Людина як елемент продуктивних сил 3 страница

Структурне (технологічне) безробіття зумовлене науково-технічним прогресом, який призводить до відмирання деяких професій, одночасно появи нових. Отже, змінюється структура виробничих кадрів.

Структурний бюджет відображає, якими мають бути урядові видат­ки, надходження й дефіцит, якщо економіка функціонує за потенційного обсягу ви­робництва.

Суб’єкти власності – це фізичні та юридичні особи, державні установи й відомства, сім’я, соціальна група, трудовий колектив, населення країни, які вступають між собою у відносини власності (відчуження-привласнення матеріальних благ чи послуг).

Суб’єкти ринку – усі учасники суспільного виробництва: держава, державні, кооперативні, приватні підприємства та їх об ’ єднання, іноземні фірми та громадяни, різні установи й організації, громадяни України.

Сукупна (валова) виручка (доход фірми) – сума коштів, що одержала фірма від реалізації товарів і послуг за певний час.

Сукупна корисність (Total Utіlіty) – це загальне задоволення, яке отримує споживач від спожитих ним товарів чи послуг. Сукупна корисність зростає в процесі споживання, але вона зростає все меншими й меншими темпами.

Сукупна пропозиція («Аggregate supply» – AS) – загальний обсяг товарів і послуг в економіці, який може бути запропонований фірмами при будь-якому рівні внутрішніх цін.

Сукупний доход домогосподарства – це сума грошових і натуральних (у грошовій оцінці) надходжень, одержаних членами домогосподарства у вигляді оплати праці (за винятком прибуткового податку й обов’язкових відрахувань), доходів від підприємницької діяльності та самозайнятості, доходів від власності у вигляді відсотків, дивідендів, продажу акцій та інших цінних паперів, надходжень від продажу нерухомості, особистого та домашнього майна, худоби, продукції особистого підсобного господарства та продуктів, отриманих у порядку самозаготівель, пенсій, стипендій, соціальних допомог, пільг і субсидій, грошових допомог від родичів та інших осіб, а також вартості спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства (за винятком поточних витрат на її виробництво), у порядку самозаготівель, вартості подарованих родичами та іншими особами продуктів харчування та інших грошових і негрошових доходів.

Сукупний попит («Aggregate demand» ‑ AD) – це загальний обсяг вітчизняних товарів і послуг, які готові купити домогосподарства, фірми й уряд країни, а також економічні агенти решти країн світу при певному рівні внутрішніх цін.

Сукупні витрати TC (Total Cost) – це витрати на весь обсяг продукції, що дорівнюють сумі постійних і змінних витрат.

Суспільна власність характеризується спільним привласненням засобів виробництва й виробленого продукту, коли суб’єкти цих відносин стосуються один одного як рівноправні співвласники. За таких умов основною формою індивідуального привласнення є розподіл доходу. Можна виділити два основнихвиди цієї власності: власність народу в цілому та власність окремих колективів.

Суспільне благо – засоби (товари, послуги), що задовольняють суспільні потреби (освітлення вулиць, маяки, послуги пожежної команди). Ним усі безплатно користуються, і ніхто нам не може заборонити користуватися ним.

Суспільне виробництво – це сукупна організована діяльність людей із перетворення речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку.

Суспільний поділ праці – це відокремлення та стійке закріплення різних видів діяльності за окремими виробниками та (або) групами вироб­ників із наступним узгодженням їх суспільних дій.

Т

Тарифні бар’єри –обмежувальні заходи імпортування в країну товарів шляхом застосування високого рівня митного податку.

Темп зростання (коефіцієнт зростання) – показує в скільки разів обсяг продукту поточного року більший чи менший від обсягу базового року.

Темп інфляції показує швидкість зростання цін за певний період або як змінилася сама інфляція.

Темп приросту (коефіцієнт приросту) – показує, наскільки відсотків зростає обсяг продукції за період, що розглядається.

