Та спорту України

СЛОВНИК

А

Артефакт (лат. arte factum – зроблений штучно) – результат дослідження, що є наслідком зміни залежної змінної під впливом побічних змінних. Артефакт є наслідком помилок або недостатнього контролю умов проведення дослідження. Те саме явище може бути артефактом у рамках однієї експериментальної схеми й фактом у рамках іншої, тому явища, що не пояснюються прийнятої теорією, часто трактуються як артефакти.

Б

Балансування – спосіб контролю дії зовнішніх (додаткових) змінних, при якому кожній групі досліджуваних пред'являють різні комбінації незалежних та додаткових змінних.

Бездоганний експеримент – містить у собі наступні ознаки: 1) експеримент, у якому усунуті всі джерела систематичних змішань; 2) експеримент, у якому нескінченне число проб застосовується до нескінченного числа досліджуваних, дозволяє врахувати нескінченне число побічних змінних; 3) експеримент повної відповідності, що повністю копіює реальність.

В

Валідність – відповідність конкретного дослідження прийнятим стандартам (бездоганному експерименту).

Валідність внутрішня – відповідність конкретного дослідження ідеальному експерименту; оцінює зміну залежної змінної, визначається впливом незалежної змінної, а не іншими причинами. Внутрішня валідність залежить від систематичної зміни впливу незалежної та інших змінних від нееквівалентності й зміни порівнюваних груп у ході експерименту.

Валідність екологічна – вид зовнішньої валідності, характеризує відповідність процедури й умов лабораторного дослідження «природній» реальності.

Валідність змістовна (очевидна) – відповідність цілей і процедури експерименту повсякденним явленням досліджуваного про природу досліджуваного явища. Має мотиваційне значення для досліджуваних і є в деяких дослідженнях однієї зі складових зовнішньої валідності.

Валідність зовнішня – відповідність конкретного дослідження природній реальності й/або іншим подібним дослідженням. Визначає можливість переносу й/або узагальнення результатів на інші об'єкти й умови дослідження. Залежить від репрезентативності вибірки й відповідності контрольованих у дослідженні додаткових змінних, їх варіативності в інших умовах. Окремою формою зовнішньої валідності є екологічна валідність, що визначає можливість поширити висновки конкретного дослідження на реальні умови, а не на інші лабораторні умови.

Валідність конструктна – характеризує точність реалізації теоретичної гіпотези в процедурі експерименту. Є одним із проявів внутрішньої валідності. Визначає область явищ, досліджуваних в експерименті. У психологічній діагностиці конструктна валідність характеризує ступінь вимірюваної властивості в результатах тестування.

Валідність критеріальна – відбиває відповідність діагнозу та прогнозу, отриманого на основі даних тестування, діяльнісним і життєвим показникам; містить у собі поточну й прогностичну валідність.

Валідність операціональна – відповідність операцій експериментатора теоретичному опису змінних, контрольованих у дослідженні. Умови, що варіюються експериментатором повинні відповідати незалежній змінній. Операціональна валідність є одним із проявів внутрішньої валідності.

Верифікація – підтвердження експериментальної гіпотези, термін запропонований О. Контом.

Взаємодія змінних – зміна залежної змінної під впливом декількох незалежних змінних у факторному експерименті. Існують 3 виду взаємодії: нульові, ті, що розходяться та ті, що перетинаються. Характеризуються різницею значень залежної змінної при різних комбінаціях рівнів незалежних змінних.

Вибірка – безліч досліджуваних, обраних для участі в дослідженні за допомогою певної процедури (частіше – рандомізації) з генеральної сукупності. Обсяг вибірки – число досліджуваних, включених у вибіркову сукупність. Вибірка розділяється на експериментальну та контрольну групи.

Вимір – процедура встановлення взаємооднозначної відповідності між безліччю об'єктів (станів) і безліччю символів (чисел). У більш вузькім значенні - вид емпіричного дослідження, у ході якого дослідник виявляє якісні й кількісні характеристики об'єкта (безлічі об'єктів) за допомогою зовнішніх засобів (приладів, тестів і ін).

