності. Що ж може сприяти організації й успішному проведенню уроку? Насамперед, урахування змісту матеріалу, щоб пра­вильно обрати форму підготовки дітей до сприймання тек­сту. В одних випадках достатньо лише підвести учнів до слухання матеріалу, зацікавити їх, а в інших — необхідно роз'яснити, про що йдеться у творі; коли і де події відбу­валися; яке значення вони мали в історії і чому ми, сучасні люди, повинні не забувати про них.

У матеріалі «Весна в лісі» письменник О. Копиленко розповідає про те, якими народжуються білченята, зайче­нята та ін. Виникає запитання: чи є потреба вчителеві, готуючи дітей до читання цього тексту своїми словами, переказувати його зміст? З певністю можна сказати — немає. Мета уроку — ознайомити учнів з одним з цікавих явищ природи. Ця мета досягається прочитуванням тексту, доступного дитячому розумінню. Тому підготовку до сприй­мання твору можна обмежити лише інформацією про те, що з настанням весни оживає природа, просинаються звірі, що взимку спали, народжуються малята у лісових і польових звірків. Про те, якими вони бувають після на­родження, розказує письменник О. Копиленко. При опрацюванні статті «Тарас Шевченко» Д. Красицького без роз'яснення того, у яку епоху жив Великий Кобзар, діти не збагнуть, що та­ке панщина, куди ходив батько Тараса або у яку дорогу він вирушив з «панською хурою», де й застудився. У роз­повідь про великого українського поета слід ввести і не­зрозумілі учням слова «пан», «кріпак», які трапляються у тексті. Поряд з поясненням історичних фактів, зрозумі­лих молодшим школярам, корисно ознайомити дітей з книгами, картинами поета.

Позитивні результати читання статей залежать також і від того, як організовано їх аналіз, точніше, як ведеться розбір і усвідомлення частин розглядуваного матеріалу. Як правило, кожна стаття містить нові для учнів дані. Вони втілюються в невідомі школярам слова, терміни і вирази. Перша вимога — це якомога точніше давати уяв­лення про зміст понять, які називаються новими для учнів словами. У статті «Бібліотека – затишний дім для зустрічі читача з книгою» потребують роз'яснення вирази «каталог», «каталожна картка», «абонемент», «шифр».

Зразок для вчителя, як можна будувати розповіді про не знані учнями факти, дає вміщена в «Читанці» для 2 класу тема матеріалу-загадки під назвою «Який це місяць?». Щоб привести дітей до назви місяця — квітня, автор твору-загадки розкриває його типові риси: розлилися річки, зато­пили низини та луки; загуркотіли в полі трактори — поча­лася весняна сівба; цвітуть в'язи, клени; ось-ось буйно розквітнуть садки. Найбільший ефект дає образне тлума­чення смислу слів, яке спирається на речі, відомі учням, на дитячий життєвий досвід.

Перевіркою результативності роботи над статтею має стати узагальнювальна бесіда. Вона проводиться після розбо­ру частин. В її основу кладуться запитання, які передба­чають повторення матеріалу, розповідь про те нове, що учням стало відоме сьогодні, формулювання свого ставлен­ня до опрацьованого матеріалу.

3. Продемонструвати фрагмент уроку трудового навчання щодо ознайомлення із новим матеріалом на тему: «Виготовлення швів «голка вперед», «голка назад» (1-й клас).

Білет № 27

1. Естетичне виховання: зміст, завдання, форми, засоби.

Естетичне виховання – складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована на формування здатності сприймати й перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини.

Завдання: а) формування естетичних понять, поглядів, переконань; б) виховання естетичних смаків; в) формування умінь і навичок творити прекрасне; г) розвиток в учнів творчих здібностей.

Засоби естетичного виховання: мистецтво (художня література, музика, образотворче мистецтво, кіно, театр, скульптура, архітектура), природа, праця, вивчення основ наук, ЗМІ.

