Золота гілка. Дослідження магії та релігії

Джеймс Джордж Фрезер

Немає такого предмета, відносно якого думки розходяться так сильно, як у відношенні природи релігії. Неможливо дати визначення релігії, яке б задовольнило усіх. Автор може лише, по-перше, висловити, що він розуміє під релігією, по-друге, у всій роботі послідовно вживати цей термін в зазначеному сенсі. Так от, під релігією я розумію прагнення догодити і умиротворити сили, що стоять вище людини, сили, які, як вважається, спрямовують і контролюють хід природних явищ і людського життя. Релігія в такому розумінні складається з теоретичного і практичного елементів, а саме з віри в існування вищих сил і з прагнення умилостивити їх і догодити їм. На першому місці, звичайно, стоїть віра, тому що, перш ніж догоджати божеству, треба вірити в його існування. Але якщо релігія не веде до релігійного способу дій, це вже не релігія, а просто теологія, тому що, за висловом святого Якова, "одна віра без справ мертва". Іншими словами, той, хто не керується хоч в якійсь мірі в своїй поведінці страхом перед Богом або любов’ю до нього, той не релігійний. З іншого боку, не можна назвати релігійною і поведінку, не підкріплену релігійною вірою. Дві людини можуть поводитися однаково, і тим не менш один з них буде людиною релігійною, а інший – ні. Якщо людина діє з любові до Бога або зі страху перед ним, вона є релігійною. Якщо ж вона діє з любові і страху перед людиною, вона є людиною моральною чи аморальною залежно від того, узгоджується її поведінка із загальним благом або знаходиться в протиріччі з ним. Тому вірування і дія чи, говорячи мовою теології, віра і «справи» однаково важливі релігії, яка не може існувати без того й іншого. Але необов’язково і не завжди релігійна дія набуває форми ритуалу, тобто полягає в проголошенні молитов, здійсненні жертвоприношень й інших зовнішніх обрядових дій. Мета їх – догодити божеству. Але якщо божество, на думку його прихильників, знаходить задоволення в милосерді, прощенні і чистоті, а не в кривавих жертв, співі гімнів і курінні фіміаму, то догодити йому найкраще можна, не простираючись перед ним ниць, не висипав хвали і не наповнюючи храми дорогими приношеннями, а сповнившись чистотою, милосердям і співчуттям до людей. Адже, роблячи таким чином, вони наслідують, наскільки дозволяє їм їх людська слабкість, досконалість божественної природи. Така етична сторона релігії, яку невпинно впроваджували юдейські пророки, натхненні благородними ідеалами божественної святості і добра. І в пізніші часи християнство черпало силу, за допомогою якої воно завоювало світ, з того ж високого уявлення про моральну природу Бога і про покладений на людей обов’язок узгоджуватися з нею.

