Мислення

Прояви

Процеси та

Форми синтезу уявлень

Наприклад: Гулівер, Дюймовочка, триголовий змій, багаторукі богині.

3. Загострення - це підкреслювання якихось ознак. Наприклад: дружні шаржі, злі карикатури.

4. Схематизація - це уявлення, з яких конструюється образ фантазії, відмінності зливаються, згладжуються, а риси схожості виступають на перший план. Наприклад: створення художником орнаменту, елементи якого взяті з рослинного світу.

5. Типізація - це виділення суттєвого, що повторюється в однорідних фактах, і втілення його в конкретному образі. Наприклад: типові образи в художній літературі, скульптурі, живопису.

Завдяки уяві людина може творити, розумно планувати свою діяльність і керувати нею. Від сприйняття уява відрізняється тим, що її образи не завжди відповідають реальності, в них є елементи фантазії. Фантазія як різновид уяви відіграє позитивну роль. Але є й інші види уяви: снобачення, галюцинації, марення.

Мозок людини продовжує функціонувати і тоді, коли в нього не надходить нова інформація, коли він не вирішує ніяких проблем. Саме в цей час і починає працювати уява. У житті людини уява виконує ряд специфічних функцій: подача дійсності в образах; регулювання емоційних станів; участь у довільній регуляції пізнавальних процесів і станів людини; формування внутрішнього плану дій; планування і програмування діяльності.

Уява є однією зі складових частин творчості.

1.3. ПАМ'ЯТЬ

Пам'ять існує в усіх живих істот. Отримано дані, що свідчать про здатність до запам'ятовування навіть у рослин. Пам'ять - це механізм фіксації інформації живим організмом. Вона виступає необхідною умовою єдності людської психіки, її значення у житті людини величезне.

Якби людина була позбавлена пам'яті, вона не змогла б ні працювати, ні вчитися, ні навіть отримати елементарні побутові навички.

Пам'ять,

її види,

У більшості людей пам'ять працює здебільшого стихійно. Люди користуються своєю пам'яттю, не знаючи механізмів і законів, які лежать в основі її діяльності. Не дивно, що продуктивність нашої пам'яті дуже низька і не відповідає ні нашим можливостям, ні вимогам, які ставить перед нами життя. Щоб збільшити продуктивність пам'яті, людина повинна, насамперед, розуміти принципи її роботи.

Пам'ять вивчають у системі пізнавальних процесів, вона лежить в основі будь-якого психічного явища. Без включення пам'яті в акт пізнання, відчуття і сприйняття будуть переживатися як такі, що виникли вперше, орієнтація в світі і його пізнання стануть неможливими. Особистість - з її стосунками, навичками, звичками, надіями, бажанням, домаганнями - існує завдяки пам'яті. Розпад слідів пам'яті - це розпад особистості: людина перетворюється в живий автомат, який реагує на стимул, що діє в даний момент.

Гіпотеза про механізм пам'яті як сліду - найдавніша. В історії науки змінювались уявлення про природу сліду, але вчені ніколи не уявляли збереження в пам'яті без сліду в будь-якій формі. Давні греки порівнювали запам'ятовування з відбитком на воскові. Вивчення умовних рефлексів значно збагатило конкретні уявлення про ана-томо-фізіологічні основи сліду. Зараз сліди пам'яті вивчаються не лише на анатомо-фізіологічному, але й на молекулярному рівні і рівні біоелектричної активності мозку. Учені проникли в таємниці пам'яті на рівні хімічної та електричної форм руху матерії.

Пам 'ять - "це один з основних пізнавальних процесів, що включає закріплення, збереження і відтворення людиною її попереднього досвіду" [7, с. 247]. Пам'ять - процес збереження минулого досвіду, який робить можливим його повторне використання в діяльності та повернення у сферу свідомості [26, с. 401]. Пам'ять пов'язує минуле суб'єкта з теперішнім і майбутнім і є найважливішою пізнавальною функцією, яка лежить в основі розвитку і навчання. Пам'ять є основою психічної діяльності. Без неї неможливо зрозуміти основи формування поведінки, мислення, свідомості, підсвідомості. Недаремно ще давні греки вважали богиню пам'яті Мнемозину матір'ю дев'яти муз, які опікували всі можливі в той час науки і мистецтва.,,

Вивчення пам'яті - один із перших напрямків у психології, де був застосований експериментальний метод: були зроблені спроби виміряти процеси пам'яті і описати закони, яким вони підкоряються.

