Філ.-пр. думка епохи Відродження та періоду Реформації

Історичні типи філософії права від Античності до Просвітництва

Філософія Античності (4-5 ст. до.н.е): Піфагор, Геракліт, Сократ, Платон, Арістотель.

Досократівська філ.пр. – філософські погляди мали природно-правовий характер; прагнення до гармонії з космосом і суспільством; справедливість ототожнюється з правом; необхідність додержання міри і справедливості увсіх справах і вчинках; зміцнення основ моралі іправа; справедливість, як певна рівномірність.

Філ. Пр. епохи Еллінізму:

Епікур – концепція право розуміння; право – як договір людей між собою про їхню загальну користь і взаємну безпеку.

Марк Авелій – зло не можна викорінити і людинна повинна з цим змиритися, треба підкорятися існуючим у державі законам і намагатися робити добро.

Середньовіччя: головна особливість філософських вчень християнського середньовіччя - в їх теоцентричному характерові. Принцип теоцентризму, послідовно проведений і Августином, і Томою Аквінським, затверджував Бога як центр світобудови і головного хранителя світового та соціального порядку. Бог виступав як законодавча першооснова, з якої виходять усі релігійні, моральні і правові норми. Завдяки божому заступництву соціальне життя людей не перетворювалося на хаос, а сама людина успішно боролася з диявольськими спокусами, що штовхали її до пороків і злочинів.

Відродження: філософія права епохи Відродження та періоду Реформації здійснила спробу очистити античну філософію від схоластичних деформацій, зробила більш доступним її істинний сенс, а також відповідно до потреб життя, нового рівня суспільного і наукового розвитку вийшла за її межі, підготувала підґрунтя для філософії права Нового часу і епохи Просвітництва.

Просвітництво: філософи-просвітителі зробили значний внесок у філософію права. їх віра в суспільний прогрес пов'язувалася з ідеєю просвітництва, яке, на їх думку, веде до розвитку науки і матеріального благополуччя. Однак така віра в прогрес була сумішшю реалізму і наївності.

Нікколо Макіавеллі: ставив собі за мету створення стабільної держави в умовах нестабільної суспільно-політичної ситуації того часу в Європі. Виділяв три форми державного правління - монархію, аристократію та демократію. На його думку, всі вони є нестійкими і тільки змішана форма правління надає державі найбільшої стійкості. Прикладом для нього служить Рим епохи республіки, де консули були елементом монархічним, сенат - аристократичним, а народні трибуни - демократичним.

Макіавеллі розглядав причини успіхів і поразок у політиці, яка тлумачиться ним як засіб утримання влади. Метою є прихід до влади, а потім її утримання. Все інше є лише засобом, включаючи мораль і релігію.

Виходив із передумови про егоїстичність людини. Згідно з цим, не існує меж для людського прагнення до матеріальних благ і влади. Але внаслідок обмеженості ресурсів виникають конфлікти. Держава базується на потребах індивіда у захисті від агресивності з боку інших. У разі відсутності сили, яка стоїть за законом, виникає анархія, тому необхідний сильний правитель для забезпечення безпеки людей. Держава є доброю, якщо вона стабільна. Метою політики є не добре життя, як це вважалося в античній Греції і в епоху Середньовіччя, а просто утримання влади (і, отже, підтримання стабільності).

Правовою основою владних структур і осіб усе частіше вважається політична сила, а не моральні настанови, і політика тлумачиться як самостійне, відокремлене від моралі поняття.

Мартін Лютер: виступив проти церкви як єдиного посередника між Богом і людиною; він підкреслив почуття вини і гріха, а з ними і всю немічність індивіда перед Богом.

Права і обов'язки людини як члена суспільства Лютер обґрунтовував з релігійно-морального погляду і вбачав сенс свого вчення в спасінні силою тільки однієї віри; слово і розум, теологія і філософія повинні не змішуватися, а ясно розрізнятися.

Земний світ - є вираженням гріха і страждань, спасіння від яких слід шукати в Бозі. Держава - знаряддя земного світу і тому вона позначена гріхом. Мирську несправедливість неможливо викоренити, її можна тільки терпіти, визнавати і підкорятися їй. Християни повинні підкорятися владі, не бунтувати проти неї. Отже, Лютер підтримував інтереси, що вимагали сильної державної влади.

Жан Боден: ідея про суверенну державу, яка спроможна захищати права автономної особи і рішуче утверджувати принципи мирного співіснування різних соціально-політичних сил усередині країни.

Основними ознаками суверенної держави повинні бути: постійність верховної влади, її необмеженість і абсолютність, єдність і неподільність. Тільки така влада може забезпечити єдине і рівне для всіх право. Однак у цьому світогляді ідейним стрижнем є не правопорядок, а політичний порядок, тобто порядок мирного співіснування різних соціальних груп і прошарків, для досягнення якого всі засоби прийнятні. Найкращий засіб у даному разі - абсолютна монархія, яка використовує «право сильного» для припинення громадянських чвар і утвердження соціального миру.

Дата добавления: 2015-05-22