Термінові вклади – грошові вклади населення (підприємств) під відсотки на певний період часу. Дрібні строкові вклади – це рахунки, гроші з яких можна одержати тільки через певний, але короткий термін. Великі строкові вклади – рахунки, що перевищують певну велику суму грошей (у США – 100 тис. дол.), гроші з яких можна одержати через значний термін.

Тіньова економіка – вид економічної діяльності, спрямованої на отримання заборонених доходів, на ухилення від різних форм контролю та сплати податків при здійсненні легальних видів діяльності.

Товар – це продукт праці, який виготовляється для обміну або продажу на ринку.

Товари тимчасового користування – це споживчі товари терміном використання до трьох років (продукти харчування, переважна частина одягу, канцтовари, пальне для автомобілів тощо).

Товари тривалого користування – товари, очікуваний термін використання яких перевищує три роки (наприклад, телевізори, холодильники, меблі, легкові автомобілі).

Товариство (партнерство) – така організаційно-правова форма підприємницької діяльності, яка передбачає об’єднання капіталів двох і більше окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку й збитків на основі рівності; спільного контролю результатів бізнесу; активної участі в його веденні.

Товарне виробництво – це така форма організації суспільного виробництва, при якій економічні відносини між окремими виробниками виявляються через обмін, купівлю-продаж на ринку товарів.

Торговельна політика –це сукупність цілеспрямованих дій, за допомогою яких здійснюється стимулювання або обмеження торгівлі за допомогою державних важелів впливу.

Традиційна система – економічна система, у якій традиції, звичаї й досвід визначають практичне використання виробничих ресурсів; у якій техніка виробництва, обмін, розподіл доходів ґрунтуються на давніх звичаях; спадковість і касти диктують економічні ролі індивідам, що зумовлює чітко виражений соціально-економічний застій; технічний процес і впровадження інновацій різко обме­жені, оскільки вони суперечать традиціям і загрожують стабільності суспільно­го ладу. Характерна для слаборозвинутих країн.

Трест (від англ. «довіра») – це такий вид монополій, де учасники втрачають не тільки комерційну, а й виробничу й навіть юридичну самостійність, підкоряючись єдиному контролю.

Ф

Фактичний бюджет відображає реальні видатки, надходження й дефіцит за певний період.

Факторинг – купівля банком у клієнта права на виплату боргу. В основному банк купує дебіторські рахунки, пов’язані з постачанням товарів або наданням послуг. Клієнт, що продав дебіторський борг, отримує від банку гроші в розмірі 80–90% суми боргу, решту 10–20% банк тимчасово сплачує у вигляді компенсації ризику до погашення боргу. Після погашення банк повертає стягнуту суму клієнту.

Факторні доходи –різниця між надходженнями доходів за фактори виробництва (ресурси), отриманими від решти світу, і платежами за фактори виробництва решті світу.

Фізіократи – одна зі шкіл у політичній економії, яка джерелом суспільного багатства вважала не сферу обігу, що проповідували меркантилісти, а сферу виробництва – природу. Французькі економісти другої половини XVIII ст. визнавали землю й землеробство єдиним джерелом багатства, а землеробську працю – єдиною продуктивною працею, що створює додаткову вартість. Засновник школи Ф. Кене, послідовник Ж. Тюрго та інші фізіократи одні з перших проаналізували капітал як фактор виробництва й прибуток – як форму доходу на капітал. Представники цієї школи ввели в науковий обіг категорію «чистий продукт» – обсяг і вартість с. г. продукції, крім витрат. Економічна політика повинна здійснюватися відповідно до принципу: «laіsser-faіre, laіsser-passer» – «дозволяйте робити, хто що хоче, і йти, хто куди хоче».

Фінанси – це сукупність економічних відносин, пов’язаних з утворенням, розподілом і використанням грошових коштів у господарстві країни.