Пам'ять поділяється па прижиттєву та генетичну. За допомогою генетичної пам'яті проходить спадково зумовлена регуляція психічних реакцій та дій людини, пов'язаних перш за все з вродженими інстинктами самозбереження та розмноження.

Підґрунтям для класифікації видів прижиттєвої пам'яті є такі критерії:

> участь волі в процесі запам'ятовування;

> тривалість зберігання інформації;

^ специфіка предмета запам'ятовування.

Рухова пам 'ять - полягає у запам'ятовуванні, збереженні і відтворенні рухів. Така необхідність виникає переважно в практичній діяльності людини: виробничій, спортивній, навчальній, ігровій та ін. Велике значення цього виду пам'яті пояснюється тим, що вона служить основою для різних практичних навичок, особливо трудових, побутових, життєво важливих (навички ходіння, письма тощо). Та це не тільки першосигнальні зв'язки, а й складні взаємозалежності з образними й словесно-логічними утвореннями, що дають можливість людині свідомо керувати своєю руховою пам'яттю.

Емоційна пам'ять - пам'ять на почуття. Це запам'ятовування і відтворення своїх емоцій і почуттів. Емоції сигналізують про потреби та інтереси, відображають наше ставлення до оточення. Емоційна пам'ять може виявитися сильнішою за інші. Почуття запам'ятовуються ґрунтовно і надовго, але таке почуття не безпредметне. Тому емоції запам'ятовуються не самі собою, а разом з об'єктами, що їх викликають. Відтворені позитивні почуття завжди спонукають людину до діяльності.

Образна пам 'ять - це пам'ять на уявлення, картини природи і життя, на звуки, запахи, смаки. Вона полягає в запам'ятовуванні образів, уявлень про предмети та явища навколишнього світу, властивостей і зв'язків між ними. Образна пам'ять буває зоровою, слуховою, дотиковою, нюховою, смаковою залежно від аналізаторів, з якими пов'язане її походження. В образній пам'яті ми оперуємо образами й уявленнями різного ступеня абстра-

гування і складності: конкретними уявленнями поодиноких предметів, уявленнями про спільні властивості предметів і явищ, схематичними образами абстрактного змісту.

Ейдетична пам'ять - виникає в результаті збудження органів чуття зовнішніми подразниками. Це зорова пам'ять на образи, що характеризується здатністю їх зберігати і відтворювати протягом досить довгого часу.

Специфічно людською пам'яттю є словесно-логічна, що базується на діяльності двох сигнальних систем, у якій головна роль належить другій.

Словесно-логічна пам'ять - це думки, втілені у форму мови. Змістом її є також поняття, судження, що відображають предмети і явища з їх загальними властивостями, істотними зв'язками та відношеннями. Вона тісно пов'язана з мисленням і мовою.

Іноді людина не ставить перед собою завдання щось запам'ятати. Пов'язані з пам'яттю процеси виконують тут операції, які обслуговують інші дії. У результаті запам'ятовування має відносно безпосередній характер і здійснюється без спеціальних вольових зусиль, попереднього відбору матеріалу чи свідомого застосування будь-яких мнемічних прийомів. Отже, мимовільна пам 'ять - це запам'ятовування та відтворення, за якого відсутня спеціальна мета щось запам'ятати чи пригадати. Без спеціальних намірів і зусиль ми збагачуємо пам'ять під час нашої діяльності, непомітно для нас самих формується основна частина нашого досвіду. Загальною і необхідною умовою мимовільного запам'ятовування будь-яких об'єктів є взаємодія з ними. Якщо матеріал стосується змісту основної мети діяльності, то він запам'ятовується краще.

Довільна пам'ять - коли ставиться певна мета запам'ятовування і відтворення з докладанням вольового зусилля. Вона визначає вибір способів і засобів сприйняття і тим самим впливає на результати запам'ятовування. Важлива умова успішності довільного запам'ятовування - установка на тривалість збереження в пам'яті того, що повинне бути засвоєно і збережено. Мимовільна і довільна пам'ять притаманні кожній особистості. Мимовільна пам'ять передує довільній і виступає необхідною умовою її виникнення. Тільки маючи певний досвід у запам'ятовуванні й формуванні пізнавальних дій, людина може плідно розвивати спеціальні мнемічні дії, продуктивну, довільну пам'-

ять. (Мнемічні дії - запам'ятовування і відтворення в довільній пам'яті.) Однак мимовільна пам'ять і після цього не втрачає свого значення, удосконалюється у взаємодії з довільною і набуває ще більшої ефективності.

