Циклічність і поступальність розвитку. Розвиток і прогрес

Рух - сутність матерії, сутністю руху є "розвиток".

Ідея розвитку передбачає уявлення про певну просторо-часову відкритість та упорядкованість світу в певному напрямку. Розвиток сприймається як деяке "річище" здійснюваних змін, які відбуваються згідно з якимось законом. Міфологічний світо­гляд: перебіг подій приймається як такий, що здійснюється колобіжно, за принципом вічного повернення. За уні­версальну модель осмислення будь-яких змін править життєвий цикл: народження - життя - смерть - народжен­ня... Утвердження світових релігій змінило смислову структу­ру буття й спосіб сприйняття й переживання та осмислення буттєвих змін. Спрямованість буття стає безперечно визнаваною, неминучою й бажаною. Згідно з настановами буддизму, людина - від втілення до втілення - має послідовно поліпшувати свою карму (закон інди­відуального буття), щоб, в результаті прилучитися до абсолютного спокою- нірвани. В християнстві перебіг подій у світі розглядається як такий, що має два напрямки. Спочатку - внаслідок гріхопадіння - буттєві зміни йдуть в напрямку від досконалості (рай) до недосконалості (гріховність). По­тім -відб-ся пово­рот до смислового сходження: відкр-ся шлях до спа­сіння. В загальну картину світу ідея розвитку проникає у другій половині XVIII сторіччя разом з космологічною модел­лю Всесвіту Канта-Лапласа. У XIX сторіччі завдяки успіхам геології та біології ця ідея набуває широкого значення. Питання тепер полягає в тому, що є розвиток за своєю сутністю, якими є найістотніші форми його здійснення.

Найперше, з чим пов'язаний розвиток, - це те, що здійснювані зміни вибудовуються в певну послідовність, і цей "ланцюг" змін виступає як деяка загальна зміна стану сис­теми. Отже, розвиток складають зміни: а) необоротні, б) здатні нагромаджуватися й набувати більшого масштабу, в) які внаслідок цього викликають появу нових властивостей та якостей. Але не всі зміни є саме такими. (зміна місця у просторі не пов'язана з розвитком, функціональні зміни -наприклад, процес зміни або оновлення в організмі людини).

Т.ч., розвиток - це здійснення послі­довних необоротних якісних змін. Оскільки зміни є необо­ротними, то вони визначають функціювання системи, як таке, що має певне спрямування. Спрямованість - неодмінна ознака розвитку. Зміни, які складають зміст цих життєвих процесів, - зовсім різного характеру. Якщо це етапи одного процесу розвитку, то принаймні різних його гілок, які мають різне спрямування.

Саме внаслідок своєї необоротності розвиток не є одно­рідним. Стани існування будь-якої системи відрізняються за масштабом і характером можливостей, що відкриваються для зміни стану. Коли переважають можливості формотворення, появи нового, тоді зміни системи відбуваються у напрямку зміцнення й удосконалення системи, по лінії ствердження багатоманітності її функціональних виявів. Можливості збо­чень і втрат немовби відкидаються вбік і минаються рухом згідно з принципом "вперед і вгору". Такий тип розвитку звичайно називають прогресивним, або прогресом (від лат. progressus - "рух уперед, розвиток"). Співвідносний з ним тип розвитку, який демонструє переважання, навпаки, руй­нівних тенденцій, який здійснює спрощення й збіднення форм, дезінтеграцію цілісності тощо, називають регресивним, або регресом. Коли ж тенденції сходження та деградації відносно врівноважені, то такий тип розвитку визначають як одноплощинний. Граничною формою його здійснення є колообіг.

Ззараз треба усвідомити, що ніякий прогрес не є безумовно сходженням, абсолютним покращенням і вдосконаленням (н-д, технічний прогресу). Прогресивний характер будь-якої системи не є безумовним, тому, що здійснюється він у середовищі, яке не тільки живить його, але й чинить йому опір, викли­каючи тим самим непомітні до часу негативні зміни. Таким чином, розвиток завжди є взаємодією прогресивних і регресивних змін, певним типом їх поєднання.

Розвиток має ще одну свою рису- поступальність. В она є більш загальною, ніж його спрямованість.

Саме тому, що розвиток як такий не можна ототожнювати з прогресом, і виявляється необхідним відшукати таку рису розвитку, яка б указувала на його необоротний характер і разом з тим не пов'язувала необоротність цього процесу з тим чи тим його спрямуванням. Інакше думка йтиме згідно з відомою нам схемою: після, отже, прогресивніше. Й тоді:соціалізм, раз він йде на зміну капіталізму, є більш про­гресивним ладом; а те, що йде на зміну соціалізму, також є більш прогресивним, і так далі. Ідея поступальності розвитку (як "зміни-по-щаблях") характеризує необоротність цього процесу понад будь-яку можливу його спрямованість. Ідея поступальності процесу розвитку застерігає від спрощеного його тлумачення й разом з тим забезпечує відкритість мислен­ня, можливість розглядати світ у перспективі його масш­табних змін.

Вказані» вище суттєві ознаки розвитку були віднайдені й досліджені насамперед у філософії XIX - XX сторіч (Гегель, Маркс, Енгельс, Бергсон, Тейяр де Шарден та інші). Наука ж упродовж тривалого часу сприймала ідею розвитку як деяку загальну світоглядну схему.

В історії відомі факти прогресу, поступового розвитку.

Типами суспільного прогресу є: 1.Первісно общинний лад, де лише закладались основи суспільних відносин. Тут був чітко визначений вклад кожного індивіда, а тому про вільний розвиток людини мови не йшло; 2.Рабовласницький лад, феодалізм, де людина як матеріально, так і особисто залежить від феодала; 3.Капіталістичне суспільство, де людина особисто незалежна, але залежна через власність на капітал і засоби виробництва; 4. Суспільство де існує високий розвиток культури суспільних відносин і суспільного виробництва. Однак на даному етапі розвитку необхідно інтенсивно розвивати культуру, оскільки надмірне захоплення технікою і масовою культурою негативно позначується на моральному стані сучасного суспільства.

(Посилаючись на складність ситуації, деякі філософи-песимісти взагалі заперечують існування суспільного прогресу. З точки зору діалектико-матеріалістичного розуміння, прогрес існує об'єктивно, незважаючи на наявність у ньому серйозних протиріч (економічні негаразди, міжнаціональна напруженість, економічна криза тощо). Об'єктивною причиною соціального прогресу е саме характер су­спільства як життєдіяльного організму. Регрес, якщо і е, має тимча­совий характер і повинен переходити в стабілізацію, а потім в прогрес.

Основним критерієм соціального прогресу є розвиток продукти­вних сил, виробничих відносин, НТП. Є і допоміжні критерії - освіта, рівень демократії та свободи, рівень спілкування людей то­що. Основними щаблями суспільного прогресу є зміна суспільно-економічних формацій, культур, епох, поворотних моментів історії тощо. Прогрес буває двох типів - прогрес антагоністичного суспі­льства, який е тимчасовим і досягається в результаті боротьби кла­сів, і прогрес неантагоністичного суспільства, який є постійним і до­сягається співпрацею всіх класів та груп суспільства.

Аналізуючи політичне становище у світовій історії, треба бачити активний процес перетворення класів і націй, народних мас, особи з об'єкта пригноблення, експлуатації в суб'єкт історичної дії для до­сягнення нових щаблів суспільного прогресу (наприклад, боротьба за перемогу ринкових відносин в Україні та країнах СНД).)

Дата добавления: 2015-05-08