Вступне слово вчителя 1 страница

Завдання вступного слова – зацікавити дітей, налаштувати на емоційне сприймання того чи іншого твору. Вступне слово вчителя може бути різним за змістом: про життя і творчість композитора, про історію створення й особливості твору, про його популярність. Словесний матеріал має бути доступним і цікавим для учнів різного віку. Слід визначити драматургію розповіді, її кульмінацію. Вступне слово може містити матеріали з мемуарної літератури, читання фрагментів літературних творів, декламацію віршів.
Наприклад, сприйманню фортепіанної п’єси С.Людкевича “Старовинна пісня” допоможе слухання уривка з поеми Т.Шевченка “Княжна”:

Село! І серце одпочине.

Село на нашій Україні –

Неначе писанка село,

Зеленим гаєм поросло.

Цвітуть сади, біліють хати,

А на горі стоять палати

Неначе диво. А кругом

Широколистії тополі,

А там і ліс, і ліс і поле,

І сині гори за Дніпром.

Сам Бог витає над селом.

Розповідь учителя не слід перевантажувати малозначущими деталями, водночас бажано включати в неї цікаві факти. Його мова має бути яскравою, образною, інтонаційно виразною. Цьому сприятиме вдало дібраний матеріал.

Учитель повинен володіти прийомами активізації інтересу й уваги до учнів. Основні з них – емоційний контраст і діалогізація моно мовлення (учителі-початківці схильні до монологу). Наприклад:

Слухання“ Баби Яги” з “Дитячого альбому” П.Чайковського доцільно розпочати бесідою такого змісту: яких героїв казок ви знаєте? (діти називають відомих їм казкових героїв).
Усі, кого ви назвали: Івасик-Телесик, Іван-царевич, Котигорошко, Снігуронька, Дід Мороз – робили добрі справи, допомагали людям. А хто їм заважав? – Баба Яга. – Ось як про неї розповідається в одній казці:

“Вранці прокинулася Баба Яга – кістяна нога у своїй хатиночці на курячих ніжках. Дивиться – немає Івана-царевича. Кинулася навздогін з усіх сил. На залізній ступі скаче, тичкою поганяє, мітлою слід замітає – тільки вітер свистить, хмари розганяє… ”
Послухайте, як розповів П.Чайковський казку про Бабу Ягу фортепіанній п’єсі, яку так і назвав – “Баба Яга”.

Зазначимо, що не всі питання в діалогізованій розповіді вчителя потребують відповіді учнів. Деякі з них розраховані на підвищення емоційності мови, що активізує дітей.
Чи треб перед прослуховуванням твору ставити учням запитання, на які вони мають відповісти після того, як почують його? З одного боку, так, оскільки запитання спонукає уважніше слухати музику. З іншого – робити це не бажано, оскільки налаштування на відповідь дещо знижує емоційність сприймання. Крім того, запитання про музику й подальша відповідь – це вже елемент аналізу, а за логікою, перш ніж аналізувати твір, його треба почути. Як же діяти в цьому разі? Очевидно, щоб спрямувати сприймання доцільно все-таки поставити запитання, але воно повинно бути доступним, не орієнтувати на складні розумові операції. Можна запитувати, який характер має твір, або на якому інструменті його виконують.

Процес слухання музики можна будувати по-різному, а в узагальненому вигляді він має містити такі варіанти:

1) повідомлення у вступній бесіді про те, як називається твір;

2) налаштовування дітей на сприймання музики з пропозицією придумати їй назву;

3) повідомлення про назву твору з пропозицією перед прослуховуванням розповісти про нього (характер, темп, динаміка, регістр тощо – залежно від навчального завдання уроку)

У першому випадку превалює пояснювально-ілюстративний метод навчання, у наступних – метод проблемного викладу, який іноді доцільно поєднувати з ігровим методом, організовуючи слухання музики у вигляді гри “Композитори”. Наприклад:

“Діти, якби ви були композиторами, яку б назву придумали для цієї музики?” Або “ Якби ви були композитором, в якому темпі написали б цей твір? ”
Особливо корисні другий і третій варіанти, оскільки вони великою мірою сприяють розвиткові асоціативного мислення й уяви учнів.

