Межа виробничих можливостей 2 страница

25 серпня 1996 р. Указом Президента України було проголоше­но проведення в нашій державі грошової реформи. Головними зав­даннями реформи були:

– заміна тимчасової грошової одиниці - українського карбован­ця на національну валюту - гривню;

– зміна масштабу цін відповідно до обмінного курсу українсько­го карбованця та гривні;

– створення стабільної грошової системи та перетворення гро­шей на важливий стимулюючий чинник економічного та соціаль­ного розвитку держави.

Грошова реформа в Україні була проведена з 2 по 16 вересня 1996 р. на цивілізованих неконфіскаційних засадах з оптимальни­ми зручностями для населення. У перший день реформи за вста­новленим курсом (1 гривня обмінювалася на 100 000 крб.) було пе­рераховано у гривні ціни, тарифи, нарахування заробітної плати, сти­пендії, пенсії, кошти на рахунках підприємств, установ та органі­зацій, а також вклади громадян.

5. Економічні закони товарного виробництва

Економічні закони забезпечують об’єктивний розвиток товарного виробництва:

- закон попиту і пропозиції (попит регулює процес виробництва, пропозиція задовольняє потреби виробника і споживача);

- закон конкуренції, який стимулює виробничий процес, спонукає підприємця до вдосконалення продуктивності і технологій виробництва, а працівника змушує постійно працювати над підвищенням свого професійного рівня;

- закон грошового обігу, який забезпечує товарообіг, що обумовлює особливості і темпи інфляції;

- закон зростаючої продуктивності праці, який стимулюється конкуренцією і полягає у постійному зростанні технічного потенціалу виробництва;

- закон накопичення капіталу, що забезпечує можливості подальшого розвитку виробництва;

- закон відповідності виробничих відносин рівню розвитку продуктивних сил, який забезпечує гармонічність і узгодженість економічних процесів;

- закон зростаючих потреб, що показує причину постійного розвитку і розширення виробництва.

Капіталістична економіка як вища форма

ринкової економіки

Капітал – вартість, яка внаслідок використання найманої праці дає додаткову вартість.

Експлуатація – привласнення одними людьми продуктів праці інших людей.

Монополія - об’єднання підприємств в спільну економічну структуру, які забезпечують контроль за виробництвом та реалізацією товарів в одній або кількох галузях з метою протистояння конкуренції.

Корпорація - акціонерна компанія, у якій на основі централізації капіталів і заощаджень найманих працівників здійснюється колективне привласнення результатів виробничої діяльності залежно від величини отриманих на внесені кошти акцій.

Олігополія – ситуація на ринку, коли декілька великих, конкуруючих фірм монополізують виробництво і збут основної маси продукції в галузі.

1. З історії розвитку капіталістичної економіки. Капітал, наймана робоча сила: сутність експлуатації

Капіталістична економіка починає розвиватись з розвитком товарно-грошових відносин, коли виробництво і отримання прибутку базується на використанні капіталу і найманій робочій силі. Капітал авансований поділяється на постійний капітал і змінний капітал (К = с + v – формула загальної вартості авансового капіталу. Частина капіталу, яка виступає у формі засобів виробництва – це постійний капітал (с), інша частина, що витрачається на купівлю робочої сили - це змінний капітал (v)).

У ході капіталістичного виробництва створюється продукція, її вартість визначається за формулою: W = c + v + m, де с - засоби виробництва, v – витрати на робочу силу, m - додаткова вартість. Витрати на робочу силу потрапляють до робітника у формі заробітної плати, а додаткова вартість складає основу прибутку капіталіста. Додаткова вартість створюється робітником і її присвоєння складає основу капіталістичної експлуатації.

m 100%

m’ = ―――

V

Відношення додаткової вартості до змінного капіталу є нормою додаткової вартості (m’). Ця формула показує ступінь експлуатації робітників. Отже, для капіталіста робітник стає товаром, споживча вартість якого – створення прибутку.