Відбір – спосіб створення експериментальної та контрольної груп, що забезпечує зовнішню валідність експерименту. Відбір сполучається з розподілом досліджуваних по групах, що забезпечують внутрішню валідність.

Відмінності індивідуальні – головне джерело порушення внутрішньої валідності в загальнопсихологічних групових експериментах. У планах міжгрупового порівняння необхідно зрівняти групи по контрольованих ознаках або врахувати ці ознаки в якості додаткових змінних при факторнім плануванні.

Відсівання (скринінг) – попередній відбір досліджуваних по заданих ознаках, наприклад: рівню інтелектуального розвитку, стану психічного або соматичного здоров'я і т.д.

Відтворюваність експерименту – можливість повторити експеримент іншим експериментатором на основі авторського опису методики.

Г

Гало-ефект (грецька halos – коло, диск) – тенденція дослідника перебільшувати значення одного з параметрів ситуації й поширювати його оцінку на інші параметри.

Генеральна сукупність – безліч об'єктів, еквівалентних по кінцевій безлічі властивостей.

Гіпотеза (лат. hipothesis – припущення, те, що покладається в основу) – твердження про існування явища, істинність або хибність якого недовідна дедуктивно, а може бути перевірена тільки експериментальним шляхом.

Гіпотеза експериментальна – конкретизація теоретичного припущення в термінах залежної, незалежної й додаткової змінних. Контргіпотеза – гіпотеза, альтернативна основній.

Гістограма – стовпчикова діаграма, що зображує розподіл випадкових величин (залежної змінної) щодо рівнів незалежної змінної.

Гутмана шкали – техніка шкалювання, при якій завдання в шкалі розташовуються по зростанню труднощів. Передбачається, що досліджуваний, не виконує i-е завдання, ніколи не виконає i+1 завдання, тобто для шкали застосовна модель Раша. Кожне завдання шкали Гутмана має важливу кореляцію із загальним показником і є дискримінативним. Недоліком шкал Гутмана є вузький діапазон оцінок.

Д

Дискримінативність завдань – властивість тестового завдання розрізняти досліджуваних відносно «максимального» і «мінімального» значень шкали. Для його оцінки застосовують коефіцієнт дискримінації, який характеризує критеріальну валідність завдання стосовно сумарного тестового результату.

Дисперсійний аналіз – статистичний метод для оцінки впливу незалежних змінних і їх комбінації на залежну змінну. Застосовується для обробки даних факторних експериментів. Заснований на розкладанні загальної дисперсії й порівнянні її окремих компонентів за допомогою критерію Фішера.

Диспозиція – готовність, схильність суб'єкта до поведінкового акту, дії, вчинку, їх послідовності. У психології персоналіста диспозиція позначає причинно не обумовлену схильність до дій, в теорії особи Г. Олпорта — численні риси особи (від 18 до 5 тисяч), створюючі комплекс схильності до певної реакції суб'єкта на зовнішнє середовище. У вітчизняній психології термін «диспозиція» використовується переважно для позначення усвідомлених готовностей особи до оцінок ситуації і поведінки, обумовлених її попереднім досвідом.

Е

Експеримент – сплановане й кероване суб'єктом дослідження, у ході якого експериментатор (суб'єкт) впливає на ізольований об'єкт (об'єкти) і реєструє зміни його стану. Проводиться з метою перевірки гіпотези про причинно-наслідковий зв'язок між впливом (незалежної змінної) і змінами стану об'єкта (залежної змінної). У психології експеримент – спільна діяльність досліджуваного та експериментатора по вивченню психічних особливостей досліджуваного шляхом спостереження за його поведінкою при проведенні експериментальних завдань.

Експеримент критичний – експеримент, спрямований на перевірку гіпотез, що є наслідком двох альтернативних теорій. Результатом критичного експерименту є спростування однієї теорії й прийняття іншої.

