Індивід

ПОНЯТТЯ ОСОБИСТОСТІ В ПСИХОЛОГІЇ

Людина народжується на світ з генетично закладеними в неї потенційними можливостями стати саме людиною. Немовляті притаманні анатомічні та фізіологічні властивості тіла й

мозку, що належать тільки людині. Вони забезпечують у перспективі оволодіння прямоходінням, знаряддями праці та мовою, розвиток інтелекту, самосвідомості тощо.

Отже, поняття "людина" вміщує в себе сукупність усіх людських якостей.

"Людина" - продукт та суб'єкт суспільно-історичної діяльності, єдність фізичного

Людина,

особистість, індивідуальність, суб'єкт

та психодуховного, генетично зумовленого та прижиттєво сформованого" [33, с. 27].

Коли ми говоримо про категорію людини, то використовуємо її здебільшого у широкому сенсі. Це сукупність усіх біологічних, притаманних лише людині, власне антропологічних ознак, тобто расових, конституціональних, вікових, статевих тощо. Зрозуміло, що одна конкретна людина не може втілити в собі усі суспільні та антропологічні відношення, притаманні усьому людству. Тому категорію людини, точніше загальної людини, доцільно вважати абстрактною, універсальною, соборною. Коли говорять, що хтось є людиною, то цим висловлюють факт її належності до людського роду homo sapience, до людства з його специфічними суспільними і антропологічними атрибутами, що набуваються та існують у тісному взаємозв'язку [42, с. 50-51].

Але система біологічних, генетичних, анатомічних, фізіологічних чинників передбачає становлення людини лише в певних соціальних, культурно-історичних умовах цивілізації. Щоб підкреслити біологічно зумовлену належність новонародженої дитини і дорослої людини саме до людського роду та відрізнити їх від тварин, використовують поняття індивіда як протилежне поняттю особини тварини. У поняття індивід входять як загальні для людини і багатьох інших людей властивості, так і якості, які відрізняють дану людину від інших людей.

Тільки індивідні якості, тобто притаманні людині задатки та анатомо-фізіологічні передумови закладають підвалини створення особистості.

"Індивід - це людська біологічна основа розвитку особистості у певних соціальних умовах"[36, с. 100]. Це окремо взята людина в сукупності всіх притаманних їй якостей: біологічних, фізичних, соціальних, психологічних тощо.

У творенні особистості вирішальну роль відіграють соціальне оточення, культурно-історичне середовище та властиві людині засоби соціалізації індивіда.

У стосунках з батьками, іншими людьми психіка дитини розвивається саме як психіка людини. Особистість - це людина як носій свідомості, її психічне обличчя "як дієздатного члена суспільства, що усвідомлює свою роль і місце в цьому суспільстві"[19, с. 34]. Отже, на певному етапі розвитку постає особистість із притаманними їй соціально зумовленими ознаками: вищими психічними функціями, свідомістю і самосвідомістю, здатністю до активного пізнання та перетворення довкілля і себе.

" Особистість - це індивід із соціально зумовленою системою вищих психічних якостей, що визначаються залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин. Особистість опосередковує та визначає рівень взаємозв'язків індивіда з суспільним та природним середовищем"[36, с. 101]. У цьому понятті мова йде про певну людську, здебільшого не тілесну, а ідеальну, психологічну якість, властивість особи, навіть систему психологічних якостей, котрі є відбитком в людині соціально та індивідуально визначених психологічних якостей.

Особистість - це людина, яка розглядається лише як суспільна, соціальна істота. У цьому випадку дослідники відволікаються від біологічної, природної її сторони і розглядають людину як продукт суспільних відносин, як активного діяча суспільного розвитку [37, с. 38].

Слід адекватно співвідносити поняття людини й особистості. Людина як соціальна та біологічна істота є носієм особистості. Поняття людини значно ширше за поняття особистості, бо включає у себе велике коло соціальних і біологічних ознак -антропологічних, етнографічних, культурних та ін.

Особистість характеризується якісними та кількісними проявами психічних особливостей, які утворюють її індивідуальність.

Шлях кожної людини, умови її життя і діяльності неповторні і своєрідні, тому не може бути двох абсолютно однакових особистостей. Індивідуальність - це особистість в її конкретній своєрідності як неповторне поєднання психологічних особливостей [37, с. 39]. "Індивідуальність - це поєднання психологічних

особливостей людини, що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей"[36, с. 102]. Вона виявляється у здібностях людини, в домінуючих потребах, інтересах, схильностях, у рисах характеру, в почутті власної гідності, у світобаченні, системі знань, умінь, навичок, у рівні розвитку інтелектуальних, творчих процесів, в індивідуальному стилі діяльності та поведінки, у типі темпераменту, в характеристиках емоційної та вольової сфер особистості тощо.

