Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Аутрайт – валютний курс при міжбанківських термінових валютних угодах з урахуванням премії або знижки. 2 страница




Від чинників сукупного попиту залежить реалізація національного продукту, що зріс, тобто всі елементи сукупного попиту повинні забезпечувати повну зайнятість усіх ресурсів, що збільшуються.

На темпи й розміри економічного зростання значний вплив мають і чинники розподілу. Для зростання виробництва недостатньо тільки нарощувати виробничі ресурси, їх необхідно правильно розподіляти. Зміни в структурі попиту вимагають переміщення капіталів і трудових ресурсів у галузі з більшим попитом на них. Якщо переміщення капіталу не встигає за зміною структури попиту, то частина виробничих потужностей залишається ненавантаженою, зростає безробіття, зменшується обсяг виробництва і, відповідно, обсяг національного доходу, ВНП чи ВВП.

Отже, економічне зростання має місце тоді, коли цьому сприяють як чинники пропозиції, так і чинники попиту та розподілу. Взаємозв’язок між самими чинники є складним і суперечливим. Зміни в чинниках пропозиції породжують зміни в обсязі сукупного попиту та розподілі ресурсів і навпаки. Залежно від того, за рахунок яких чинників збільшується чи зменшується національний доход, ВНП чи ВВП, зумовлюється якість економічного зростання.

17.3. Наслідки економічного росту

В останні роки виникли серйозні сумніви щодо бажаності економічного росту для країн, що вже досягли добробуту (рис. 17.7).

Рис. 17.7. Аргументи за та проти економічного зростання

В основі цих сумнівів лежить ряд взаємозалежних аргументів проти зростання:

Забруднення навколишнього середовища.

Супротивники економічного зростання насамперед стурбовані погіршенням стану навколишнього середовища. Вони стверджують, що індустріалізація й економічний ріст породжують такі негативні явища сучасного життя, як забруднення, промисловий шум і викиди, погіршення вигляду міст тощо. Усі ці витрати економічного росту виникають, оскільки виробничий процес лише перетворює природні ресурси, але не утилізує їх повністю.

Практично все, що йде у виробництво, згодом повертається в навколишнє середовище у вигляді відходів. Чим значніше економічне зростання й вищий рівень життя, тим більше відходів повинно буде поглинути навколишнє середовище. У будь-якому суспільстві, що уже досягло добробуту, подальший економічний ріст може означати тільки задоволення все більш несуттєвих потреб при зростанні загрози екологічної кризи. Тому деякі економісти вважають, що економічний ріст повинен цілеспрямовано стримуватися.

Чи вирішує економічний ріст усі проблеми? Прихильники економічного росту думають, що він сам по собі вирішує соціально-економічні проблеми. Однак це твердження не можна вважати цілком доведеним. Супротивники економічного росту, зокрема, стверджують, що проблема бідності в країні (нерівність у доходах), власне кажучи, є проблемою розподілу, а не виробництва. Для її вирішення необхідні політична сміливість і воля, а зовсім не збільшення суспільного продукту.

Відсутність гарантій.

Супротивники економічного росту вважають, що швидкий ріст, особливо відновлення технологій, породжує занепокоєння й непевність серед людей. Працівники будь-якого рівня побоюються, що накопичені ними професійні навички й досвід можуть виявитися застарілими з ростом технічного прогресу.

Економічний ріст і людські цінності.

Критики економічного росту також висувають цілий ряд аргументів на користь того, що, хоч економічний ріст забезпечує нам «засоби до життя», він не може забезпечити нам «гарне життя». Насправді, працюючи все більше, ми одержуємо при цьому все менше радості. Протягом двох сторіч технічного прогресу трудящі перетворилися з ремісників і художників у придатки машин, що натискають на кнопки, і втратили естетичне й почуттєве задоволення від роботи. Точніше кажучи, економічний ріст означає індустріалізацію, масове виробництво, що не носить творчого характеру і не приносить задоволення працівнику, а також відчуження трудящих від прийняття життєво важливих рішень.