2. Економічна система монополістичного капіталізму

Уже в ХІХ столітті в країнах з ринковою економікою розвивається монопольне виробництво. Монополії – це об’єднання підприємств в єдину економічну систему, які забезпечують виробництво значної кількості або більшості товару, що дає їм право диктувати свої ціни і умови реалізації на ринку. Історичними формами монополії були такі:

- картель - організаційно-виробнича одиниця або форма монополій, при якій зберігалася фінансова, підприємницька, комерційна самостійність, а підприємці домовлялися між собою про розподіл ринку і ціни на товари, сировину;

- синдикат- одна з форм монополії, об’єднання підприємств, в якому розподіл замовлень на покупку сировини і реалізацію продукції здійснюється через єдину збутову контору або інший аналогічний орган;

- трест - організаційно-виробнича одиниця або форма монополій, при якій всі об’єднані підприємства втрачають свою комерційну і виробничу самостійність, підкоряючись єдиному контролю;

- концерн - форма об’єднання підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі для здійснення спільної діяльності на основі акціонування.

На початку ХХ століття починають утворюватись міжнародні монополії. Поступово монополізований капітал охоплює усі сфери економічної діяльності.

3. Монополії та олігополії

На сучасному етапі монополії зберігають свою впливовість. Особливо активно розвиваються корпорації- акціонерні компанії, у яких на основі централізації капіталів і заощаджень найманих працівників здійснюється колективне привласнення результатів виробничої діяльності, залежно від величини отриманих на внесені кошти акцій.

В умовах панування монополій встановлюються насамперед монопольно високі і монопольно низькі ціни. Монопольно високу ціну встановлює товаровиробник, який є монополістом у виробництві на ринку, обмежує конкуренцію, порушує права споживачів і отримує внаслідок цього високі прибутки.

Монопольна ціна – різновид ринкової ціни товару або послуги, яка встановлюється монополіями вище або нижче вартості товару чи послуги і забезпечує їм монопольний прибуток.

Встановлення монопольної ціни досягається різними способами:

- при випуску нової продукції з метою завоювання ринку, спочатку встановлюється ціна нижча витрат виробника, витісняються конкуренти, а потім ціна підіймається вище вартості;

- встановлення високої ціни на товари та послуги воєнного призначення, виконання на замовлення держави;

- система зв‘язаних цін, при якій ціна на основний товар відносно невисока, а на комплектуючі завищена;

- “лідерство у цінах”, при якій декілька монополістів, щоб уникнути “війни цін”, шліхом негласної угоди приймають ціни фірми-лідера.

Монопольно низькі ціни встановлюються:

- на товари та послуги, які закуповує крупна компанія;

- на комплектуючі деталі дрібних та середніх фірм через контрактну систему;

- на сировину, яка закуповується в країнах, що розвиваються;

- на товари, виготовлені в державному секторі економіки.

Монопольний прибуток – вид доходу, економічна форма реалізації панування монополії. Його отримують встановлюючи контроль над:

- науково-дослідними розробками патентів, ліцензій, передової техніки і технології;

- найбільш освіченою та кваліфікованою робочою силою, - найпрогресивніших форм та методів організації та управління виробництвом.

Основним джерелом монопольного прибутку є експлуатація висококваліфікованої робочої сили привласнення частини додаткової вартості, створеної на дрібних та середніх підприємствах, пов‘язаних з монополією через систему контрактів.

Американська компанія “Дженерал моторс” має монопольні відносини майже з 40 тис. підприємств, які виготовляють для неї окремі деталі, вузли, займаються реалізацією виготовленої продукції.

Джерелом монопольного прибутку є частина доходів населення (заробітна плата, дивіденди), яке купує у монополії її продукцію за завищеними цінами.

Монопольно високі ціни призводять до зменшення платоспроможного попиту населення, “притягують” конкурентів, тому монополії повинні постійно шукати оптимальне співвідношення між кількістю реалізованої продукції та ціною, яка дає змогу привласнити максимальний прибуток.