Твори треба слухати в повній тиші, що залежить від того, наскільки вчитель зацікавив школярів вступною розповіддю, а також від якості виконання музики. Водночас можливі різні варіанти: відтворення музики в грамзаписі, у виконанні вчителя або когось з учнів. Бажано чергувати ці варіанти, ураховуючи, що“живе” виконання краще сприймається і надовго запам’ятовується.

Важливо, щоб запропонований твір сподобався дітям, але це буває не завжди. Аби викликати позитивне ставлення до того чи іншого твору, доцільно іноді застосовувати сугестивний метод (від слова suggestion – навіювання).

Наприклад, учитель звертається до дітей: “Зараз прозвучить музика, яку прослухавши один раз, не можна забути”, або:“ Зараз ми послухаємо музику, яка мені дуже подобається. Упевнена, що вона сподобається й вам”.
Якщо школярі поважають учителя й цінують його думку, то цей метод може дати позитивний результат.

Подати музичний твір так, щоб він сподобався учням, - нелегке завдання. Учитель – професіонал продумує не тільки трактування твору, а й власний одяг, зачіску й навіть ходу: підійти до фортепіано, щоб виконати музику Бетховена, треба по-іншому, ніж готуючись грати п’єсу Шопена.

Методи розвитку музичного сприймання в процесі слухання й аналізу музики
Аналіз музичних творів є невід’ємною частиною діяльності учнів на уроках музики, допомагаючи їм проникнути в складний світ художніх образів. Саме на етапі аналізу школярі набувають досвіду музично-творчої діяльності, оволодівають знаннями й уміннями, необхідними для повнішого сприймання. Кожний сприйнятий і проаналізований твір – ще один крок у музичному розвитку дітей, який наближає їх до оволодіння музичного контролю.
Першокласники вже мають певний запас музичних вражень, набутих до школи. Вони емоційно реагують на музику, можуть визначити її характер. На перших уроках вживають здебільшого визначення “веселий - сумний”. Водночас вони розуміють більше слів, ніж використовують. Якщо їм складно дібрати для характеристики музики точні визначення (на початковому етапі навчання це саме так), слід запропонувати вибрати їх із спеціального списку слів (визначення естетичних емоцій), що диференціюють поняття“веселий - сумний”:

Веселий
Радісний
Урочистий
Безтурботний
Святковий
Зраділий
Сумний
Печальний
Скорботний
Ласкавий
Задумливий
Тривожний

Жартівливий Драматичний

Заспокійливий Схвильований

На перших уроках дітям важко осмислити слова, багато з яких є новими для них. Через те вчитель вибирає з кожного ряду по кілька визначень, з’ясовуючи в ході уроків їх значення (плакат зі словами вивішує на дошці). Потім поступово додає нові. Учителю слід добиватися, щоб діти розуміли значення застосованих визначень, оскільки іноді називають слова, не вникаючи в те, що вони означають.

Застосовуючи метод вибору підхожих визначень, слід враховувати рівень музичного й інтелектуального розвитку дітей: запропоновані завдання мають бути посильними для них. Так, в окремих класах учням пропонують вибрати одне-два визначення із складеного словникового ряду, в інших з такими завданнями діти вже легко справляються, можна ускладнити їх, запропонувавши їм вибрати підхожі визначення, але не з логічною побудованого ряду, а такого, в якому є слова, що характеризують різні емоції.
Щоб використовувати метод вибору підхожих визначень, доцільно приготувати наочні посібники різних видів. Слова бажано виділяти різним кольором відповідно до їхнього емоційного змісту. Якщо слів небагато, можна написати їх на дошці (у ході уроку).
Активізації музичного сприймання сприяє метод порівняння, оскільки знання й досвід дітей ще не є усталеним. Завдання на порівняння двох творів подобаються учням і сприяють розвитку їхньої пізнавальної активності. Порівнюючи, учні помічають те, що в інших випадках не звернули б уваги.

