Теорії сучасної психології

1.3. ПОНЯТТЯ ПСИХІКИ, СВІДОМОСТІ І ДІЯЛЬНОСТІ

Психіка людини як властивість висо-коорганізованої матерії є продуктом надзвичайно тривалого розвитку. Виникнення і становлення психіки пов'язані з походженням і розвитком органічної природи. Як жива природа розвивалася від примітивних організмів до вищих тварин і людини, так і розвиток психіки йде від елементарних, примітивних форм до вищих її проявів у людини у формі логічного мислення і свідомості. З часом з'являлися і розвивалися нові, все більш досконалі форми відображення світу, органічно пов'язані з розвитком нервової системи. Це процес закономірний, у ньому кожний попередній етап готує наступний. Суть цього процесу полягає в зростанні регулюючої ролі психіки в поведінці та життєдіяльності тварин і особливо людини.

Появі людини на Землі передував тривалий розвиток тварин, у процесі якого вдосконалювалась їх тілесна організація, ускладнювалась будова і функції нервової системи, а разом з нею і психіка. Життя починається на Землі з появи примітивних організмів - первинних білкових тіл. Поява одноклітинного організму з його різноманітними функціями є результатом довготривалого розвитку елементарних живих форм матерії. Як важко провести межу між живою і неживою матерією, так само надзвичайно складним є питання про перехід від нечутливої (тобто позбавленої психіки) матерії до чутливої.

Для пояснення природи психіки важливо спиратися на наукові дані про закономірності її виникнення і становлення в умовах еволюції протягом багатьох мільйонів років та історичного розвитку людства. Ці дані здобуті археологами, біологами, антропологами, фізіологами та узагальнені психологами.

У тваринному світі психіка розвивалася поступово, відбувався її еволюційний розвиток у зв'язку з ускладненням нервової системи у живих істот. На цьому етапі оформлення нервової системи багато психічних функцій пов'язувались з функцією окремого органа, а потім стали функцією цілої системи.

Виділяють 8 етапів па шляху розвитку психіки [21, с. 41-42). Підґрунтям для цієї класифікації є: особливості матеріального субстрату, тобто нервової системи; особливості поведінки живої істоти; особливості психічних проявів.

Етапи розвитку психіки (за В.В. Рибалкою, Ю.Л. Трофімовим [21, с. 41-42])

Етап	Назва	Представники	Характеристика	Поведінка

	Допсихічна форма відображення й регуляції	Найпростіші (одноклітинні) рослинні і тваринні організми	Подразливість до біотичних властивостей середовища. Нездатність реагувати на властивості середовища, які не мають життєвого значення	Елементарні безпосередні контактні рухові реакції найпростіших організмів
І етап	Сенсорна психіка	Вищі червоподібні, равлики, деякі інші безхребетні	Початкова сигнальна форма відображення дійсності. Чіткі реакції на біологічно значущі подразники	Інстинкти - природжені види реагування на умови середовища