Водночас існує багато економістів, що виступають на захист економічного росту як важливої суспільної мети, наводячи такі аргументи:

Рівень життя.

Як відзначалося раніше, економічний ріст є основною умовою матеріального достатку й підвищення рівня життя. Він пом'якшує протиріччя між необмеженими потребами й обмеженими ресурсами. В умовах економічного росту вибір соціальних цілей стає менш болісним і веде до менших протиріч між різними групами населення. Існує можливість одночасно модернізувати збройні сили, підтримувати інфраструктуру на поточному рівні, здійснювати програми допомоги старим, хворим і бідним, удосконалювати систему освіти та інші галузі соціальної сфери і при цьому підвищувати особисті доходи, за винятком податків.

Економічний ріст і навколишнє середовище.

Прихильники економічного росту вважають, що його зв'язок зі станом навколишнього середовища занадто перебільшений. На практиці ці проблеми можна відокремити одну від одної. Якщо суспільство зовсім відмовиться від економічного росту, зберігаючи ВВП на постійному рівні, йому доведеться вибирати між різними структурами виробництва, і цей вибір буде впливати на стан навколишнього середовища та якість життя. Суспільству все-таки потрібно визначити: зберігати природну красу або вирубувати ліс на дрова. І якщо ліс вирубаний, необхідно вирішити, чи використовувати деревину для спорудження будинків чи пустити її на рекламні стенди.

Забруднення є не стільки побічним продуктом економічного росту, скільки результатом неправильного ціноутворення, а саме: значна частина природних ресурсів (ріки, озера, океани й повітря) розглядається як «загальна власність» і не має ціни. Тому ці ресурси використовуються надмірно інтенсивно, що погіршує їхній стан. Забруднення навколишнього середовища є прикладом побічного результату чи витрат переливу. Вирішення цієї проблеми можливе при введенні законодавчих обмежень чи особливих податків («плати за стоки»), щоб компенсувати пороки системи ціноутворення й запобігти нераціональному використанню природних ресурсів. Звичайно ж існують серйозні проблеми, що пов'язані із забрудненням навколишнього середовища. Але обмеження економічного росту не вирішить цих проблем. «Щоб обмежити забруднення, потрібно обмежити саме забруднення, а не економічний ріст».

Нерівність доходів.

Економічний ріст – це єдиний реальний спосіб досягти справедливого розподілу доходів у нашому суспільстві. Менш імовірно, що виборці із середнього класу проголосують за перерозподіл частини свого доходу на користь бідних. Скоріше вони виступлять за те, щоб виділити бідним трохи більшу частку зі зростаючого суспільного продукту. Тому основним засобом поліпшення економічного становища бідних є підвищення загального рівня доходів у результаті економічного росту. Відповідно відмова від економічного росту означала б для бідних утрату будь-якої можливості поліпшити своє матеріальне становище.

Позаекономічні фактори.

Захисники економічного росту стверджують, що його уповільнення чи припинення не зробить автоматично сприятливого впливу на людські цінності й не забезпечить людям «пристойне життя». Насправді варто очікувати зворотного. Дійсно, кінець економічного росту не скасує роботу на конвеєрі. Навпаки, економічний ріст постійно супроводжувався скороченням частки зайнятих у конвеєрному виробництві. Неправильно й те, що економічний ріст завжди робив працю неприємною й небезпечною. Відновлення устаткування, як правило, знижує напруженість праці й імовірність нещасних випадків.

Нарешті, не можна погодитися з тим, що вповільнення чи призупинення економічного росту послаблює прагнення людей до матеріальних цінностей і зменшує їхнє відчуження від виробництва. Скоріше результати будуть зворотними. Найгучніші протести проти погоні за наживою лунають саме в тих країнах і серед тих груп населення, де нині рівень добробуту найбільш високий. Інакше кажучи, саме високий рівень життя, що забезпечується економічним ростом, і дає можливість усе більшій кількості людей витрачати час на освіту, творчість і самореалізацію.

