Культурно-світоглядні засади осмислення сучасної екологічної ситуації

Наприкінці XX сторіччя людина починає усвідомлювати свою ушкоджуваність, залежність від природи. Кожна шкода, якої зазнає середовище, обертається його негативними впливами щодо організму.

Наука, яка вивчає взаємодію організму із середовищем, має назву " екологія ". Екологією стали називати все, що стосується оточуючого середовища, й частіше, коли це стосується людини, ніж тварини. Стан нерівноважності людини та природи - чи стосується це окремих регіонів Землі, чи глобальної земної екосистеми - позначають поняттям "екологічна криза'.

Екологічна криза - це характеристика не самого оточуючого середовища як такого, а екосистеми - певної природної цілісності, що поєднує географічний ландшафт, клімат і всю сукупність рослин, тварин і мікроорганізмів конкретного регіону в їхній багатоманітній і складній взаємодії. Й людина зазнає дії екологічної кризи саме як елемент екосистеми.

Дані сучасної науки свідчать, що екологічні кризи супроводжують людину впродовж усієї її історії. природні кризи та кризи антропогенні, породжені самою людиною.

Вже виникнення людини призвело до масштабної кризи в тодішній екосистемі: зникла половина видів тварин, що були для пралюдини конкурентами або можливою здобиччю. Така екологічна криза зветься компонентною. Надалі людина час від часу спричиняє появу криз такого типу.

Нинішня екологічна криза загрожує існуванню цілого людства Загострена ситуація зіткнення природної та суспільної необхідності з індивідуальним вільним вибором між ними.

Виявом суспільної необхідності є панувально-діяльнісний спосіб ставлення людини до природи, який розв'язання всіх проблем переводить в єдиний і смисловий вимір - підкорення природи, володарювання над нею. Китайська культура: дбайливе ставлення до природи, принцип світогляду - не діяння.

Діяльнісний тип ставлення до світу притаманний європейській культурі. Повною мірою воно стверджується на тому етапі цивілізаційного розвитку, який дістав назву індустріалізму (і.). Смисловим стрижнем і. є раціоналізація - передусім виробництва, управління, та ін. царин суспільного життя. Парадокс формальної раціональності Вебера: надмірна раціоналізація веде до нераціональності в кожній ланці системи, так само як і в стратегії її функціонування..,

1968 року з ініціативи італ. інженера й бізнесмена Ауреліо Печчеї було засновано "Римський клуб (Р.к.)'' - неурядову міжнародну організацію. Її мета - привернути увагу людства до глобальних проблем. Групи вчених беруться за дослідження найгостріших проблем сучасності.

Спочатку „Р.к.” схилявся до ідеї "нульового зростання", - відмови від збільшення обсягів виробництва й споживання. А потім виникла ідея необхідності кардинальних змін у самій людині (книга А. Печчеї "Людські якості" (1976 р.). „Тільки новий гуманізм (н.г.) здатний піднести людські якості й можливості до рівня, відповідного до її зрослої відповідальності у цьому світі. Н.г. повинен мати Революційний характер, перетворитися на невід'ємну підвалину світогляду широких мас населення нашого світу ".

У подальшій діяльності "Р.к." ідея ця збагатилася й поглибилася. Ядро її - поняття "криза цивілізації", "спільна доля людства", "планетарне мислення", "глобальна солідарність'', "майбутній гуманістичний світопорядок" тощо. Їх доповнюють загальнолюдські цінності: людина, життя, соціальна справедливість, відповідальність перед майбутніми генераціями й деякі інші. Сам Печчеї визначав три принципи нового гуманізму: почуття глобальності, любов до справедливості, нетерпимість до насильства.

Вихідною для н.г. є ідея збереження можливості неперешкоджуваної саморегуляції екосистеми, підтримання нею на належному рівні внутрішньої багатоманітності.

Одна з шляхів-послідовне самообмеження, перехід від ери "гомо фабер" (людини, що виробляє) до ери "гомо модератус" (людини поміркованої).

