Проблема статі в управлінні

Стать людини є однією з найважливіших історико-культурних, медичних та соціально-психологічних категорій. Інтерес до неї в межах психології управління обумовлений тим, що сучасні вимоги до управлінської діяльності не можуть бути втілені в життя без урахування психологічної своєрідності людини, яка, безперечно, проявляється і в її статі. Про статеві відмінності, які неабияк позначаються на різних сферах життєдіяльності людини, йдеться у вітчизняних та зарубіжних психологічних дослідженнях із соціальної перцепції, сімейно-побутової сфери, з проблем праці /О. Бодальов, М. Алексєєва, Т. Титаренко, І. Кон, Я. Коломінський, В. Семенов, В. Ядов та інші/.

Зокрема, звертається увага на те, що багато які професії є переважно чоловічими чи жіночими. Дослідження довели, що, до прикладу, західноєвропейські жінки частіше за чоловіків працюють учителями, бібліотекарями, медичними сестрами. Вони, зазвичай, виконують рутинну, монотонну роботу в офісі, в магазині, а кваліфікована юридична чи медична праця є прерогативою чоловіків. Вчені також прийшли до висновку, що навіть тоді, коли чоловіки й жінки займають одну і ту саму посаду та грають однакову роль в організації, вони частіше за все мають різні обов'язки і виконують різні завдання. Дослідження свідчать і про те, що лише незначна частина працівників бажають працювати під керівництвом жінки, хоча їй властива охайність, уважність, деталізація обов'язків, виконання тощо.

У ході американських експериментальних досліджень отримані цікаві дані стосовно проблем взаємовідносин на роботі між чоловіками-керівниками і жінками-підлсглими. Було, зокрема. встановлено, що жінки мають чітке уявленню про те, чого вони хочуть від своїх керівників і своєї роботи:

• вони бажають, щоб до них ставилися як до особистостей та потребують підтримки і допомоги від керівників;

• оскільки жінки пишаються своєю роботою і бажають виконувати її краще, вони потребують зворотного зв'язку;

• жінки бажають працювати із компетентним керівником;

• жінки потребують підвищення своєї кваліфікації;

• вони потребують уваги до своїх пропозицій;

• вони бажають, щоб їх розглядали з точки зору їх професійної кваліфікації;

• вони готові до високого рівня виконання службових обов'язків;

• вони потребують справедливості з боку керівництва.

У ході наших досліджень було з'ясовано, що існують статеворольові стереотипи у розумінні особливостей реалізації управлінських функцій жінками-керівниками (переконання про схильність жінок до виконавчої, а не до творчої роботи, відсутність необхідних для здійснення ефективної управлінської діяльності якостей, залежність від групи тощо). Все це зумовлює потребу враховувати чинник статі під час аналізу загальної характеристики управлінської діяльності.

У сучасній науковій думці у питанні схожості й відмінностях людини домінують два підходи: еволюціоністський (він підкреслює спорідненість людей) і культуральний (він робить наголос на відмінностях між людьми). Натомість представники обох підходів намагаються пояснити існуючі відмінності між статями. Сучасні дослідники (вітчизняні і зарубіжні), аналізуючи названу проблему, досить часто використовують поняття "гендер", визначаючи його / Д. Майєрс/ як соціально-біологічну характеристику, за допомогою якої люди дають визначення поняттям "чоловік" і "жінка''; оскільки стать є біологічною категорією, соціальні психологи часто посилаються на біологічно обумовлені гендерні відмінності як на "статеві відмінності". Д. Майєрс показує таку особливість у вивченні відмінностей: якщо у 70 — ті роки XX ст. багатьох теоретиків турбувало те, що дослідження в галузі гендерних відмінностей можуть привести до встановлення стереотипів і трактуванню їх як притаманних жінкам недоліків, то, починаючи з 1980 - х років вчені стали відчувати себе вільніше. Були виявлені гендерні відмінності, які є значущими і не менш суттєвими, ніж поведінкові. Окремі результати підтвердили стереотипні уявлення про статі, виявивши той факт, що жінки менш агресивні, більш схильні до опіки і більш чуттєві.