Довгочасна пам 'ять - характеризується тривалим збереженням матеріалу після багаторазового його повторення і відтворення. Умови тривалого зберігання інформації вимагають певного часу для переробки й консолідації матеріалу, твердого запам'ятовування, багаторазового й варіативного повторення, відтворення й використання при виконанні аналогічних завдань.

Короткочасна пам'ять - характеризується дуже стислим терміном збереження після одноразового, дуже нетривалого сприйняття і негайним відтворенням (у перші ж секунди після сприйняття матеріалу). Вона часто обслуговує окремі елементи складної діяльності, й тому її значення може змінюватись; у житті й діяльності людини виникають ситуації, коли пам'ятати тривалий час зовсім немає потреби. У цих випадках короткочасна пам'ять є цілком виправданою.

Оперативна пам 'ять - забезпечує запам'ятовування інформації, необхідної для виконання певної дії. Після виконання діяльності матеріал пам'яті має зразу ж забуватися, інакше він може негативно вплинути на наступні операції. Так, складаючи звіт, фінансист повинен утримувати в пам'яті окремі дані, які йому зовсім не потрібні після завершення роботи.

Крім видів пам'яті, виділяються її процеси. При цьому в якості основи розглядаються саме різні функції, які виконуються пам'яттю в житті і діяльності.

Запам 'ятовування - основний процес пам'яті, на ґрунті якого відбувається накопичування досвіду людини, пов'язування нових знань зі старими. "Це закріплення образів сприймання, уявлень, думок, дій, переживань і зв'язків між ними через контакти нових даних з набутим раніше досвідом" [29, с. 225-226]. Запам'ятовування - узагальнена назва процесів, які забезпечують утримання матеріалу в пам'яті [26, с. 405].

Запам'ятовування може бути механічним і усвідомленим.

Механічне запам'ятовування ґрунтується на закріпленні зовнішніх зв'язків шляхом багаторазового повторення. Воно діє у тих випадках, коли не досягається розуміння заучуваного матеріалу,

а навмисне чи ненавмисне запам ятовуються речі, які до кіпця не усвідомлюються. Матеріал запам'ятовування не має певного місця в і*К * індивідуальному досвіді, і його доводиться туди втискувати силою. Усвідомлене запам'ятовування ґрунтується на встановленні смислових зв'язків нового з уже відомим матеріалом і між частинами даного матеріалу. У цьому випадку запам'ятовуваний матеріал логічно обробляється, узагальнюється, аналізується, порівнюється, класифікується, пов'язується з досвідом і тому без особливих зусиль включається в наявні системи зв'язків, довше зберігається і легше відтворюється.

Відтворення - "процес відновлення збереженого матеріалу пам'яті для використання в діяльності та спілкуванні - полягає у пожвавленні або повторному збудженні раніше утворених і у мозку нервових зв'язків" [29, с. 229]. Це вид пам'яті, який пе-

1 редбачає відновлення і реконструкцію минулого досвіду і побу-

дову відповідних йому уявлень [26, с. 411].

^T Розрізняють два види відтворення: упізнавання і згадування.

С Згадування - це усвідомлене відображення, пов'язане з пере-

_ J!*__ борюванням ускладнень, що вимагає вольових зусиль. Воно буває мимовільним (наприклад, ненавмисне згадування) або довільним, коли ставиться репродуктивне завдання, робиться вольове зусил-і ля, організуються спеціальні мнемічні дії. Якщо матеріал добре за-

пам'ятований і міцно закріплений, то згадування проходить легко. Однак часом людині не вдається згадати щось потрібне одразу. Таке згадування вимагає напруження розумових зусиль, переборення труднощів і називається пригадуванням. При цьому людина вирішує іноді досить складні мнемічні задачі, аналізує умови, обдумує логічні зв'язки, залучає все відоме, по-новому його впорядковує, глибше усвідомлює завдання, виявляє активність і наполегливість. Як один з різновидів відтворення виділяють спогади - "лові калізовані в часі й просторі згадування людини про своє минуле життя, переважно в яскравій образно-логічній формі, з усіма обставинами" [29, с. 230]. Такі спогади про визначні події свого жит-# тя часто пов'язані з переглядом їхнього суспільного значення, *«що сприяє розвиткові громадянських якостей людини. У спога-*• дах вона передає не тільки факти, а й ставлення до них. Тому з віком спогади багаторазово переживаються, стають складовою частиною духовного життя, джерелом мудрості. к пп

144.