Ще одним джерелом монопольного прибутку є надприбуток, який отримують гігантські монополії в результаті впровадження нововведень (передові технології, кращі методи організації праці).

Олігополія (від гр. oligos – небагато і poleo - продаю) – панування декількох крупних фірм у виробництві продукції в більшості галузей промисловості та їх диктат на ринку. За своїм характером олігополія є колективною монополією, в якій своєрідно поєднуються монополія і конкуренція. Поняття олігополія ввів в науковий обіг англійський економіст Т.Мор у 1516 р. Представники меркантилізму вживали його для характеристики конкуруючих між собою торгових монополій.

Крім того, в сучасних умовах у деяких розвинутих країнах Заходу утворюються галузеві олігопсонії підприємств, які намагаються купити робочу силу за заниженими цінами.

Коли на ринку панують декілька олігополій, переважно застосовується практика “лідерства в цінах”. Щоб уникнути виснажливої конкурентної боротьби, наймогутніша компанія встановлює ціни на свої товари або послуги, а решта олігополістів за спільної мовчазної згоди встановлюють таку саму або дещо нижчу ціну (залежно від якості товару, термінів гарантійного обслуговування тощо).

4. Заробітна плата: суть, форми, системи

У процесі встановлення заро­бітної плати створюється додаткова видимість продажу праці. Це зумовлено тим, що робітник одержує заробітну плату після завершення процесу праці, її величина змінюєть­ся зі зміною тривалості робочого дня, а індивідуальні відмінності у заробітній платі зумовлені неоднаковою інтен­сивністю праці робітників.

Внаслідок цього вартість робочої сили перетворюється на заробітну плату, тобто набуває перетвореної форми. Ос­кільки заробітна плата приховує купівлю-продаж робочої сили і стирає межі між необхідною і додатковою працею, перетворена форма приховує наявність експлуатації. Вартість робочої сили, виражена в грошах, набирає форми ціни робочої сили.

Заробітна плата - грошовий вираз вартості ціни товару "робоча сила" та результативності функціонування робочої сили.

Заробітна плата існує у двох основних формах: погодинній і відрядній.

Погодинна заробітна плата - оплата вартості та ціни робочої сили за її функціонування протягом певного робочого часу. Водночас при встановленні ставки заробітної плати вра­ховують умови праці, її безпеку та інші чинники.

Відрядна, або поштучна, заробітна плата - оплата вартості й ціни товару робоча сила залежно від розмірів виробітку за одиницю часу. Відрядна заробітна плата використовується для підви­щення інтенсивності праці, скорочення витрат на нагляд за робітниками, посилення конкуренції серед них. За су­часних умов цю форму застосовують у галузях з великим обсягом ручної праці.

В економіці розвинутих країн світу існують такі системи заробітної плати: тарифні, пре­міальні та колективні. За тарифної системи заробітна плата залежить від безпе­ребійної роботи устаткування, від складності праці, яка ви­ражена відповідним тарифним розрядом і ставкою.

Застосування преміальної системи грунтується на прийо­мах відрядної та погодинної заробітної плати. Відрядно-преміальна система передбачає сплачування робітникові певної суми за кожен виріб. За норматив беруть найменший можливий обсяг виробітку, який поширюється на більшість робітників.

Найпоширенішою формою колективної оплати праці є система "участі у прибутках". Вона передбачає, що за раху­нок заздалегідь встановленої частки прибутку формується преміальний фонд, з якого робітники одержують виплати. Премії нараховують за підвищення продуктивності праці, зниження витрат виробництва

5. Перспективи розвитку сучасного капіталу

У другій половині ХХ століття, особливо після науково-технічної революції, коли швидкими темпами починає розвиватися постіндустріальне суспільство і на перший план виходять інформаційні технології, - змін зазнають і організаційні структури сучасного капіталу.

Втрачається звичне розуміння приватної власності і капіталу: акціонування власності перетворює приватне виробництво у колективне виробництво з фіксованим господарем його частки. Кожен приватний власник розуміє, що в умовах високо затраченої економіки неможливим стає отримання прибутку лише власними силами, потрібна корпоративність.