Експеримент лабораторний – експеримент, який проводиться в спеціально сконструйованих дослідником умовах, з виділенням незалежної змінної та обліком або елімінацією впливу побічних змінних. Найчастіше психологічний лабораторний експеримент проводиться в спеціально обладнаних приміщеннях за допомогою апаратури та комп'ютерної техніки (керований лабораторний експеримент).

Ефект первинності або «ефект першого враження» – вплив першого враження від особистості досліджуваного на інтерпретацію та оцінку експериментатором його подальшої поведінки й особистісних особливостей. Докладно досліджений С. Ешем у 1940 р.

Ефект переносу – переважний вплив одного з рівнів незалежної змінної при їхньому послідовнім чергуванні. Розрізняють однорідний і неоднорідний, симетричний і несиметричний переноси. Однорідний і симетричний переноси усуваються при регулярному чергуванні та позиційному урівнюванні (індивідуальний експеримент), а також при реверсивному урівнюванні (кросіндивідуальний експеримент). Несиметричний перенос усереднюється застосуванням випадкової послідовності.

Ефект Пігмаліона – модифікація поведінки досліджуваного в експерименті під впливом неусвідомлених впливів експериментатора, що прагне підтвердити свою гіпотезу або думку про особистість досліджуваного. Контролюється за допомогою подвійного сліпого досвіду, є наслідком порушення внутрішньої валідності.

Ефект послідовності (див. послідовності ефект) – вплив послідовності пред'явлення впливів в інтра- і кросіндивідуальних експериментах.

Ефект ряду – ефект асиметричного переносу в багаторівневому експерименті, коли вплив має кілька рівнів. Залежить від віддаленості пропонованого досліджуваному рівня впливу від кінця ряду. Пояснюється адаптацією досліджуваного до попереднього впливу більш низького або більш високого рівня, ніж пропоноване.

Ефект Хотторна – наслідок впливу ставлення досліджуваних до експерименту на їхню поведінку й продуктивність. Виявлений в 1924 р. при проведенні соціально-психологічних досліджень на Хотторнському заводі компанії «Вестерн Електрик» у м. Чикаго. Він же – ефект Мейо.

Ефект центрації – частковий прояв ефекту ряду, що підсилює дія незалежної змінної. Пояснюється тим, що рівням, пропонованим у середині послідовності, передують і більш низькі й більш високі рівні (при їхньому випадковому або позиційно-рівневому чергуванні).

З

Завдання експериментальне – завдання, яке дане досліджуваному в інструкції.

Змінні – параметр реальності, який може змінюватися й/або змінюється в експериментальному дослідженні. Розрізняють: незалежні змінні – змінювані експериментатором; залежні змінні – змінювані під впливом змін незалежної; зовнішні (побічні) – недоступні керуванню, але ті, що впливають на залежну, джерело погрішності; латентні – недоступні безпосередньо виміру, фіксуються шляхом аналізу спільної варіації залежних змінних; додаткові – зовнішні змінні, які враховуються в експерименті і т.д.

Змішання семантичне (процедурне) – джерело порушення внутрішньої валідності. Викликане тим, що дія незалежної змінної супроводжується впливом пов'язаних з нею фактів, які змінюються залежно від рівня змінної і які неможливо одночасно проконтролювати. До них належать фактори часу, послідовності пред'явлення, індивідуальних відмінності і т. д.

Змішання супутнє – джерело порушення внутрішньої валідності, обумовлене неминучою комбінацією в експерименті основного впливу із супутнім йому. Одним із проявів супутнього змішання є плацебо-ефект.

І

Ідеографічний підхід (грецька – особлива відмінність, особливість, запис) – підхід, що орієнтує дослідника на опис унікальних, одиничних об'єктів, неповторних подій і процесів. Протиставляється номотетичному підходу.

Інструкція – опис завдання, який пред'являє експериментатор досліджуваному перед експериментом. Містить у собі (по необхідності) пояснення сутності дослідження, мети й дій досліджуваного під час виконання завдань, умов завдання, принципів оцінки результату, приклади розв'язку завдань і т.д.

