Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Аутрайт – валютний курс при міжбанківських термінових валютних угодах з урахуванням премії або знижки. 1 страница




Конвертованість валюти – це її здатність до вільного обміну на інші валюти за визначеним курсом.

Девальвація валюти означає зниження обмінного курсу грошової одиниці однієї країни відносно грошової одиниці іншої країни.

Ревальвація валюти – це підвищення валютного курсу грошової одиниці даної країни відносно грошових одиниць інших або міжнародних грошових одиниць.

Конвертованість національної валюти проголошується державою після оформлення її відповідними законодавчими актами. Законодавством визначається, на які іноземні валюти може обмінюватися національна валюта, чи може вона бути об’єктом купівлі-продажу на валютних ринках, яким фізичним і юридичним особам у необмеженому чи обмеженому розмірі дозволяються або забороняються ті чи інші операції, пов’язані з обміном національної валюти на іноземну.

Розрізняють повну та часткову конвертованість валют.

Повна конвертованість включає зовнішню та внутрішню конвертованість. Зовнішня кон­вертованість передбачає відсутність обмежень та безперешкодне викори­стання валюти в усіх видах операцій тільки для іноземних фізичних та юридичних осіб. Внутрішня конвертованість валюти передбачає відсут­ність обмежень і безперешкодне використання валюти в усіх видах опера­цій для фізичних та юридичних осіб даної країни.

Часткова конвертованість це зовнішня конвертованість по щодо обмеженого кола операцій.

Конвертованість валюти перебуває в прямій залежності від економічного потенціалу країни, стабільності її внутрішнього грошового обігу, ступеня розвитку національних грошових ринків і ринків капіталу. Повністю конвертовані валюти мають країни з розвинутою та відкритою економікою; країни крупні експортери нафти; невеликі країни, які виконують функції офшорних зон фінансової інфраструктури і є зручними «гаванями» для філій транснаціональних банків.

Конвертованість національної валюти та валютні обмеження перебувають у зворотній залежності. Чим більше держава регламентує можливість обміну, тим менш конвертована грошова одиниця. До найбільш поширених форм валютних обмежень належать:

– наявність декількох обмінних курсів залежно від типу економічних операцій; використання двосторонніх платіжних угод (клірингів). Пла­тежі, отримані від іноземного партнера, у цьому випадку не можуть бути спрямовані для придбання товарів в іншій країні;

– вимоги національної влади щодо продажу центральному банку або репатріації вітчизняними фірмами-експортерами своїх валютних над­ходжень;

– ліцензування експорту й імпорту, а також специфічні правила й норми в галузі руху капіталів і продажу (наприклад, регламентування іноземних інвестицій, вивозу прибутків, отримання зовнішніх кредитів, експорту, імпорту та ін.).

Неконвертованість валюти має місце, якщо держава забороняє проведення будь-яких операцій, пов’язаних з обміном національної валюти на іноземні без попереднього дозволу уповноважених валютних органів.

Валютний ринок як економічна категорія – це система стійких економічних та організаційних відносин, пов’язаних з операціями купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах. На валютному ринку здійснюється широке коло операцій щодо зовнішньоторговельних розрахунків, туризму, міграції капіталів, робочої сили тощо, які передбачають використання іноземної валюти покупцями, продавцями, посередниками, банківськими установами та фірмами.

Функціївалютних ринків:

– реалізація валютної політики держави, спрямованої на забезпечення регулювання національної економіки та розширення зовнішньоекономічних зв’язків;

– сприяння поглибленню міжнародного розподілу праці та міжнародної торгівлі;

– визначення й формування попиту та пропозиції на іноземні валюти;

– своєчасне здійснення міжнародних розрахунків;

– регулювання валютних курсів;

– хеджування валютних ризиків;

– диверсифікація валютних резервів;

– одержання прибутку від операцій із валютою та валютними цінностями тощо.

Валютні ринки в сучасному розумінні сформувалися в XIX ст. Цьому сприяли: розвиток міжнародних економічних зв’язків, світової валютної системи, банківських систем, удосконалення засобів зв’язку й інформації. Суб’єктами валютного ринку виступають продавці валюти, її покупці та посередники (рис. 16.17).

Комерційні банки – виконують на договірній основі доручення іноземних банків кореспондентів. Банки, яким надано право на проведення валютних операцій, називаються уповноваженими девізними або валютними. Найбільший впливна світових валютних ринках мають такі банки, як Deutsche Bank, Cіtіbank, Barclays Bank.

