Та їх розвиток

Здібності

Здібності - це індивідуально-психологічні особливості особистості, які забезпечують успіх у діяльності та спілкуванні, легкість в оволодінні знаннями, вміннями, навичками. Здібності не можуть бути зведені до знань, умінь і навичок, які має людина, але здібності забезпечують їх швидке набуття, фіксацію й ефективне практичне застосування. Успішність у діяльності забезпечується не однією, а системою різних здібностей, при цьому вони можуть взаємокомпенсуватися. Здібності завжди є результатом розвитку. Вони не з'являються на порожньому місці. В основі розвитку здібностей лежать певні природжені особливості людини, її задатки. Тому з психологічного погляду правильно буде говорити не про природженість здібностей, а про природженість задатків. Людина народжується з певними генетичними, анатомо-фізіологічними задатками, на ґрунті яких за певних соціальних умов у процесі діяльності та спілкування формуються здібності особистості. При цьому анатомофізіологічні передумови, як і здібності, з віком змінюються, проходячи певний віковий розвиток.

"Здібності людини - це внутрішні умови її розвитку, які формуються в сукупності з задатками під впливом зовнішніх умов у процесі взаємодії людини з навколишнім середовищем" [42, с. 115].

Умовами розвитку здібностей є насамперед обставини життя людини: життя в суспільстві, наявність соціально-культурного середовища; навчання в дитинстві користуватися відповідними предметами; участь у діяльності і спілкуванні; наявність кола людей, які здатні передати необхідні знання, уміння і навички за допомогою ефективних засобів і методів навчання і виховання; відсутність у людини з народження суворої запрограмованості поведінки, наявність незрілості мозкових структур з їх здатністю до наступного формування шляхом навчання і виховання.

Психофізіологічною основою розвитку здібностей є функціональні органи, а нервово-м'язові системи, що складаються за життя, забезпечують реалізацію відповідних здібностей у діяльності.

Розвиток здібностей відбувається в процесі певним чином організованої діяльності і спілкування. Він проходить у кілька етапів. л.

Важливим моментом розвитку здібностей у дітей є комплексність - одночасне удосконалення декількох взаємодоповнюючих одна одну здібностей.

Б.М. Теплов писав, що однією з найважливіших особливостей психіки людини є можливість надзвичайно широкої компенсації одних властивостей іншими, завдяки чому відносна слабкість якоїсь однієї здібності зовсім не виключає можливості успішного виконання навіть такої діяльності, яка найбільш тісно пов'язана з цією здібністю. Відсутня здібність може бути в дуже широких межах компенсована іншими, високорозвиненими у даної людини [47, с. 33]. Практично немає такої діяльності, успіх в якій визначався б лише однією здібністю. З іншого боку, відносна слабкість якоїсь однієї здібності не виключає можливості успішного виникнення тієї діяльності, з якою вона пов'язана, тому що відсутня здібність може бути компенсована іншими, які входять у комплекс, що забезпечує дану діяльність. Наприклад, слабкий зір частково компенсується особливим розвитком слуху і чутливістю шкіри.

Здібності не лише спільно визначають успішність діяльності, але й взаємодіють одна з одною, впливають одна на одну. Залежно від наявності і міри розвитку інших здібностей, які входять у комплекс, кожна з них набуває іншого характеру. Такий взаємний вплив виявляється особливо сильним, коли мова йде про взаємозалежні здібності, які спільно визначають успішність діяльності. Поєднання різноманітних високорозвинених здібностей називають обдарованістю, і ця характеристика стосується людини, здатної до багатьох різноманітних видів діяльності.

За рівнем і мірою розвитку здібностей виділяють талант, тобто поєднання таких здібностей, які дають людині можливість успішно, самостійно й оригінально здійснювати якусь складну трудову діяльність. Передумовою розвитку таланту є задатки лю-дини, які можуть перетворюватися на реальність при наявності сприятливих соціальних чинників. Талант - це поєднання генетично зумовленої обдарованості з працею. Він є обов'язковою підструктурою геніальності. Геніальність - це вищий рівень здібностей, який забезпечує досягнення особистістю таких ре-

Обдарованість,

талант, геніальність

зультатів творчої діяльності, які складають епоху в житті суспільства, в розвитку культури [9, с. 38]. Відмінність геніальності від таланту - в ступені обдарованості і, головне, в суспільній значущості творчості: геній створює нову епоху у своїй галузі.