Якщо погодитися з тим, що в цілому економічний ріст бажаний, природно, виникає питання, які заходи державного регулювання здатні щонайкраще стимулювати цей процес.

Кейнсіанці розглядають економічний ріст переважно з погляду факторів попиту. Звичайно вони пояснюють низькі темпи росту неадекватним рівнем сукупних витрат, що не забезпечує необхідного приросту ВВП, тому проповідують низькі ставки відсотка (політику «дешевих грошей») як засіб стимулювання капіталовкладень. При необхідності фінансово-бюджетна політика може використовуватися для обмеження урядових витрат і споживання, для того, щоб високий рівень капіталовкладень не приводив до інфляції.

На противагу кейнсіанцям, прихильники «економіки пропозиції» роблять наголос на фактори, що підвищують виробничий потенціал економічної системи. Зокрема, вони закликають до зниження податків як засобу, що стимулює заощадження й капіталовкладення, що заохочує трудові зусилля й підприємницький ризик. Наприклад, зниження чи скасування податку на доход від відсотків приведе до збільшення віддачі від заощаджень. Аналогічним чином, якщо обкладати прибутковим податком суми, що йдуть на виплати по відсотках, це призведе до обмеження споживання й стимулювання заощаджень. Деякі економісти виступають за введення єдиного податку на споживання в якості повної чи часткової заміни особистого прибуткового податку. Зміст цієї пропозиції полягає в обмеженні споживання й стимулюванні заощаджень.

Стосовно капіталовкладень ці економісти звичайно пропонують зменшити чи скасувати податок на прибуток корпорацій, зокрема надати значні податкові пільги на інвестиції. Було б правомірно сказати, що кейнсіанці приділяють більше уваги короткостроковим цілям, а саме підтримці високого рівня реального ВВП, впливаючи на сукупні витрати. На відміну від них, прихильники «економіки пропозиції» віддають перевагу довгостроковим перспективам, роблячи наголос на фактори, що забезпечують ріст суспільного продукту при повній зайнятості й повному завантаженні виробничих потужностей.

Економісти різних теоретичних напряків рекомендують й інші можливі методи стимулювання економічного росту. Наприклад, деякі вчені пропагують індустріальну політику, за допомогою якої уряд узяв би на себе пряму активну роль у формуванні структури промисловості для заохочення економічного росту. Він міг би вжити заходи, що прискорюють розвиток високопродуктивних галузей і сприяють переміщенню ресурсів із низькопродуктивних галузей. Уряд також міг би збільшити свої витрати на фундаментальні дослідження й розробки, стимулюючи технічний прогрес. Ріст витрат на освіту може сприяти підвищенню якості робочої сили й росту продуктивності праці.

При всій численності й складності можливих методів стимулювання економічного росту більшість економістів єдині в тому, що збільшення темпів економічного росту є дуже непростим завданням.

Контрольні та дискусійні питання

1. Розкрийте сутність економічного зростання.

2. Які ви знаєте типи економічного росту?

3. Проаналізуйте чинники економічного зростання.

4. Назвіть показники економічного зростання.

5. Що важливіше: економічне зростання чи стабільність?

6. Чи є суттєва різниця між темпами економічного зростання 3% і 4%?

7. У чому проявляється зв’язок між відтворенням і економічним зростанням?

8. У чому виявляється інтенсифікація економіки в сучасних умовах господарювання?

9. Що спільного й відмінного в понять «економічне зростання» та «економічний розвиток»?

10. У чому полягають особливості економічного зростання та трансформації економіки України до ринкової?

11. Як ви розумієте вищий критерій економічного прогресу?

12. Назвіть суперечності суспільного виробництва, розвиток яких вирішально впливає на суспільний прогрес.

Тести для самоконтролю

1. Економічне зростання являє собою:

а) процес кількісного збільшення та якісного вдосконалення результатів і чинників виробництва на макрорівні; б) перехід країни від одного стану економіки до іншого, більш досконалого; в) розширення виробництва на основі якісного поліпшення всіх його чинників; г) розширене відтворення суспільного виробництва.