Під час слухання музичних творів школярі вчаться визначати характерні особливості кожного з них, порівнюючи їх між собою. Наспіваний характер “Чеської пісні” М.Любарського діти відчуватимуть краще, якщо порівняють її з гострохарактерною “Танцювальною”.
Проте не всі першокласники розуміють, що означає порівняти два будь яких об’єкти. У такому випадку треба пояснити їм, що порівняти означає знайти схожість і відміну. Так, відміну між творами танцювального характеру доцільно показати на прикладі двох популярних танців й вальсу. Учитель виконує, наприклад, “Гопак” П.Глушкова і “Маленький вальс” Я.Степового. Після того, як школярі визначають, що обидві п’єси мають танцювальний характер, він пропонує знайти відмінність між ними і допомагає дітям почути й усвідомити, що музика гопака ритмічна, передбачає підстрибування, вальсу – плавна, наче кружляє.

Ефективність методу порівняння зумовлена тим, чи орієнтуються діти в засобах музичної виразності.

Одним з методів активізації музичного сприймання школярів є варіювання (іноді його називають методом руйнування). Він полягає в тому, що вчитель виконує твір, змінюючи той чи інший засіб музичної виразності (темп, динаміку тощо), а діти визначають, що саме змінилося в знайомому творі. Нескладну дитячу пісеньку можна зіграти в ритмі маршу, вальсу, мазурки, інших танців. Потім у ході бесіди треба порівняти оригінал зі зміненим варіантом, з’ясувати схожість і відмінність. Отже, метод варіювання неначе вбирає в себе порівняння як його компонент, оскільки дає змогу припустити, що всі запропоновані варіанти можна зіставити між собою. Для розвитку музичного сприймання дітей застосовується метод музичних колекцій, завдяки якому під час ознайомлення з кожним новим твором поповнювалася колективна “колекція” маршів, вальсів, п’єс про тварин, птахів тощо. Він сприяє накопиченню музично-слухових вражень, формуванню вміння спостерігати, запам’ятовувати, узагальнювати. Водночас дає змогу порівняти п’єси з кожної колекції.

3. Підібрати форми групової роботи для уроку позакласного читання (тема: «Волинь моя, земля моя», за посібником Г.Г. Ковальчук, С.А. Коропчук «Стежина. Волинська читанка»; Л.Й. Луцюк «Читаночка з історії України для учнів 2-4 класів»).

Білет № 30

1. Сімейне виховання. Функції, види сімей. Форми роботи школи з сім’ю.

Сім’я – невелика соціальна група, до якої входять поєднані шлюбом чоловік і жінка, їх діти (власні або усиновлені), кровні родичі, інші особи, пов’язані родинними зв’язками з подружжям.

Функції сім'ї: матеріально-економічна (бюджет сім'ї, організація споживчої діяльності, набуття професії тощо); житлово-побутова (забезпеченість житлом, ведення домашнього господарства); репродуктивна (продовження людського роду); комунікативна (внутрісімейне спілкування).

Види сімей: благополучна (з високим рівнем внутрісімейної моралі, взаємної підтримки, з раціональними способами вирішення сімейних проблем), неблагополучна (яка через певні причини втратила свої виховні можливості, у якій виникають несприятливі умови для виховання). До неблагополучних належать сім'ї, у яких батьки алкоголіки, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя, асоціальні сім'ї (батьки схильні до правопорушень), конфліктні, неповні, ззовні благополучні, соціального ризику (малозабезпечені, багатодітні, з дітьми-інвалідами, батьками-інвалідами).

Форми роботи школи з сім'єю: педагогічний лекторій, педагогічний всеобуч, день відкритих дверей, класні батьківські збори, відвідування батьків вдома, консультації, листування, запрошення батьків до школи, тематичні вечори запитань та відповідей.

2. Комбінований урок граматики, його специфіка і значення у початковому курсі рідної мови.

Слід мати на увазі, що «чисті» типи уроків граматики у шкільній практиці зустрічаються рідко. Майже на кож­ному уроці граматики відбувається повторення раніше ви­вченого, вивчення нового матеріалу, його узагальнення і за­кріплення. Тому такі уроки прийнято називати комбіно­ваними. Вони є найпоширенішими у початкових класах.