Інтроспекція (лат. introspecto – дивитися всередину) – метод психологічного дослідження в академічній психології (ІХ-початок XX ст.), самоспостереження суб'єкта за своїм психічним станом, що дозволяє безпосередньо осягати психічну реальність (Д. Тітченер). В. Вундт розглядав інтроспекцію як довільне спостереження досліджуваного за власною психічною реальністю в ході психологічного експерименту та протиставляв її «внутрішньому сприйняттю» у природніх умовах.

К

Квазіексперимент – план дослідження, при якому експериментатор відмовляється від повного контролю над змінними через його нездійсненність по об'єктивним причинам. Будь-який реальний експеримент можна вважати квазіекспериментальним, тому що він відхиляється від «ідеального».

Квазіфакт (лат. quasi – той, що нагадує, подібний) – результат інтерпретації одиничних, неповторних спостережень, одержаний методом «дослідження одиничного випадку».

Контекст-аналіз – метод систематизованої кількісної оцінки змісту текстів. Уперше застосований К. Юнгом при аналізі результатів асоціативного експерименту. Широко використовується в психологічній діагностиці (проективні методики), спеціальній психології, психолінгвістиці і т.д.

Контрбалансування (або позиційне урівнювання) – спосіб контролю ефекту порядку шляхом чергування впливів. Кожна група досліджуваних одержує один і той самий набір впливів, змінюється лише їх послідовність у серії. Кожний набір впливів пред'являється однакове число разів. Розрізняють реверсивні (зворотні) урівнювання, повні урівнювання, латинський квадрат, повний збалансований квадрат.

Контроль змінних – уся сукупність стратегій організації, планування й проведення експерименту, застосовуваних для максималізації його внутрішньої й зовнішньої валідності. При міжгрупових планах кожні комбінації пред'являються різним групам досліджуваних. Кросіндивідуальні плани передбачають пред'явлення кожному досліджуваному або кожної групі всіх рівнів змінних у їхніх комбінаціях, але в певній послідовності (при рівному числі кожної комбінації).

Кореляційне дослідження – дослідження, спрямоване не на встановлення причинно-наслідкових зв’язків між змінними, а на виявлення статистичної значимості між двома й більше Застосовується при неможливості маніпуляції змінними. Не може довести наявність причинно-наслідкових відносин, але може довести їхню відсутність.

Кроскультурне дослідження – дослідження, спрямоване на виявлення культурної детермінації загальногрупових особливостей і індивідуальних відмінностей поведінки. При кроскультурному дослідженні застосовуються схеми межгруппового порівняння природніх або відібраних груп.

Л

Лабільність (від лат. labilis – той, що ковзає, нестійкий) (фізіол.) – функціональна рухливість, швидкість протікання елементарних циклів збудження в нервовій і м'язовій тканинах. Поняття «лабільність» введене російським фізіологом Н.Е. Введенським, який вважав мірою лабільності найбільшу частоту роздратування тканини, відтворену нею без перетворення ритму. Лабільність відображає час, протягом якого тканину відновлює працездатність після чергового циклу збудження. У біології і медицині терміном «лабільність» позначають рухливість, нестійкість, мінливість (наприклад, психіки, фізіологічного стану, пульсу, температури тіла і т. д.).

Лайкерта шкала – один з варіантів конструкції опитувальників установок. Запропонована Р. Лайкертом в 1932 р. Твердження відбираються на основі кореляції із загальним результатом, валідизуються методи контрольних груп.

Латентність (від лат. latentis – прихований, невидимий) властивість об'єктів або процесів знаходитися в прихованому стані, не проявляючи себе явним чином; затримка між стимулом і реакцією.

Латинський квадрат – квадратна матриця [п х п], кожний його перший рядок і стовпець є перестановками елементів з безлічі впливів (число їх рівне n). Використовується при плануванні міжрівневих експериментів, де потрібно оцінити вплив порядку пред'явлення рівнів незалежної змінної. Контролюються ефекти однорідного й неоднорідного переносу, зберігаються ефекти ряду та центрації.

