Державне та договірне регулювання заробітної плати

Розвиток ринкових відносин висуває на передній план проблему удосконалення механізму регулювання заробітної плати у напрямку посилення зв'язку між кінцевими результатами праці і відтворенням робочої сили. Це пов'язано з тим, що сфера відтворення робочої сили значно розширюється. Вона обіймає не тільки економічний, а і духовний, політичний, соціальний, сімейний аспекти. Відтворення робочої сили пов'язане з необхідністю створення необхідних матеріальних і організаційних умов на підприємствах, тобто забезпечення розвитку матеріально-технічної бази виробництва з урахуванням екологічної безпеки технологій. Організаційні умови на підприємстві потребують повної реалізації принципу розподілу прибутку по результат праці на державних підприємствах.

В умовах ринкової економіки відбуваються зміни у всій системі оплати праці, з'являються нові мотиви і стимули в розвитку підприємництва, ініціативи, відповідальності за результати своєї праці. На підприємствах усе частіше формується єдиний фонд оплати праці

Формування єдиного фонду оплати праці, як одиничного джерела стимулювання всіх без виключення сторін діяльності колективу, визначає подальший розвиток всієї системи стимулювання.

Організація заробітної плати при переході до ринкової економіки будується виходячи із основних принципів:

- самостійне визначення коштів для виплати заробітної плати працівникам підприємства;

- встановлення прямої залежності заробітної плати від реальних результатів праці;

- самостійність підприємств (колективів) в організації стимулювання праці працівників;

- матеріальна відповідальність за перевиконання трудових зобов'язань;

- державна регламентація мінімальної заробітної плати;

- комплексність змін, що визначаються в системі заробітної плати.

Механізм регулювання заробітної плати в умовах ринкової економіки повинен застосовуватися на основі взаємозв'язку державного і договірного регулювання. Одним з основних завдань державного регулювання є встановлення мінімальної заробітної плати і тарифної ставки першого розряду.

Договірне регулювання заробітної плати здійснюється на основі Генеральної та галузевих тарифних угод, колективних і трудових договорів, які укладаються між урядом, роботодавцями і профспілкам.

За роки ринкових перетворень в Україні створено систему законодавчих та нормативних актів з оплати праці з використанням досвіду європейських країн з розвиненою ринковою економікою:

- обґрунтовано мінімальну заробітну плату і необхідність її корегування;

- посилено договірне регулювання оплати праці;

- визначена участь державних органів у регулюванні оплати праці;

- встановлена індексація заробітної плати;

- визначені засоби захисту прав працівників на своєчасне та в повному обсязі отримання заробітної плати.

Мінімальна заробітна плата за своєю сутністю може виконувати, принаймні, дві основні функції:

- захист найманих працівників від невиправдано низької заробітної плати, як засіб захисту від бідності. Держава визначає своєрідний еталон оплати праці, нижче якого вона не може встановлюватися;

- як засіб макроекономічного регулювання заробітної плати в країні.

В Україні, відповідно до чинного законодавства, розмір мінімальної заробітної плати визначається на національному рівні після консультацій з соціальними партнерами, які укладають Генеральну угоду (Закон України "Про оплату праці" від 20.04.1995 р.; Генеральна угода на 2004 - 2005 рр.)

Перегляд мінімального рівня заробітної плати передбачено один раз на рік. Але в останній час перегляд здійснюється двічі на рік з метою постійного наближення розміру мінімальної заробітної плати до рівня прожиткового мінімуму.

Роль держави в регулюванні оплати праці в Україні, як і в європейських країнах, здійснюється шляхом вирішення таких питань:

- визначення та встановлення (безпосередньо в директивному порядку або шляхом переговорів) розміру мінімальної заробітної плати;

- визначення в законодавчому порядку умов відрахувань у соціальні фонди підприємств, організацій, установ та оподаткування доходів громадян;

- визначення умов та розмірів оплати праці окремих груп і категорій працівників бюджетних організацій, державних службовців, працівників підприємств, і організацій, які дотуються з бюджету;

- законодавче визначення умов та порядку індексації заробітної плати;

- законодавчі заходи щодо захисту заробітної плати найманих працівників.

Держава встановлює тарифну систему оплати праці, постійно її вдосконалюючи в напрямку забезпечення відтворення робочої сили в умовах різноманіття форм господарювання, формування та розвитку ринку робочої сили. За допомогою тарифної системи відбувається диференціація і регулювання рівня заробітної плати різних груп і категорій працівників в залежності від кваліфікації, умов, ваги, інтенсивності виконаних робіт.