Основні етапи комбінованого уроку граматики такі:

1. Актуалізація опорних знань учнів. Новий матері­ал, який вивчається на уроці, обов'язково зв'язаний з тим, що вже раніше вивчали. Знання учнів слід актуалізувати (повторити, поновити). Цій меті і підпорядкований назва­ний етап уроку. Відновлення в пам'яті учнів опорних знань і способів оперування ними може розпочинатися під час перевірки домашнього завдання. Так, перед ознайомленням другокласників із визначенням іменника вчитель, перевіря­ючи домашнє завдання, звертає увагу школярів на слова, які відповідають на питання хто? що?, і просить на­звати їх у тексті домашньої вправи.

2. Мотивування навчальної діяльності школярів. Ме­тою цього етапу є зацікавлення учнів вивченням нового ма­теріалу. Діти повинні пересвідчитися в необхідності за­своєння тієї чи іншої теми. Щоб здійснити це, вчитель може використати ігрові моменти, вигадані пригоди, шкіль­ні бувальщини, мовні жарти тощо. Наприклад, учитель демонструє через кодоскоп або на мультимедійному екрані лист, нібито написаний хлопчиком Джоном, або зачитує його: «Дорогі друзі! Я часто згадую Ваше прекрасне місто Київ. Найкраще пам'ятаю вулиця Хрещатик. Такої вулиця я ніде не бачив. Згадую, як цією вулиця ми йшли у святкових колонах. Вітаю всіх. Джон». Знайшовши помилки, допущені в листі Джона, уч­ні переконуються в необхідності вивчення відмінювання іменників.

3. Повідомлення теми, мети й завдання уроку. Мето­дика рекомендує формулювати тему так, щоб вона була зро­зуміла дітям. Звичайно, класовод, плануючи урок, перед­бачає його навчально-виховну мету залежно від змісту про­грамового матеріалу. Навчальна мета уроку зумовлюєть­ся темою уроку. Наприклад, якщо вивчається тема «Змі­нювання іменників за відмінками і числами», то навчальна мета — «Засвоєння змінювання іменників за відмінками і числами, формування навичок часткового морфологічного
розбору іменників».

Виховною метою уроку можуть бути виховання напо­легливості, культури запису, уміння самостійно працюва­ти з підручником. У зв'язку з реалізацією принципу розви­вального навчання учителі, визначаючи мету уроку, врахо­вують і завдання розвитку учнів.

Слід розрізняти мету, яку вчитель ставить перед собою і яку мають усвідомити діти. Мета, яка повідомляється ді­тям, може збігатися з назвою теми чи окремого параграфа підручника.

Скажімо, учитель визначає для себе таку мету уроку: «Дати учням поняття про прислівник, ознайомити з найго­ловнішими граматичними ознаками цієї частини мови. Роз­вивати навички зв'язного мовлення». Перед учнями ж ви­сувається мета: «Сьогодні ви познайомитесь із новою части­ною мови та її основними ознаками».

4. Сприймання й первісне усвідомлення матеріалу. На цьому етапі вчителі, організовує спостереження за спе­ціально дібраним мовним матеріалом, який демонструєть­ся на таблицях. Це може бути вправа, подана в підручнику або записана на дошці. Внаслідок спеціально організова­ного спостереження учні мають встановити істотні ознаки виучуваного мовного явища і зробити початкові висновки про нього. Цей етап є головним у процесі усвідомлення нового матеріалу. Проте часом його важко відділити від ета­пу мотивування навчальної діяльності школярів і від ета­пу осмислення нових знань. Усі названі етапи взаємозумовлені. Пересвідчитися в цьому можна на такому фрагмен­ті уроку на тему «Неозначена форма дієслова». Учитель про понує для спостереження таблицю зміни дієслів за часами, а потім розповідає уривок з казки Ф. Кривіна: «Дивиться Неозначена форма, як змінюються дієслова, і говорить: — Ех ви, хіба так треба змінюватися! — А як? — питають Дієслова,— покажи ти.— Я б показала,— зітхає Неозна­чена форма,— тільки в мене часу немає». Чому Неозначена форма так про себе сказала? — запитує вчитель. Це питан­ня і є поштовхом до пошукової діяльності учнів, у ході якої діти встановлюють, що дієслова в неозначеній формі не змінюються за часами.

