Тема І. Предмет, завдання та методи

3.

2.

1.

Розвиток світового господарства наприкінці XX століття породив явище глобалізації.

Глобалізація (від фр. global – «загальний», «такий, що охоплює всю земну кулю») – це багатогранній процес, що охоплює всі сторони суспільного розвитку й утілюється в зростанні взаємозалежності країн світу в результаті формування єдиного всесвітнього господарського організму.

Глобалізація - суттєве посилення взаємної залежності країн у результаті зростання масштабів міжнародної торгівлі товарами, на­дання послуг, посилення міжнародної фінансових лотосів, руху робочої сили науково-технічного співробітництва. Унаслідок цього ви­никає нова якість зв'язків між країнами, а саме: взаємне проникнення економік, поступова втрата їхніх національних особливостей, форму­вання так званої мегаекономіки – «економіки над економіками» або «економіки економік».

Сучасна глобалізація підготовлена всім попереднім розвитком су­спільства. Але формування глобального економічного простору в ос­танній третині XX століття забезпечено передусім науково-технічною революцією в комунікаціях та в інформаційній сфері. Через те що країни стали ближчими завдяки новим можливостям пересування людей, зв'язку та інформування про події на їх теренах, змінився й характер економічних відносин.

У глобалізації є дві основні передумови:

1) діяльність урядів різних країн світу, що спрямована на інтеграцію (об’єднання) національних економік через лібералізацію не тільки торгівлі, а й ринків капіталів, міграції робочої сили тощо:

2) розвиток інформаційних та комунікаційних технологій, зокрема Інтернету, та загальносвітове використання.

Економічна інтеграція – це вищий ступінь сучасної глобалізації господарського життя.

У сучасному світі існують кілька основних форм інтеграції, а отже, зближення національних економік. Такими формами є:

- зона вільної торгівлі, яка передбачає відмову від торговельних квот;

- митний союз, що означає не тільки відсутність квот, а й за­стосування єдиного митного тарифу;

- спільний ринок, який ґрунтується на відсутності квот, засто­суванні єдиного митного тарифу та вільному русі ресурсів, пе­редусім трудових, між країнами;

- економічний союз, який передбачає відсутність квот, застосування єдиного митного тарифу, вільний рух ресурсів та узго­дження економічної політики урядів окремих країн;

- повна інтеграція, що ґрунтується на додержанні умов економічного союзу й додатково передбачає так звану уніфікацію - проведення спільної економічної політики.

Цікаво. До інтеграційних об’єднань у зоні вільної торгівлі такі міжнародні утворення: Північноамериканська угода про зону вільної торгівлі – NAFTA (члени – США, Канада, Мексика);

• Європейська асоціація вільної торгівлі - EFTA (члени – Ісландія, Норвегія, Швейцарія, Ліхтенштейн);

• Південноазіатська асоціація регіональної співпраці – SADC (члени – Індія, Пакистан, Шрі-Ланка, Бангладеш, Мальдиви, Бутан, Непал, Афганістан);

• Азіатсько-тихоокеанське економічне співробітництво APEK (охоплює 23 країни, включаючи США, Російську Федерацію, Китай).

Інтеграційним об'єднанням у формі митного союзу є Південноамериканський спільний ринок MERCOSUR (основні члени - Ар­гентина, Бразилія, Парагвай, Уругвай, Венесуела).

Інтеграційним об’єднанням на зразок економічного союзу став Західноафриканський економічний і валютний союз- UЕМОА (члени - Кот-д'Івуар, Буркіна-Фасо, Нігер, Того, Сенегал, Бенін, Малі, Гвінея-Бісау).

Об'єднання у формі спільного ринку - це Андський пакт - АСМ (члени – Венесуела, Колумбія, Еквадор, Перу, Болівія).

Єдиним зразком повної інтеграції став Європейський Союз - ЄС.

Особливою формою вияву глобалізації як процесу, унаслідок яко­го зникають національні ознаки капіталу та втрачаєтеся здатність національних урядів впливати на рух фінансових ресурсів, є офшорні зони.

Офшорна зона - це територія або навіть ціла держава, у межах якої капітали інших країн одержують податкові пільги та можливість здійснювати різні фінансові операції в будь-якій валюті. Нині у світі існує близько 100 офшорних зон.

Глобальні проблеми – проблеми, пов’язані з природно-антропогенними явищами, що виникли в процесі розвитку сучасної цивілізації та мають загальнопланетарний характер, як за своїми масштабами та значенням, та і за способом розв’язання.