Але якщо в релігії закладена, по-перше, віра в існування надприродних істот, по-друге, прагнення здобути їх прихильність, це припускає, що хід природних подій в якійсь мірі еластичний і мінливий і що можна умовити або спонукати всемогутніх надприродних істот для нашої користі вивести його з русла, в якому він зазвичай протікає. Припущення про еластичність і змінність природи прямо суперечить принципам магії і науки, які вважають, що природні процеси жорсткі і незмінні в своїй течії, а тому їх неможливо вивести зі свого русла ні умовляннями і благаннями, ні погрозами і залякуванням. Різниця між цими двома конкуруючими світоглядами залежить від відповіді на наступне принципово важливе питання: чи мають сили, що керують цим світом свідомий і особистісний чи несвідомий і безособовий характер? Прагнучи до умиротворення надприродних сил, релігія визнає за богами свідомий і особистий характер. Усяке умиротворення передбачає, що істота, яку умиротворяють є свідомою і особистісною, що її поведінка несе в собі якусь частку невизначеності і що розважливим зверненням до її інтересів, схильностей і емоцій цю поведінку можна змінити. Умиротворення ніколи не застосовується до речей, які вважаються неживими, і до осіб, поведінка яких в конкретних обставинах відома із абсолютною точністю. Так що релігія – оскільки вона припускає, що світом керують свідомі агенти, яких можна відвернути від їхніх намірів шляхом переконання, – фундаментально протилежна магії і науці. Для останніх само собою зрозуміло, що хід природних процесів визначають не пристрасті і чудасії особистих надприродних істот, а дія незмінних механічних законів. В магії це припущення міститься імпліцитно, проте наука його експлікує. Магія часто має справу з духами, тобто з особистими агентами, що ріднить її з релігією. Але магія поводиться з ними точно так само, як вона поводиться з неживими силами, тобто, замість того, щоб, подібно до релігії, умилостивляти і догоджати їм, вона їх примушує і змушує. Магія виходить з припущення, що всі особисті істоти, будь вони людьми або богами, в кінцевому підсумку підпорядковані безособовим силам, які контролюють все, але з яких, тим не менш, може отримати вигоду той, хто знає, як ними маніпулювати за допомогою обрядів та чаклунських чар. Наприклад, в Давньому Єгипті чаклуни вважали, що вони можуть примушувати навіть вищих богів виконувати їх накази, і в разі непокори загрожували їм загибеллю. В Індії до теперішнього часу велика трійця індуїзму – Брахма, Вішну і Шива – «підкоряються» брахманам, які за допомогою своїх чар здійснюють на наймогутніших божеств такий вплив, що ті змушені на небі й землі смиренно виконувати накази, які їх господарям-чаклунів заманеться віддати.

Радикальною протилежністю магії і релігії пояснюється та непохитна ворожість, з якою священики на всьому протязі історії ставилися до чаклунів. Священика не могла не обурювати зарозуміла самовпевненість чаклуна, його гордовитість стосовно до вищих сил, безсоромне зазіхання на володіння рівною з ними владою. Жерцеві якогось бога з його побожним відчуттям божественної величі і смиренним схилянням перед ним такі домагання мали здаватися неблагочестивою, богохульною узурпацією прерогатив, що належать лише Богу. Іноді загостренню цієї ворожнечі сприяли більш низькі спонукання. Жрець проголошував себе єдиним справжнім заступником і істинним посередником між Богом і людиною, і його інтереси, так само як і почуття, часто йшли врозріз із інтересами суперника, який проповідував більш вірну й привабливу дорогу до щастя, ніж тернистий і слизький шлях здобуття божественної милості. Але ця суперечність з’являється на порівняно пізній стадії розвитку релігії. На більш ранніх стадіях функції чаклуна і священика часто поєднувалися або, вірніше, не розділялися. Людина домагалася прихильності богів і духів за допомогою молитов та жертвопринесень і одночасно з цим вдавався до чарів та заклинань, які могли здобути бажану дію самі по собі, без допомоги Бога чи диявола. Коротше кажучи, людина здійснювала релігійні і магічні обряди, виголошувала молитви та заклинання на єдиному подиху, при цьому не звертаючи увагу на теоретичну непослідовність своєї поведінки, якщо досягала бажаного. Із прикладами такого злиття і змішування магії та релігії ми вже стикалися у меланезійців та інших народностей.

