Психологія відповідальності в організації

Саме поняття "відповідальність" має безпосереднє відношення до різних галузей психології, у тому числі й до управлінської діяльності. Його зміст аналізується у психології управління у зв'язку з поведінкою особистості або групи людей в тій чи іншій управлінській ситуації. Дана категорія вивчається не лише психологами, але й юристами, соціологами, філософами.

Щодо відповідальності в управлінській діяльності, то в цій багагомірній якості слід виокремити етичний, правовий, економічний, соціальний і психологічний аспекти, оскільки відносини відповідальності реалізуються за допомогою сукупності особистісних властивостей особистості, соціальних, правових, економічних і етичних норм. Психологічний аспект відповідальності базується на можливості вибору, тобто свідомої переваги певної лінії поведінки. При цьому вибір може здійснюватися як в умовах співпраці, взаєморозуміння, так і в складних умовах конфронтації, конфлікту, де стикаються інтереси окремої особистості, групи або цілої організації. Сукупність названих аспектів відповідальності (моральний, правовий, економічний, соціальний та психологічний) інтегруються в понятті "професійна відповідальність" управлінця, яка являє собою міру усвідомлення особистістю своїх професійних обов'язків і добровільного слідування ним, а також певним чином і міру провини особистості за невиконання професійних обов'язків. В довідковій літературі відповідальність трактується як накладене на кого-небудь чи взяте ким-небудь зобов'язання звітуватися в яких-небудь своїх діях і прийняти на себе вину за можливі їх наслідки. Таке розуміння відповідальності цілком прийнятне і для спільної управлінської діяльності, оскільки керів­ник і підпорядкована йому організація мають безпосереднє відношення до виконання зобов'язань - управлінських рішень, накреслених цілей, завдань тощо. В даному контексті під ними розуміється угода, яка потребує безумовного виконання. При цьому важливо підкреслити ще одну психологічну особливість відповідальності - вона виступає як суттєва риса особистості керівники і його співробітників, відображає об'єм особистих завдань індивіда.

В дослідженнях вчених /М. Савчин та інші/ підкреслюється, що відповідальність може набувати властивості своєрідного центру, головного смислового принципу, тобто володіти абсолютною і безумовною владою з'єднувати добро і зло, об'єктивне та суб'єктивне, значущість і незначущість тощо, деякою мірою завершувати становлення внутрішніх основ поведінкових актів, осмислень та вольових рішень. Таке розуміння відповідальності дає можливість визначити це поняття як смислове утворення особистості, як загальний принцип співвіднесення (особистісної саморегуляції) мотивів, цілей та засобів життєдіяльності, що не зводиться до правил поведінки, не є її конкретним мотивом або сукупністю.

Предмет відповідальності з погляду управління визначається як сукупність різноманітних зовнішніх і внутрішніх духовних, матеріальних, соціальних та психологічних потреб та інтенцій, котрі особистість реалізує у спільній управлінській діяльності. Йдеться, в першу чергу, про зміст та обсяг відповідальності. Зміст передбачає включення в себе обов'язків, завдань, доручень, способи їх виконання людиною, дотримання нею норм, у тому числі й закону, слідування ним тощо. Обсяг відповідальності виявляється у якості доручень, завдань і обов'язків, тобто у їх складності, об'єктивності, відповідності ситуації, а також у їх кількості.

Зміст поняття "відповідальність" нерозривно пов'язаний з іншим поняттям, яким є "самостійність". Коли рішення приймається особисто суб'єктом управління, то на нього лягає вся відповідальність за розв'язання управлінської проблеми. Дослідження західних вчених показують, що у групі відповідальність девальвується. Колективна відповідальність, з погляду західних спеціалістів-психологів, "розмиває" індивідуальну відповідальність, що, на їх думку, призводить до безвідповідальності. В дослідженнях також стверджується, що людина повинна відчувати себе відповідальною не тільки за те, що вона зробила, а й за те, що вона не зробила, але повинна була зробити. Загалом, будь-яка робота, що пов'язана з людьми, які її виконують, несе на собі певну частку відповідальності.