У ході свого становлення як особистості індивід поступово стає суб'єктом цілеспрямованого пізнання та перетворення об'єктивної дійсності й самого себе.

Суб'єкт - носій предметно-практичної діяльності і пізнання, джерело активності, спрямованої на об'єкт.

У процесі розвитку особистості людина оволодіває засобами людської діяльності та спілкування, мовою, у неї формуються вищі психічні функції,, свідомість, воля, самосвідомість, вона стає суб'єктом активного цілеспрямованого пізнання й перетворення навколишнього соціального та природного середовища. У неї з'являється здатність до самовдосконалення, само-створення власної особистості в процесі самопізнання, самовиховання та самонавчання. Вона вступає у "суб'єкт - суб'єктні" стосунки з іншими людьми.

Категорія суб'єкта є фундаментальною категорією філософії і психології, в якій людина виступає як така, що цілеспрямовано, свідомо і несвідомо, довільно пізнає і перетворює об'єктивну діяльність. Суб'єкт - це носій, ініціатор, генератор активності [42, с. 57-58].

Проблема особистості є однією з найдискусійніших у психології.

Епоху активного наукового вивчення проблем особистості можна умовно розділити на 2 етапи. Перший охоплює період з кінця XIX до середини XX ст. і приблизно збігається з періодом становлення класичної психології. У цей час були сформовані фундаментальні положення про особистість, закладені головні напрями психологічних досліджень особистості. Другий етап досліджень проблем особистості розпочався у другій половині XX ст. До цього часу утворилось багато підходів і теорій особистості. Підґрунтям для класифікації обирався спосіб пояснення поведін-

Теоріїта

структура

особистості

ки людини, спосіб отримання даних про особистість; погляд на особистість; віковий діапазон; поняття, в яких описується особистість.

Теорії особистості поділяються на декілька типів. У залежності від способу пояснення поведінки вирізняються психоди-намічні, соціодинамічні та інтеракціоністські теорії особистості.

До типу психодинамічних належать теорії, які описують особистість і пояснюють її поведінку, виходячи з її психологічних чи внутрішніх, суб'єктивних характеристик.

Соціодинамічні теорії головну роль в детермінації поведінки відводять зовнішній соціальній ситуації і не надають суттєвого значення внутрішнім властивостям особистості.

Інтеракціоністські теорії ґрунтуються на принципі взаємодії внутрішніх і зовнішніх чинників в управлінні актуальними діями особистості.

Залежно від способу отримання даних про особистість, теорії особистості поділяють на експериментальні та неекспери-ментальні.

Експериментальні теорії побудовані на аналізі й узагальненні зібраних дослідним шляхом чинників.

Неекспериментальні теорії спираються на життєві враження, спостереження, досвід і роблять теоретичні узагальнення, не звертаючись до експерименту.

Залежно від того, під яким кутом зору розрізняють особистість, розділяють структурні і динамічні теорії.

Для структурних теорій головною проблемою є вияснення структури особистості і систем понять, за допомогою яких вона повинна описуватись.

Динамічні теорії основною темою мають перетворення, зміни в розвитку особистості, тобто її динаміку.

Відповідно до вікового діапазону розрізняють дошкільний і шкільний період життя та все життя від народження до останніх днів. Залежно від понять, в яких описується особистість, існують типи теорій особистості, які відображають її риси, якості та властивості або форми поведінки.

„ Як і всяка організація, психічне життя має певну структуру. Відмежовуючись від індивідуальних особливостей психічного складу, можна встановити типову структуру особистості. Розглянемо один з варіантів психологічної структури особистості, запропонований В.В. Рибалкою.

Соціально-психолого-індивідуальний, діяльнісний та генетичний вимір - це₍ базові параметри психологічної структури особистості. Розвиток особистості у горизонтальному та вертикальному вимірах - це єдиний процес. Будь-яка психічна функція горизонтального ряду залишає свої сліди у вертикальному ряді нашарувань, диспозицій і навпаки. За допомогою генетичного виміру характеризується розвиток властивостей особистості, її задатків і здібностей на певному етапі становлення індивіда як особистості. Ці виміри становлять основу цілісної психологічної структури особистості. Вони пов'язані між собою за ортогональним принципом, за яким співвідносяться три виміри простору.

На наступному рівні конкретизації аналізу і синтезу психологічної структури особистості представлені психічні властивості, функції і процеси, систематизовані у вигляді матриці (За В.В. Рибалкою [36, с. 120]).

Таблиця 2.1.

Дата добавления: 2015-05-22