М

Метод (грецька – шлях, теорія, навчання) – спосіб наукового пізнання об'єкта або практичної діяльності, що реалізує пізнавальну позицію суб'єкта до об'єкта дослідження

Методика – система й послідовність дій дослідження, засобів (інструментів, приладів, обстановки), що дозволяє розв'язати дослідницьке завдання. За допомогою методики фіксують характеристики поведінки й впливають на об'єкт. Як правило, для реєстрації подібних сторін об'єкта існує безліч методик (методична надмірність), що забезпечує взаємну верифікацію даних, одержаних різними методиками.

Міри мінливості – статистичні показники розкиду значень змінної щодо міри центральної тенденції. Основні заходи мінливості: середнє лінійне відхилення, дисперсія, стандартне відхилення, коефіцієнти варіації й асциляції.

Міри центральної тенденції – статистичні показники, що характеризують найбільш виражене, репрезентативне значення змінної. Основні: середня арифметична, середня геометрична, середня гармонійна, медіана, мода.

Н

Надійність – 1) відтворюваність результатів дослідження; 2) точність виміру; 3) стійкість результатів, одержуваних за допомогою певної методики, у часі, а також стосовно різних перешкод (побічних змінних). У вузькому тестологічному змісті надійність розуміється як погодженість результатів тестування досліджуваних у різні моменти часу, при первинному і вторинному тестуванні й з використанням різних по еквівалентності, по змісту завдань. Надійність характеризує тести властивостей, але не станів.

Номотетичний підхід (грецька – закон, установлення) – підхід, що орієнтує дослідника на пошук загальних законів, які описують існування й розвиток об'єктів. Прихильники номотетичного підходу вважають його єдино науковим. Вони розглядають поведінку конкретних об'єктів як прояв загальних законів. Номотетичному підходу протиставляється ідеографічний.

Нормальний розподіл - розподіл щільності ймовірності р(х) значень залежної змінної стосовно незалежної під впливом безлічі не взаємодіючих факторів. Крива рівняння нормального розподілу являє собою симетричну, одномодальну криву, симетричну щодо ординати, проведеної через крапку 0. Широко використовується в психометрії.

Нуль-гіпотеза – частина статистичної гіпотези, що полягає з експериментальної гіпотези (Н1 – гіпотеза про відмінності) і нуль-гіпотези (Н0 – гіпотеза відсутності відмінностей). У ній затверджується, що: 1) незалежна змінна не впливає на залежну; 2) відмінностей між результатами порівнюваних груп немає; 3) зв'язок між параметрами незначний.

О

Об’єкт (від лат. objectum – предмет) – предмет, явище або процес, на яких направлена наочно-практична і пізнавальна діяльність суб’єкта (спостерігача). Як об'єкт може виступати і сам суб’єкт, як суб'єкт виступає особа, соціальна група або все суспільство.

Об'єктивність – характеристика знання, що забезпечує його доступність для перевірки науковим методом, досягається виробленням погодженого підходу фахівців із приводу об'єкта й методу дослідження.

П

Патерн (англ. pattern – зразок, шаблон, система) у психології визначається як: 1) набір стереотипних поведінкових реакцій або послідовностей дій; 2) об'єднання сенсорних стимулів як таких, що належать одному класу об'єктів.

Парадигма (грецька – зразок) – науковий стандарт, загальновизнаний на певному етапі розвитку науки підхід до дослідження дійсності, містить у собі цілі науки, методи й методики, систему критеріїв для оцінки результатів дослідження, базові знання (методики, теорії й факти). Еволюція наукового знання зводиться до формування, розвитку та революційної зміни парадигм.

Пілотажне дослідження – дослідження, що випереджає нову серію, у ході якого перевіряється якість методики та плану експерименту, виявляються побічні змінні й уточняться експериментальна гіпотеза. Звичайно проводиться за спрощеною схемою, на мінімальній вибірці та низькому рівні вірогідності прийняття Н0.

План дослідження – проект дослідницьких операцій зі спеціально відібраними групами. Містить у собі визначення складу груп, тіла груп, відбір змінних, чергування впливів, шкали виміру незалежної змінної і т.д.