II етап	Перцептивна психіка	Хробаки, комахи, птахи, риби,плазуни	Предметне сприймання. Орієнтація серед складних предметів та у предметних ситуаціях, адаптацю до мінливих умов існування	Навички - вид поведінки, що набуваєть-ся твариною за життя і фіксується в індивідуальному досвіді
III етап	Практичний інтелект,	Вищі тварини (вовки, лисиці, ведмеді, дельфіни, собаки, мавпи)	Відображення динамічних міжпред-метних відношень, що виступають переважно у вигляді наочних образів на основі безпосередньої пам'яті. Пізнання довколишньої дійсності	Відносно складні види поведінки - маніпулювання предметами-знаряддями, будівельна діяльність тощо. Розвиток дослідницьких форм поведінки з широким використанням раніше набутих знань,_умінь, навичок
VI етап	Абстрактний інтелект	Прадавні люди	Мислення і уява, словесна пам'ять та довільна увага, воля, дедалі зростаюча система знань, умінь і навичок	Складні види групової та індивідуальної предметної поведінки щодо пристосування до навколишнього середовища з використанням матеріальних і знакових засобів, знарядь праці, навичок, досвіду
V етап	Свідомість і самосвідомість	Людина	Сукупність пізнавальних, мотиваційних, цілеутворюючих, емоційно-почуттєвих і рефлексивних здібностей індивіда	Продуктивна та репродуктивна діяльність у процесі засвоєння та використання зовнішніх і внутрішніх з асобів, матеріальних та ідеальних знарядь праці, рефлексивної організації поведінки
VIетап	Особистість	Людина	Соціально зумовлена система вищих психічних властивостей, здатностей до спілкування, програмування, самопізнання і самовдосконалення, абстрактного мислення та уяви, формування системи знань, умінь, навичок, індивідуального стилю діяльності та поведінки	Складні види творчої діяльності та соціальної поведінки з перетворення навколишнього світу та власної психіки
VII етап	Нові форми психіки, що зароджуються	Людина	Понадсві до мі сть, геніальна творча особистість, над-особистість	Глобальні, космічні за своїм масштабом види творчої діяльності та поведінки з перетворення, вдосконалення людської? цивілізації, ноосфери, Всесвіту

Свідомість виникла і розвинулась у ході суспільно-історичного розвитку людини. Головною умовою її виникнення є спільна, продуктивна, впорядкована мовою знаряддєва діяльність людей. Індивідуальна свідомість виникла в процесі колективної діяльності як необхідна умова її організації. Таким же чином в онтогенезі виникає і починає розвиватися індивідуальна свідомість людини: для її становлення також необхідні спільна діяльність і активне спілкування дорослого з дитиною, виділення, усвідомлення і словесне позначення мети взаємодії.

Із самого початку виникнення і розвитку людської свідомості її суб'єктивним носієм стає мова, яка спочатку виступає як засіб спілкування, а потім стає засобом мислення. Особливо важливе значення для розвитку людської свідомості має продуктивний, творчий характер людської діяльності. Однією з важливих психологічних характеристик особистості є її активність, яка виявляється у формі поведінки та діяльності. Дослідженню поведінки, діяльності й особистості присвячені роботи О.М. Леонтьєва, С.Л. Рубінштейиа, Г.С. Костюка, В.В. Давидова та їх послідовників. Так, О.М. Леонтьєв основу особистості людини визначав як сукупність її суспільних за своєю природою відношень до світу, що реалізується у діяльності, точніше розмаїттям діяльностей особистості. Реальний базис особистості людини полягає не в закладених у ній генетичних програмах, не в глибинах її природних задатків і потягів і навіть не в набутих нею навичках, знаннях і уміннях, у тому числі і професійних, а в тій системі діяльностей, які реалізуються цими знаннями і уміннями [13, с. 183-185]. Другим важливим параметром особистості є ступінь ієрархізова-ності мотивів діяльностей. Вважається, що в основі особистості лежать відношення супідрядності людських діяльностей, які народжуються в ході їх розвитку. Діяльність - це процес, який спонукається і спрямовується мотивами - тим, у чому опредмечена та чи інша потреба [13, с. 188 ]. Життєві мотиви людини можуть мати різний зміст і різну об'єктивну значущість, але саме вони психологічно творять для людини сенс життя і формують відчуття щастя.

Вершини життєвого шляху людина досягає тоді, коли провідний мотив або мета підносять її до розуміння загальнолюдсь-

ких цінностей, поєднують її життя з життям людства, а не уособлюють, відривають її від загалу.

Одним із найважливіших положень діяльнісного підходу О.М. Леонтьєва до дослідження особистості є визнання того факту, що особистість не може розвиватись у межах задоволення потреб. Найголовнішою ознакою розвитку особистості, самої сутності визнається здатність особистості до творчості, продуктивної діяльності, досягнення суспільно і особистісно значущих результатів.

У процесі аналізу можна виділити структурні компоненти діяльності: мотиви, знання, засоби дій тощо [21, с. 114].