Фінансова система – сукупність форм, методів і цілей формування, розподілу, використання фондів грошових засобів держави, господарюючих суб’єктів і населення. Розрізняють такі сфери фінансової системи: фінанси суб’єктів господарювання, державні фінанси, страхування, фінансовий ринок і міжнародні фінанси, які, у свою чергу, поділяються на різні ланки.

Фірма (компанія) – це загальна назва, що використовується щодо будь-якого підприємства. Вона засвідчує лише той факт, що підприємство або організація мають права юридичної особи, проте поняття «фірма» не відображає організаційно-правового статусу підприємства.

Фіскальна (бюджетно-податкова) політика –це політика уряду, що спрямована на стягнення податків і здійснення державних видатків, з метою стимулювання економічної активності, зайнятості й економічного росту.

Франчайзинг – найпоширеніша форма інтеграції малого й великого бізнесу в галузі збуту: у ресторанному бізнесі, на станціях технічного обслуговування, у сфері туризму, роздрібній торгівлі, дизайнерських і бізнесових послугах (прикладом франчайзерів є система швидкого обслуговування «Мак-Дональдс», магазини й автомати з продажу «Кока-коли «та ін.).

Фрикційне безробіття пов’язане з тим, що людина звільняється з роботи внаслідок: зміни місця проживання, незадоволення попередньою роботою, зміни спеціальності (наприклад, працівник без відриву від виробництва закінчив навчальний заклад, здобув нову професію), переходу на іншу роботу з кращими умовами й вищою заробітною платою.

Функціональний розподіл доходів означає, що грошовий доход країни поділяється на заробітну плату, ренту, відсоток і прибуток. Тобто сукупний доход суспільства розподіляється відповідно до фун­кцій, які виконують отримувачі доходів. Заробітна плата виплачується за використання робочої сили; рента й відсоток – за ресурси, що перебувають у чиїйсь власності; прибуток надходить до власників підприємств.

Х

Холдинг – добровільне об’єднання підприємств, організацій суб’єктів підприємницької діяльності з метою досягнення спільних корпоративних інтересів на акціонерних засадах. Кожен з акціонерів, маючи юридичну самостійність, діє на ринку відповідно до спільних інтересів Х., визначених програмою, спеціально прийнятою угодою. У межах Х. акціонери самостійно ведуть підприємницьку діяльність, конкуруючи з іншими компаніями членами холдингу. При цьому сам Х. не має права здійснювати виробничу (комерційну) діяльність.

Хримастика – мистецтво наживати необмежені багатства через торгівлю й лихварство. Це поняття виникло ще в Стародавньому світі й розглядалось Арістотелем як один зі шляхів досягнення багатства.

Ц

Центральний банк – особлива фінансово-кредитна установа, якій державою надано право монопольного випуску банкнот, регулювання грошового обігу, кредиту й валютного курсу, зберігання золотовалютних резервів держави.

Цехова собівартість включає виробничі витрати, пов’язані з виготовленням продукції на рівні цеху як структурного підрозділу підприємства.

Циклічне безробіття пов’язане зекономічними циклами й виникає внаслідок спаду виробництва, тобто зумовлене кризою надвиробництва. Під час цієї фази багато підприємств припиняють свою роботу, а відповідно, і знижується сукупний попит на робочу силу.

Циклічний бюджет показує вплив ділового циклу на бюджет і вимірює зміни видатків, надходжень і дефіциту, які виникають через те, що економіка не працює за потенційного обсягу виробництва, а перебуває в стані піднесення або спа­ду. Циклічний бюджет є різницею між фактичним і структурним бюджетами.

Ціна – грошова оцінка товару, що відображає його споживчі властивості (корисність), витрати на його виробництво та інші параметри цінового й нецінового порядку; грошове вираження споживчої вартості та вартості товару.

Ч

Чеки – це не що інше, як засіб передачі власності на вклади в банках та інших фінансо­вих установах, вони широко використовуються як засіб обігу. Крім того, такі вклади можуть бути на вимогу вкладника негайно перетворені в паперові й металеві гроші. Чеки, виписані на ці вклади, за будь-якого практичного використання замі­нюють гроші.