Плацебо-ефект – реакція досліджуваного на «порожні» (нульові) впливи, що відповідає реакції при наявності реального впливу. Виявлений Фельдманом в 1956 р.: пацієнти відчували полегшення за рахунок віри в лікувальний засіб, а не внаслідок його застосування; виникає при викиді бета-ендорфінів – природніх анальгетиків і антидепресантів. В експериментальній психології «плацебо» – «порожній» вплив, відсутність впливу, про який не попереджений досліджуваний.

Подвійний сліпий дослід – експеримент, що проводиться асистентом експериментатора, який не знає дійсних цілей дослідження. Досліджуваному також не відомі цілі експерименту. Проводиться для контролю ефектів Хотторна та Пігмаліона.

Позиційне урівнювання – див. контрбалансування.

Показники (параметри) поведінки - кількісні характеристики поведінки досліджуваного, прояви залежної змінної.

Польові дослідження – дослідження в природніх умовах, що максимально збільшують зовнішню й екологічну валідність. Термін застосовується в соціальній психології й соціології.

Помилка виміру – статистичний показник, що характеризує хибність виміру залежної змінної. В якості оцінок помилки виміру використовуються заходи розкиду, зокрема - помилка середньої.

Популяція – природня безліч індивідів, що володіють певним набором властивостей, потенційні учасники дослідження, частина генеральної сукупності.

Послідовність – порядок експериментальних впливів; чергування рівнів незалежної змінної в експериментах по індивідуальних схемах. Існує три схеми: 1) випадкова послідовність впливів; 2) регулярне чергування; 3) позиційне урівнювання (контрбалансування).

Послідовності ефект – систематичний вплив на результат експерименту побічних змінних, пов'язаних з порядком пред'явлення досліджуваному експериментальних впливів. Відсутній в експериментах міжгрупового порівняння. Має найважливіше значення в індивідуальних експериментах.

Почуття меншовартості за А.Адлером визначає стійку упевненість людини у власній неповноцінності як особистості.

Природній експеримент – експеримент, проведений в умовах звичайного життя досліджуваних, поняття запропоноване А. Ф. Лазурським. Характеризується високим рівнем екологічної валідності й низьким рівнем внутрішньої валідності.

Проективні методики – сукупність психологічних методик діагностики особистості за допомогою аналізу її дій та висловлень із приводу слабоструктурованого матеріалу.

Психодіагностика – 1) область психології, що вивчає та розробляє методи визначення індивідуально-психічних відмінностей; 2) галузь практичної психології, що займається оцінкою психологічних відмінностей між людьми.

Психометрія – область математичної психології, що розробляє математичні основи психологічних вимірів.

Р

Рандомізація – стратегія випадкового відбору або розподілу досліджуваних, при якій усі суб'єкти мають рівні шанси потрапити в групу. Застосовується при відборі членів популяції в експериментальну вибірку, а також при розподілі досліджуваних по експериментальних і контрольних групах. Забезпечує внутрішню валідність, контролює ефект змішання.

Раша модель – стохастична модель тесту, запропонована Г. Рашем в 1960 р., заснована на припущенні про те, що ймовірність відповіді на завдання тесту є функцією від «сили завдання» (труднощі) та інтенсивності властивості (здатності). Шкали Г. Раша є шкалами відносин.

Редукціонізм (лат. reductio – зниження, відомість) – пояснення складних процесів через особливості більш простих процесів, нижчих за рівнем організації матерії. Однак останнім часом виділяють і «редукцію нагору» – відомість більш простих процесів до процесів вищого рівня (наприклад: психічного до культурних).

Репрезентативність вибірки – відповідність властивостей досліджуваної вибірки властивостям генеральної сукупності. Вона досягається випадковим вибором об'єкта із сукупності (процедура рандомізації), добором пар, члени яких еквівалентні й ставляться в різні групи, або комбінацією цих способів.