Фірми – здійснюють зовнішньоторговельні операції.Вони, як правило,не мають прямого доступу на валютний ринок і проводять валютні операції через комерційні банки.

Компанії – здійснюють закордонне вкладання активів, наприклад, Investment Funds, Internatіonal Corporatіons.

Рис. 16.17. Суб’єкти валютного ринку

Центральні банки управляють валютними резервами, проводять валютні операції, впливають на рівень обмінного курсу, регулюють рівень процентних ставок із депозитів у національній валюті. Найбільш впливовими вважаються: Федеральна Резервна Система США (FED), Бундесбанк (Німеччина) і Bank of England (Великобританія).

Приватні особи проводять широкий спектр неторговельних операцій, пов’язаних із закордонним туризмом, переказом зарплати, пенсій, гонорарів, купівлею й продажем наявної валюти.

Валютні біржі та брокерські фірми зводять покупців і продавців іноземної валюти й здійснюють між ними валютні операції.

Валютні ринкикласифікуються за різними ознаками. Так, за видом операцій розрізняють світовий ринок депозитних і конверсійних операцій. За територіальною ознакою розрізняють світові, регіональні, національні ринки. До провідних світових ринків належать: європейський, південноамериканський, далекосхідний. У них виділяються такі міжнародні валютно-фінансові центри, як Лондон, Цюріх, Франкфурт-на-Майні, Париж, Нью-Йорк, Токіо, Сінгапур. На світових валютних ринках банки проводять операції з ключовими валютами (американський долар, євро, єна та ін.), які широко використовуються у світовому платіжному обігу.

Валютними операціями називають певні банківські та фінансові операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності. Це – використання валютних цінностей як засобу платежу; вивезення, ввезення, пересилання та переказування валютних цінностей; отримання й надання кредитів, нарахування відсотків, дивідендів; залучення інвестицій, придбання цінних паперів та інші операції, здійснення яких відбувається тільки за умови отримання відповідних ліцензій Національного банку України.

Залежно від терміну операції прийнято виділяти ринки спот (з поставкою валюти протягом 48 годин) й ринки термінових угод (поставка валюти на певних умовах, відмінних від спот)(рис. 16.16).

До поточних операцій відносять операції з короткими термінами валютування у межах трьох робочих днів. Розрізняють такі поточні операції:

«тод» (поставка валюти сьогодні «сьогодні на сьогодні»);

«том» (поставка валюти наступного робочого дня – « сьогодні на завтра»);

«спот» (поставка валюти на другий робочий день – « сьогодні на післязавтра»).

Терміновими операціями є валютні операції, пов’язані з поставкою валюти на строк понад три дні з дня її укладення. Стандартними термінами виконання строкових контрактів є, як правило, 1, 3, 6, 9 і 12 міс.

Форвардні валютні операції– це контракти з обміну валют, які відбуватимуться в майбутньому, але за курсом, зафіксованим на поточну дату. Укладаються, як правило, на строк до одного року, проте в окремих випадках, коли йдеться про ринок стабільних валют, можливе оформлення угод на п’ять або більше років.

Операція «своп»– це валютна операція, при якій поєднуються форвардні умови й умови «спот» (продаж готівкової валюти здійснюється з одночасною її купівлею на строк).

Ф’ючерсні валютні операції– це строкові угоди на біржах, що являють собою купівлю-продаж золота, валюти, фінансових і кредитних інструментів за фіксованою в момент укладання контракту ціною, з виконанням операції через певний проміжок часу (більше від трьох днів і до двох-трьох років). Розрахунки здійснюються через клірингову палату, яка виступає посередником між продавцем і покупцем і гарантує виконання сторонами своїх зобов’язань. Валютний опціон – це договірне зобов’язання, що дає право (для покупця) і зобов’язання (для продавця) купити або продати певну кількість однієї валюти в обмін на іншу за фіксованим у момент укладання угоди курсом на наперед узгоджену дату або протягом узгодженого періоду. В обмін на одержання такого права покупець опціону сплачує продавцю певну суму, яку називають премією. Ризик покупця опціону обмежений розміром цієї премії, а ризик продавця опціону знижується на величину одержаної премії.

Контрольні та дискусійні питання

1. Розкрийте сутність світового господарства.

2. Чим визначається активність країни у світових економічних відносинах?