39. Авторитет і влада керівника. Психологія впливу керівника на підлеглих як прояв його влади і авторитету в управлінні

Влада і авторитет проявляються в тій мірі, в якій одна сторона, мобілізуючи свої наявні можливості, намагається змінити поведінку іншої сторони засобами впливу. Існує декілька причин, чому вплив керівника на підлеглих має позитивний або ж негативний відтінок. Назвемо найголовніші. По-перше, індивідам, які виконують управлінські ролі, доводиться спонукати до участі у вирішенні поставленого завдання себе й інших - підлеглих, що залежить від індивідуальної майстерності, професіоналізму, комунікативних та інших вмінь керівника, його авторитету, стилю керівництва, наявної влади. По-друге, організації, над якими здійснює управління керівник, включають в себе індивідів, що мають різні інтереси і світогляд, інколи рідкісний спосіб мислення.

Джерелом будь-якої влади, в тому числі, й в управлінській діяльності, є реальний вплив однієї частини явища на іншу. Для того, щоб владні відносини виникли, вплив повинен відбутися або визріти. Таким є психологічний механізм утвердження влади в управлінні. Він формувався протягом багатьох тисяч років, Психологія впливу однієї людини на іншу (в нашому випадку керівника на інших людей - підлеглих, співробітників, колег по роботі) - це проблема змін, що відбуваються в індивідів у результаті впливу.Своєрідність управлінської діяльності робить керівника і підлеглого джерелом впливу, його агентом.

Керівник включає у сферу впливу і взаємовпливу підлеглих, робить їх співучасниками обміну інформацією, дії з метою підвищення ефективності управлінської діяльності, продуктивності праці в організації. При цьому відбувається обмін ролями: керівник із того, хто впливає, стає тим, хто піддається впливу. Та ж сама ситуація спостерігається і з підлеглим. Вплив може бути і одностороннім - без зворотного зв 'язку: тобто керівник не зацікавлений (або байдужий) в отриманні інформації від підлеглих, адже вона може бути не тільки позитивною, але ж і негативною, що часто-густо трапляється і залежить від різних обставин:

Місце керівника, способи його впливу на об'єктів управління, ознаки, що характеризують його сутність, як певний соціально-психологічний тип, фіксуються у такому понятті, як статус, головними складовими якого є авторитет і престиж. Керівник з високим соціально-психологічним статусом має велику моральну владу, неформальний авторитет, що дозволяє впливати на персонал. Отже, його статус завжди пов'язаний із ставленням до нього колег по роботі, підлеглих, які визнають права керівника і очікують виконання ним певних обов'язків у реалізації управлінських функцій.

Щодо моделей особистісних якостей керівника, які сприяють утвердженню його авторитету, то їх, як було показано вище, є чимало. Дослідники звертають увагу на здатність керівника адаптуватися до ситуації управління, його надійність, рішучість. наполегливість, впевненість у собі, стійкість до стресу, готовність брати на себе відповідальність, дипломатичність, організованість, винахідливість, практично-психологічний розум, психологічний такт, суспільну енергійність, перспективність мислення, вміння приймати творчі рішення за умов великої міри ризику, схильність до інтуїтивного передбачення, концентрація уваги на розв'язанні проблем, а не на виявленні винуватців, тощо.

Серед важливих складових авторитету слід також назвати довіру, повагу до керівника з боку інших людей, які з'являються із переконаності в наявності у керівника певних заслуг, впевненості, що він діє професійно, наділений відчуттям емпатії персоналу, виявляє щирість, порядність і водночас вимогливість у вирішенні поставлених завдань. Потрібно також відмітити той факт, що влада авторитета може мати реальне і формальне визнання.

Дата добавления: 2015-05-22