До головних глобальних проблем людства відносять:

1. Економічні: забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством, раціональне використання ресурсів Світового океану, мирне освоєння космічного простору тощо, нерівномірний розвиток країн;

2. Екологічні: проблеми взаємодії природи і суспільства, збереження навколишнього природного середовища;

3. Політичні: відвернення світової термоядерної війни та забезпечення миру, подолання економічної відсталості частини регіонів та країн світу, недопущення регіональних і міжнародних конфліктів, роззброєння та конверсія тощо;

4. Соціально-демографічні: проблеми розвитку людини та забезпечення її майбутнього, демографічний вибух у країнах, що розвиваються, та демографічні кризи у розвинених країнах, подолання епідемій, тяжких захворювань (СНІДу, наркоманії), боротьба з міжнародною злочинністю, наркобізнесом, тероризмом, проблеми демократизації та охорони прав людини тощо.

До найбільш наболілих проблем людства, які можна розв'язати лише спільно, з використанням ресурсів усіх країн світу, належать:

- проблема забруднення навколишнього середовища;

- проблема бідності;

Забруднення довкілля є економічною проблемою, оскільки погір­шує умови виробництва, обмежує виробничі ресурси та передбачає витрати на відтворення втраченого. Збитки, що пов'язані з погіршан­ням стану довкілля - природного середовища, на початку XXI ст. оці­нюються сумою у 10 мільярдів доларів на рік. Об'єктом забруднення стали повітря, вода, ґрунти.

Забруднення природного середовища відбувається не тільки в процесі виробництва, а й під час споживання. Зокрема, 30 % забруд­нення повітря припадав на викиди промислових підприємств, а 50 % - на викиди газів від автомобілів та автобусів, природне середовище стає дедалі небезпечнішим для життя, і це загрожує існуванню людей як біологічному виду.

Світовий масштаб збитків, заподіяних людством довкіллю, та ще більші кошти, які потрібні на відновлення втраченого, вимагають об'єднання зусиль громадян як усередині кожної країни, так і в межах усього міжнародного співтовариства.

Бідність, як глобальна проблема, крім морально-етичної має еко­номічну площину. Світова економіка розвивається достатньо висо­кими темпами. До кризи 2009 р. світовий ВВП протягом 2000-х років зростає приблизно на 5% щороку. Однак попри економічне зростання, у щорічних звітах Світового банку про розвиток подавалась інфор­мація про разючу бідність частини населення світу. Це - група країн, більшість (понад 50%) громадян яких живе за межею бідності. Такою межею вважається стан, коли споживчі витрати на одну людину не перевищують 1 долара на день.

До найбідніших, з найзлиденнішим населенням належать десятки країн, серед яких Чад, Гамбія, Гаїті, Нігер, Перу, Уганда, Замбія, Руан­да, Лесото, Гватемала, Гондурас, Гвінея-Бісау та інші.

Взагалі за межею бідності у світі живуть 1,4 млрд людей.

Згадані найбідніші країни світу опинилися у так званому замкне­ному колі бідності: вони не можуть вирватися з бідності, бо не мають ресурсів, а не мають ресурсів, бо дуже бідні.

Діяльність багатьох міжнародних організацій, зокрема Міжнарод­ного банку реконструкції та розвитку, спрямована на допомогу найбіднішим країнам світу. Такою допомогою опікуються спеціалізовані органи ООН - Комісія ООН з питань народонаселення, Про­довольча і сільськогосподарська організація ООН, Всесвітня ор­ганізація охорони здоров'я.

Поки існують країни тотальної бідності, залишається диференціа­ція, яка постійно загрожує світові соціальними конфліктами, масовою агресією, тероризмом.

Глобалізація є суперечливим явищем сучасного світу, оскільки во­на має і позитивні, і негативні наслідки.

Позитивні наслідки, або переваги від глобалізації, які відчули й окремі країни, і світова спільнота в цілому, втілюються в такому:

• досягаються вищі і більш стабільні середні світові темпи еко­номічного зростання;

• підвищується середній рівень життя, урізноманітнюється спо­живчий вибір - перелік доступних товарів та послуг для більшості людей;

• мобілізуються значні фінансові ресурси на здійснення життєво важливих проектів - запобігання хворобам, подолання наслідків екологічних катастроф тощо;

• доступність сучасних технологій не тільки для найбільш розви­нених країн, а й для всього світу.

Згадані переваги для людей, що послуговуються сучасними засо­бами зв'язку, подорожують світом, здобувають освіту та знаходять ро­боту в різних країнах, використовують глобальні бази даних Інтернету тощо, є незаперечними та очевидними. Проте не менш актуальними для країн з нижчим рівнем економічного розвитку, до яких належить і Україна, є негативні наслідки глобалізації. Адже знаючи їх, можна зна­ходити способи послаблення та запобігання їм.

Негативні наслідки - це загрози, спричинені глобалізацією. Вони мають кілька форм вияву.