3. Що розуміється під міжнародними економічними відносинами?

4. На яких засадах формується міжнародна валютна система, яка її еволюція?

5. Проаналізуйте суть торговельної політики.

6. Яка різниця між активним й пасивним платіжним балансом?

7. У чому полягає специфіка міжнародного валютного ринку, яка його структура?

8. Які ви знаєте види валютних курсів?

9. Проаналізуйте залежність платіжного балансу та валютного курсу.

10. Падіння курсу української гривні невигідне іноземним імпортерам українських товарів. Ви згодні із цим твердженням?

11. Якщо в Україні буде знайдено великі поклади нафти, то як це вплине на валютний курс гривні?

12. Як визначається валютний курс в Україні?

Тести для самоконтролю

1. Продовжити визначення: «Світове господарство – це…»:

а) сукупність галузей і сфер виробництва;

б) сукупність національних економік;

в) економічна єдність світу;

г) територіальний розподіл світу між окремими державами.

2. Формами міжнародного поділу праці є:

а) міжнародна спеціалізація і міжнародна кооперацію;

б) економічна інтеграція і міжнародна спеціалізація;

в) митний та економічний союз;

г) валютний союз і спільний ринок.

3. Термін «інтернаціоналізація господарського життя» означає:

а) участь країн у світовому господарстві;

б) зближення економік країн, що проявляється в зростанні виробничої взаємозалежності, міжнародного товарообороту, русі капіталів і робочої сили;

в) поглиблення міжнародного поділу праці, інтернаціоналізації виробництва й капіталу;

г) утворення ТНК і ТНБ.

4. Історично першою формою економічного міжнародного співробітництва є:

а) міжнародна валютна система;

б) міжнародна економічна інтеграція;

в) міжнародна торгівля;

г) міжнародне підприємництво й співробітництво в науково-технічній сфері.

5. Золотий стандарт:

а) ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошовій одиниці іншої;

б) співвідношення золотого вмісту грошових одиниць;

в) валютна система, у якій кожна країна визначає золотий вміст своєї грошової одиниці;

г) міжнародний обмін, що виключає торгівельні бар’єри.


ТЕМА 17. ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ

17.1. Економічне зростання: суть, показники та типи.

17.2. Чинники економічного зростання та їх характеристика.

17.3 Глобальні та національні проблеми економічного росту.

17.1. Економічне зростання: суть, показники та типи

Економічне зростання можна визначити як збільшення виробництва товарів і послуг у масштабі всього національного господарства. Воно входить до числа найважливіших проблем суспільного розвитку. Від нього залежить можливість будь-якої держави забезпечити достатній життєвий рівень свого народу. Лише зростаюча економіка може збільшити рівень задоволення необмежених потреб і розв'язати соціально-економічні проблеми як усередині країни, так і на міжнародному рівні.

Економічне зростання дозволяє реалізовувати нові програми з питань боротьби з бідністю й забрудненням навколишнього середовища без падіння існуючого рівня споживання, скорочення обсягів інвестицій і виробництва суспільних благ.

Економіка, що динамічно розвивається, на противагу статичній економіці знімає перепони, породжені обмеженістю обсягів виро­бництва й дозволяє суспільству повніше реалізовувати поставлені економічні цілі та здійснювати нові широкомасштабні програми.

Економічне зростання завжди пом'якшує суперечність між необмеженими потребами та вкрай обмеженими ресурсами.

В умовах економічного зростання вибір соціальних цілей стає менш болісним і веде до зменшення суперечностей між групами населення, що мають різні та протилежні інтереси. У цих умовах набагато легше вирішувати соціальні негаразди, що є в будь-якому суспільстві, дбати про культурні цінності народу, створювати нові освітні заклади та вдосконалювати існуючі, удосконалювати інфраструктуру країни, реалізовувати житлові програми тощо. Таким чином, значно покращуються умови життя населення та створюються обставини для подальшого економічного зростання.

Кожне суспільство прагне досягти економічного зростання й постійно жити в часи повної зайнятості, технічного прогресу, швидкого збільшення виробничих потужностей і неухильного підвищення життєвого рівня народу. Але, як показує світовий досвід, будь-яке економічне зростання є нерівномірним і переривається періодами нестабільності.