Якщо припустити, що епоха магії повсюдно передує епосі релігії, тоді потрібно дослідити причини, які спонукали людство (чи його частину) залишити теорію і практику магії і перейти до релігії. Якщо взяти до уваги кількість, різноманітність і складність фактів, які потребують пояснення, а також обмеженість наших відомостей, то навряд чи можна сподіватися на абсолютно задовільне розв’язання настільки складної проблеми. Наразі ми маємо можливість висувати більш-менш правдоподібні гіпотези. З усією належною скромністю я б запропонував таку гіпотезу: визнання властивої магії хибності та безплідності спонукало мислячу частину людства зайнятися пошуками більш істинної теорії природних явищ та більш продуктивного методу використання природних ресурсів. З часом проникливі люди, мабуть, помітили, що в дійсності магічні обряди і заклинання не приносять результатів, на які вони розраховані. Велике відкриття недійсності магічних процедур і спричинило радикальний, хоча і повільний, переворот в головах тих, у кого дістало кмітливості його зробити. Відкриття це призвело до того, що люди вперше визнали свою нездатність за власним бажанням маніпулювати силами природи, які до того часу вважалися повністю підвладними їм. Це було визнанням свого невігластва і слабкості. Люди побачили, що брали за причини те, що таким не було, тому всі старання діяти за допомогою цих уявних причин виявилися марними. Природні явища, які люди за допомогою магії намагалися викликати, відбувалися, але відбувалися і без втручання людини; дощ усе так само падав на висохлу землю, сонце так само здійснювало свій денний, а місяць нічний кругообіг, мовчазна процесія пір року всі так само рухалася по землі в будь-яку погоду. На світ як і раніше народжувалися люди для праць і страждань, і, як і раніше після короткого перебування на землі вони навічно вирушали до праотців в захмарну обитель. Людина не могла більше тішити себе приємною ілюзією, що керує рухами землі і неба, що варто їй прибрати з рульового колеса свою слабку руку, і світила припинять свої великі кругообертання. Вона більше не бачила у смерті своїх ворогів чи друзів доказ нездоланної сили своїх власних або ворожих заклинань. Тепер вона знала, що як друзі, так і вороги стали жертвами сили могутнішої, ніж та, якою володіла вона сама: вони підпорядковувалися долі, перед якою і вона безсила...Якщо весь величезний світ продовжував жити своїм власним життям без допомоги людини, тоді відбувається це, звичайно, тому, що є інші істоти, схожі на людину, але куди більш могутні, які, будучи самі невидимими, спрямовують природні явища… Тепер людина зрозуміла, що ці вищі істоти змушували дути штормовий вітер, блищати блискавку і грюкати грім. Це вони заклали основу земної тверді і поклали межі неспокійного моря. Це вони змусили сяяти славні небесні світила, дали поживу птахам небесним і диким тваринам пустелі, наказали родючі землі народжувати в достатку, високим пагорбам – одягнутися лісами, киплячим джерелами – бити з-під скель в долинах, а зеленим пасовищах – розкинутися на берегах спокійних вод. Людина зверталася тепер до цих могутніх істот, принижено визнавала свою залежність від їх невидимої сили, благаючи дарувати їй всілякі блага, захистити від небезпек, якими з усіх боків оточене життя смертного, привести його безсмертний дух, звільнений від тілесного тягаря, в щасливий світ, недосяжний для болю і тривог, у світ, де він міг би навічно заспокоїтися в блаженстві і радості разом з душами інших благочестивих людей.

Релігія починається зі слабкого, часткового визнання існування надприродних істот, але з накопиченням знань людина приходить до визнання своєї повної і абсолютної залежності від Бога. Її в минулому невимушена манера тримати себе з богом змінюється найглибшої прострацією перед таємничими, невидимими силами, і підпорядкування їх волі стає найбільшою чеснотою. Але це поглиблення релігійного почуття і прогресуюче підпорядкування божественній волі у всіх питаннях стосується тільки людей високого розуму, чий кругозір досить широкий, щоб осягнути велич світу і те незначне місце, яке людина посідає у ньому. Люди ж недалекого розуму не в змозі осягнути великих ідей: їх слабкому зору ніщо, крім них самих, не представляється справді великим і важливим. Вони взагалі чи піднімаються до релігійних поглядів. Їх, щоправда, навчають зовнішньому дотриманню релігійних приписів і сповіданню релігійних вчень, але в глибині душі вони чіпляються за старі магічні забобони, які релігія може відкидати та засуджувати, але викорінити, які вона не владна, оскільки своїм корінням вони глибоко йдуть в ментальну (психічну) структуру величезної більшості роду людського.

Контрольні питання:

1. Як розуміє релігію Фрезер?

2. В чому полягає відмінність між релігією, магією та наукою?

3. Чому магію неможливо викорінити?

4. Чому релігія є важливою для людини?

Дата добавления: 2015-05-22