Узагальнивши погляди науковців, які досліджували зв'язок між поведінкою, діяльністю й особистістю, В. В. Рибалка і Ю.Л. Трофімов зазначають, що "діяльність становить базовий вимір багатоярусної структури особистості, який доцільно диференціювати на такі головні компоненти діяльності, як потре-бо-мотиваційний, інформаційно-пізнавальний, цілеутворюючий, результативний, емоційно-чуттєвий"[21, с. 114].

Особливим утворенням, що сформувалось у ході суспільно-історичного розвитку на основі праці як специфічного виду людської діяльності, є свідомість.

На початку свого розвитку свідомість людини спрямована на зовнішній світ. Пізніше з'являється усвідомлення того, що сама людина для себе може і повинна стати об'єктом пізнання. Свідомість - це особлива форма психічної діяльності, орієнтована на відображення і перетворення дійсності [21, с.122].

Свідомість - властива людині функція головного мозку, яка полягає у відображенні об'єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, своїх дій у попередньому мисленому їх накресленні та передбаченні наслідків дій. Свідомість виявляється у регулюванні взаємовідносин людини з природою і соціальною дійсністю.

Свідомість є вища, інтегруюча форма психіки, результат суспільно-історичних умов формування людини в трудовій діяльності у ході постійного спілкування (за допомогою мови) з іншими людьми [17, с. 29 ].

Виділяються чотири основні компоненти структури свідомості [17, с. 29-30 ].

1. Пізнавальні процеси, за допомогою яких людина постійно збагачує свої знання: відчуття і сприймання, пам'ять, уява і мислення. За допомогою відчуттів і сприймання при безпосередньому відображенні діючих на мозок подразників у свідомості створюється чуттєва картина світу, яким він уявляється людині в даний момент. Пам'ять дозволяє відтворити у свідомості образи минулого, уява - будувати образні моделі того майбутнього, що є предметом потреб, але відсутнє зараз, тобто зумовлює мотиви діяльності. Мислення забезпечує вирішення задач шляхом використання узагальнених знань. Порушення, розлад, не говорячи вже про повний розпад будь-якого зі вказаних психічних пізнавальних процесів неминуче стає розладом свідомості.

2. Закріплене у свідомості виразне розрізнення суб'єкта і об'єкта, тобто того, що належить "Я" людини та її "не - Я". Людина - єдина серед живих істот, котра здатна здійснювати самопізнання, тобто спрямовувати психічну діяльність на дослідження самої себе. Людина визначає свідому самооцінку своїх вчинків і себе самої взагалі. Відділення "Я" від "не - Я" - шлях, який проходить кожна людина в процесі формування самосвідомості.

У функції свідомості входить формування цілей діяльності, при цьому враховуються її потреби і мотиви, приймаються вольові рішення, планується хід виконання дій, вносяться необхідні корективи у процес досягнення мети і т.д. Будь-яке порушення внаслідок хвороби чи з якихось інших причин можливості здійснювати цілевизначальну діяльність розглядається як порушення свідомості.

4. Наявність у людини певного ставлення. У свідомість людини неминуче входить світ почуттів, у якому знаходять відображення складні об'єктивні і, насамперед, суспільні відносини, до яких залучена людина. У свідомості людини репрезентовані емоційні оцінки міжособистісних відносин.

Обов'язковою умовою формування і прояву всіх зазначених вище специфічних якостей свідомості є мова. У процесі мовленнєвої діяльності відбувається накопичування знань, збагачення людини тими багатствами людської думки, які людство виро-

било до неї і для неї, закріпило і передало їй у мові. Засвоєна конкретною людиною мова, у певному розумінні, стає її реальною свідомістю.

Людська свідомість має суспільний характер, оскільки сама людина є суспільною істотою.

"Суспільна свідомість виявляється через мову, науку, мистецтво, мораль, філософію, право - незалежно від розуму окремої людини. Засвоєна людиною суспільна свідомість стає до певної міри її власною свідомістю" [11, с. 31].