По-перше, негативні наслідки глобалізації виявляються в тому, що економіки країн починають втрачати свої відмітні риси, посилюється залежність їхнього розвитку від міжнародного економічного порядку. Інтеграція у світову економіку загрожує втратою здатності уряду краї­ни керувати економічними та політичними подіями всередині країни. При цьому ця загроза стосується перш за все країн з нижчим рівнем розвитку. Водночас вона майже не поширюється на розвинені країни - ЄС, США, Японію, які разом контролюють левову частку світової тор­гівлі, рух фінансових потоків. Тому саме ці розвинені країни визна­чають глобальне економічне середовище.

По-друге, глобалізація створює передумови для виникнення спе­цифічних конфліктів. Вони пов'язані з тим, що глобальна економіка розвивається в особливому культурному, правовому, світоглядному середовищі окремих країн. Те, що для людей однієї культури в еко­номічному житті вважається нормою, для інших може бути незрозу­мілим або й неприйнятним. Скажімо, закони шаріату, які є нормою життя в мусульманських країнах, можуть не сприйматися представ­никами християнської європейської культури. Міжнародний бізнес, який працює в умовах різних країн, має пристосовуватись і врахо­вувати особливості кожної національної культури.

Цікаво. Глобалізація, головними провідниками якої є розвинені країни, сприяла поширенню практики так званого культурного імперіалізму. Його суть полягає в намаган­ні поширювати певну модель поведінки, спосіб життя, ціннісні орієнтири, традиції, що властиві одній країні або групі країн, на весь світ. Небезпека «культурного імперіалізму» пояснюється тим, що в такий спосіб втрачається культурне розмаїття сві­ту, пригнічуються національні особливості. До того ж через нав'язування іншої культури можуть утілюватися й небажані для громадян певної країни політичні цілі.

Нерозуміння національних і культурних особливостей окремих країн та нехтування ними у веденні бізнесу можуть спричиняти роз­брат і конфлікти. Вияви подібних конфліктів спостерігалися, напри­клад,у другій половині 1990-х років. Уряди деяких азіатських країн, одержавши іноземні інвестиції, витратили їх не за призначенням. По­чався відплив іноземного капіталу з Індонезії, Таїланду, Південної Ко­реї. Це створило тоді загрозу фінансовій стабільності згаданих країн та всьому світовому господарству.

По-третє, основні суб'єкти глобальних процесів - транснаціо­нальні корпорації (ТНК), потрапляючи в національні економіки, почи­нають злиття та поглинання. Це послаблює конкуренцію, загрожує середньому та малому бізнесу. Наслідком такої діяльності ТНК може бути й зростання безробіття. До того ж ТНК зазвичай мають схильність до перенесення екологічно небезпечних виробництв у країни з нижчим рівнем розвитку. Це ускладнює розв'язання проблеми бідності та низьких стандартів життя. Основні транснаціональні корпорації світу зосереджені в найбільш розвинених країнах. Саме вони є власниками сучасних Інтернет-комп'ютерних технологій та біотехнологій, які визначають напрямки розвитку людства та роблять товари конкурен­тоспроможними на світових ринках.

Траснаціональні корпорації створюються не тіль­ки в найбільш розвинених країнах, а й у країнах, що розвиваються. Вельми високі темпи розвитку ТНК на початку XXI ст. демонструє Китай. З-поміж 100 найбільших ТНК, що походять із країн, які розвиваються, 50 є китайськими. Вони інвестують капітал майже в 10 тис. закордонних підпри­ємств у 170 країнах світу. Розвиток ТНК Китаю с результатом проведення урядом цієї країни програми під назвою «Політика виходу на зовнішні ринки».

Серед українських підприємств, які інтегруються в економіки інших країн, ознаки ТНК мають Індустріальний союз Донбасу та Укрпромінвест.

По-четверте, глобалізація, створюючи умови для взаємного про­никнення економік, досі не забезпечила помітного зближення країн за рівнем соціально-економічного розвитку, за якістю життя. Нерівно­мірність відтворюється і консервується (зберігається).

У сучасній соціологічній науці (соціологія - наука про поділ суспільства на групи, взаємодію цих груп та ви­рішення проблем спільного життя людей у суспільстві) визнається справедливість поділу всіх країн світу на так звані центр, периферію, напівпериферію - країни перехідного стану між двома крайніми групами. До центру відносять найбільш роз­винені країни - США, ЄС, Японію, які продукують і поширюють світом передові технології. Периферією називають країни, що виконують роль постачальників сировини для розвинених еко­номік та виробляють для них дешеві споживчі товари.

Переваги і загрози глобалізації потребують відповідної реакції з боку українського суспільства та влади. Це передбачає:

- розроблення і реалізацію планів розвитку, орієнтованих на участь країни в глобалізаційних процесах;

- сприяння досягненню необхідного рівня конкурентоспромож­ності української економіки на міжнародних ринках через мо­дернізацію пріоритетних галузей і сфер діяльності;

- приєднання до таких інтеграційних об'єднань і використання таких форм інтеграції, які сприятимуть зростанню конкуренто­спроможності національної економіки.

Дата добавления: 2015-05-22