Питання. 1. Класифікація групових конфліктів

Групові конфлікти

1. Класифікація групових конфліктів.

2. Особливості групових конфліктів.

3. Причини групових конфліктів.

4. Явища міжгрупової взаємодії як причина групових конфліктів.

6.1. Основні теоретичні положення

Конфлікт “особистість – група”. Цей тип конфлікту має багато спільного з міжособистісним, проте він більш багатоплановий. Група має цілу систему стосунків, вона певним чином організована, в ній, як правило, є формальний і / або неформальний лідер, координаційна і субординаційна структури і т. інше. Тому імовірність конфлікту тут зростає. До внутрішньоособистісних і міжособистісних причин конфлікту додаються ще і причини, зумовлені груповою організацією.

Подібно іншим типам конфліктів, конфлікт між особистістю і групою може бути як конструктивним, так і деструктивним. В першому випадку вирішення конфлікту сприяє зміцненню зв’язку особистості з групою, формуванню особистісної і групової ідентифікації та інтеграції. В іншому випадку, навпаки, відбувається групова дезінтеграція.

Перша особливість такого конфлікту пов’язана зі структурою, оскільки по один бік знаходиться особистість, а з другий – група. Отже, конфліктна взаємодія відбувається через зіткнення особистісних і групових інтересів і мотивів, а образи конфліктної ситуації представлені першим суб’єктом в індивідуальних поглядах і оцінках, а другим – в групових.

Друга особливість відображає специфіку причин, які пов’язана із становищем індивіда в групі: позиція, статус, внутрішня установка, роль, групові норми.

Позиція – офіційне положення особистості в групі відповідно до посади.

Статус – реальне положення особистості в системі групових стосунків, ступінь її авторитетності.

Внутрішня установка – суб’єктивне сприйняття особистістю свого статусу в групі.

Роль – поведінка особистості в групі, яка задана нормативно і схвалюється колективом.

Групові норми – загальні правила поведінки для всіх членів групи.

Причини конфліктів між особистістю і групою пов’язані з: а) порушенням рольових очікувань; б) неадекватністю внутрішньої установки статусу особистості; в) порушенням групових норм.

Третя особливість знаходить своє відображення у формах протікання конфлікту: суттєве обмеження або повне припинення неформального спілкування членів групи з конфліктуючим, критика на адресу конфліктуючого, ейфорія з боку конфліктуючої сторони, застосування групових санкцій.

Класифікація конфліктів “особистість – група”:

1) керівник – група;

2) колектив – учасник колективу;

3) лідер – група.

Конфлікт “група – група”. Виражається цей конфлікт в зіткненні інтересів різних груп. До такого типу відносяться конфлікти між соціальними групами найрізноманітнішого розміру: малими, середніми і великими. Причини міжгрупових конфліктів можуть бути дуже різними: економічні, політичні, національно-етнічні і т.д. Неоднаковий рівень розвитку соціальних груп впливає на особливості виникненні конфлікту і засоби його вирішення.

Для міжгрупових конфліктів найпростішими і найраціональнішими є два критерії їх диференціації: за суб’єктами і за об’єктами конфлікту. Відповідно до цього отримаємо наступні групи конфліктів:

1) класові;

2) ситуативні;

3) національні;

4) територіальні;

5) соціопрофесійні;

6) конфлікти поколінь (батьки і діти);

7) родові або кланові і т.д.

Але зміст цих конфліктів задають не групи як такі, а те, що їх розділяє, тобто об’єктконфлікту (ресурси, статус і цінності). Відповідно, маємо три головні типи конфліктів між будь-якими групами в трьохосновних сферах людської діяльності:

1) соціально-економічні (діляться ресурси);

2) політико-правові (діляться влада і вплив);

3) духовно-ідеологічні (нав’язуються свої цінності). Всередині кожного з цих видів конфліктів далі можна виділяти внутрішні градації на різних підставах:

1) за ступенем прояву (явні і приховані);

2) за ступенем усвідомленості (усвідомлені адекватно або неадекватно);

3) за характером цілей (конструктивні і деструктивні);

4) за підсумками для кожної із сторін (конфлікти з “нульовою сумою”: “виграш – програш”, або з “ненульовою сумою”: “виграш – виграш”);

5) за ступенем однорідності учасників (гомогенні і гетерогенні);

6) за ступенем структурованості і інституалізації (повністю або частково);

7) за способами регулювання (управління, узгодження, вирішення) та ін.