Чекові вклади – це такі рахунки в банках або інших фінансово-кредитних установах, гроші з яких можуть бути зняті (перераховані) за допомогою чека.

Чинники виробництва – це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ. У західній літературі всі економічні ресурси (чинники виробництва) поділяють на: природні ресурси (земля), трудові ресурси (праця), капітальні ресурси (капітал), людський ресурс (підприємницькі здібності), інформаційний ресурс (інформація). За радянською літературоювиділяють два чинники: особистий і речовий.

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) –цеваловий внутріш­ній продукт, скоригований на суму амортизаційних відраху­вань.

Чистий експорт –величина, на яку іноземні видатки на вітчизняні товари й послуги перевищують вітчизняні видатки на іноземні товари й послуги, тобто це різниця між експортом і імпортом.

Чистий прибуток – це виручка від продажу мінус витрати виробництва мінус податки.

Чисті приватні інвестиції –призначені тільки для характеристики додаткових інвестицій, що мають місце протягом поточного року.

Я

Явні (бухгалтерські, зовнішні, прямі, експліцитні) витрати – це платежі за ресурси, які фірма купує на ринках ресурсів, бо сам виробник не володіє цими ресурсами. Це витрати на ресурси, отримані за ринковими цінами на стороні: витрати на оплату праці, придбання сировини, матеріалів, палива, електроенергії, сплата відсотків за кредит, платежі за страхування, амортизацію, оренду транспорту тощо. Вони є прямими грошовими виплатами фірми власникам ресурсів. Тому явні витрати іноді називають грошовими витратами.

Список використаних джерел

Основна література

1. Білецька Л.В. Білецький О.В. Савич В.І. Економічна теорія. Політекономія. Мікроекономіка Макроекономіка / Л.В. Білецька. – К.: ЦНЛ, 2005. – 652 С.

2. Вступ до економічної теорії. Підручник. Вид. 3-тє, доп. / За ред. З. Ватаманюка,С. Панчишин, С. Кудин та ін. – Львів: Новий Світ-2000, 2006. – 504 с.

3. Дзюбик С. Д. Основи економічної теорії: Навч.посібник / С.Д. Дзюбик. – К.: Знання, 2006. – 481 с.

4. Економічна теорія: підручник /за ред. В.М. Тарасевича. – К.:ЦНЛ, 2006. – 784 с.

5. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича – 6-е вид., перероб. і допов. – К.: Знання-Прес, 2007. – 719 с.

6. Кулішов В.В. Основи економічної теорії: Підручник для студентів вищих закладів освіти. – 3-тє вид., випр. і доп. – Львів: «Магнолія 2006», 2007. – 516 с.

7. Мочерний С. В., Довбенко М. В. Економічна теорія: Підручник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2004. – 856 с.

8. Мочерний С.В., Устенко О.А. Основи економічної теорії: Навч. посіб. – Вид. 2-ге, доп. – К.: ВЦ “Академія”, 2006. – 504 с.

9. Основи економічної теорії: Підручник / О.О. Мамалуй, О.А.Гриценко, Л.В.Гриценко, Г.Ю. Дарнопих та ін.; За заг.ред. О.О. Мамалуя. – К.: Юнірком Інтер, 2005. – 480 с.

10. Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Сучасна економіка: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2005. – 325 с.

Додаткова література

11. Бутук О.І. Економічна теорія. Тренінг-курс: Навч. посіб. / О.І. Бутук, Н.І. Волкова. – К.: Знання, 2007. – 291 с. – (Вища освіта ХХI століття.).

12. Довбенко М.В. Сучасна економічна теорія. Економічна нобелелогія. Навч. посіб. / М.В. Довбенко. – К.: Академія, 2005. – 336 с.

13. Економічна теорія. Початковий курс: Навч. посібник / Під ред. Білика В.О., Гузика М.М. – К.: Вища шк., 1992. – 278 с.