Упізнавання - прояв пам'яті, який виникає при повторному сприйманні предмета. Побачивши людину вдруге, ми можемо пригадати, що вже десь її бачили, а потім пригадати і характерні риси її поведінки. Проте не завжди впізнавання повне і достатньо визначене. Часто ми переживаємо відчуття, що бачимо когось знайомого, але не можемо ототожнити його з певною людиною. Або впізнали саму людину, але не згадуємо всіх обставин, пов'язаних з нею.

До різновидів відтворення належать також ремінісценція та ейдетизм. Відомі випадки, коли тимчасово забуте згодом згадується без зусиль. Усе відбувається "саме собою". Це явище має назву ремінісценція - відстрочене відтворення того, що раніше сприймалося і що здавалося забутим.

Протягом багатьох років увагу психологів привертали особливості пам'яті людей, яка не зустрічається або рідко зустрічається в усіх інших, з якими психологу доводилось зустрічатись в умовах експериментального дослідження. Це явище виняткової, феноменальної пам'яті отримало назву ейдетизм. Це здатність деяких людей до збереження і відтворення детального образу сприйнятих раніше предметів і явищ [26, с. 409]. Ейдетизм - зорова пам'ять, яка довго зберігає яскравий образ з усіма деталями сприйнятого.

Щоб краще зберегти в пам'яті той чи інший матеріал, необхідно його повторювати, застосовувати у своїй діяльності, логічно обробляти, вживати мнемотехнічні прийоми тощо.

"Збереження - це процес утримання в пам'яті відомостей, одержаних у ході набування досвіду" [29, с. 227]. Збереження матеріалу визначається мірою його участі в діяльності особистості. Відсоток збереження заученого матеріалу після певного відтинку часу знаходиться у зворотно пропорційному відношенні до обсягу цього матеріалу за умови кількісна і якісно однакової роботи з ним. Без використання матеріал пам'яті поступово забувається.

"Забування - процес, протилежний збереженню; він виявляється у тому, що актуалізація забутих образів чи думок утруднюється або стає взагалі неможливою" [29, с. 227). Це процес, який характеризується поступовим зменшенням можливості пригадування і відтворення того, що тільки-но чи раніше запам'яталося [26, с. 407]. Забування є природним і доцільним явищем. Це процес, протилежний запам'ятовуванню. Те, що, входячи в діяльність особистості, залишається значущим для неї, не забувається. І боротися із забуванням

слід лише тому, що часто забувається необхідне, важливе, корисне. Забувається насамперед те, що не застосовується, не повторюється, до чого немає інтересу, що перестає бути для людини суттєвим. Деталі забуваються швидше, значно довше зберігаються в пам'яті загальні положення, висновки. Матеріал, який закріплюється механічно, без достатнього розуміння, забувається значно швидше. Необхідно попереджувати забування шляхом повторення.

Німецький психолог М. Еббінгауз (1850-1909) у 80-х роках минулого століття відкрив закон забування. Крива Еббінгауза показує, що найбільший відсоток забування матеріалу припадає на час відразу після заучування. Найбільш інтенсивно матеріал забувається в перший день.

Крива Г. Еббінгауза

Закон забування

Рис. 3.2. Закон забування

Особливості пам 'яті конкретної людини зумовлені взаємодією цілого ряду чинників: особливості нервової системи; особливості середовища; тип особистості; характер діяльності тощо. Здатність до запам'ятовування різного роду інформації залежить від того, яка з півкуль головного мозку є домінантною. Якщо ліва -то ефективною є семантична пам'ять (на схеми, логіку доказів, терміни тощо), якщо ж права - зорова та рухова пам'ять (на малюнки, послідовність дій та ін.).

Особливості

та засоби

покращання

пам'яті

і±*^ї:ЛіІ*г*к!л£±Л.і- І

Рис. 3.3. Найважливіші риси, що визначають продуктивність пам'яті

Продуктивність пам'яті визначають певні чинники:

1) суб'єктивні: тип запам'ятовування; попередній досвід; установка; інтерес; стан організму;

2) об'єктивні: осмисленість; зв'язаність; зрозумілість; наочність; ритмічність; кількість матеріалу; зовнішнє середовище.

Зараз розроблена і використовується на практиці велика кількість різноманітних систем і методів впливу на пам'ять людини з метою її покращання. Одні з них засновані на регуляції уваги, інші передбачають удосконалення сприйняття матеріалу, треті базуються на вправлянні уяви, четверті - на розвитку у людини здібності осмислювати і структурувати матеріал, що запам'ятовується, п'яті - на надбанні й активному використанні в процесах запам'ятовування і відтворення спеціальних мнемотехнічних прийомів і дій. Але "навчити" свою пам'ять складно. Для цього необхідно осягнути основні закони запам'ятовування, адже саме із запам'ятовування починаються всі процеси пам'яті.

