Становлення і розвиток античної медицини

Загалом, антична медицина, як і філософія, відрізняється від східної, більшою схильністю до науковості, споглядальності, ви­лученні з медицини надприродних явищ, проблем та сутностей; перетворенні медицини з мистецтва в науку, професію, техніку.

Зв'язок античної медицини та філософії був дуже тісним. Про це, зокрема, говорить той факт, що батько античної медицини — Гіппократ (460—377(356) pp. до н. е.) — був учнем філософа Демокріта, і свої медичні погляди ґрунтував на атомістичному вченні зчителя. Так, він описав основні типи людей залежно від темпераменту та тілесного складу:

1. Сангвінік (в тілі домінує кров).

2. Холерик (домінує жовта жовч).

3. Флегматик (переважає слиз).

4. Меланхолік (домінує чорна жовч).

Гіппократ виступає засновником клінічної медицини, він за­клав основи етичної діяльності медичного працівника. Саме він знаменує собою перехід від медицини як мистецтва до медицини як наукової діяльності. Головний принцип Гіппократа — «лікува­ти не хворобу, а хворого». Він заперечував божественні причини хвороб, і ділив їх на:

· внутрішні (їх викликають вік, стать, темперамент, звички, спадковість, спосіб життя);

· зовнішні (їх вкликають пори року, клімат, повітря, вода, харчування).

Гіппократ започаткував систематичний опис перебігу хворо­би — історію хвороби. У терапії давньогрецький лікар використо­вував два методи: дієтичний (вино, молоко, мед і вода) та фарма­цевтичний (кровопускання, блювотні, послаблювальні, сечогонні).

Систематизація та постійне спостереження за перебігом хво­роб дала змогу Гіппократу відкрити такі хвороби як пневмонію, апоплексію, епілепсію.

Ще одним видатним представником античної медицини був Асклепіад (128—56 pp. до н. е.). Він став родоначальником першої системи солідарної патології (система на основі атомізму Демо­кріта, що пояснює причину хвороб порушенням руху та взаємодії «твердих елементів» тіла) та вперше запропонував і застосував трахеостомію.

Найвидатнішою писемною пам'яткою медицини античного світу є «Corpus Нірросratum» — збірник медичних творів (різни­ми дослідниками нараховується від 53 до 72). Тематика збірника найрізноманітніша: про лікарське мистецтво і лікарську етику, про природу людини і сутність хвороб, акушерство, хірургію, ди­тячі хвороби тощо.

Подальше набуття медициною статусу науки відбулося в олек­сандрійську епоху (середина IV ст. до н.е.). У цей період було зро­блено низку фундаментальних відкриттів. Так, Еразістрат описав оболонки мозку, виявив шлуночки мозку та клапани серця. Герофіл — стадії скорочення серця — систолу, паузу, діастолу; вимі­ряв довжину тонкої кишки, описав скловидне тіло та сітчатку ока.

Апогей давньоримської медицини пов'язаний з ім'ям Клавдія Голена (131—201). Автор близько 300 праць з медицини, осно­воположник анатомії людини, експериментальної фізіології та місцевої діагностики. К. Галену належить класифікація і регла­ментація лікарських засобів та способів їх приготування — так звані галенові препарати (К. Гален отримував їх шляхом спеці­альної обробки рослинної та тваринної сировини: настої, спиртові настойки, екстракти, сухі препарати і таблетки). Також видатно­му медику належить низка анатомічних досягнень: він розділив тканини тіла на однорідні та прості (зв'язки, кості, хрящі, нерви, м'язи, судини) і різнорідні складні — переважно органи (печінка, легені, серце). К. Гален вивчав спинний та головний мозок, ви­значив роль діафрагми в процесі дихання.

На основі спостережень відсутності крові у лівих відділах сер­ця мертвих тварин і гладіаторів, він створив першу в історії фізі­ології теорію кровообігу, за якою, артеріальна і венозна кров різні за природою рідини. Причому артеріальна розносить рух і життя, а венозна — «живить органи». Ця концепція проіснувала до епохи Відродження, коли були здійснені відкриття Андреаса Везалія та Вільяма Гарвея.

К. Гален вірив в існування особливої духовної субстанції — пневми, основи життя; у людини є її два види. Людина народжу­ється з первісною фізичною пневмою. По нервам рухається пси­хічна пневма, самі ж нерви з головного мозку несуть імпульси, а з периферії до центру — відчуття.

Дата добавления: 2015-05-22