Вивчення українським психологом Я. Шкурко впливу комунікативних особливостей на ефективність управлінської діяльності керівників середніх загальноосвітніх закладів дало змогу виявити відмінності у структурі особистості чоловіків і жінок - директорів шкіл. Зокрема з'ясувалося, що жінки-керівники більш товариські, уважніші до людей, готові до співпраці, відзначаються більшою сміливістю та активністю у налагодженні соціальних контактів, відрізняються більшою експансією і динамічністю у спілкуванні, більш поступливі та доброзичливі, відзначаються вищим ніж чоловіки, рівнем чутливості. Водночас директори шкіл-жінки (більш конформними та залежними від групи, їм притаманна більша ніж у чоловіків, тривожність. Для жінок-керівників центральними якостями, щс визначають успішність управлінської діяльності, є:

• порядність;

• гнучкість у стосунках;

• повага до людей;

• товариськість;

• відповідальність;

• колегіальність;

• заохочення до надання ініціативи підлеглим;

• вимогливість до себе;

• врахування індивідуальних особливостей підлеглих;

• доброзичливість;

• толерантність.

Названі якості, утворюючи комплекс, зосереджуються, за Я.Шкурко, навколо таких показників особливостей управлінської взаємодії, як "уміння відмовитися від стереотипів", "уміння бути самим собою", "здатність до соціальної взаємодії", "пошук індивідуального підходу". Перераховані особливості автор вважає стрижневими складниками комплексів, що репрезентують комунікативне ядро особистості жінки-директора школи.

Центральними якостями комунікативного ядра чоловіків - керівників закладів освіти, окрім спільних (порядність, гнучкість у стосунках, повага до людей, товариськість) із якостями жінок-директорів шкіл, є:

• об'єктивність;

• довіра до колег;

• упевненість у собі;

• відсутність дріб'язковості;

• комунікативна врівноваженість;

• вимогливість до підлеглих.

У чоловіків, так само як і у жінок, стрижневими складниками є: "здатність до соціальної взаємодії", "уміння відмовитися від стереотипів", "уміння бути самим собою". Цей перелік доповнює (у жінок він відсутній) такий показник особливостей управлінської взаємодії, як "об'єктивність і здатність сприймати членів педагогічного колективу такими, якими вони є".

Загалом, вивчення проблеми статі в управлінні дозволило Д. Бодді та Р. Пейтону зробити висновки про те, що, по-перше, існує розділення в організації за статевою ознакою, яке відбувається як по горизонталі, так і по вертикалі. Горизонтальне розділення має місце тоді, коли чоловіки і жінки виконують різні види робіт. В тих випадках, коли на шляху професійного росту і просування жінки висуваються певні бар'єри, має місце вертикальне розділення -чоловіки знаходяться на більш високих рівнях влади в організації, а жінки - на більш низьких; по-друге, відбувається розподіл роботи в організації за статевою ознакою по горизонталі й по вертикалі. Основним чинником цих процесів є спрощення і стандартизація праці, які дозволили залучати менш кваліфіковану працю, тобто працю жінок. Вчені звертають увагу на ще один бар'єр, який змушені долати жінки, - чоловіча природа організаційної праці: керівники, що високо цінують сильні аналітичні здібності, можливо не усвідомлено просувають по ієрархічній, кар'єрній драбині переважно чоловіків. Такий самий вплив здійснюють конкуренція, напруга діяльності й довготривала праця; по-третє, ступінь уваги вчених до "жіночого питання" в організації фокусується в основному на "чоловічому" боці організацій. Дослідники констатують, що чоловіки та їх поведінка стали стандартом, з яким порівнюють поведінку жінок. За норму в організації може бути прийнята ідея чоловіків. В цілому, існування чоловіків в якості керівників організацій рахується закономірним явищем, а отже їх просування по службі в організації заохочується організаційними і соціальними чинниками.

Дата добавления: 2015-05-22