Процес входження укр. Земель до складу іноземних держав: порівняльна характеристика

У 14-15 ст. країни Європи переживали період розвинутого феодалізму. На цій основі і на Заході і на Сході Європи починають утворюватися централізовані держави у формі феодальних монархій. На Русі економічний розвиток і необхідність захисту країни від іноземних нападників зумовили обєднання навколо Москви російських земель і створення в другій половині 15 ст. Московської держави. Центром обєднання Русі стала Москва. Українська народність тоді через складні і важкі історичні умови не створила окремої держави. У той час південно-західні руські землі, на яких тоді формувалася укр. народність, стали об’єктом активних зовнішньополітичних інтересів феодальних держав – Литви, Польщі, Угорщини.

У 13 ст. утворилася Литовська держава – ВКЛ, яка поступово намагалася захопити руські землі. Вже у 1355-1356 рр. литовські війська зайняли спочатку Брянськ, а потім усю Чернігово-Сіверщину. У 1362 р. Ольгерд здійснив похід на Подніпровя і зайнявши Київ та вигнавши ординців, підкорив Київщину і Переяславщину. Влітку того ж року литовські війська захопили Пониззя (Поділля). У 1340 р. литовська влада поширилась і на галицьео-волинські землі. У тому ж році Польща і Угорщина розпочали війну проти Литви за Галичину. За угодами 1350 р., а потім 1352 р. мі ж Польщею і Литвою Галичина була залишена за Польщею, а Волинь – за Литвою. У 1370 р. за угодою між Польщею і Угорщиною Галичина підпала під владу Угорщини, провінцією якої вона була до 1387 р, після чого її знову захопила Польща. У 1377 р. польські феодали захопили Західну Волинь (Холм і Белз). Отже на початку 60-х рр.. 14 ст. під владою Литви опинилася велика частина території України – Чернігово-Сіверщина, Київщина, Переяславщина, Поділля, більша частина Волині.

В середині 14 ст. на землях між Дністром і Дунаєм було створене самостійне Молдовське князівство з столицею в м. Сучаві. До його складу входила Буковина. З початку 16 ст. князівство потрапило в залежність від турецького султана. Закарпаття залишалося в складі Угорщини.

Після Кревської унії 1385 р. навіки до Польщі Ягайло мав приєднати литовські і руські землі. У 1387 р. Польща на чолі з Вітовтом відвоювала в Угорщини галицькі землі і закріпила їх за собою. Протягом 1392-1394 рр. Вітовт ліквідував князівства Новгород-Сіверське, Володимирське, Подільське, Київське та перетворив їх на провінції Литви. Західне Поділля з центром у Камянці в 1396 р. Вітовт змушений був передати Польщі. У третьому десятилітті 15 ст. Вітовт зумів поширити свій вплив на південь до берегів Чорного моря від Дніпра і Криму до Дністра.

Після смерті Вітовта 1430 р. польсько-шляхетські війська, розбивши сили литовських намісників зайняли Західне Поділля. Влітку 1431 р. польські війська вдерлися на Волинь, захопили Володимир і підступили до Луцька. Згодом, за унією у Вільно 1432 р. Західне Поділля – закріплювалося за Польщею, а Волинь – за Литвою. На початку 40-х рр.. 15 ст. повстало проти влади Литви населення Смоленська, відокремилися Волинь, Київщина та ін. землі. Тому були поновлені удільні князівства: Київське (ввійшла ще Переяславщина) та Волинське (із Східним Поділлям). На кінець 15 ст. в українських землях, що входили до складу.Литви, було повністю ліквідовано удільно-кнізівський лад, і вони стали звичайними провінціями Литви.

2. Правовий статус українських земель в складі Королівства Польськоо (2ї пол. 14 ст- поч. 15 ст.)

У квітні 1340 р. через боярську змову загинув гал.-волин. князь Юрій ІІ Болеслав - сигнал до нового вторгнення Польщі в укр. землі. Експансія здійснювалася під прикриттям гасла захисту католиків Гал..

Загарбницькі плани підтримували 3 соц. верстви Пол.: 1- магнати (сподівалися поширити свої володіння на укр. і білорус. Землі); 2 - католицька церква(здобути нових віруючих); 3 - багаті міщани (підпорядковувати собі важливі торг. шляхи в Гал).

Казимир ІІІ вже 1340 р. продовжив експансію на землі Галичини. Однак, місцеве населення підняло повстання, на чолі якого став Дмитро Дедько. Казимир ІІІ був змушений визнати Дедька правителем Гал.. А той – формальне верховенство пол. кор.

У 1366 р., після тривалої боротьби з Литвою та місцевим укр. нас. Пол. підпорядкувала собі Гал. і част.Волині.

Дії Польщі:

– пол.. уряд з самого поч. утвердження в цьому регіоні намагався зробити його своєю провінцією;

– утверджувалося по. право та адмін. сист.;

– витіснялося православ’я шляхом утвердж. католицизму.

У 1370 р., після смерті Казимира, внаслідок династичної угоди Гал. переходить під владу Угорщини. Однак після Кревської унії (1385 р.) Пол. у 1387 р. остаточно приєднує Гал. до своїх володінь. З цього часу на території Галичини:

– розпоч. активне ополячення та окатоличення;

– на гал. землях утворюється Руське воєв-во, яке згодом перетвор. на провінцію ПК;

– латина стає офіційною мовою;

– всі привілеї та права надаються винятково пол. шляхті та катол. нас. (част. гал. бояр прийняла католицизм, який давав змогу отримати рівний з поляками правовий статус).

Після смерті Вітовта (1430 р.), коли князем Литовським був Свидригайло, Ягайло у 1431 р. знову продовжив боротьбу за землі Волині, наслідок - перехід зх. Поділля до Пол. Завоювання супроводжувалося активною полонізацією: у Галичині було утворено три воєводства – Руське, Бєльзьке та Подільське. Тут запроваджувалося пол.. право, було нав’язано пол. адмін. апарат, створено шляхетське самоупр. Відбув. процес зближення родової знаті з військ.-службовим станом та їх об’єднання в одну панівну верству – шляхту.

Посилилося гноблення селян Галичини: їм надавали малі ділянки землі в тимчасове користування, за які вони відробляли панщину, платили грошові податки й численні натуральні данини. До 1435 р. селянину дозволялося залишити свого поміщика тільки після різдвяних свят, а в 1505 р. було повністю заборонено будь-які переходи.

Укр. не мирилися із підневільним становищем. 1й збройний нар. виступ проти Пол. - повстання під приводом Мухи у 1490-1492 рр. воно охопило Пн. Буковину, Гал., Зх. Поділля.

Дата добавления: 2015-05-08