1.3. "Я - КОНЦЕПЦІЯ": її СУТНІСТЬ ТА ВПЛИВ НА ЖИТТЄДІЯЛЬНІСТЬ

"Я - концепція"

та установка

"Я-концепція" - "відносно стійка, більшою чи меншою мірою усвідомлена система уявлень індивіда про самого себе, що переживається ним як неповторна особистість, на основі чого він будує свою взаємодію з іншими людьми і ставиться до себе" [11, с. 373].

"Я - концепція" - цілісний, хоча й не позбавлений внутрішніх протиріч, образ власного Я, що виступає як установка по відношенню до самого себе і який включає ряд компонентів: когнітивний, емоційний, оцінково-вольовий.

Наші тлумачення і оцінки зовнішнього світу ґрунтуються на установках, які склалися у нас протягом усього життя. Установки - це ті орієнтири, які дозволяють нам у будь-який момент постати перед тією чи іншою людиною, подією чи повідомленням у "повній готовності".

Установка - зумовлений минулим досвідом стан готовності, схильність індивіда до певної активності або дії в певній ситуації [11, с. 340-341).

Загальнопсихологічну теорію установки створив грузинський психолог Д.М. Узнадзе. Установка виступає опосередкованою ланкою у взаємозв'язках потреб індивіда й середовища. Установки бувають когнітивні, афективні та поведінкові.

Усі свої погляди, оцінки і переконання ми набуваємо через контакти в сім'ї, соціальній групі, школі, зі знайомими подружніми парами і т.д. Отже, установки - це в основному продукт впливів, під які ми підпадаємо з самого раннього дитинства, нашого власного досвіду і взаємодії з іншими людьми.

Розрізняють центральні установки, які утворюють ядро системи переконань, що використовується нами при "розшиф-

ровці" суспільства, і установки периферичні, засновані на думках і переконаннях, які відіграють меншу роль у нашій соціальній адаптації. Оскільки периферичні установки значать для нас менше, вони змінюються легше, ніж центральні.

Із появою свідомості у людини виникає можливість самозвіту, самоконтролю, самооцінки.

Самосвідомість - усвідомлення людиною самої себе, своїх власних якостей [29, с. 676] (Модуль І, розділ 1.3.).

Самооцінка - оцінка людиною власних якостей, її гідності і недоліків [29, с. 676] (Модуль І, розділ 1.3.). Вона є результатом передусім розумових операцій - аналізу, порівняння, синтезу. Формування самооцінки може відбуватися і шляхом інтеріоризації соціальних реакцій на даного індивіда, тобто людина схильна оцінювати себе так, як, на її думку, її оцінюють інші. Самооцінка може бути позитивною і негативною.

Отже, психіка людини формується всім її життям, досвідом, внаслідок чого утворюється особливий суб'єктивний світ. Модель світу складається з двох підструктур: "Я-образ" і "Я-концепція". Картина світу - це система орієнтацій, яка дозволяє скласти уявлення про своє місце в навколишньому світі і на цій підставі прогнозувати наслідки своїх дій, вчинків, поведінки в цілому. "Я-образ" значною мірою формується підсвідомо і відображає емоційно забарвлені уявлення про себе. "Я-концепція" включає в себе вже усвідомлені оцінки, результати аналізу і прогнози, тобто те, як людина дивиться на свої дії, можливості та їх розвиток у майбутньому [19, с. 163].

"Я - концепція" суттєво впливає на функціонування особистості в соціумі, її самопочуття, рівень домагань, а отже, і на її реальні досягнення. Виділяють такі функції "Я - концепції":

У вона сприяє досягненню внутрішньої узгодженості особистості;

> вона визначає інтеріоризацію досвіду;

> вона є джерелом очікувань.

Існує глибинна залежність між позитивною "Я-концепцією" і успішністю самореалізації та між негативною "Я-концепцією" і недостатньою реалізацією своїх концепційних можливостей.

При значних відхиленнях самооцінки від адекватної у людини порушується душевна рівновага та змінюється весь стиль поведінки. Занижена самооцінка виявляється у підвищеній тривожності,

постійній боязні негативної думки про себе, підвищеній вразливості, яка спонукає людину скорочувати спілкування з іншими людьми.

У траисактному аналізі виділяють чотири можчиві види установок людини щодо себе та оточуючих.