14. Економічний словник-довідник / За ред. Мочерного С. В. – Львів: Феміна, 1995. – 368 с.

15. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посіб. для студентів вищих закладів освіти / С. Мочерний. – К.: Академія, 1999. – 592 с.

16. Основи економічної теорії. Політекономічний аспект: Підручник / За ред. Климка Г.Н., Нестеренка В.П. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Вища шк., 1997. – 743 с.

17. Основи економічної теорії: Підручник: У2 кн.: Кн. 2. Підприємництво, маркетинг, менеджмент. Відтворення в національному та світовому господарстві / За ред. Ніколенка Ю.В. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1998. – 272 с.

18. Отрошко О.В. Основи економічної теорії: макроекономічний аспект: Навч.посібник / О.В. Отрошко. – К.: Знання, 2006. – 222 с.

19. Федоренко В.Г. Основи економічної теорії: Підручник. / В.Г. Федоренко. – К.: Алерта, 2005. – 511 с.

20. Івасишин О.І. Модель оптимізації управління оборотним капіталом // Моделювання регіональної економіки. Зб. наук. праць. – Івано-Франківськ: Плай, 2004. – № 4. – С. 162-171.

21. Івасишин О.І. Особливості управління оборотним капіталом підприємства // Моделювання регіональної економіки. Зб. наук. праць. – Івано-Франківськ: Плай, 2005. – № 1. – С. 138-143.

22. Івасишин О.І. Макроекономічні та галузеві умови формування та використання оборотного капіталу // Вісник Прикарпатського університету. Серія економіка. Випуск 3. – Івано-Франківськ: Плай, 2006. – С. 79-84.

23. Івасишин О.І. Особливості розвитку легкої промисловості регіону // Вісник Прикарпатського університету. Серія економіка. Випуск 4. – Івано-Франківськ: Плай, 2007. – С. 228-229.

24. Івасишин О.І. Регіональні пріоритети соціально-економічного розвитку // Вісник Прикарпатського університету. Серія економіка. Випуск 7. – Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ, – 2008, – С. 96-99.

25. Івасишин О.І., Сікерко Л.П. Особливості формування сучасного ринку праці та його вплив на людський розвиток // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Проблеми сталого розвитку: економічного зростання та соціалізації (2008р., 30-31 жовтня)». – Донецьк: ДоНУЕТ, 2008. – С. 204-210.

26. Івасишин О.І., Сікерко Л.П. Вплив сучасної економіки знань на розвиток суспільства // Вісник класичного приватного університету. – Запоріжжя: КПУ, 2008. – С. 210-218.

27. Івасишин О. І., Климончук Х.В. Проблеми та перспективи співробітництва між ЄС та Україною // Молодий науковець ХХІ століття: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (Кривий Ріг, 17-18 листопада 2008р.): технічні та економічні науки, інформаційні технології. – Кривий Ріг: ВЦ КТУ, – 2008, – С. 160-165.

28. Репела Н.П. Нинішні особливості оплати праці в господарському комплексі регіону (на прикладі Івано-Франківщини) // Вісник Прикарпатського університету. Серія економіка. Випуск 1. – Івано-Франківськ: Плай, – 2004, – С. 139-143.

29. Репела Н.П. Міграційний рух населення населення Карпатського регіону та його сучасні тендннці // Вісник Прикарпатського університету. Серія економіка. Випуск 3. – Івано-Франківськ: Плай, – 2006, – С. 157-163.

30. Репела Н.П. Теоретичні аспекти дослідження рівня життя населення // Вісник Прикарпатського університету. Серія економіка. Випуск 5. – Івано-Франківськ: Плай, – 2007, – С. 225-229.

31. Репела Н.П. Передумови та чинники розвитку трудової міграції в Україні // Вісник Прикарпатського університету. Серія економіка. Випуск 6. – Івано-Франківськ: Плай, – 2008, – С. 198-202.