Напрями естетичного виховання школяра: а) здійснюється на уроках; б) у позакласній та позашкільній роботі; в) використання естетики домашньої обстановки; г) організація естетичної самоосвіти та самовиховання учня.

Методи естетичного виховання – це методи стимулювання діяльності і поведінки (гра, заохочення, покарання, змагання), формування свідомості особистості (бесіда, диспут, дискусія, лекція, приклад,, переконання, навіювання), організації діяльності, спілкування та формування досвіду суспільної поведінки (педагогічна вимога, громадська думка, привчання, тренування, прогнозування, створення виховуючих ситуацій).

Форми естетичного виховання: позаурочні (виховні години, етичні бесіди, тематичні вечори, зустрічі з відомими людьми, обговорення книг, читацькі конференції, масові свята, змагання, конкурси, олімпіади), позашкільні (дитячо-юнацькі центри міжнародного співробітництва, дитячі театри, дитячо-юнацькі кіноцентри, центри науково-технічної творчості, школи образотворчих мистецтв, палаци та будинки дитячої творчості, дитячі флотилії, дитячі залізниці, центри і станції юних техніків, дитячо-юнацькі спортивні школи, дитячі бібліотеки).

2. Характеристика методів і прийомів навчання граматики.

Зміст, значення, специфіка опрацювання граматичного матеріалу

в початкових класах

У програмах початкових класів вивчення граматики посідає чільне місце, бо саме в цих класах учні знайом­ляться з будовою рідної мови, оволодівають навичками практичного її вживання.

У початкових класах вивчається матеріал, який є ба­зовим для свідомого оволодіння мовою в середніх кла­сах. Так, за час навчання в 1—4 класах учні повинні одержати відомості про будову слова і роль морфеми, ознайомитися з частинами мови (іменником, прикметни­ком, дієсловом, займенником, прислівником, числівни­ком) та їх граматичними категоріями (роду, числа, від­мінка, часу, особи та ін.), засвоїти елементи синтаксису (загальне поняття про словосполучення і речення, речення розповідні, питальні, спонукальні, головні та другорядні члени речення (без уживання термінів), звертання у спо­нукальних реченнях, однорідні члени речення).

Елементи морфології і синтаксису вивчаються у кож­ному з початкових класів.

Матеріал розташований за принципом концентризму, тобто у порядку наростання склад­ності. Наприклад, у період навчання грамоти школярі ознайомляться із словами, що є назвами предметів, ознак і дій (без уживання термінів «іменник», «прикметник», «дієслово»).

У наступних класах діти будуть вивчати такі частини мови, як іменник, прикметник, займенник, дієслово, та граматичні категорії їх.

Перше знайомство з реченням відбувається ще в пе­ріод навчання грамоти, коли діти виділяють речення з мовного потоку, складають речення з двох-трьох слів за сюжетними та предметними малюнками, продовжують ре­чення за даним початком і вчаться графічно позначати речення. У 2 класі дається визначення поняття речення, виділяються типи речень за метою висловлювання, вичленовується основа речення, встановлюється за питаннями зв'язок між словами. У 3 класі діти знайомляться з головними членами речення (підме­том і присудком) і другорядними членами речення (без диференціації та вживання термінів). У 4 класі учні засвоюють поняття про однорідні члени речення, набувають умінь поєднувати однорідні члени речення за допомогою інтонації та сполучників, вживаючи розділові знаки.

Вітчизняна школа приділяє велику увагу ідеям роз­вивального навчання, які знайшли своє відображення у прагненні вчителів до активізації пізнавальної діяль­ності школярів, а отже, до використання таких методів, які дають змогу проникнути в саму суть пізнавального процесу. Такими є евристичний, частково-проблемний та проблемний методи. Вони не виключають можливості використання й інших методів, зокрема пояснювально-ілюстративного й репродуктивного. При вивченні гра­матики можливе різне співвідношення методів навчання, а також різні прийоми реалізації їх.

Найпоширеніші прийоми, які використовує вчитель на уроках граматики, такі: а) повідомлення або розповідь учителя, б) бесіда, в) спостереження за мовним матеріа­лом, г) граматичний розбір, д) робота з підручником.