Головне питання, на яке прагне відповісти теорія економічного зростання, зводиться до того, як можна збільшити реальний обсяг номінального продукту в довгостроковому періоді, тобто в умовах повної зайнятості. Відповідь на це питання має практичне значення, оскільки його вирішення дозволяє подолати обмеженість ресурсів і, отже, розширити можливості економіки задовольняти потреби суспільства. Незважаючи на те, що економічне зростання ‑ це лише один із критеріїв економічного розвитку, у макроекономіці частіше за все аналізують саме його, бо при вимірюванні процесу економічного розвитку виникають проблеми.

Під економічним зростанням національного господарства мається на увазі такий його розвиток, при якому збільшується реальний національний продукт. Економічне зростання ‑ це характерна особливість сучасного світу. Країни зростали за чисельністю населення, за загальними масштабами виробництва й зайнятості; за реальним національним продуктом; за рівнем життя типової сім'ї; за кількістю вільного часу; за мірою полегшення важкої праці, яка раніше була долею людини, що заробляє на життя. Усе це, поодинці та в цілому, ‑ аспекти економічного зростання.

Економічне зростання є процесом збільшення потенційного й реального валового національного продукту, зміцнення економічної могутності країни. Теорія економічного зростання аналізує чинники, що забезпечують зростання, і сили, які зумовлюють швидке зростання могутності країни чи навпаки.

В економічній літературі суть економічного зростання визначається по-різному. З одного боку, воно визначається як збільшення загального обсягу ВВП за певний період або ж як збільшення ВВП на душу населення.

З іншого боку ‑ це ситуація, за якої разом з зростанням населення відбувається аналогічне до темпів зростання національного доходу. Інші економісти ототожнюють економічне зростання з розвитком економіки взагалі ‑ зростання продуктивних сил, суспільного продукту, добробуту населення тощо. Однак більшість учених під економічним зростанням розуміють такий економічний розвиток, коли протягом певного періоду кількісно і якісно зростає суспільне виробництво яке перебуває в постійному русі, динаміці (рис. 17.1).

Рис. 17.1. Суть економічного зростання

Основною проблемою теорії економічного зростання – є збільшення обсягу виробничих потужностей, або збільшення потенційного рівня ВВП. Тому економічне зростання графічно можна передати двома способами:

– зміщенням праворуч лінії довгострокової сукупної пропозиції (рис. 17.2);

Рис. 17.2. Збільшення сукупної пропозиції у довгостроковому періоді

– зміщенням праворуч кривої виробничих можливостей (рис. 17.3).

Рис. 17.3. Збільшення виробничих можливостей

Отже, процес економічного зростання відображає довгострокове зростання сукупної пропозиції, збільшення кількості і якості ресурсів і вдосконалення технології.

Економічне зростання має свою систему показників, за допомогою яких характеризується його кількісний чи якісний стан (рис. 17.4).

Рис. 17.4. Показники економічного зростання

Абсолютний приріст показує, на скільки даний обсяг продук­ту більший чи менший від обсягу базового періоду:

. (17.1)

Темп зростання (коефіцієнт зростання) показує, у скільки разів обсяг продукту поточного року більший чи менший від обсягу базового року:

. (17.2)

Темп приросту (коефіцієнт приросту) показує, на скільки відсотків зростає обсяг продукції за період, що розглядається

. (17.3)

При цьому у вищенаведених формулах Y1 – поточний обсяг виробництва, а Y0 – обсяг виробництва минулого періоду (або періоду, з яким порівнюють).

Залежно від того, яким способом досягається результат, розрізняють два типи економічного зростання ‑ екстенсивний та інтенсивний (рис. 17.5).

Рис. 17.5. Типи економічного зростання

При екстенсивному типі зростання досягається шляхом кількісного приросту факторів виробництва (виробничих ресурсів) при їх незмінному технічному рівні, тобто при незмінних продуктивності праці й ефективності виробництва. Наприклад, для зростанняВВП у певній пропорції, в такій самій пропорції необхідно збільшити виробничіресурси (кількість зайнятих у виробництві, засобів виробництва тощо).

Інтенсивний тип економічного зростання означає зростання обсягусуспільного продукту на ґрунті якісного вдосконалення факторіввиробництва. Він базується на застосуванні більш ефективних засобіввиробництва та більш досконалій технології й організаціїпраці.

Окрім того, інтенсивний тип зростання характеризується різними комбінаціями витрат ресурсів, між якими існує взаємозалежність двоякого роду: пряма ‑ збільшення витрат одних ресурсів викликає збільшення витрат інших ресурсів, обернена ‑ збільшення витрат одних ресурсів приводить до зменшення витрат інших.