32. Репела Н.П. Модель впливу міграційних процесів на ринок праці регіону // Вісник Прикарпатського університету. Серія економіка. Випуск 7. – Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ, – 2008, – С. 100-108.

33. Романюк М.Д. Зовнішні міграції населення України та їх регулювання в контексті реформи соціально-економічної системи: національні пріоритети та регіональна диференціація // Вісник Прикарпатського університету. Серія економіка. Випуск 1. – Івано-Франківськ: Плай, – 2004, – С. 8-22.

34. Романюк М.Д. Взаємовплив економічного і соціального розвитку регіонів: відмінності, шляхи подолання // Вісник Прикарпатського університету. Серія економіка. Випуск 3. – Івано-Франківськ: Плай, – 2006, – С. 9-14.

35. Романюк М.Д. Соціальна політика та її вплив на міграційний рух населення України // Вісник Прикарпатського університету. Серія економіка. Випуск 5. – Івано-Франківськ: Плай, – 2007, – С. 3-12.

36. Романюк М.Д., Калашніков Г.Д. Якість економічної освіти та шляхи її підвищення у контексті сучасних глобалізаційних процесів // Вісник Прикарпатського університету. Серія економіка. Випуск 6. – Івано-Франківськ: Плай, – 2008, – С. 154-159.

37. Романюк М.Д. Вплив глобалізаційних процесів на соціально-економічний розвиток та демографічну ситуацію регіону (на прикладі Карпатського регіону) // Вісник Прикарпатського університету. Серія економіка. Випуск 7. – Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ, – 2008, – С. 3-9.

38. Татунчак Я. І. Молодь Прикарпаття в демографічному та соціально-економічному вимірах Вісник Прикарпатського університету. Серія економіка. Випуск 1. – Івано-Франківськ: Плай, – 2004, – С. 159-164.

39. Татунчак Я. І. Стан та проблеми молодіжного середовища сільських територій (на прикладі Івано-Франківщини) // Вісник Прикарпатського університету. Серія економіка. Випуск 3. – Івано-Франківськ: Плай, – 2006, – С. 44-49.

40. Татунчак Я. І. Державна регіональна молодіжна політика: регіональна аспект здійснення, сучасні проблеми (на прикладі Івано-Франківської області) Вісник Прикарпатського університету. Серія економіка. Випуск 5. – Івано-Франківськ: Плай, – 2007, – С. 229-234.

41. Татунчак Я. І. Особливості освітньої та професійно-кваліфікаційної підготовки сільської молоді Прикарпаття в сучасних умовах Вісник Прикарпатського університету. Серія економіка. Випуск 6. – Івано-Франківськ: Плай, – 2008, – С. 194-198.

42. Татунчак Я. І. Здоров’я молодого покоління: основні показники та порівняльні характеристики // Вісник Прикарпатського університету. Серія економіка. Випуск 7. – Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ, – 2008, – С. 108-115.

Згадаймо хоча б сцену торгу за наречену з фільму Л.Гайдая «Кавказька полонянка».

Людина є основним елементом продуктивних сил тому, що її діяльність багатофункціональна: вона пов’язана як із визначенням основних економічних цілей, організацією виробництва, так і з розвитком знарядь праці, безпосереднім виготовленням речей, необхідних для вжитку. Працівник удосконалює свої трудові навики, цей процес постійний і його темп зростає. Доцільно виділити історичні етапи розвитку людини як елемента продуктивних сил.

У стародавні часи, в період перших цивілізацій і в часи феодального землеволодіння людина була основним виробником. Переважала ручна робота. Засоби виробництва постійно розвивались і знаряддя праці лише допомагали руці людини виконувати роботу, а предметами праці виступали природні ресурси без певної обробки, або результати тяжкої праці людини, яка вирощувала їх (шерсть, бавовна) чи добувала (метали, вугілля).