Тарифні ставки можуть бути підвищені господарсько–розрахунковими підприємствами та організаціями на основі підвищення ставки першого розряду при збереженні коефіцієнтів Єдиної тарифної сітки. Міжрозрядна різниця при цьому може збільшуватися, але не знижуватися. Підвищення заробітної плати може відбуватися і шляхом визначення окремим працівникам більш високих ставок, ніж тих, що передбачені Єдиною тарифною сіткою.

Основні положення щодо участі держави в урегулюванні оплати праці в Україні майже ідентичні з практикою країн Європи. Захист прав працівників на своєчасне отримання заробітної плати та компенсації працівникам втрати частки заробітної плати у зв'язку із затримкою її виплати в Україні регулюється Законами України "Про оплату праці" та "Права працівників на оплату праці та її захист" та іншими законодавчими актами.

Більшість європейських країн мають специфічні акти, які передбачають жорсткі економічні санкції до роботодавців - боржників та надають певні права працівникам особисто вдаватись до деяких заходів, щоб спонукати роботодавця своєчасно виплачувати не тільки заробітну плату, а й здійснювати усі інші виплати, які безпосередньо пов'язані з умовами оплати праці.

За останні роки Україною ратифіковано практично усі основні Конвенції та рекомендації Міжнародної організації праці (МОП) щодо організації колективно-договірного регулювання заробітної плати. Закон України "Про колективні договори та угоди" регулює усі питання колективних переговорів на національному, галузевому (регіональному) та виробничому рівнях.

Практика колективно-договірного регулювання оплати праці в європейських країнах спрямована перш за все на встановлення рівних умов оплати праці за рівну працю для однотипних професій і посад, на яких виконують однакову роботу незалежно від галузі її прикладання. Колективні переговори в більшості країн здійснюються на галузевому рівні. Термін дії таких договорів становить один рік. В Україні переговори здійснюються на національному рівні. Термін дії таких договорів становить також один рік.

В ряді країн переговори проводяться в три етапи:

- на першому етапі профоб'єднання та роботодавці мають дійти згоди щодо загальних розмірів зростання заробітної плати для працівників того чи іншого профоб'єднання;

- на другому етапі роботодавці галузей конкретизують загальні домовленості щодо умов конкретних галузей;

- на третьому етапі представники підприємств в колективному договорі визначають конкретні умови оплати праці з урахуванням домовленостей, досягнутих на першому і другому етапах переговорів.

Основне завдання колективних переговорів - надання рівних можливостей в оплаті праці працівникам усіх підприємств, незалежно від рівня їх рентабельності з метою підтримки їх конкурентоспроможності не тільки на виробничому, але і на зовнішньому ринку робочої сили і товарів.

В Україні практично щороку здійснюються переговори з приводу укладання Генеральної, галузевих та регіональних угод між державою, роботодавцями та профспілками.

Динаміка укладання колективних договорів доводить, що колективно - договірне регулювання соціально-трудових відносин є вагомим важелем управління на підприємстві.

На практиці Генеральна угода є документом, у якому встановлені зобов'язання держави перед профспілками в галузі трудових і соціально - економічних відносин, права профспілок та відповідальність сторін. Так у Генеральній угоді на 2004 - 2005 рр. передбачено визначення мінімальної заробітної плати на галузевому та професійному рівнях за розмірами не нижче 120% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого на національному рівні.

Соціально-трудові відносини є ключовим елементом будь-якої економічної системи, усього комплексу суспільних відносин. Вони утворюють основу всієї системи соціально-економічного розвитку, оскільки від їх характеру та досконалості безпосередньо залежить якість трудового життя, соціальна злагода в суспільстві, продуктивність праці.

Питання для самоконтролю.

1. Як Ви розумієте термін виробничі кадри підприємства?

2. Визначте структуру промислових виробничих кадрів на підприємстві.

3. Що Ви розумієте під балансом кадрового потенціалу?

4. Охарактеризуйте процес формування заробітної плати в ринкових умовах.

5. Визначте сутність заробітної плати, як економічної категорії.

6. Назвіть основні функції заробітної плати.

7. Що відображає соціальна функція заробітної плати?

8. Назвіть форми і системи заробітної плати.

9. Що розуміється під терміном “мінімальна” і “номінальна” заробітна плата?

10. Як визначається реальна заробітна плата?

11. Як здійснюється розрахунок фонду оплати праці?

12. Що Вам відомо про структуру та склад фонду оплати праці?

13. Назвіть методи державного регулювання заробітної плати.

14. Якими принципами і документами керуються підприємства при організації оплати праці?

15. Як Ви розумієте поняття “тарифна ставка” і “тарифна сітка”?

16. Назвіть показники продуктивності праці та методи її вимірювання.

17. Назвіть резерви та шляхи підвищення продуктивності праці.

Глава 10. Фінанси підприємства

Дата добавления: 2015-05-22