2-й варіант глобальної стратегії - це шлях коеволюції, сумісної еволюції людини й природи - поєднання помірного втручання в природу з ефективними природоохоронними заходами, спрямованими передусім на збереження природної багатоманітності й механізмів природної саморегуляції. Головна умова - різке зменшення техногенного тиску на природне середовище.

3-й варіант - вимога екологічно-гуманістичної диктатури. Його прибічники виходять з того, що для поступових зрушень у ставленні людини до природи вже немає часу. На рівні світового співтовариства слід впровадити політико-правові засади для жорсткого міжнародного контролю над виробництвом і споживанням у всьому світі. Це означатиме істотне обмеження свободи народів і людей. Але щоб здійснювати повною мірою свободу жити у справедливому суспільстві, треба спочатку жити.

Теперішній президент "Р. к." Александер Кінг визначив мету людства: "життя із скромним добробутом та істинною людською гідністю для кожного громадянина планети".

Екологічний імператив:

1. Не слід заподіювати природі ніякої шкоди.

2. Слід уникати дій, які спричиняли б необоротні зміни в природі.

3. Природна багатоманітність повинна бути збережена.

Значний внесок в усвідомлення і вирішення проблеми взаємовідносин людини і природи робить екологія. Сучасна екологія — комплексна наукова дисципліна, яка вивчає взаємодію живих організмів та людини з оточуючим середовищем. На думку Вернадського, господарська діяльність людства вже до середини ХХ століття стало геологічною силою, набула планетарних масштабів. Вона веде до переходу від стихійного розвитку біосфери до її нового стану — ноосфери — розумної оболонки планети. Разом з тим така діяльність часто-густо збурюючи впливає на усі природні процеси, загострює кризові явища в довкіллі. Тому одним з головних завдань сучасної екології є усвідомлення припустимих меж впливу промислової діяльності людей на природу. Пошук таких способів взаємодії людства з природою, які не призведуть до катастрофічних екологічних наслідків, стає основною метою порівняно нової області філософського знання — екофілософії.

В основі сучасної екологічної кризи лежить глибоке протиріччя між стратегією людської діяльності та загальною скерованістю природних процесів. Стратегія людської діяльності, яка націлена на перетворення природи у відповідності до своїх потреб, звичайно ігнорує якісні особливості самої природи, її можливості, фундаментальне включення буття людини у буття природного. Невгамовне задоволення потреби “мати”, нескінченне виробництво усе нових матеріальних цінностей перетворилося в реальну загрозу для збереження природних умов самого людського життя, для стану “бути”. Багатоманітний штучний світ, який створюється людиною, все більше стискає природу. Основними проявами глобальної екологічної кризи стають:

· вичерпання невідновлюємих природних ресурсів (вода, повітря, мінеральна сировина та ін.);

· швидке збільшення відходів людської діяльності (покиді, токсини та ін.);

· порушення природної рівноваги між окремими видами живих організмів;

· різні обмеження, притаманні психічним і розумовим здібностям людини (стреси, напруження та ін.).

За думкою відомого дослідника екологічної проблематики А.Печчеї кінцевість розмірів планети з необхідністю припускає і межі людської експансії в ставленні до природи. Прояви сучасної екологічної кризи позначають межі росту втручання людей у процеси природи.

А.Печчеї запропонував новий тип ціннісного ставлення людини до природи: відповідальне, співмірне відношення потреб суспільства і можливостей природи. Для цього слід скерувати усі зусилля на істотне покращення якостей людини, способу її існування, образа життя, бо доля нового світового ладу буде залежати від людських якостей і здібностей. Сучасний екологічний рух (”зелені”) будує свою діяльність у відповідності з трьома основними принципами, багато в чому схожими на позицію Печчеї:

· слід вважати визначальною концепцію кінцевості природних ресурсів;

· темпи розвитку природи і суспільства повинні бути зіставленими;

· людям потрібно орієнтуватися переважно на природні, а не на штучні умови свого існування.

В теоретичному плані перспективи вирішення екологічної проблеми репрезентовані концепціями, які обґрунтовують ідеї охорони дикої природи; розробки екологічно апробованої техніки і технології; єдності та розвитку середовища проживання і суспільства (біосоціогенез) та ін.

Дата добавления: 2015-05-08