2. Дати визначення інтенсивного типу економічного зростання:

а) за рахунок кількісного збільшення функціонуючих чинників виробництва;

б) розширення виробництва на основі якісного поліпшення всіх його чинників та їх раціонального використання;

в) розширення виробництва за рахунок якісного поліпшення всіх його чинників та їх кількісного зростання;

г) зростання суспільного продукту прискореними темпами.

3. Дати визначення типу економічного зростання в Україні:

а) екстенсивний;

б) регресивний;

в) інтенсивний;

г) переважно екстенсивний.

4. Основний показник економічного зростання визначається через...

а) темпи зростання промислового виробництва;

б) темпи зростання номінального ВВП на одну особу;

в) темпи зростання національного доходу;

г) темпи зростання реального ВВП на одну особу.

5. Якщо крива виробничих можливостей суспільства пересувається вправо, то це засвідчує:

а) наявне економічне зростання в країні;

б) наявне економічне зростання на мікрорівні;

в) стабілізацію виробництва в країні;

г) ознаки наявного економічного спаду в країні.


ТЕМА 18. ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

18.1. Закономірності переходу від директивно-планової до ринкової економіки.

18.2. Економічний потенціал України.

18.3. Політика соціального захисту населення.

18.4. Основні риси ринкової економіки в Україні.

18.1. Закономірності переходу від директивно-планової до ринкової економіки

Проблема економічної системи суспільства є однією з найважливіших у сучасній економічній теорії й набула особливої актуальності протягом останньої чверті минулого століття, коли економісти спробували спрогнозувати подальшу трансформацію суспільства. Це зумовлено як теоретичними, так і практичними аспектами дослідження, а також важливістю глибокого розуміння закономірностей трансформації економічної системи для відповідного конструювання економічної політики держави. Набуває нових вимірів демократична організація суспільства, з’являються нові ціннісні орієнтири й переосмислюються вже відомі, насправді докорінні перетворення відбуваються в головній сфері функціонування соціуму – економічній діяльності й економічній системі суспільства в цілому.

Економічні системи всіх країн проходять певні етапи еволюції: минуле, сьогодення та майбутнє (рис. 18.1).

Рис. 18.1. Еволюція економічних систем

Джерелом розвитку економічної системи є суперечності, глибина й гострота яких визначають, чи може система бути вдосконалена завдяки реформам і перейти на вищий ступінь розвитку, як це ми бачимо на прикладі України, коли йдеться про перехід від адміністративно-командної системи до ринкової.

Перехід від високомонополізованої адміністративно-командної економіки, яка панувала в Україні в 19221991 рр., значною мірою був ускладнений через успадковані від колишнього СРСР структуру й спеціалізацію української економіки, а також через істотні прорахунки економічного й політичного характеру. Унаслідок спеціалізації економіки, сформованої впродовж багатьох десятиріч на основі розподілу праці в СРСР, Україна виробляла в середньому лише біля 20% кінцевого продукту. У промисловому секторі їй було відведено роль виробника напівфабрикатів із низьким вмістом додаткової вартості. У зв’язку з розробкою енергетичних ресурсів Сибіру, енергомісткі українські металургійні та машинобудівні підприємства були переорієнтовані на споживання нафти й газу з Росії, опинившись у цілковитій залежності від російських енергоносіїв. Рішення про перехід до взаємних розрахунків за енергоносії за світовими цінами, прийняте країнами колишнього СРСР, негативно відбилося на українській економіці. Рекордно високий рівень інфляції в Україні в 1993 р. значною мірою спричинений саме цим стрімким підвищенням цін. Негативною складовою структури виробництва була орієнтованість економіки України на потреби військово-промислового комплексу.

Реалізація економічних процесів здійснювалася на основі монополії державної власності на засоби виробництва й абсолютизації державної влади. Централізований розподіл матеріальних благ, трудових і фінансових ресурсів проводився без участі безпосередніх виробників і споживачів відповідно до заздалегідь вибраних критеріїв на основі централізованого планування. Значна частина ресурсів під впливом пануючих ідеологічних і політичних установок спрямовувалася на розвиток військово-промислового комплексу.