Ригідність (від лат. rigidus – жорсткий, твердий) – неготовність до змін програми дії відповідно до нових ситуаційних вимог. Розрізняють когнітивну, афектну і мотиваційну ригідність. Когнітивна ригідність – неготовність до побудови нової концептуальної картини навколишнього світу при отриманні додаткової інформації, яка суперечить старій картині світу. Мотиваційна ригідність – неготовність до відмови від вже сформованих потреб і від звичних способів їх задоволення або до ухвалення нових мотивів. Афектна ригідність – неготовність до змін в поєднанні тих або інших подій з певними афектними реакціями. Виявляється в утрудненнях при емоційному навченні, в зайвій фіксованості на об'єктах, константній емоційній оцінці тих або інших подій, а також, як і у випадку з мотиваційною ригідністю, в утворенні надцінних ідей.

Розподіл – стратегія створення експериментальних груп із відібраних досліджуваних (або добровольців, або реальної групи). Використовується для підвищення внутрішньої валідності дослідження. Існують кілька видів: попарного розподілу, рандомізації, рандомізації з попередньою стратифікацією та ін.

С

Семантичний диференціал – методика кількісного і якісного аналізу змістів та групової свідомості. Застосовується в психолінгвістиці, психосемантиці, психодіагностиці. Методика семантичного диференціала запропонована Ч. Осгудом в 1957 р. для виміру індивідуальних відмінностей в інтерпретації понять.

Система (від дав.-грецьк. σύστημα – «поєднання») – безліч взаємозв'язаних елементів, що відособлена від середовища, які взаємодієють з нею, як ціле.

Спостереження – метод пасивного й безпосереднього дослідження реальності. Метою спостереження є встановлення факту існування явищ для їхньої наступної типологізації, класифікації та ін.

Стратегії побудови груп – способи відбору вибірки й розподілу досліджуваних по групах в експериментах міжгрупового порівняння для усереднення індивідуальних відмінностей (зовнішня валідність) і представлення популяції (внутрішня валідність) Розрізняють рандомізацію, стратиметричну рандомізацію (для відбору й розподілу) і добір еквівалентних пар (тільки для розподілу по групах).

Суб’єкт (від лат. subjectum – підмет, що лежить внизу, знаходиться в основі, від латів. sub – під і лат. jacio – кидаю, кладу підставу) в психології – активний самоусвідомлений початок душевного життя, який протиставляє себе зовнішньому світу і своїм власним станам, розглядаючи їх як об'єкт.

Схема експериментальна (інакше – експериментальний план) – порядок пред'явлення групам досліджуваних або окремим досліджуваним різних рівнів незалежної змінної (змінних). Існують індивідуальні плани, коли одному досліджуваному пред'являються всі рівні й комбінації незалежних змінних.

Т

Терстоуна шкала – вид опитувальника установок. Запропонована Л. Терстоуном і Е. Чейвом в 1929 р. Твердження, що входять у шкалу, відбираються на основі експертного оцінювання по 11-бальній шкалі. Включаються ті твердження, щодо яких оцінки експертів узгодяться. Показники виразності установки досліджуваного – медіанна шкальна оцінка, дана по 11-бальній шкалі.

Тест (англ. test – проба, випробування) – науково-практичний метод психологічного виміру, що складається з кінцевої серії коротких завдань, спрямований на діагностику індивідуальної виразності властивостей і станів. Термін запропонований Дж. Кеттеллом в 1890 р.

У

Узагальнення (генералізація) – спосіб формулювання нового знання у вигляді законів, закономірностей, ознак. Узагальнення досягають шляхом виділення найважливіших властивостей предметів, явищ і абстрагування (відволікання) від несуттєвих властивостей. За допомогою узагальнення потенційно нескінченна безліч даних одиничних спостережень заміняється кінцевою безліччю наукових фактів.

Упередження експериментатора – установка дослідника стосовно досліджуваного, впливає на інтерпретацію поведінки останнього в ході експерименту.