Свідомість передбачає усвідомлення людиною не лише зовнішнього світу, але й самої себе, своїх відчуттів, образів, уявлень і почуттів. Отже, у свідомість, крім пізнавальних процесів, включається самосвідомість — частина свідомості, спрямована на самого себе.

Самосвідомість має різні рівні: від повної включеності до повної виключеності. Самосвідомість часто моделюють за допомогою дзеркала. Людина народжується без дзеркала: вона спочатку дивиться на іншу людину, як у дзеркало. А потім починає усвідомлювати себе як особистість. Десь у 3 роки з'являється потреба в самостійності, починає функціонувати самосвідомість - тоді дитина говорить "я", "я сам".

Отже, самосвідомість - усвідомлення людиною самої себе, тобто своїх фізичних сил і розумових здібностей, вчинків і дій, їхніх мотивів і мети, свого ставлення до зовнішнього світу, інших людей і до самого себе як особистості [7, с. 296]. Вона являє собою складний психічний процес, сутність якого полягає у сприйнятті особистістю численних образів самої себе в різних ситуаціях діяльності й поведінки, в усіх формах взаємодії з іншими людьми і в поєднанні цих образів в єдине цілісне утворення - уявлення, а потім у поняття свого власного "Я" як суб'єкта, що відрізняється від інших суб'єктів [21, с. 131].

Самооцінка відіграє велику роль у розвитку особистості. Вона визначає, зокрема, рівень прагнень особистості. Якщо самооцінка занижена, то людина не претендує на займання високої позиції. Завищена самооцінка свідчить, що у людини надзвичайно великі претензії. Якщо самооцінка занижена, то людина

штучно гальмує себе, якщо завищена - людина береться за вирішення проблем, які їй не під силу. Тому часто вона скочується вниз, що призводить до емоційних стресів, неврозів, суїциду тощо. Якщо самооцінка занижена, то необхідно знайти "трамплін", за допомогою якого людина вийде на нормальний рівень самооцінки (накопичення знань, виховання певних якостей особистості і т. д.).

Отже, "самооцінка - це судження людини про міру наявності в неї тих чи інших якостей, властивостей у співвідношенні їх з певним еталоном, зразком" [7, с. 296].

Самосвідомість дозволяє здійснювати цілеспрямовану діяльність, ставити цілі, реалізувати їх. Головним регулятором свідомості вважається воля. Вона виконує дві основні функції:

> гальмівну (постає мету чогось не робити). Останнім часом почали виділяти духовність як вищий

рівень розвитку свідомості. Вона визначається усвідомленням, потребою, постійним прагненням і умінням особистості розуміти своє місце у світі і суспільстві, в культурі, людській цивілізації, усвідомлювати свою єдність з ними, історією і майбутнім свого народу і всього людства, прагненням до справедливості, культури і цивілізованості в житті. Усвідомлення довколишнього дозволяє зайняти позицію над ситуацією, взяти в якості орієнтирів норми поведінки громадянина суспільства, вийти в мисленні, прийнятті рішень і поведінці за межі безпосередньої доцільності, прописаних норм і піднятися до підкорення свого життя, поведінки і діяльності міркуванням людської культури та цивілізованості. До того ж робиться це не для показу, не з розрахунку отримати якийсь зиск, а щоб поважати самого себе як людину думаючу, культурну, цивілізовану, справедливу, чисту у своїх думках і ставленні до життя, причетну до всього доброго, дійсно людського і не забрудненого тим, що нерідко буває в житті та оточенні. У багатьох підприємців цей рівень свідомості зараз відсутній, але він повинен бути у сучасного фахівця з вищою освітою, якщо він хоче бути інтелігентною і культурною людиною.

Несвідоме - це ті явища, процеси, властивості і стани, які за своєю дією на поведінку схожі на усвідомлювані психічні, але актуально людиною не усвідомлюються [16, с. 139].