Основним чинником деформації соціалізму в колишньому СРСР стало одержавлення власності, а основними причинами загальної кризи одержавленого соціалізму є недостатня економічна ефективність. Ринок в одержавленій економіці функціонував в основному на стадії роздрібної торгівлі.

Невідповідність між економічним устроєм держави й існуючими потребами розвитку суспільства спричинює таке явище, як економічна криза, визначальною рисою якої є економічна деградація – процес руйнування національної економічної системи відзначається різким зниженням промислової, комерційної, інтелектуальної, інвестиційної та інших видів економічної діяльності, глибоким спадом обсягів національного виробництва, посиленням інфляційних процесів, високим рівнем безробіття. Єдино можливим шляхом подолання економічної кризи є перехід до іншого, якісно ефективнішого типу економічної системи. Цей період характеризується становленням і функціонуванням особливого типу економічної системи – перехідної, яку за своїм характером слід трактувати як змішану, оскільки вона зберігає значний вміст механізмів та інституцій старої економічної системи, але поступово набирає рис та ознак тієї нової системи, до якої просувається.

Перехідній економічній системі притаманні певні визначальні особливості, зокрема:

– нестійкість існуючої системи в поступовому її переході до іншої системи спричинена змінами;

– альтернативний характер розвитку, що передбачає декілька шляхів до кінцевого результату;

– поява й функціонування перехідних економічних форм, що поєднують у собі елементи старої й нової економічних систем, вказуючи напрям переходу.

19912005 рр. – часовий період, притаманний перехідній економіці України. Починаючи з 90-х років, економічна система України трансформується в напрямі посилення ролі ринкових регуляторів. Хоча за низкою ознак її можна також віднести до змішаної: по-перше, поряд із державними існують недержавні підприємства, а саме – приватні підприємства з колективною формою управління (акціонерні та викуплені трудовим колективом), кооперативи, різні форми товариств, малі та середні приватні підприємства, спільні підприємства; по-друге, регулювання здійснюється як за допомогою ринкових важелів, так і державою; по-третє, набувають розвитку сучасні форми конкуренції, різні форми підприємництва, ринковий механізм регулюється за участю державного законодавства.

За теоретичними прогнозами, кінцевою метою функціонування й розвитку перехідної економічної системи в Україні є становлення ринкової економічної системи, більш ефективної завдяки прогресивним формам і механізмам регульованого ринку, що склався, утвердився й успішно функціонує в західній економіці. Але це не означає, що в українську економіку штучним шляхом слід запроваджувати якийсь тип ринкової економіки. Ринкова економічна система повинна органічно вирости з реформованої української економіки, яка, випробувавши передові економічні досягнення на власному національному ґрунті, має використати ті з них, які оптимально ефективні й близькі національній специфіці господарювання та раціональні за своєю формою й змістом.

Структурні реформи передбачають формування конкурентного середовища, здійснення великомасштабної приватизації, розвиток фондового ринку, корпоратизацію великих підприємств, упровадження механізмів банкрутства, антимонопольне регулювання, цінову лібералізацію, стимулювання виробництва експортної й імпортозамінної продукції, інвестиційне забезпечення структурних змін в економіці за пріоритетними напрямами. Процес приватизації в Україні й в організаційному, і у фінансовому відношеннях опирався на широку підтримку міжнародних економічних організацій. В Україні формується двосекторна модель економіки в складі державного й приватного секторів. Держава задекларувала лібералізовані засади економічної політики щодо приватного сектора, конституційне закріплення свободи підприємництва, недопущення привілейованості державних підприємств відносно приватних, стимулювання пріоритетних напрямів підприємницької діяльності засобами фіскальної політики, сприяння залученню відповідних інвестицій.