Суть евристичного методу полягає в ор­ганізації на уроках граматики по­шукової діяльності учнів. Перед школярами висувається пізнавальна задача, і вони під керівництвом учителя «відкривають» нові для себе знання.

Головним прийомом роботи, що лежить в основі ев­ристичного методу, є евристична бесіда. Нею користуються тоді, коли в учнів є попередні знання, спи­раючись на які на основі спостереження за мовним ма­теріалом діти більш чи менш самостійно можуть прийти до узагальнення, зробити потрібний висновок.

Перш ніж користуватися евристичною бесідою, учитель повинен визначити, які знання з граматики школярі за­своїли, які з них будуть опорними під час виведення нового правила чи закономірності, дібрати відповідний матеріал для спостереження і організації пошуку, врахувати можли­вості дітей даного класу для участі в евристичній бесіді, продумати зміст і логіку послідовності запитань.

Пошукова діяльність учнів на уроці здійснюється за кількома етапами. На першому етапі відбувається ак­туалізація опорних знань школярів, тобто повторення того матеріалу, який є опорним для усвідомлення нових знань. Наприклад, вивчаючи іменники-назви опредмечених дій і ознак, доцільно повторити істотні ознаки іменників (на­зивають предмети, відповідають на питання х т о? щ о?), дієслів (називають дію, відповідають на питання що ро­бить?) та прикметників (називають ознаку, відповідають на питання який?). Крім того, потрібно актуалізувати уміння групувати однокореневі слова.

На другому етапі учням пропонується пізнавальна за­дача, вони усвідомлюють необхідність її вирішення (на­приклад, прочитайте слова, знайдіть серед них споріднені і запишіть їх парами: сміх, боротися, сміятися, зелень, боротьба, зелений).

На третьому етапі вчитель у ході евристичної бесіди спрямовує дітей на аналіз мовних фактів і формування, власних висновків. Це, наприклад, може відбуватися так:

Вчитель. Які групи слів ви виписали?

Учні. Сміх— сміятися, зелень — зелений, боротьба — боротися.

Вчитель. Що означають слова кожної групи?

Учні, Назву дії чи ознаки,

Вчитель. На яке питання відповідає слово «сміх»?Що означає? А слова «зелень», «боротьба»?До яких частин мови ви віднесете слова кож­ної групи і чому?

Учні. До іменників, дієслів і прикметників, тому що відпові­дають на питання що? що робить? який?

Вчитель. Назвіть виписані вами іменники і поясніть, чому ви їх віднесли до цієї частини мови.

Учні. Слова «сміх», «зелень», «боротьба»відповідають на питання що? На питання хто? що? відповідають іменники.

Вчитель. Що ж нового про іменники ви дізналися?

Учні. Іменники можуть мати значення дії чи ознаки, але при цьому відповідають на питання щ о?

Отже, користуючись евристичною бесідою, вчитель спря­мовує пошукову діяльність дітей у потрібне русло, підво­дячи їх поступово до висновку, і тим активізує їх навчаль­ну діяльність.

Проблемний метод також спрямований на активізацію пошукової діяльності школярів. Як довели психологи, педагоги і ме­тодисти, під час організації навчання з використанням проблемного методу учні вчаться мислити логічно, науко­во, творчо, а навчальний матеріал стає для них змістовні­шим і цікавішим. Учні самі «відкривають» і самі знаходять невідомі їм раніше знання і докази.

Головними прийомами, що лежать в основі проблем­ного методу, є спостереження за мовним матеріалом, яке викликає проблемну ситуацію, та евристична бесіда, яка допомагає вийти з ситуації інтелектуального утруднення.

Створення проблемної ситуації — одне з найважливі­ших питань у теорії і практиці проблемного навчання. У початкових класах вона створюється (однак не нав'я­зується) вчителем і усвідомлюється учнями як власна. Вона означає, що в процесі діяльності учні наштовхну­лись на щось нове, незрозуміле з першого погляду, що дивує і тривожить їх.