Сучасний капітал все більше набуває інтернаціонального характеру в результаті поглиблення міжнародної спеціалізації та інтеграції виробництва.

Змінилася структура найбільш прибуткових галузей виробництва, все частіше надприбутки виростають не в галузях машинобудування, а в сфері обслуговування, шоу-бізнесі, громадському харчуванні.

Загальні основи ринку

Ринок - обмін, який ведеться за законами товарного виробництва.

Монополізований ринок - ринок, на який вивозяться товари і послуги товаровиробників, кожен з яких виробляє таку частку продукції, що може впливати на рівень цін.

Вільний ринок - ринок, який виникає на початковій стадії накопичення капіталу.

Регульований ринок - система економічних відносин вільної підприємницької діяльності, яка регулюється державою і різними економічними об’єднаннями.

Фондова біржа – організований ринок, на якому продаються і купуються цінні папери.

Товарна біржа – відображає сукупність економічних відносин ринку, на якому концентрується інформація про той чи інший товар, відбувається його купівля-продаж за зразками.

Ринок робочої сили – форма руху трудових ресурсів, що характеризуються системою відносин між власниками робочої сили та її покупцями.

Попит - платоспроможна потреба або сума грошей, яку покупці можуть і мають намір заплатити за необхідні товари і послуги.

Пропозиція - сукупність товарів і послуг на ринку з певними цінами, які готові продати виробники.

Ціна - грошова сума, яку одержують за конкретний товар.

Маржа - термін, що застосовується в торговій, біржовій, страховій та банківській практиці для визначення різниці між цінами товарів та іншими показниками.

Конкуренція - боротьба між товаровиробниками за вигідніші умови виробництва і збут товарів та послуг, за привласнення найбільших прибутків.

Цінова конкуренція - боротьба між товаровиробниками за споживача шляхом зменшення затрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без суттєвої зміни їх якості і асортименту.

Конкуренція нецінова - завоювання конкурентної переваги за рахунок покращення якості продукції, реклами, надання більшого обсягу послуг тощо.

Ф’ючерсна ціна - ціна, за якою сторони ф’ючерсного контракту погоджуються здійснити угоду в розрахунковий день.

1. Ринок, його структура і функції

Ринок означає певний спосіб організації економічного життя, характерними ознаками якого є: самостійність учасників економічного процесу; комерційний характер їхньої взаємодії; суперництво (конкуренція) господарюючих суб'єктів.

Суспільне господарство, яке функціонує на цих засадах, нази­вають ринковою економікою, її антиподом є командна економіка, в якій діяльність господарюючих суб'єктів централізовано регулюються державою, народногосподарські пропорції формуються на базі директивних планів, а ціни встановлюються адміністра­тивним шляхом.

Якщо розглядати еволюцію ринку з точки зору суб'єктів рин­кових відносин, то ми побачимо, що спочатку це були виробники і споживачі товарної продукції. Потім, у міру його розвитку, активними учасниками ринкових відносин стають торговельні й фінансові посередники: комерційні агенти, брокери, дилери.

Названі суб'єкти, діючи на правах фізичних або юридичних осіб, відіграють всезростаючу роль у ринковій економіці, і не ви­падково. Ринок – це складний механізм виявлення і уз­годження економічних інтересів. Саме цим і займаються посередники. Вони вивчають стан справ з пропону­ванням і попитом тих чи інших товарів, динаміку цін, встановлю­ють ділові контакти, прогнозують ринкову ситуацію тощо.

