Якоб Моршо

КОЛИСКА ПСИХОДРАМИ

Найкоротший шлях

добратися до суті ідеї — досліджувати, як вона була задумана і представлена публіці в перший раз. Майже необмежені терапевтичні можливості, якими володіє психодрама, може виправдати наше звернення до її джерел. Психодрама з'явилася на світ в День Дурнів, першого квітня 1921 року, між 7 і 10 годинами вечора.

Локусом зародження для

першої офіційної психодраматичної сесії став "Komoedien Haus", театр драми у Відні. У мене не було виконавського складу, не було п'єси. І в той вечір я один, без усякої підготовки, став перед більш ніж тисячною аудиторією. Коли піднялася завіса, на сцені не було нічого, крім червоного плюшевого крісла з позолоченим обрамленням і високою слинкою, схожого на трон короля. На сидінні стільця була вишита золота корона. В аудиторії, крім цікавих, знаходилися представники європейських та іноземних держав, релігійних, політичних і культурних організацій. Тепер, озираючись назад, я вражаюся власної зухвалості. Це було спробою вилікувати й очистити публіку від загального захворювання, патологічного культурного синдрому. Післявоєнний Відень був охоплений заколотом. Не було стабільного уряду, імператора, короля, лідера. Схоже до Німеччини, Росії, Сполучених Штатів, фактично всього населення Землі, Австрія перебувала в невтомних пошуках нової душі.

Однак, говорячи психодраматично, у мене був склад виконавців і була п'єса. Публіка була моїм виконавським складом, люди в ній були подібні тисячі несвідомим драматургам. П'єсою була інтрига, в яку їх кинули історичні події, де кожен відігравав реальну роль. Як можна сказати сьогодні, моя ціль полягала в перехопленні статусу зародження соціодрами та в аналізі результату. Якби я зміг перетворити глядачів в акторів, акторів їх власної колективної драми, а саме, драматичних соціальних конфліктів, в які вони насправді були включені, то це спокутувало б мою зухвалість і означало б початок сесії. Природною темою інтриги став пошук нового порядку речей, перевірка будь-якого глядача, який прагнув до лідерства, і, можливо, перебування рятівника. Всі у відповідності зі своїми ролями: політики, священики, письменники, солдати, лікарі та юристи, запрошувалися мною на сцену, сісти на трон і фати короля, без усякої підготовки і перед непідготовленою аудиторією. Глядачі були членами журі. Але цей тест виявився надзвичайно важким; нікому не вдалося його пройти. До кінця вистави не знайшлося особистостей, гідних бути королем і світ залишився без лідера. На наступний ранок віденська преса виражала чималу заклопотаність інцидентом. Я втратив багатьох друзів, але спокійно сказавши собі: "Немає пророка у своїй вітчизні", продовжував давати сесії перед аудиторіями європейських країн і Сполучених Штатів Америки.

Я сподіваюся, це не пролунає нескромно, але оскільки психодрама виявилася моїм найбільш особистим творінням, її джерела в моїй особистій автобіографії можуть пролити додаткове світло на ЇЇ остаточне представлення. Це виключення з властивого вченим звичаю до замовчування може бути особливо пробаченим через шлях становлення психодрами. Вона не з'явилася з

Эю&роцький MM., Савичвико О.М.. Тичини І.М ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

Дата добавления: 2015-05-22