Поштовхом до пошуків шляхів виходу з проблемної ситуації є суперечливість між відомим і невідомим.

Наприклад, учні, вивчаючи корінь слова, засвоїли, що спільна частина споріднених слів називається коренем. Вони дійшли цього висновку, працюючи із словами, які мають однакову частину за значенням і звуковим (буквеним) оформленням (ліс — лісок, дуб — дубок). Однак слова з однаковим звуковим оформленням кореня не завжди є спорідненими (однокореневими). Щоб показати це дітям, учитель пропонує виписати однокореневі слова з такого ряду слів: будильник, будувати, будівельник, будити. Отже, учні зустрічаються тут саме із суперечливістю між наявними у них знаннями і необхідністю докласти їх до аналізу нового матеріалу. Діти усвідомлюють, що їхніх знань не вистачає для виконання завдання і потрібно шукати нові. Виникає проблемна ситуація. Пошук шляхів розв'язання проблемної ситуації спонукає учнів до са­мостійних роздумів, тобто до самостійного осмислення мов­ного явища.

Шляхи створення проблемної ситуації на уроках гра­матики в початкових класах різноманітні:

—створення ситуації вибору (виписати однокореневі слова з такого ряду слів: сільський, село, сіль, посолити);

—класифікація слів за певною граматичною ознакою (Слова читати і читання називають дію. За якими озна­ками слово читання віднесене до іменників?);

—виконання певного практичного завдання (Скласти речення з таких слів: стоїть, пам'ятник, парку, бійцям; Батьківщину, вони, боролися; приходить, школярі, пам'ят­ника, часто. Що викликає труднощі? Яких слів не виста­чає? Для чого вони потрібні?);

—спеціально організоване порівняння явищ і фактів (Порівняти речення Лісова галявина була вкрита рожевими, білими, жовтими квітами і Галявина була вкрита квіта­ми.)

Отже, проблемна ситуація виникає внаслідок поста­новки перед учнями проблемного завдання чи запитання. Проблемними завданнями з граматики вважаються такі, що містять суперечливість, яка властива самому мовному явищу. В одних випадках діти можуть розв'язати її са­мостійно, в інших — з допомогою вчителя. У проблемному завданні поєднується певна новизна питання із зрозумі­лістю і доступністю її розкриття.

Знайти вихід із проблемної ситуації школярам допо­магає вчитель, використовуючи евристичну бесіду. На­приклад, вивчаючи тему «Корінь слова», вчитель підводить дітей до розуміння того, що слова, які відрізняються тільки закінченням, не є однокореневими. З цією метою він використовує проблемне завдання: «Випишіть однокореневі слова: рука, рукою, руки, ручка, рукав, рукавиця».

Виконання цього завдання викликає у дітей трудно­щі: як згрупувати слова — рука, рукою, руки, рукав і рукавиця чи рука, руки, рукою і рука, рукав, рукавиця? Учитель вдається до бесіди:

—Хто які слова виписав? Поясніть, чому.

—Скільки різних слів записано в ряду рука, рукавиця, рукав?

—Що спільного в цих словах? Чим вони відрізняються?

—Скільки предметів називають? Доведіть це.

—А слова рука, руки, рукою що мають спільне? Чим відрізняються?

—Скільки предметів називають? Доведіть це.

—Отже, слова якої групи можна вважати однокореневими, а якої — ні? Чому?

У початкових класах проблемне навчання потребує підго­товки учнів до нього і може бути виправданим при вивчен­ні лише певного кола граматичних тем, в основі яких приховані суперечності і з'ясування яких доступне молодшим школярам. Інший матеріал вивчається або частково-проблемним, або пояснювально-ілюстративним, або репродуктивним методом.

Частково-проблемний метод полягає в то­му, що учні оволодівають лише окремими елементами пошукової діяльності. Наприклад, учитель пояснює матеріал, а ді­ти самостійно чи в ході евристичної бесіди роблять ви­сновки або класовод пропонує завдання, яке не містить суперечливості, проте його виконання викликає у школярів труднощі.