Проте поділ економічного зростання на екстенсивне й інтенсивне значною мірою умовний, оскільки в чистому вигляді не існує жодного, а реальне економічне зростання залежить від відповідноїкомбінації екстенсивних та інтенсивних виробничих факторів.

17.2. Чинники економічного зростання та їх характеристика

Для того, щоб суспільство могло жити сьогодні й у майбутньому, процес виробництва повинен постійно повторюватися, тобто необхідний процес відтворення.

Відтворення сучасної системи продуктивних сил здійснюється в результаті взаємодії таких її основних складових елементів, як робоча сила, засоби та предмети праці, наука, використовувані людьми сили природи, форми й методи організації виробництва, а також інформація. Найважливішим у цій системі є постійне відтворення кваліфікованої робочої сили, тобто такої робочої сили, яка має високий рівень освіти, культури, прагне постійно вдосконалювати їх.

Важливою умовою відтворення за сучасних умов є необхідність випередження робочою силою рівня техніки, форм і методів організації праці тощо. Лише за таких умов робітник може швидко пристосовуватися до появи нової техніки, до нестандартних ситуацій, що виникають у процесі виробництва. Інакше при появі більш досконалої та складної техніки остання не буде використовуватися до того часу, поки не будуть підготовлені робітники належної кваліфікації.

Таким чином, в умовах ринкової економіки для забезпечення економічного зростання необхідні основні чинники: праця, капітал, технічний прогрес і земля (природні ресурси) (рис. 17.6).

Зростання національного доходу в будь-якій економіці визначається витратами та продуктивністю праці.

Витрати праці вимірюються кількістю людино-годин, яка визначається добутком кількості зайнятих у виробництві на загальну кількість відпрацьованих нимигодин. Продуктивність праці визначається кількістю продукту, виробленого за одиницю часу, або кількістю продукту, що припадає на одного зайнятого. Продуктивність праці залежить від технічного прогресу, обсягуінвестицій, загальноосвітньої та професійної підготовки працівників, ефективного розміщення ресурсів тощо.

Рис. 17.6. Чинники економічного зростання

Так, наприклад, американський економіст Е. Денісон, досліджуючи чинники, які впливають на зростання реального доходу в США протягом 1929‑1982 років, одержав такий результат: 32% приросту було отримано за рахунок зростання витрат праці, а 68% ‑ за рахунок зростання продуктивності праці. При цьому із цих 68% ‑ 28% припадають на технічний прогрес, 19% ‑ на витратикапіталу й 14% ‑ на освіту й професійну підготовку.

Як видно з наведеного прикладу, найбільш важливим чинником, що забезпечує зростання економіки, є продуктивність праці, на яку припадає 2/3 приросту реального доходу.

Практика промислово розвинутих країн показує, що економічне зростання проходило там не стільки за рахунок збільшення людино-витрат, скільки за рахунок підвищення продуктивності праці. Її підвищення відбувається головним чином завдяки технічному прогресу, а також завдяки зростанню капіталоозброєності, поліпшенню якості робочої сили, переміщенню трудових ресурсів із низькопродуктивних у високопродуктивні галузі, а також завдяки ряду інших чинників.

Іншим важливим чинником економічного зростання є капітал ‑ це обладнання, будівлі і товарні запаси. Основний капітал включає й житловий фонд, тому що люди, мешкаючи в будинках, отримують вигоду з послуг, що надаються завдяки будинкам.

Фабричні будівлі з їх обладнанням є чинниками виробництва, тому що працівники, озброєні великою кількістю машин, будуть виробляти більше товарів. Товарні запаси також вносять свій вклад у виробництво.

Витрати капіталу залежать від величини накопиченого капіталу. У свою чергу, накопичення капіталу залежить від норми накопичення: чим вища норма накопичення, тим більші (при інших рівних умовах) розміри капіталовкладень. Приріст капіталу залежить і від розмаху накопичених активів ‑ чим вони більші, тим менша, при інших рівних умовах, швидкість збільшення капіталу, темп його зростання. Так, наприклад, розміри накопиченого капіталу в США й країнах Західної Європи великі та темпи його зростання в 3-5 разів нижчі, ніж у таких країнах, як Південна Корея, Бразилія, Тайвань, де процес накопичення почався порівняно недавно.