Ф

Факт – вірогідно доведене емпіричне знання, зафіксоване у формі наукового висловлення. У вузькому змісті – знання про існування об'єкта, явища, процесу, виявлене науковим методом, результат теоретичної інтерпретації емпіричних даних.

Фактор – параметр зовнішніх умов або особливостей об'єкта, що впливає на зміну залежної змінної. Використовується при описі факторних експериментів. Розрізняють фактори часу, фактори завдання й фактори індивідуальних відмінностей.

Факторний аналіз – велика кількість математичних методів, що дозволяють виявити приховані ознаки, а також їх зв'язки на основі аналізу матриць статистичних зв'язків (кореляцій, «відстаней») між вимірюваними ознаками. Основне завдання факторного аналізу – зведення безлічі тестових вимірів до невеликого числа базових (редукція числа змінних) з визначенням заходу детермінації первинних змінних базовими.

Фаллібилізм – методологічний принцип, згідно з яким теорії не тільки бувають помилковими, а помилкові завжди. Помилковість є властивість будь-якої теорії. Завдання дослідника-теоретика або експериментатора зводиться до виявлення помилковості теорії.

Фальсифікованість – властивість будь-якої наукової теорії бути спростованою. Згідно К. Попперу, будь-яке наукове висловлення, на відміну від ненаукового, може бути спростоване (фальсифіковане). Наукове висловлення повинне бути не тільки доведене, повинен бути визначений набір тверджень, несумісних з ним. Теорія спростовується тоді, коли виявлений відтворений ефект, що суперечить теоретичним висновкам.

4. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Вопросы экспериментальной психологии и ее истории: Сб. науч. труд. – М., 1975.

2. Гласс Дж., Стэнли Дж. Статистические методы в педагогике и психологии. – М.,1976.

3. Готтсданкер Р. Основы психологического эксперимента. – М.,1982.

4. Гришин В. К. Статистические методы анализа и планирования экспериментов. – М., 1975.

5. Диденко Л. Г. Математическая обработка и оформление результатов эксперимента. – М.,1977.

6. Дружинин В. В. Экспериментальная психология: Учеб. пособие. – М., 1997.

7. Ждан А. Н. История психологии. От античности до наших дней: Учеб. пособие. – М., 1990.

8. История становления и развития экспериментально-психологических исследований в России: Сб. науч. труд. – М.,1990.

9. Мельников В. М., Ямпольский Л. Т. Введение в экспериментальную психологию личности. – М., 1985.

10. Методика и аппаратура психофизиологического эксперимента / Под ред. В. Г. Волкова. – М., 1983.

11. Михеев В. И. Методика получения и обработки экспериментальных данных в психолого-педагогических исследованиях. – М.,1986.

12. Пошивалов В. П. Экспериментальная психофармакология агресивного поведения. – Л.,1986.

13. Практикум по общей и экспериментальной психологии / Под ред. А.А. Крылова. – М., 1989.

14. Практикум по экспериментальной и прикладной психологии: Учеб. пособие / Под ред. А. А. Крылова. – Л.,1990.

15. Практическая психология в тестах или как научиться понимать себя и других. – М., 1999.

16. Прибрам К. Языки мозга: Экспериментальные парадоксы и принципы нейропсихологии. – М., 1975.

17. Проблемы психофизики / Под ред. Б.Ф. Ломова. – М., 1974.

18. Психофизиологический эксперимент: методическое и техническое обеспечение: Сб. науч. труд. – М.,1990.

19. Пытьев Ю. П. Методы анализа и интерпретации эксперимента. – М.,1990.

20. Суходольский Г. В. Основы математической статистики для психологов. – М., 1989.

21. Экспериментальная и прикладная психология. Вып.8. Психология личности и малых групп. – Л., 1977.

22. Экспериментальная психология / Под. ред. П. Фресса, Ж. Пиаже. Вып.1-2. – М.,1978.

23. Экспериментальная психология / Под ред. П. Фресса, Ж. Пиаже. Вып. 3-7. – М., 1979.

Житомирський державний технологічний

університет

Кафедра управління персоналом і економіки

Дата добавления: 2015-05-22