В основі цього методу лежать такі прийоми, як евристич­на бесіда, робота з підручником, граматичний розбір. Наприклад, учні усвідомили, що підметом у реченні є слово, яке відповідає на питання хто? що? і разом з присудком складає основу речення. Для того, щоб за­кріпити у дітей навички свідомого, а не формального ви­значення підмета, вчитель вдається до частково-проблем­ного методу. Він пропонує завдання, яке не відбиває суперечливості мовного явища, проте виконати його звич­ним для учнів шляхом (поставити питання що?) не можна.

Наприклад.

Визначте члени такого речення: Довгі коси миють роси.

Визначаючи підмет у цьому реченні, учні побачать, що звичним прийомом («Шукай слово, яке відповідає на питан­ня що? і показує, про що повідомляється в реченні») ско­ристатися не можна, бо у реченні є два слова, які відпові­дають на питання що? Виникає утруднення: як бути? Ви­хід учні знайдуть тільки тоді, коли вдадуться до логічного міркування: коси мити роси не можуть. Миють роси. Зна­чить, слово роси вказує на виконавця дії. Отже, воно є під­метом. Слово коси, хоч і відповідає на питання що?, але не підмет, бо не вказує на виконавця дії.

Пояснювально-ілюстративний метод по­лягає в тому, що вчитель різними прийомами (повідомлен­ням, демонстрацією схем, таблиць, кодокарт) організовує сприймання учнями потрібної їм інформації, яку вони фік­сують у пам'яті. Наприклад, учитель повідомляє, що в ук­раїнській мові є шість відмінків іменника, які мають наз­ви: називний, родовий, давальний та ін. Діти мають за­пам'ятати послідовно назви всіх відмінків та запитання до них.

Репродуктивний метод полягає в тому, що вчитель добирає чи конструює завдання, під час виконання яких діти відпрацьовують способи застосування знань.

У таких завданнях, як правило, точно вказується по­рядок дій які повинні здійснити учні, при цьому перед­бачається їх дія за поданим у завданні зразком (Змініть іменники за зразком. В іменниках у множині позначте закінчення: число-числа, крило —..., озеро —... і под.).

Виконання таких завдань передбачає автоматизацію нави­чок визначення закінчень.

Репродуктивним методом учитель користується тоді, коли досягнути навчальної мети іншими методами не­можливо. Тому його використовують під час закріплення знань, засвоєння способів оперування ними.

У початкових класах під час вивчення граматики ко­жен із розглянутих методів (евристичний, проблемний, частково-проблемний, пояснювально-ілюстративний, ре­продуктивний) використовується не ізольовано один від одного, а у взаємозв'язку. Під час евристичної бесіди вчитель може використовувати запитання репродуктив­ного характеру, спрямовані на актуалізацію опорних знань, або проблемні, які містять у собі пізнавальну труд­ність.

Одержані учнями під час розв'язування проблемних задач знання вчитель закріплює виконанням з учнями тре­нувальних вправ (репродуктивний метод).

Використання різних методів забезпечує не тільки за­своєння учнями граматичного матеріалу, а й формування умінь і навичок його застосування.

3. Продемонструвати фрагмент уроку трудового навчання щодо ознайомлення із новим матеріалом на тему: «Оригамі. Виготовлення виробу «Скляночка» методом згинання і складання паперу і картону» (2-й клас).

Ознайомити учнів з операцією згинання, застосуванням її при обробці металу, деревини, пластичних мас, паперу і картону. Навчити учнів прийомам виконання операції згинання і складання та виготовлення виробів цим способам. Виховувати культуру праці, естетичні смаки. Розвивати окомір, просторове уявлення, координацію рухів.

Матеріали та обладнання: кольоровий папір, картон, лінійка, олівець, гладилка, картонажний ніж, ножиці, фальцлінійка, підкладна дошка.

План

1. Операція згинання і її місце в технологічному процесі. Суть операції згинання.

