Конституція УРСР 1937 року

О 1-157

'г⁸ 225

істичних методів - мала жахливі наслідки для селянства України. Накладена на колгоспи безмірна продрозкладка, жорстока регламентація господарської діяльності колгосп­ників, зведення їх ролі до статусу підневільних працівників призвели до глибокої руйнації продуктивних сил українсь­кого села та врешті-решт - до спланованого голодомору у 1932-1933 pp.

Лише після припинення застосування сталінським кер­івництвом воєнно-комуністичних методів в управлінні сільським господарством колгоспи почали із середини 30-х років поступово виходити з кризи, залишаючись і надалі невід'ємним елементом командно-адміністративної економ­іки. Масове насадження колективних господарств обумови­ло появу нового соціального типу на селі - колгоспника -головного виробника сільськогосподарської продукції, зайня­того перевалено малокваліфікованою фізичною працею.

Перевір себе Початковий рівень:

1. Назвіть дату голодомору.

2. Які регіони України найбільше постраждали від голоду?

3. С.Косіор, В.Молотов - хто ці історичні діячі? Середній рівень:

4.Розкажіть про розвиток колгоспного будівництва у другій поло­вині 30-х pp.

5. Вкажіть основну, на ваш погляд, причину голоду.

6. Що вам відомо про «закон про п'ять колосків»? Достатній рівень:

7. Проаналізуйте позицію, яку займали керівні діячі України щодо

голоду 1932-1933 pp.?

8. Охарактеризуйте наслідки голоду 1932-1933 pp. в Україні.

9. Як ви вважаєте, чому сталінський режим рішуче заперечував
наявність голодомору в Україні?

Високий рівень:

10. Більшість дослідників називає голодомор 1932-1933 pp. актом геноциду проти українського селянства. Чи поділяєте ви цю точ­ку зору? Висловіть своє бачення цієї проблеми.

11. Дайте історичний коментар заяві М.Хатаєвича, яка подається у тексті теми.

§24. Громадсько-політичне життя

«... Поява тоталітарного режиму була історично не­минучою в умовах комуністичної революції, ліквідація приватної власності на засоби виробництва позбави­ла суспільство природної самоорганізації. Нервовим центром такого суспільства стала комуністична партія, яка за допомогою створених нею різноманітних організацій підмінила собою всі попередні суспільні структури...».

(С.Кульчицький)

Як ви вважаєте, чому історично неминучою була поява тоталі-• тарного режиму?

1. Зміни в соціальному складі населення. Соціальні дефор­мації

Громадсько-політичне життя України наприкінці 20-х -у 30-ті pp. розвивалося в умовах кардинальних змін у соціаль­но-економічній сфері й завершення формування тоталітарно­го сталінського режиму в СРСР.

За роки інтенсивної індустріалізації та колективізації на­самперед змінилася соціальна структура населення. Замість соціальних груп і категорій громадян, що проживали на по­чатку 20-х pp. в Україні, наприкінці 30-х pp. сформувалося два основних класи - робітництво й селянство. Так, за яких-небудь 12 років перших п'ятирічок чисельність робітників зрос­ла з 1 млн. 770 тис. чол. до 4 млн. 578 тис, або у 2,6 рази. Робітничий клас поповнювався різними соціальними групами населення, але найбільше - селянством. Проте останнє в своїй більшості не мало відповідної професійної підготовки, було малокваліфікованими робітниками і змушене працювати на виробництві, де вимагалася важка фізична робота. Це затри­мувало зростання кваліфікації робітників у цілому.

У дореволюційний період робітничий клас України по­повнювався за національною ознакою в основному за раху­нок росіян та представників інших народів. У 20-30-х pp. радянська політика індустріалізації проводилася в таких величезних масштабах, що на всій території СРСР виникла

загальна нестача робочої сили. Тепер промислові підприєм­ства України поповнювалися переважно українськими робіт­никами. Відповідно зріс відсоток українців серед пролетаріату. Якщо у 1926 р. вони становили лише 6% робітників, то в 1939 р. - майже 30%.

З початком індустріалізації бурхливо розвивалися міста. У 1926-1939 pp. чисельність міських жителів радянської Ук­раїни подвоїлася й досягла третини населення республіки. Міста, особливо великі, зростали також за рахунок українсь­кого населення. Якщо в 1920 р. українці становили 32% міського населення й переважно мешкали у невеличких містах, то в 1939 р. - вже 58%, причому переважна їхня частина переселилася до великих промислових центрів, на­самперед таких, як Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Сталіно (Донецьк) та ін.