При цьому потрібно мати на увазі, що обсяг основного капіталу, що припадає на одного працівника, тобто капіталоозброєність, є вирішальним чинником, який визначає динаміку продуктивності праці. Якщо за певний період зростав обсяг капіталовкладень, а чисельність робочої сили збільшилася, то продуктивність праці буде зменшуватись, оскільки скорочується капіталоозброєність кожного працівника.

Найбільший вплив напродуктивність праці має технічний прогрес (НТП), який означає застосування у виробництві нової техніки, технології, організаціївиробництва й управління. НТП характеризується інтеграцією виробництва з наукою, оновленням виробничого апарату й асортименту продукції. Нова техніка й технологія вимагають більш освічених і кваліфікованих спеціалістів, що, усвою чергу вимагаєпідтримувати витрати на підготовку кадрів та освіту на достатньо високому рівні.

Інвестиції в освіту й підготовку кадрів дають прямий економічний і соціальний ефект. Тому будь-які заходи, що спрямовані на економічне зростання, будуть недостатніми, якщо професійна підготовка робочої сили, якість освіти й здоров’я населення не будуть відповідати потребам розвитку економіки.

З технічним прогресом тісно пов’язані інвестиції у виробництво, тобто додаткові витрати капіталу для розширення виробництва. Зростання інвестицій підвищує фондоозброєність, яка, у свою чергу, веде до підвищення продуктивності праці. Важливе значення має спрямування інвестицій у галузі, що забезпечують науково-технічний прогрес. Ефект від капіталовкладень значною мірою залежить від рівня розвитку інфраструктури в національній економіці.

Науково-технічний прогрес є важливим двигуном економічного зростання. Він охоплює ряд явищ, що характеризують вдосконалення процесу виробництва. Науково-технічний процес включає в себе удосконалення технологій, нові методи й форми управління й організації виробництва. Науково-технічний прогрес дозволяє по-новому комбінувати дані ресурси з метою збільшення кінцевого випуску продукції. При цьому, як правило, виникають нові, більш ефективні галузі. Збільшення ефективного виробництва стає основним чинником економічного зростання.

Важливим чинником економічного зростання є земля, а точніше, кількість і якість природних ресурсів. Очевидно, що великі запаси різноманітних природних ресурсів, наявність родючих земель, сприятливі кліматичні й погодні умови, значні запаси мінеральних і енергетичних ресурсів вносять вагому частку в економічне зростання країни.

Однак наявність багатих природних ресурсів не завжди є самодостатнім чинником економічного зростання. Наприклад, деякі країни Африки й Південної Америки володіють істотними запасами природних ресурсів, але досі перебувають у списках відсталих країн. Це означає, що тільки ефективне використання ресурсів веде до економічного зростання.

Проаналізовані чинники можна також подати в такому вигляді:

– чинники пропозиції;

– чинники попиту;

– чинники розподілу.

В економічній теорії прийнято виділяти чинники, що знаходяться на стороні сукупної пропозиції. До них відносяться:

– кількість і якість природних ресурсів;

– кількість і якість трудових ресурсів;

– обсяг основного капіталу;

– рівень науково-технічного прогресу (технологія).

При цьому слід розрізняти здатність до зростання й реальне зростання. Зокрема, наявність значних природних ресурсів дає лише потенційну можливість економічного зростання, тоді як зростання стає реальністю лише за умови освоєння і введення наявних природних ресурсів в оборот. Наявні трудові ресурси є трудовим потенціалом суспільства, який слід розумно використовувати. Реальне ж економічне зростання залежить від рівня зайнятості населення, професійної підготовки робочої сили, загального стану здоров’я, тривалості життя людей тощо.

Обсяг основного капіталу залежить від розміру фонду нагромадження суспільства та спрямованості інвестицій на створення нових життєвих благ (товарів і послуг, машин й устаткування тощо). Рівень технології якісно характеризує продуктивність праці, ефективність виробництва, а рівень організації виробництва показує узгодженість усіх виробничих факторів, що примножує його результативність. Стан технології залежить від рівня розвитку науки й техніки, здатності виробництва вчасно реагувати на нові науково-технічні досягнення.

Економічне зростання залежить також від чинників попиту. Економіка країни повинна забезпечити попит на зростаючий обсяг ресурсів, інвестицій, товарів і послуг. Для цього слід постійно підвищувати сукупний попит у суспільстві.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 614; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.079 сек.