2. Інструменти і пристрої для згинання паперу і картону. Згинання паперу і картону при допомозі машин.

3. Прийоми складання паперу.

4. Методика навчання згинанню і складанню паперу і картону в початкових класах.

Завдання № 1. Виготовлення стаканчика.

Стаканчик

1. Взяти аркуш писального паперу розміром 200x200 мм.

2. Скласти по діагоналі і повернути лінією згину до себе (рис. 2).

3. Загнути правий гострий кут так, щоб він співпав з серединою протилежної сторони (рис. З). Туж операцію проробити і лівим кутом (рис. 4)..

Трикутники, що виступають зверху, відігнути вниз один наперед, другий – назад. Розвести сторони і надати вигляду стаканчика

Білет № 28

1. Трудове навчання: завдання, принципи, форми організації. Система трудового виховання.

Трудове виховання – процес залучення школярів до різноманітних педагогічно організованих видів суспільно корисної праці з метою передання їм певного виробничого досвіду, розвитку в них творчого практичного мислення, працьовитості й свідомості людини праці.

Завдання трудового виховання: а) психологічна підготовка особистості до праці (прагнення і бажання сумлінно і відповідально працювати, усвідомлення соціальної значущості праці як необхідного обов’язку і духовної потреби людини, бережливе ставлення до результатів праці і поваги до людей праці, творче ставлення до праці); б) практична підготовка до праці (наявність загальноосвітніх і політехнічних знань про загальні основи виробничої діяльності людини, вироблення умінь і навичок, необхідних для трудової діяльності, виховання основ трудової культури); в) підготовка до свідомого вибору професії.

Система трудового виховання учнів включає такі елементи: а) навчальна праця як перший серйозний і важливий обов’язок учнів перед суспільством; б) реалізація принципу політехнізму у викладанні основ наук; в) трудове навчання; г) учнівські кооперативи; ґ) позакласна робота з трудового виховання школярів; д) літні трудові об’єднання учнів; є) праця в сім’ї. Важлива складова системи трудового виховання – трудове навчання, що здійснюється від першого класу до закінчення школи, його зміст визначається навчальною програмою з трудового навчання для кожного класу.

Принципи трудового виховання: єдність трудового виховання і загального розвитку особистості, виявлення і розвиток індивідуальності у праці, суспільна спрямованість праці, залучення до різноманітних видів продуктивної праці, постійність, безперервність, посильність праці, допомога дорослих, творчий характер праці, єдність праці і багатогранність життя.

Професійна орієнтація – система організації та проведення навчально-виховної роботи, спрямованої на засвоєння учнями необхідних знань про соціально-економічні й психофізіологічні умови правильного вибору професій.

Економічне виховання – це організована педагогічна діяльність, спрямована на формування економічної свідомості учнів.

Економічна свідомість забезпечує розуміння економічного життя суспільства, формування бережливого ставлення до результатів праці людей, природних ресурсів.

Методи трудового виховання – це методи стимулювання діяльності і поведінки (гра, заохочення, покарання, змагання), формування свідомості особистості (бесіда, диспут, дискусія, лекція, приклад,, переконання, навіювання), організації діяльності, спілкування та формування досвіду суспільної поведінки (педагогічна вимога, громадська думка, привчання, тренування, прогнозування, створення виховуючих ситуацій).

Форми трудового виховання: позаурочні (трудові десанти, чергування, політичні інформації, виховні години, етичні бесіди, тематичні вечори, зустрічі з відомими людьми, обговорення книг, читацькі конференції, масові свята, змагання, конкурси, олімпіади), позашкільні (дитячо-юнацькі центри міжнародного співробітництва, дитячі театри, дитячо-юнацькі кіноцентри, центри науково-технічної творчості, школи образотворчих мистецтв, палаци та будинки дитячої творчості, дитячі флотилії, дитячі залізниці, центри і станції юних техніків, дитячо-юнацькі спортивні школи, дитячі бібліотеки).

Дата добавления: 2015-05-08