Розвиток уяви в дитячому віці. Л.С.Виготський про розвиток уяви

Мислення й уява. Зв'язок уяви з усіма сторонами життєдіяльності людини.

Уява як основа всякої творчої діяльності виявляється у всіх

сторонах культурного життя, роблячи можливим художню, наукову і

технічну творчість. В цьому значенні все, що оточує нас і що зроблено

рукою людини, весь світ культури на відміну від світу природи – все

це є продуктом людської уяви і творчості, заснованої на цій уяві.

Можливість уяви «забігти» наперед, передбачувати настання тих

або інших подій в майбутньому, показує тісний зв’язок уяви і

мислення. Подібно мисленню уява виникає в проблемній ситуації,

мотивується потребами особистості, зумовлена рівнем розвитку

суспільної свідомості. Однак на відміну від мислення, основним

змістом якого є поняття, що дозволяють узагальнено і опосередковано

пізнавати світ, уява протікає в конкретно образній формі у вигляді

яскравих уявлень. В конкретних образах, що створюються уявою,

дуже часто розкриваються ті або інші абстрактні думки. Кожний

письменник, художник у процесі творчості намагається передати,

пояснити свою думку іншим, але не через відвернені поняття, а за

допомогою конкретних образів. Досить пригадати будь-яку байку,

казку, приказку. Скрізь ми шукаємо основну думку, основну ідею, які

образно, наочно розкриваються в цих творах.

Інша характерна ознака уяви – можливість її використання в

проблемних ситуаціях високої міри невизначеності, коли початкові

дані не піддаються точному аналізу.

Уява пов'язана із усіма сторонами життєдіяльності людини з пам'яттю, сприйняттям, мисленням. Так сприйняття творів живопису стає змістовнішим, емоційним, коли у ньому бере участь уява..Л.С. Виготський говорив: «Творча діяльність уяви перебуває у прямій залежності від багатства і розмаїття колишнього досвіду людини, оскільки досвід представляє матеріал, з яких створюються побудови фантазії. Що багатший досвід людини, тим коштовніший матеріал, що має його уяву». Зв'язок уяви з мисленням яскраво з'являється у проблемній ситуації. Зіштовхуючись із невідомим, людина починає аналізувати, синтезувати, співвідносити сприймається з минулим досвідом, намагається поринути у сутність відповідних фактів, явищ. У цьому їй сприяє як мислення та пам'ять, а й уява, адже вона відтворює цілісний образ, заповнює відсутні елементи. Процес уяви властивий лише людини й є необхідною передумовою його трудовій діяльності.

Уява - це вільне, своєрідне, творче відображення дійсності, її розвиток вимагає нагромадження відповідного досвіду і вироблення вміння подумки сполучати образи в нові поєднання і комбінації, вміння уявляти можливі зміни дійсності. Такі вміння утворюються поступово і проходять у своєму формуванні кілька етапів.

Уява починає формуватись у дитини дуже рано, хоча ми спершу й не помічаємо її прихованої роботи. Перші прояви уяви спостерігаються в дитини наприкінці другого - на початку третього року життя. Дитина набуває власного досвіду, засвоює мову свого оточення, у неї з'являються нові потреби. У цей час уява тісно пов'язана зі сприйманням, тому маленькі діти із задоволенням слухають розповіді про знайомі об'єкти і неуважно - про незнайомі. У грі уява дитини 2-3-річного віку обмежена, сприймання скуте, дитина не оперує предметами-замінниками, її уява має відтворювальний і мимовільний характер. Образи уяви швидко змінюються під впливом зовнішніх умов. Упродовж стислого часу діти переходять від однієї гри до іншої. Нестійкий характер уяви виявляється в будь-якій діяльності дитини. Уява дитини середнього і старшого дошкільного віку більш стійка. Діти можуть довше грати в одну сюжетну гру. Починають використовувати у грі предмети-замінники (так, паличка може служити ложкою, ручкою, дудочкою тощо). Стійкість образів уяви виявляється в неодноразовому поверненні дитини до певних сюжетів малюнків, моделей конструювання, фігур ліплення. Для створення образу дитині буває досить навіть віддаленої схожості між тим, що вона сприймає, і її попереднім сприйняттям. Образи дитячої уяви нечисленні, але досить яскраві, тому дитина захоплюється ними як дійсністю. Це пояснюється незвичайною вразливістю дитини і її невмінням відрізнити дійсність від образів уяви (цього вміння набувають з досвідом). Ось чому, слухаючи казку, дитина не дивується її чудесам, для неї не існує неможливого, адже вона ще не знає, що можливе, а що ні. Небезпечно грати уявою і довірливістю дітей. Ніколи не можна лякати дитину, викликати в неї почуття страху, нагадувати про жахи, які нібито їй загрожують. Дитина довіряє дорослому, і якщо вона в щось повірила, то зневірити її вже не можна, бо уявлення дитини дуже жваві. Відтворювальна уява дитини розвивається під час слухання казок і оповідань, творча формується в іграх. У дошкільному віці уява є однією з важливих умов засвоєння суспільного досвіду. Адекватні уявлення про навколишній світ утверджуються у свідомості дитини і пропускаються крізь призму уяви. Наприкінці дошкільного періоду в дитини (творча уява якої розвивається досить швидко) уява посідає у двох основних формах: як зародження певної ідеї і як виникнення плану її реалізації. Уява в дітей виконує пізнавально-інтелектуальну та афективно-захисну функцію, оберігаючи ще слабо захищену особистість дитини від переживань і душевних травм. Завдяки пізнавальній функції уяви дитина краще пізнає світ. Емоційно-захисна функція уяви дає змогу через уявну ситуацію розрядити напруження, яке важко зняти реальними практичними діями. У дітей дошкільного віку обидві важливі функції уяви розвиваються паралельно, але по-різному. Під час перетворення уяви на довільний процес відбувається розподіл на пізнавальну й афективну уяву. Пізнавальна уява формується шляхом відокремлення предмета від образу і визначення останнього за допомогою слова. Завдяки цьому процесу дитина вчиться управляти своїми образами, змінює і вдосконалює їх, а отже, регулює свою уяву. Здатність дитини уявляти, планувати свої дії виникає в 4-5 років. Афективна уява складається внаслідок утворення й усвідомлення дитиною свого "Я", її внутрішнього відокремлення від інших людей і здійснюваних нею вчинків. Завдяки розвитку афективної уяви у дитини виникає здатність знімати емоційне напруження через механізм проекції, коли власні негативні емоційні та моральні якості приписуються іншим. Розвиток афективної уяви у дітей 6-7 років сягає такого рівня, що багато з них уже здатні уявляти себе і жити в уявному світі.