5. Осмислення нових знань. На цьому етапі головним є перевірка учнями власних припущень чи висновків шля­хом опрацювання вміщених у підручнику правил та їх прак­тичного застосування під час виконання різних тренуваль­них вправ. Наприклад, пошуки відповіді на питання вчи­теля, яким закінчувався попередній етап, приведуть дітей до припущення, що неозначена форма не змінюється за ча­сами. Щоб учні могли переконатися в правильності свого висновку, класовод відсилає їх до правила, вміщеного в
підручнику, і просить з'ясувати, чого ще «не сказала» про себе Неозначена форма.

6. Узагальнення й систематизація знань (закріплення виучуваного матеріалу). На цьому етапі учні виконують різні тренувальні вправи, вміщені в підручнику або під­готовлені вчителем (граматичний розбір, списування з гра­матичним завданням, введення в складені дітьми речення
потрібних граматичних форм, заміна одних форм на інші тощо).

7. Підсумок уроку. Часом учителі зводять цей етап уро­ку до пригадування того, що «робили на уроці» (писали, складали речення, читали правило тощо). Таке відбуваєть­ся внаслідок недооцінювання важливості і мети даного ета­пу уроку. Підсумковий етап уроку тісно пов'язаний з ета­пом систематизації знань і випливає з нього.

На завершення уроку слід коротко з'ясувати, про що нове дізналися діти на уроці і що вони для цього робили.

Урок граматики традиційно закінчується завданням додому, яке оголошується вчителем, записується ним на дошці, а учнями — у щоденники. Учні одержують чіткі інструкції щодо виконання завдання вдома. Етап уроку, на якому задається домашнє завдання, може передувати попередньому етапові, інколи може поєднуватися з ета­пом виконання тренувальних вправ.

Примітка. На виконання усного і письмового завдання учні не повинні витрачати більше 15-20 хв. Вправу для письмового завдання доцільно давати обсягом 5-6 рядків у 4 класі, 3-4 рядки – в 3 класі, 1-2 рядки – в 2 класі.

Практика проведення комбінованого уроку рідної мови визначає такі часові пропорції:

на перевірку домашнього завдання – до 10 хв.

на пояснення нового матеріалу – до 10 хв.

на формування вмінь і навичок – до 20 хв.

на інші структурні елементи – до 2 хв.

Дотримання цих часових пропорцій, вироблених практикою, забезпечує чіткий ритм у роботі, засвоєння та усвідомлення на уроці нового матеріалу більшістю учнів.

3. Продемонструвати фрагмент уроку трудового навчання на тему: «Конструювання іграшок зі смужок паперу» (4-й клас).

Мета. Вчити учнів створювати зображення іграшок із паперових кілець. Розвивати творче мислення, уяву. Виховувати у дітей естетич­ний смак.

Об’єкт праці: ялинкові іграшки.

Матеріали та інструменти: цупкий і кольоровий папір, клей, ножиці.

Наочність: зразки іграшок.

Хід уроку

I. Організація класу.

Учитель перевіряє підготовку учнівських робочих місць, наяв­ність у всіх дітей робочих папок.

II.Мотивація навчально-трудової діяльності.

- Діти, відгадайте загадки:

1. Жовтеньке, кругленьке біля мами-квочки бігає? (Курчатко) 2. У нашої бабусі Сидить звір у кожусі. Біля пічки гріється, Без водички миється. (Котик) Сьогодні ми знову будемо чудесниками – перетворимо паперові кільця у курчаток, котиків та інших звіряток.

III. Послідовність трудових дій.

- Щоб склеїти кільця, що спочатку треба вирізати з цупкого паперу?­ (Смужки).

- Яке кільце буде зображувати тулуб іграшки, а яке – голівку?
(Більше кільце зображуватиме тулуб, а менше – голівку).

- Які частини маємо вирізати з кольорового паперу для зображен­ня
курчатка?

(Крильця, дзьобик, гребінчик).

А для котика?

(Вуха, хвостик, вуса).

IV. Самостійна робота учнів.

З вирізаних смужок паперу учні склеюють два різні за розмірами кільця. Менше кільце наклеюють на більше. Вирізують зображувані деталі та створюють (за бажанням) іграшку «Курчатко» чи котика. Зді­бним дітям доцільно запропонувати створити іграшку за власним за­думом.