Функції ринку:

– інформаційна функція: через коливання цін на товари і послуги, ринок надає учасникам виробництва об'єктивну інформацію про суспільно необхідні витрати виробництва і суспільно необхідну якість та асортимент цих товарів і послуг;

– регулююча функція: орієнтуючись на ринкові ціни і намагаю­чись одержати максимальний прибуток, підприємці направляють свої кошти на випуск тих товарів, які користуються попитом, в результаті досягається відповідність між обсягом виробництва і суспільними потребами, формуються необхідні економічні про­порції;

– сануюча функція: за до­помогою конкуренції ринок "очищає" суспільне виробництво від еко­номічно слабких, нежиттєздатних господарських одиниць і, навпаки, "дає зелене світло" ефективнішим;

– оцінююча функція: зростання попиту на товар засвідчує не лише його потрібність, але і якість;

– технологічна функція: з метою підвищення якості і зниження вартості в умовах ринкової конкуренції, виробник удосконалює технологію виробництва, оснащуючи виробництво більш продуктивними та ефективними засобами виробництва.

2. Інфраструктура ринку. Особливості біржової структури сучасної України

Інфраструктура ринку включає біржі (товарні, фінансові і біржі праці); ярмарки, виставки, брокерські контори, підприємства роздрібної торгівлі.

Товарна біржа забезпечує зв'язок між виробником продукції і його реалізатором (оптовим покупцем). На біржі заключаються договори купівлі-продажу, в яких передбачається ціна на товар, форма оплати, шляхи поставки, умови роздрібної торгівлі і ціни і т. п. Товарні біржі можуть бути спеціалізованими і універсальними, функціонувати як акціонерні товариства. Їх робота проходить у формі аукціонів товарів, головна дійова особа – брокер, який забезпечує організацію заключення договорів. В Україні: в обласних центрах, великих містах створені товарні біржі, але їх діяльність ще недостатня, тому що основна маса товарів підприємствами реалізується самостійно, за допомогою власних дилерів і прямих поставок.

Фінансові біржі представлені акціонерними біржами, де реалізуються акції різних підприємств. Вони, як правило, діють, як акціонерні товариства, у світі розповсюджена практика міжнародних бірж. Ці установи відіграють важливу роль у процесі суспільного відтворення: вони забезпечують перелив капіталу з однієї галузі в іншу. В Україні фінансові біржі розвиваються повільно ще тому, що більшість акціонерних товариств є закритими і акції для вільного продажу недоступні.

Біржі праці важливе значення мають для забезпечення роботою безробітних, постачання необхідних спеціалістів для підприємств різних галузей. В Україні функції цих бірж виконують державні служби зайнятості.

3. Сутність закону попиту і пропозиції. Механізм утворення ринкової ціни

У загальному вигляді попит – це потреба в певному товарі, що забезпечена грошима. Розмір попиту визначається кількістю товарів, яка може бути реалізована на ринку за існую­чими цінами.

Пропозиція - це сукупність товарів, які представлені на ринку. Його розмір визначається кількістю товарів, що пропону­ються для продажу в певний період часу за існуючими цінами.

Ринкова ціна - це ціна, що встановлюється на ринку. Розрізня­ють ціни попиту, пропозиції і рівноваги. Під ціною попиту ро­зуміють граничну максимальну ціну, за яку покупці ще згодні брати товар, а під ціною пропозиції - граничну мінімальну ціну, за яку продавці ще готові пропонувати свій товар. Ціна рівноваги - це ціна, за якої розмір попиту дорівнює розміру пропозиції.

Рух попиту об’єктивно регулюється законом попиту, в якому виявляється суперечність між ціною і величиною платоспроможного попиту населення. При цьому підвищення ціни зумовлює зменшення попиту, і навпаки, зниження ціни веде до його зростання.

Пропозиція стосується насамперед виробників, процесом-причиною закону пропозиції виступає зміна ціни: вона може знижуватися або зростати відповідно до маси товарів, що пропонуються споживачам. Причому, на відміну від закону попиту, існує прямий зв’язок – за інших однакових умов, чим вища ціна товару, тим більше їх може бути вироблено і запропоновано до продажу.

Ринковий механізм, реагуючи на попит через зміну цін, забезпечує відповідну реакцію виробництва і пропозиції. Попит і пропозиція – дві протилежні сили, які викликають зростання і падіння ціни.