Л. С. Виготський вважав, що найважливіший (сензитивний) вік для розвитку уяви, а відтак і для закладання основ творчості - дошкільний. Для розвитку уяви і творчості дитини необхідна підтримка дорослих, заохочення допитливості дітей, їх експериментування, пошукових дій, оригінальних рішень, виходу за межі зразка. Окремим і важливим питанням у дитячій психології є міра впливу, втручання дорослого у творчі спроби дітей

80. Уявлення про сутність і функції емоцій. Зв.язок емоцій з іншими системами(гомеостатичного, мотиваційною, перцептивною,когнітивною,моторною)

Функція емоцій - це вузьке природне призначення, робота, яку виконують емоції в організмі, а їхня роль (узагальнене значення) - це характер і ступінь участі емоцій у чомусь, зумовлена їхніми функціями або ж їхній вплив на щось, крім їхнього природного призначення (тобто вторинний продукт їхнього функціонування). Роль емоцій для тварин і людини може бути позитивною й негативною.

Р озрізняють різні функції емоцій. Відображально-оцінна функція емоцій виявляється за рахунок суб'єктивного компонента емоційного реагування (переживання) в основному на початковому етапі довільного керування (у разі виникнення потреби й розгортання на її основі мотиваційного процесу) і на кінцевому етапі (під час оцінки досягнутого результату: задоволення потреби, реалізації наміру). Подобається людині те, що вона бачить у дзеркалі, чи ні - це не залежить від дзеркала, воно не дає оцінку відображуваному. Оцінка (ставлення) залежить від суб'єктивного сприйняття видимого, котре зіставляється з еталонами, бажаннями, смаками людини. Мотиваційна функція емоцій. Емоції відіграють помітну роль на всіх етапах мотиваційного процесу: під час оцінки значущості зовнішнього подразника, у разі сигналізації потреби, яка виникає, й оцінки її значущості, під час прогнозування можливості задоволення потреби, у разі вибору мети.

Сигнальна функція емоцій. На першому (мотиваційному) етапі головне призначення емоцій - сигналізувати про користь або шкоду для організму того чи іншого стимулу, явища, які позначаються певним знаком (позитивним або негативним) ще до того, як їх буде усвідомлено, логічно оцінено. Прогностична функція емоцій. Включаючись у процес імовірнісного прогнозування, емоції допомагають оцінювати майбутні події (передчуття задоволення, коли людина йде в театр, або очікування неприємних переживань після іспиту, коли студент не встиг до нього як слід підготуватися), тобто виконують прогностичну функцію. Спонукальна функція емоцій. На думку С.Л. Рубінштейна, "...емоція в собі самій містить потяг, бажання, прагнення, спрямоване до предмета або від нього, так само як потяг, бажання, прагнення завжди більш-менш емоційні". Загалом, питання про те, звідки в спонуканні береться заряд енергії, досить складне і дискусійне. Виключати наявність у спонуканні до дії енергії емоцій не можна, але вважати, що емоції, власне, викликають спонукання до дії, теж навряд чи можливо.

Активаційно-енергетична функція емоцій виявляється в основному за рахунок фізіологічного компонента: зміни вегетативних функцій і рівня порушення кіркових відділів мозку. За впливом на поведінку і діяльність людини німецький філософ І. Кант поділив емоційні реакції (емоції) на стенічні (із грецьк. - сила), які підсилюють життєдіяльність організму, та астенічні - які її послаблюють. Стенічний страх може сприяти мобілізації резервів людини за рахунок викиду в кров додаткової кількості адреналіну, наприклад під час активно-оборонної його форми (втечі від небезпеки). Сприяє мобілізації сил організму й наснага, радість ("окрилений успіхом", - кажуть у таких випадках).

Дата добавления: 2015-05-22