Учитель допомагає учням у вирізуванні дрібних деталей (вуса у котика, гребінчик у курчатка). Стежить за дотриманням першоклас­никами безпеки і культури праці.

V.Аналіз та оцінювання учнівських робіт.

Разом з учнями вчитель аналізує кілька виготовлених іграшок. Схвалює або робить окремі зауваження. Особливо відзначає роботи, створені за власним задумом.

Білет № 31

1. Планування та облік роботи загальноосвітнього навчального закладу.

Єдиним документом у плануванні роботи загальноосвітнього навчального закладу є річний план. Він складається за участю всього педагогічного колективу закладу. До складання річного плану приступають у кінці навчального року. На серпневому засіданні педагогічної ради обговорюється і затверджується річний план роботи навчального закладу.

Форма складання річного плану роботи навчального закладу довільна. Розділи річного плану доцільно привести у відповідність до структури Закону України «Про загальну середню освіту».

У річному плані передбачаються заходи щодо підготовки навчального закладу до нового навчального року (формування перших класів, підготовка документації: розклад уроків, робота гуртків, секцій, клубів, плани роботи методичних об’єднань; упорядкування особових справ учнів), щодо охоплення дітей шкільного віку, які проживають у мікрорайоні школи, обов’язковим навчанням, а також організація індивідуального навчання хворих дітей вдома; переведення учнів у наступний клас, допуск учнів до екзаменів, випуск учнів зі школи, надання матеріальної допомоги учням закладу, звільнення учнів із малозабезпечених сімей від оплати за харчування.

Визначаються виховні заходи, спрямовані на виховання в учнів поваги до Конституції України, державних символів України, почуття власної гідності, формування громадянської позиції, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної і рідної мови, національних цінностей українського народу й інших народів і націй; формування здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров’я учнів; зустрічі з діячами літератури і мистецтва, ученими, спеціалістами; тематичні вечори, конкурси на кращого читача, диктора, кращий малюнок; організація вечорів запитань і відповідей, диспутів, оглядів; проведення позашкільних свят та ін.

Річним планом передбачається тематика засідань педагогічної ради навчального закладу, семінари для класних керівників, проведення нарад, а також загальношкільних батьківських зборів.

У річному плані відображаються питання роботи адміністрації з педагогічними кадрами: організація стажування молодих спеціалістів, проходження курсів підвищення кваліфікації педагогічних працівників, організація методичної роботи, творчі звіти вчителів, тижні творчих уроків молодих учителів, атестація учителів.

У річному плані планується організація внутрішньошкільного контролю: перевірка виконання рішень уряду в галузі освіти, наказів та розпоряджень Міністерства освіти і науки України, місцевих органів освіти, нормативних документів про школу, власних наказів і рішень; перевірка стану викладання окремих навчальних предметів, стану виховної роботи, рівня знань, умінь і навичок учнів, їх вихованості, проведення директорських контрольних робіт, перевірка документації (ведення класних журналів, учнівських зошитів, щоденників учнів, календарного планування навчального матеріалу), вивчення результативності проходження курсів підвищення кваліфікації педагогічних працівників, виконання навчальних програм, методичне забезпечення навчальних кабінетів, стан техніки безпеки і охорони праці, пожежної безпеки, попередження дитячого травматизму.

У річному плані роботи навчального закладу визначаються заходи щодо зміцнення навчально-матеріальної бази: поповнення і обладнання кабінетів, майстерень, бібліотеки навчально-наочними посібниками, ТЗН, інструментами, книгами, підручниками, забезпечення навчальних приміщень меблями, розширення і обладнання спортивного комплексу; заходи для зміцнення здоров’я дітей, попередження травматизму і нещасних випадків: організація медичних оглядів та профілактика захворювань дітей, санітарно-гігієнічна пропаганда серед батьків; проведення спортивно-оздоровчих заходів; роз’яснення учням правил дотримання техніки безпеки у навчальних кабінетах, майстернях, спортивних залах, правил безпечної поведінки на вулицях і дорогах, під час екскурсій і походів, на воді і льоду, в разі виявлення вибухонебезпечних речовин.