З розвитком товарно-грошових відносин, появою мануфактурного виробництва, застосуванням перших механізмів поступово у виробництві все частіше починають використовувати наукові дослідження природничих і точних наук. Розширюється функція людини. Вона починає виступати не просто товаровиробником, а творцем механізмів, технологій. Поглиблюються економічні відносини, виокремлюється виробництво, торгівля, посередницька діяльність. Відбуваються зміни і у процесі виробництва: з’являється розподіл праці у процесі виробництва товару, який постійно поглиблюється. Працівник починає спеціалізуватися на певному виді діяльності у ході виробництва, зростає його майстерність. З ускладненням механізмів з’являється необхідність професійної підготовки, поглибленої освіти. Увійшовши в епоху машинного виробництва, людина стрімко розвивається і в плані виробничої кваліфікації, і в плані організатора виробництва, інших сфер суспільного відтворення. Усі ці процеси продовжувались протягом ХVІІІ-ХХ століть.

Кардинальні зміни у розвитку економічного життя людини, як основного фактора, пов’язані з науково-технічною революцією кінця шестидесятих років ХХ століття. Людина перетворюється у творчо активну силу усього економічного процесу. Її продуктивність визначається не трудовими навичками, а розумовою, організаційною діяльністю. Вона не створює продукт, а організовує його виробництво машиною. Людина вивільняється як виробник, успіх якого залежить від кількості праці, і поступово стає у першу чергу споживачем продуктивної праці, звільняючи себе для творчості.

Економіка суспільства як сукупність видів

економічної діяльності

Економічні ресурси – природні, людські та вироблені людиною ресурси, що використовуються для виробництва товарів і послуг.

Виробничі ресурси – економічні ресурси, які використовуються у процесі виробництва як засоби праці та предмети праці.

Енергосировинні ресурси – частина виробничих ресурсів, в основі яких лежать природні багатства.

1. Економічний вибір та економічна поведінка товаровиробника

Всі суспільні потреби, через обмеженість ресурсів, повністю і одночасно задовольнити не можливо. Тому в економіці завжди доводиться вирішувати проблему вибору, сутність якої полягає в пошуку альтернативних варіантів використання ресурсів з метою їх найбільш раціонального і ефективного використання. Адже одні і ті ж самі ресурси не можливо використовувати одночасно або двічі. Наприклад, суспільство має обмежені ресурси металу. Постає питання: що виробляти – танки чи сільськогосподарську техніку? Якщо передати ресурси військовій промисловості, то будуть страждати селяни, які не отримують потрібні засоби виробництва, і навпаки. Тому економіка як наука вирішує триєдине завдання: обмеженість ресурсів, ефективний вибір і альтернативна вартість.

Альтернативна вартість – це те інше, від чого необхідно відмовитись, щоб отримати те, на користь чого зробили свій вибір. Вона пов’язана з відмовою від альтернативного використання ресурсів (альтернатива – від лат. чергую, перемежовую – необхідність вибору між двома можливостями, що виключають одна одну).

Отже, нічого не можна отримати просто так, за все треба платити – кожен вибір має свою ціну. Термін «ціна вибору» (або альтернативна вартість) стосується найбажанішої серед не вибраних нами альтернатив. Що саме було найбажанішим, визначається додатковими дослідженнями. Альтернативна вартість – це вартість (цінність) найпріоритетнішого серед благ, якими ми знехтували заради власного вибору. Визначення цінності носить суб’єктивний характер, оскільки кожний виробник, споживач, країна роблять вибір за власними критеріями.

Сам процес прийняття рішень включає:

- визначення проблеми;

- перелік можливих альтернатив для розв’язання цієї проблеми;

- визначення критеріїв, за якими здійснений відбір;

- оцінка кожної альтернативи за всіма критеріями;

- прийняття остаточного рішення.

Отже, товаровиробник при визначенні напряму виробництва враховує не лише власні можливості і прибутковість, а й можливості ресурсів, рівень необхідності продукту для суспільства.

Дата добавления: 2015-05-22