4. Конкуренція і ринок. Монополія і конкуренція

Однією з рушійних сил розвитку економічної системи є конкуренція (від лат. – зіштовхуюсь). Вона є невід’ємною умовою ринкової економіки, стимулюючи діяльність не лише підприємців, а й робітників, службовців, інтелігенції, науковців, які для того, щоб вибороти провідні місця у виробничому, науково-освітньому процесі, прагнуть до удосконалення своєї кваліфікації і виробничої майстерності.

Основні умови конкуренції були визначені ще А. Смітом:

1) кількість конкурентів повинна бути достатньою, щоб виникла боротьба за переваги на ринку;

2) конкуренти повинні діяти незалежно і не бути у змові;

3) всі економічні суб’єкти повинні володіти достатніми знаннями про ринкові можливості;

4) потрібен час, щоб ресурси почали відповідати знанням про ринкові можливості;

5) необхідна свобода дії на ринку, тобто свобода вступу економічних суб’єктів на ті чи інші ринки та свобода виходу на них.

Сутність конкуренції глибше розкривається в дії відповідного закону.

Закон конкуренції – об’єктивний економічний закон розвинутого товарного виробництва, що виражає внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв’язки між відособленими товаровиробниками (у їх суперництві й боротьбі за найвищу результативність виробництва) з одного боку, і споживачами їх продукції – з іншого, внаслідок чого підприємці змушені знижувати витрати виробництва, покращувати якість товарів і послуг тощо. Його дія для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, розширення масштабів виробництва, прискорення науково-технічного прогресу, впровадження нових форм організації виробництва й системи заробітної плати тощо.

Закон конкуренції – важлива рушійна сила розвитку економіки, тому що сам закон і кожна з форм його руху (конкуренція між товаровиробниками і конкуренція між споживачами) пронизані внутрішніми суперечностями, які в свою чергу є джерелом економічного прогресу. Такими найважливішими суперечностями на сучасному етапі є суперечності: 1) між дрібними та середніми підприємствами за найвигідніші умови виробництва і збуту продукції; 2) між крупними компаніями, що ставлять перед собою аналогічні цілі; 3) між підприємствами монополізованого і немонополізованого секторів економіки з властивими їм потребами і інтересами; 4) між підприємствами монополізованого і державного секторів економіки; 5) між підприємствами - виробниками і підприємствами – споживачами; 6) між пропозицією виробників і попитом споживачів; 7) між підприємствами і споживачами; 8) між різними категоріями і верствами населення і всередині них, за можливість придбати товари та послуги високої якості за мінімальними цінами.

На сучасному етапі конкуренція ведеться насамперед між гігантськими об’єднаннями, всередині них, а також між підприємствами немонополістичного сектора економіки та різних форм власності. Галузями, в яких домінує суто монополістична конкуренція, є виробництво побутової техніки й електроніки, верхнього одягу тощо.

Олігополістична конкуренція переважає в автомобільній та більшості інших галузей народного господарства. Її особливістю є те, що центр боротьби все більше переміщується зі сфери обігу в сферу виробництва, з галузевого - на міжгалузевий, з національного - на інтернаціональний рівні.

Методи конкурентної боротьби – це передусім поліпшення якості товарів і послуг, швидке оновлення асортименту продукції, покращення дизайну, надання гарантій і післягарантійних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати тощо. На думку американського економіста М.Портера, підприємство веде конкурентну боротьбу трьома основними методами: 1) продати товар за нижчою ціною ніж конкуренти; 2) виробляти товари з вищими якісними характеристиками; 3) виробляти товари з особливими властивостями, що задовольняють потреби вузького кола споживачів (глибока спеціалізація виробництва). Водночас використовуються організаційні методи обмеження конкуренції – укладення концернами таємних угод про єдину політику. Далі економіст визначає п’ять сил конкуренції:

1. Суперництво між існуючими суб’єктами споживчого ринку, що конкурують, охоплює різні сторони їхньої діяльності, включаючи рівень цін товару, асортимент, технічні новинки, що застосовуються при обслуговуванні, якість обслуговування, гарантії, стимулювання покупців, економія затрат часу і сил покупців і т.д.