> Запам'ятовування відбувається легше, якщо поставити мету - засвоїти матеріал.

^ Постійно підтримувати інтерес до тих предметів, якими ви займаєтесь: працювати з різноманітним матеріалом, пов'язувати те, що вивчається, з майбутніми професійними діями.

> Складний матеріал потребує не механічного, а усвідомленого запам'ятовування.

Суттєвою опорою усвідомленого запам'ятовування служать різноманітні схеми, діаграми, таблиці.

У Ефективний прийом - порівняння.

У Правильна організація повторення. Воно повинне бути активним і різноманітним. Корисно повторювати матеріал через якийсь час.

>• Слідкувати не лише за сприйняттям матеріалу, а й за відтворенням (найкраще розповідати складний матеріал вголос).

У Формування асоціацій.

^ Для логічного запам'ятовування слід враховувати такі етапи:

1) усвідомлення мети запам'ятовування;

2) розуміння змісту матеріалу;

3) аналіз матеріалу;

4) виявлення найсуттєвіших думок;

5) узагальнення;

6) запам'ятовування узагальнення.

У деяких людей спостерігаються порушення пам'яті. Найчастіше це проявляється у вигляді ослаблення функцій пам 'яті. Відбувається часткова втрата здатності зберігати чи відтворювати інформацію. До найбільш ранніх проявів погіршення пам'яті відносять послаблення вибіркової репродукції, утруднення у відтворенні необхідного в даний момент матеріалу (дат, імен, назв, термінів і т. п.) Потім послаблення пам'яті може набувати форм прогресуючої амнезії. її причини: алкоголізм, травми, склероз, вікові і негативні особистісні зміни, деякі захворювання.

Під час амнезії спочатку втрачаються здібності запам'ятовувати нову інформацію, а потім послідовно скорочуються інформаційні запаси пам'яті. У першу чергу забувається те, що було засвоєно зовсім недавно, тобто нові дані і нові асоціації, потім втрачаються згадки про останні роки життя. Зафіксовані в пам'яті події дитинства, юнацтва зберігаються в пам'яті набагато дов-

Порушення пам'яті

ше. Швидше люди втрачають пам'ять, пов'язану з правилами складних розумових дій, комплексних оцінок, стійкіша за все -манера триматися, ходити і т. п.

Бувають факти обманів пам'яті, які мають звичайно форму однобічної вибірковості згадок, хибних згадок (конфібуляції) і спотвореної пам'яті. Вони зумовлені звичайно сильними бажаннями, незадоволеними потребами і потягами.

Спотворення пам'яті часто пов'язане з послабленням здатності розрізняти своє і чуже, те, що людина переживала дійсно, і те, про що вона чула або читала. При багаторазовому повторенні таких згадок відбувається їх повна персоніфікація, тобто людина абсолютно природно і органічно вважає своїми чужі думки, ідеї, які вона іноді сама і заперечувала, згадує про деталі подій, в яких ніколи не брала участі. Це показує, наскільки пам'ять тісно пов'язана з уявою, фантазією і з тим, що іноді називають психологічною реальністю.

Іноді має місце гіперфункція пам'яті. Це проявляється в тому, що раптом згадки стають більш живими і різкими, детальнішими, ніж звичайно, в них відтворюються найдрібніші подробиці. Гіперфункція пам'яті пов'язана, звичайно, із сильним збудженням, гарячковим хвилюванням, прийомом алкоголю чи гіпнотичною дією. Порушення емоційної рівноваги, відчуття невпевненості і тривожності задають тематичну спрямованість гіперфункції пам'яті, яка набуває в цих випадках форми нав'язливих згадувань.

1.4. ПОНЯТТЯ МИСЛЕННЯ ТА ЗАСОБИ ЙОГО РОЗВИТКУ

Людина пізнає довколишній світ не лише через органи відчуття. Про те, що на вулиці холодно і сильний вітер, ми можемо дізнатися, не відчуваючи холоду і вітру в теплій кімнаті. Нам достатньо побачити показники термометра за вікном, подивитися на верхівки дерев, що хитаються, на тепло одягнутих перехожих. Інформація, отримана через органи зору, обмірковується - ми робимо певний висновок. Про приховані явища, події, факти ми отримуємо інформацію завдяки складному психічному процесу - мисленню. Серед усіх пізнавальних процесів, які являють собою форми відображення людиною довколишнього світу, саме мислення є найвищим і найбільш складним явищем.

Дата добавления: 2015-05-22