Різкий приплив нових мешканців створив у містах до­сить важкі умови їх існування й загострив дефіцит житла. До того ж переміщення великої кількості селян до міських центрів супроводжувалося болісною ломкою їх звичного спо­собу життя, психології, втратою столітніх традицій землеро-ба-власника. Проте, яким би не було тяжким становище колишніх селян у місті, все ж воно було кращим, ніж життя тих, хто залишився на селі.

Соціальні зрушення, що відбувалися в середовищі самого селянства, привели до кардинальних змін - появі зовні єди­ної соціальної верстви - колгоспного селянства. Напередодні війни воно становило половину населення республіки.

Сталінська колективізація з її жахливими наслідками -розкуркуленням, репресіями, голодомором - знищила мільйо­ни сільських трудівників, найбільш здібних і заповзятливих господарів на землі. Сотні тисяч селян були виселені за межі України - у північні й східні райони СРСР, розійшлися по містах та новобудовах. Усе це призвело до відчутного змен­шення чисельності сільського населення, порушення традиц­ійних норм і звичаїв життя селянина.

Водночас відбувалося значне зростання адміністративно­го апарату. За роки перших п'ятирічок кількість службовців збільшилася в 3,6 рази (з 549 тис. до 2 млн. чол.). Понад

чверть з них становила інтелігенція - фахівці з вищою або середньою спеціальною освітою, які професійно займалися озумовою працею у сфері народного господарства, освіти, ауки, культури. Проте бракувало спеціалістів вищого рівня правління, спроможних керувати величезними новобудова-и й цілими галузями народного господарства.

Розвиток промисловості та сільського господарства, а та­кож репресії проти керівників-фахівців з дореволюційним стажем сприяли висуванню рядових робітників і селян на керівні посади, відкривали перед ними двері вищих та се­редніх навчальних закладів.

Радянські керівники весь час трубили про побудову в Радянському Союзі суспільства, вільного від експлуатації людини людиною. Проте у дійсності, знищивши соціальну піраміду дореволюційного суспільства, верхівка більшовиць­кої партії на чолі із Сталіним створила новий правлячий клас - номенклатуру партійно-державного й господарського апарату, яка була забезпечена всілякими матеріальними бла­гами і привілеями і ще більш інтенсивно, ніж за царизму, почала експлуатувати трудящих.

Успішне виконання планів другої п'ятирічки свідчило, на думку Сталіна, про побудову основ соціалізму у СРСР. «Перемогу соціалізму в окремо взятій країні» мала закріпи­ти нова Конституція. Комісія, яку очолив Сталін, підготува­ла проект Основного закону СРСР, затвердженого 5 грудня 1936 р. VIII надзвичайним з'їздом рад СРСР. Одночасно були розроблені конституції союзних республік.

ЗО січня 1937 р. надзвичайний XIV Всеукраїнський з'їзд рад прийняв нову Конституцію УРСР (саме так офіційно те­пер почала називатися Українська Радянська Соціалістична Республіка). Це був своєрідний український варіант так зва­ної «сталінської конституції СРСР» від 1936 р., в якому лише побіжно відзначалися національні, господарські та культур­но-побутові особливості республіки. Конституція складалася з 11 розділів і 167 статей, яка, за проголошеними принципа­ми, була однією з найдемократичніших у світі.

Відповідно до Конституції СРСР, скасовувалися обмежен­ня в правах окремих категорій населення. Вибори до рад ста­вали загальними, прямими й рівними при таємному голосуванні. Розширювався обсяг прав та свобод громадян. Серед іншого оголошувалися недоторканість особи і житла, таємниця листування, свобода слова, друку, зборів. Основ­ний закон УРСР декларував добровільність об'єднання Ук­раїни з іншими республіками у Радянський Союз. Найвищим органом державної влади УРСР стала Верховна Рада, а між її сесіями - Президія. Найвищим виконавчим та розпорядчим органом державної влади оголошувалася Рада народних комі­сарів (РНК).

Проте на практиці Конституція УРСР, як і Конституція СРСР, не забезпечувала втілення в життя навіть і частини проголошених демократичних положень, залишаючись пус­тою декларацією. Навпаки, остаточно сформований апарат тоталітарної держави повів широкий наступ на права й сво­боди громадян, звів нанівець їх реальну участь у державних та громадських справах. Саме в час прийняття союзної й рес­публіканських конституцій досягли свого апогею масові реп­ресії, розв'язані Сталіним і його найближчим оточенням проти сотень тисяч безвинних громадян власної країни.

Союзні республіки остаточно втратили будь-яку автоно­мію по відношенню до центру й перетворилися на звичайні адміністративні одиниці унітарної держави, як це було за часів Російської імперії. Сталінський режим поставив під то­тальний контроль держави будь-які прояви суспільного жит­тя співгромадян, виховував у них соціальну пасивність, рабську психологію, подвійну мораль, фанатичну відданість та покору владі.

Дата добавления: 2015-05-22