Рідко хто дотримується виключно однієї з цих чотирьох установок, але одна з них, як правило, домінує. Дуже важливо постійно працювати над собою, свідомо і цілеспрямовано прагнути до закріплення почуття "усе гаразд", долати негативне ставлення до оточуючих та до самого себе. Кожна особистість характеризується комбінацією прийомів, які дозволяють їй долати труднощі. Ці прийоми можуть бути розглянуті як форми адаптації, до яких належать добре організовані способи усвідомлення того, що відбувається, та прийоми, що досягаються шляхом послідовного ряду пристосувань.

Рис. 2.3. Види установок (за К. Меллером і П. Хегедалем)

Підхід людини до визначення ситуації залежить від бачення нею картини світу. На думку Т. Шибутані, картина світу - це

Психологічний

захист та його

механізми

впорядкований погляд на навколишній світ, на те, що сприймається як саме собою зрозуміле у фізичних об'єктах, подіях та людській природі. Картина світу людини - це контурна схема, яка випереджає досвід, визначає його і керує ним [53, с. 104].

Оскільки кожен опановує єдиний у своєму роді досвід, він напрацьовує особливі засоби дії з багатьма конфіденційно визначеними об'єктами і таким чином формує свої власні значення. Такі значення є особистими не тому, що недоступні іншим, а тому, що організація тенденцій поведінки є ідіосинкретичною [53, с. 102].

Критичні ситуації вимагають від людини конкретної внутрішньої праці. Різного роду стресові реакції часто виявляються у вигляді граничної активації внутрішніх ресурсів особистості, яка відстоює свої колишні можливості реалізації життєвих задумів.

Більш складні ситуації можуть вимагати від людини перегляду рівня своїх життєвих домагань та одночасної реконструкції свого "Я".

Якщо людина не здатна ефективно контролювати деякі життєві ситуації, на допомогу їй приходять механізми психологічного захисту, які забезпечують їй підсвідому компенсацію цієї нездатності і послаблюють пов'язані з нею стрес і тривогу.

Психологічний захист - це нормальний механізм, спрямований на попередження розладів поведінки не тільки в межах конфліктів між свідомістю та несвідомим, але й між різними емоційно забарвленими установками.

За визначенням Р.С. Немова, захисні механізми - це психоаналітичне поняття, яке позначає сукупність несвідомих прийомів, за допомогою яких людина як особистість оберігає себе від психологічних травм.

Механізми психологічного захисту, досліджені 3. Фрейдом та його дочкою Анною, дуже різноманітні.

Основними механізмами психологічного захисту є: > заперечення (інформація, що тривожить та може призвести до конфлікту, не сприймається людиною);

> витіснення (активне вилучення зі свідомості неприємного мотиву або неприємної інформації);

> проекція (неусвідомлене приписування іншій особі власних почуттів, бажань та потягів, які людина не хоче визнавати своїми, розуміючи їх соціальну неприпустимість);

> ідентифікація (несвідоме перенесення на себе почуттів та якостей, притаманних іншій людині - недоступних, але бажаних для себе);

> раціоналізація (псевдорозумне пояснення людиною своїх бажань, вчинків, насправді викликаних причинами, визнання яких загрожувало б втратою самоповаги);

> заміщення (перенесення дії, спрямованої на недоступний об'єкт, на дію з доступним об'єктом. Зменшує напруження, створене недоступним об'єктом потреби, але не призводить до бажаної мети).

Психологічний захист виявляється у тенденції людини зберігати звичну думку про себе та світ, зменшувати дисонанс, відки-даючи або викривлюючи інформацію, що розцінюється як несприятлива, або те, що руйнує попереднє уявлення про себе та інших.

Досвід, несумісний з уявленнями людини про себе, має тенденцію не допускатися до усвідомлення. Це досягається або викривленням сприйняття, або запереченням сприйнятого, або його забуванням.

Механізми психологічного захисту служать засобом боротьби з тривогою, доки людина не знайде більш раціонального способу вирішення проблем і конфлікту.

Тільки в тих випадках, коли до психологічного захисту людина звертається систематично, в усіх ситуаціях, що породжують тривогу, чи коли вона занадто сильно спотворює дійсність, що призводить до розвитку неадекватної поведінки (миття рук десятки разів на день і т.п.), можна вважати, що у неї розвивається стан, який 3. Фрейд назвав неврозом.

2. ОПОРНІ СХЕМИ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ

Співвідношення понять "людина", "особистість", "індивід" та індивідуальність" (за Р.С. Немовим)

Тривимірна психологічна структура особистості в узагальненій формі (за В.В. Рибалкою)

Характеристика типів темпераменту

Характеристика компонентів власного "Я" (за B.C. Лозницею)

Дата добавления: 2015-05-22