На основі річного плану директор закладу освіти, його заступники складають план-капендар роботи школи, в якому визначають дати і осіб, відповідальних за проведення загальношкільних заходів, засідань педагогічної ради, ради при директорові, загальношкільних зборів, шкільних свят, вечорів, тижнів та інших.

План-календар навчального закладу повинен сприяти раціональній організації діяльності педколективу, не допускати перевантаження вчителів і учнів.

Крім річного плану роботи навчального закладу, встановлена ще така система планування:

1. Розклад уроків, шкільних гуртків, спортивних секцій.

2. Календарні і поурочні плани вчителів, плани виховної роботи класних керівників, вихователів груп продовженого дня.

3. Плани роботи методичних об’єднань, інших форм методичної роботи, що працюють на базі школи.

4. План роботи шкільної бібліотеки.

5. План роботи батьківського комітету школи.

2. Хоровий спів як один із видів музичної діяльності на уроках музики.

Спів посідає чільне місце у системімузикально-естетического дітей. У. Сухомлинський стверджував, що спів хіба що відкриває людині очі на красу від рідної землі. Пісня супроводжує людини з раннього дитинства. Вона впливає з його почуття, займає дозвілля.

Музичне розвиток дітей залежить від форм організації музичної діяльності, кожна з яких має зі своїх можливостей. Різні форми організації збагачують і урізноманітнюють зміст роботи і методи керівництва нею. До формам організації музичної діяльності дітей ставляться заняття, музика у повсякденному житті школи, і музичне виховання у ній.

Хоровий спів - одне із видів колективної виконавчої діяльності під час уроків музики. Воно сприяє розвитку співочої культури школярів, їх загальному і музичному розвитку; вихованню духовного світу, становленню світогляду, формуванню майбутньої особистості.

Рішення завдань музичного виховання можливе лише за умови досягнення школярами художнього виконання музичного репертуару. Виконання вимагає оволодіння вокальними навичками і вміннями як засобами виразності. Розвиток цих навичок і умінь перестав бути самоціллю, а служить розкриття змісту музики [8,с.100].

>Ветлугина Н.А. у своїх працях зазначає, що «спів належить до тих видів музичної діяльності, у процесі якого успішно розвивається естетичне ставлення до життя, до музики; збагачуються переживання дитини» [4,с.108].

>Вокальное виховання в хорі – найважливіша частину всієї роботи у колективі. Основне умова правильної постановки вокального виховання – підготовленість керівника для занять із школярами. Гарним варіантом стає випадок, коли вчитель музики має гарний голос. Тоді всю роботу будується на показах, проведених самим керівником. Та й інші форми роботи дозволяють успіш-но розв'язувати питання вокального виховання. У разі вчитель часто використовує показ з допомогою хлопців. Шляхом порівняння вибираються кращі зразки для показу.

У кожному хорі є діти, від природи правильно співаючі, з гарним тембром і правильнимзвукообразованием. Систематично застосовуючи поруч із колективної вокальної роботою індивідуального підходу до всім у класі, педагог щосекунди стежить вокальним розвитком кожного їх. Але навіть за самої правильної постановці вокальної роботи вона приносить різні виходять результати в різних хористів. Як немає зовні однакових людей, і немає однакових голосових апаратів.

Важливе значення в оволодінні будь-яким матеріалом займає увагу. «Увага - це спрямованість психічної роботи і зосередженість в об'єкті, що має для особистості певну значимість (стійку чи ситуативну)» [17,с.67].

Вихованнявокально-хорових навичок жадає від музичного керівника постійної роботи, отже інтересу й працьовитості.Пению, як інших видів мистецтва, потребує, вчитися терпляче й настільки наполегливо.

Продовжуючи традиції вітчизняної вокальної педагогіки і практики, багато педагоги досягають успіхів у вокальному вихованні. Більшість фахівців різними шляхами підходять лише до й тієї простий істині: дитячий голос, у якого своєрідністю тембрів, перебуває у сталий розвиток і зміні залежно від подальшого зростання організму дитини. Звісно, в розвитку голоси впливають інші чинники: система вокальних вправ, правильно поставлена робота над співочим диханням,звукообразованием, артикуляцією тощо. Тут важливий режим дня дитину і регулярність проведених занять.

Дата добавления: 2015-05-08