2. Загроза виникнення товарів чи послуг замінників. Дія цієї сили конкуренція має місце лише на окремих сегментах товарного ринку. Наприклад, торговельні підприємства, що реалізують напівфабрикати, конкурують з підприємствами масового харчування; підприємства, що реалізують товари господарського побуту – з підприємствами побутового обслуговування тощо. Взагалі загроза виникнення товарів чи послуг замінників посилює конкурентну боротьбу за купівельні фонди населення, яке ще віддає перевагу традиційному способу задоволення своїх потреб.Таким чином, гострота конкурентної боротьби певною мірою залежить від стадії життєвого циклу товарів, що реалізує конкретне торговельне підприємство.

3. Загроза виникнення нових конкурентів. Інтенсивність впливу цієї сили конкуренції в торгівлі дуже висока. Це обумовлено двома обставинами:

– по-перше, бар’єри для входження до галузі порівняно невеликі. Створення нових торговельних підприємств або перепрофілювання на торговельну діяльність інших підприємств не потребує значних фінансових, часових та організаційних зусиль;

– по-друге, наявність великої кількості господарюючих суб’єктів, існуючий рівень конкуренції між ними обумовлює неможливість організаційної протидії створенню нових підприємств. Винятком є гуртова торгівля, окремі монополізовані сегменти товарного ринку, на яких проводяться окремі протекціоністські заходи.

4. Економічний потенціал постачальників. Вагомість цієї сили конкуренції пов’язана з функцією посередника між постачальником і покупцем, яку виконує торгівля. Зміна кон’юнктури ринку товарних ресурсів, зростання цін закупівлі товарів або зниження обсягів товарної пропозиції обумовлюють відповідну зміну інтенсивності конкурентної боротьби між торгівельними підприємствами.

5. Економічний потенціал покупців. Вагомість цієї сили конкуренції в торгівлі обумовлена тим, що покупець повністю вільний в своїй економічній поведінці, має необмежене право вибору продавця необхідних товарів, може зіставляти якісні та цінові характеристики товарів, що реалізуються окремими торгівельними підприємствами, вибір товару пов’язаний з економічними інтересами покупця.

З виникненням монополій, вільна конкуренція перетворюється на монополістичну, або недосконалу.

Недосконала конкуренція – конкуренція між крупними компаніями (всередині монополізованого сектора); між членами групових монополій і дрібними та середніми фірмами. Це боротьба за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання держаних контрактів, кредитів, за володіння інтелектуальною власністю (патентами, ліцензіями тощо). Її найважливіші риси – встановлення монопольно високих цін і привласнення на цій основі монопольно високих прибутків.

Розрізняють ціновий та неціновий види конкуренції. Цінова конкуренція – боротьба між товаровиробниками за споживача через зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їх якості і асортименту. Підприємці можуть маніпулювати цінами (встановлюють занижені, поки товар завоює ринок збуту, а відтак значно підвищують їх), вдаються до цінових проступок, сезонного розпродажу тощо. Важливою рисою цінової монополістичної конкуренції є цінова дискримінація, за якої один і той же товар або послугу продають різним групам покупців за неоднаковими цінами.

Нецінова конкуренція – боротьба між товаровиробниками за споживача через впровадження досягнень науково – технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції, її асортименту. Для завоювання більших ринків збуту компанії також продовжують термін гарантійного обслуговування, надають кредити покупцям та ін. Здебільшого нецінова конкуренція має місце в умовах панування олігополістичної структури монополій. У процесі конкурентної боротьби олігополії укладають між собою як відкриті угоди картельного типу, так і таємні, негласні угоди. Неціновій конкуренції характерна певна стабільність цін. Вона повніше відображає інтереси споживачів.

Дата добавления: 2015-05-22