Міжгрупові конфлікти є неминучими, вони є одним із засобів розвитку людства. Пошуком закономірностей виникнення міжгрупових конфліктів з XX ст. активно займається соціальна психологія. Їй вдалося відкрити ряд цікавих явищ міжгрупової взаємодії, розуміння яких розкриває природу міжгрупових конфліктів:

1) соціальна фасилітація;

2) соціальні лінощі;

3) деіндивідуалізація;

4) групова поляризація;

5) огруплення мислення;

6) груповий фаворитизм;

7) груповий тиск.

Соціальна фасилітація (від англ. facility – легкість, сприятливі умови) – ефект посилення домінуючих реакцій у присутності інших.Тобто навіть проста присутність будь-кого іншого може підвищувати енергійність наших дій (у тому числі і конфліктних). Але цей феномен не є однозначним. Не випадково в його визначенні фігурує словосполучення “домінуюча реакція”. Це означає, що присутність інших позитивно позначається на рішенні індивідами простих задач (в яких домінує правильна відповідь). Рішення ж задач складних, навпаки, ускладнюється в присутності інших людей. Але у будь-якому випадку поведінка індивіда змінюється.

Соціальні лінощі – тенденція людей зменшувати свої зусилля, якщо вони об’єднуються з іншими для досягнення загальних цілей, оскільки знімається особистісна відповідальність за кінцевий результат. Правда, і тут є виняток: колективність зусиль не приводить до їх ослаблення, якщо загальна мета надзвичайно значуща і важлива. Тільки в цьому випадку можна сміливо стверджувати, що “в єдності – сила”.

Деіндивідуалізація – втрата індивідом в групових ситуаціях відчуття індивідуальності і стримуючих норм самоконтролю.Чим більше група, тим сильніша деіндивідуалізація і тим вірогідніший прояв актів насильства, вандалізму та інших антисоціальних дій.

Групова поляризація – викликане впливом групи посилення первинної думки індивіда прийняти ризиковане або, навпаки, обережне рішення. Групове обговорення не усереднює думки індивідів, а навпаки зміщує їх до одного з можливих полюсів.

Огруплення мислення – тенденція до однаковості думок у групі, яка часто заважає їй реалістично оцінювати протилежну точку зору.

Груповий фаворитизм – тенденція відчувати перевагу своєї групи і її членів тільки за фактом належності до неї. Подібна упередженість виявлена у людей всіх вікових категорій і національностей. Правда, в культурах колективістського типу вона проявляється менше ніж в культурах індивідуалістичного плану.

Конформізм як результат групового тиску – тенденція змінювати поведінку або переконання в результаті реальної або уявної дії групи.

Соціально-групові інтереси зіштовхуються на трьохпроблемних “полях”:

1) соціальні ресурси (економічні – фінанси, техніка, технології; силові, інформаційні);

2) соціальний статус (рівноправний–нерівноправний, високий–низький, центральний–периферійний, корінний–маргінальний);

3) соціокультурні цінності (релігійні, етичні, консервативні, ліберальні, етнічні і т.д.).

Ці три чинники і складають об’єкт міжгрупових конфліктів.

6.2. Контрольні питання

1. Назвіть два основних типа групових конфліктів.

2. Опишіть особливості конфлікту “особистість – група”.

3. Дайте характеристику таким поняттям: позиція, статус, внутрішня установка, роль, групові норми.

4. В чому полягають причини конфлікту між особистістю і групою?

5. Перерахуйте варіанти конфлікту “особистість – група”.

6. Класифікуйте міжгрупові конфлікти.

7. Які явища міжгрупової взаємодії розкривають природу групових конфліктів?

8. На яких проблемних “полях” можуть зіштовхуватись групові інтереси?

Дата добавления: 2015-05-22