Для прискорення структурної перебудови економіки й перенесення центру ваги з базових на переробні галузі важливе значення має залучення в українську економіку зарубіжних інвестицій. Пріоритетними галузями для зарубіжних фірм є металообробна, машинобудівна, харчова, легка, медична й мікробіологічна промисловості, транспорт, авіа- й суднобудування, зв’язок. Головною метою державної зовнішньоекономічної політики є створення умов для формування довгострокових конкурентних переваг українських товаровиробників із метою забезпечення їхнього функціонування на економічній арені світу як конкурентоспроможних учасників галузевих і міжгалузевих банків. Важливим завданням розбудови державності й економіки України є її інтеграція до світового економічного простору.

Перехід від командно-адміністративної системи до ринкової передбачає: створення законодавчої системи для захисту майнових прав юридичних і фізичних осіб, роздержавлення, перехід до вільного ціноутворення.

Відповідно до виконання вищеперелічених вимог 1 грудня 2005 року Європейський Союз ухвалив політичне рішення про надання Україні статусу країни з ринковою економікою. Нині в нашій країні формується соціально-орієнтована ринкова економіка, становлення якої вимагає розвитку процесів лібералізації та зменшення ролі державного втручання в господарське життя.

Проте в національній ринковій економіці періодично виникають такі «хвороби» або негаразди, як коливання ділової активності (призводить до зменшення обсягів національного виробництва); зростання безробіття; диспропорції у сфері ціноутворення, процеси інфляції й дефляції; диференціація доходів певних верств населення та інші.

До основних проблем, характерних для української економіки, слід віднести: безробіття, низький рівень доходів населення та корупцію.

Причини негативних явищ в економіці України можна умовно поділити на дві групи: об’єктивні та суб’єктивні (рис. 18.2).

Рис. 18.2. Причини негативних явищ в економіці України

Отже, ринковий механізм не в змозі вирішити всі проблеми економічного розвитку, зокрема, формування та забезпечення нових соціально-економічних цілей, науково-технічного прогресу, регулювання соціальних відносин, проблем зайнятості, екології, міждержавної інтеграції тощо. Тому в національній економічній системі зростає регулююча роль держави в здійсненні економічних і правових процесів.

18.2. Економічний потенціал України

Аналізуючи економічний потенціал України,необхідно розглянути окремі його складові: природно-ресурсний потенціал, ринкове середовище, освіченість населення та географічне положення країни (рис. 18.3).

Рис. 18.3. Елементи економічного потенціалу України

Природно-ресурсний потенціал. Україна володіє значним природно-ресурсним потенціалом. Це величезні масиви чорноземних грунтів – найродючіших земель у світі: сільськогосподарські угіддя займають 41,8 млн га, що становить 19% загальноєвропейських. Сюди ж належать запаси унікальних руд, цінних нерудних матеріалів тощо. Запаси марганцевих руд і флюсових вапняків становлять чверть світових, каолінів – 60%, самородної сірки – понад 75% світових запасів. Залізні, марганцеві, титано-цирконієві, баритові, фосфатні, графітові, уранові родовища, дорогоцінні мінерали – ось далеко не повний перелік запасів корисних копалин вітчизняних родовищ. Окрім того, розвідані поклади золота на Дніпропетровщині, Одещині, Закарпатті. Багата Україна різноманітними нерудними матеріалами, такими як флюсові та доломітові вапняки, кварцові піски, тугоплавкі глини, талько-магнезит, плавиковий шпат. Україна забезпечена запасами цементної сировини, крейдою, скляними пісками, облицювальним каменем, є поклади кольорових напівдорогоцінних мінералів. Наявність різноманітних корисних копалин – важлива складова економічного потенціалу України й чинник налагодження ефективних економічних зв’язків з іншими країнами світу.

Ринкове середовище. Для того, щоб економіка стабільно розвивалася, ринкове середовище в ній має бути сприятливим. Головним чинником економічної привабливості країни й темпів її економічного розвитку є розвиток ринкової економіки. Другою необхідною умовою, яка робить середовище бізнесу сприятливим і забезпечує економічний підйом, є надійний захист майнових прав. Без такого захисту фірми та підприємці ризикують тим, що прибутки від їхніх зусиль будуть привласнені або державою, або кримінальними елементами. В Україні поступово створюються належні умови для правового захисту бізнесу. І чим надійнішими вони стануть, тим вищим буде потенціал економічної привабливості нашої держави та можливості для зростання економіки.

Освіченість населення. Населення України має майже 100% письменність, високоосвічених технічних і наукових фахівців. За рівнем освіти населення наша держава входить до числа провідних країн світу. Потенціал високої освіченості населення України створює сприятливі умови для зростання добробуту українських громадян. Одним зі шляхів збільшення освітнього потенціалу є забезпечення відповідності українських освітніх програм міжнародним стандартам, комп’ютеризація шкіл і забезпечення доступу до мережі Інтернет, збільшення видатків державного бюджету на початкову, середню та вищу освіту.

Географічне положення країни. Україна має вигідне економіко-географічне та геополітичне розташування. Вона знаходиться в географічному центрі Європи, межує з багатьма з тих європейських держав, які теж утверджують ринкову економіку. Через Україну проходять потужні магістральні нафто- і газопроводи з Азії в Європу, магістральні транспортні шляхи із заходу на схід і з півночі на південь. Щодня державні кордони України перетинають близько 100 тис. осіб, 20 тис. автомобілів, 295 вантажних і 311 пасажирських поїздів. Територія України омивається водами двох морів: Чорного й Азовського з незамерзаючими портами.

Таким чином, Україна володіє значним економічним потенціалом, раціональне використання та розвиток якого дозволять країні посісти гідне місце серед високорозвинених країн світу.

18.3. Політика соціального захисту населення

Нестійкість, альтернативний характер і пріоритетність соціальної рівності є основними рисами перехідної економіки України. В умовах формування ринкового середовища особливої соціальної підтримки та соціального захисту потребує українська молодь, яка складає більше половини працездатного населення держави, має свої інтереси та потреби, болісно відчуває на собі тягар економічної кризи та недостатність державних асигнувань на соціальні потреби. Водночас молодь – це майбутнє держави, тому від забезпечення стартових умов її діяльності залежить подальший розвиток нинішнього суспільства, а також наступних поколінь.

Молодь завжди уособлювала майбутнє людства. Намагаючись брати повноправну участь у житті суспільства, молоді люди бажають якнайшвидше вписатися в існуючий порядок – соціалізуватися. Разом із цим, будучи основним людським ресурсом розвитку країни, молодь виконує роль основної сили, яка перетворює існуючий порядок, є провідником соціальних змін, економічного розвитку й технічного прогресу держави.

Як відповідь на необхідність створення умов, які б сприяли найрезультативнішій соціалізації кожної молодої особистості, її інтеграції в суспільство, зародилася молодіжна політика.

Молодіжна політика України включає програми професійної підготовки та працевлаштування молоді, однак молодь наголошує, що для її соціального становлення особливо важливим є не просто забезпечення зайнятості, а можливість мати роботу з оплатою праці, на яку можна було б нормально жити. Крім цих програм, вона містить також координацію та напрями широкого спектра соціальних послуг, які спрямовані на реалізацію та гарантування соціальних потреб молоді: забезпечення дозвілля, житла, освіти, підтримки молодих сімей.

Становлення нових поколінь молоді як великих соціально-демографічних груп населення – визначальна складова процесу самовідтворення суспільства. Розвиток кожного молодого покоління відбувається на фоні й у руслі загальних тенденцій цивілізаційного поступу, розвитку конкретного суспільства як перехід молодої людини з одного якісного стану до іншого, якому відповідають зміни її правового статусу, соціально-економічного становища, способів залучення до соціальної структури, характеру життєдіяльності тощо. Держава, здійснюючи певну політику щодо молоді, може більшою чи меншою мірою сприяти цьому процесові, водночас значний відбиток на його зміст і характер накладають місцеві особливості, конкретні умови й можливості кожного регіону.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 613; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.077 сек.