Етико-правові ідеї у філософії І. Канта

Родоначальником німецької класичної вважається філософії Кант Іммануїл (1724-1804).

Заслуга Канта в розвитку філософії права полягала перш за все в тому, що йому вдалося відповісти на питання, чому людина - такий, яким він був описано в попередніх договірних теоріях, настільки жагуче вимагає законності і так мало здатний дорожити нею.

Розвиває Кант гуманістичний пафос теорій природного права, пропонуючи свій, більш обгрунтований погляд на право. Це стало можливим завдяки тому, що він поклав в основу як пізнання, так і поведінки принцип особистості, або принцип суб'єктивності. Вихідним пунктом теорії кантовської стало уявлення про людську особистість як про істоту, принципово здатному стати «паном собі самому» і тому не потребує зовнішньої опіки при здійсненні ціннісного і нормативного вибору.

Вчення Канта про право і державу спирається на трансцендентальну філософію і безпосередньо пов'язане з різким протиставленням області теоретичного та практичної свідомості, розривом між мисленням і волею.

Сфері теоретичного відповідає природний закон, сфері ж практичного - закон волі. Практична філософія Канта відкидає значення зовнішнього для суб'єкта об'єктивного світу в якості підстави для істини, а отже, і згоду розуму із зовнішнім світом як критерій моральності. Таким чином, витоки ідеї належного (як моральної, так і правової) по Канту, слід шукати не в зовнішньому світі, не в сфері досвіду, а у внутрішньому світі суб'єкта. У цьому й полягала основна вимога принципу суб'єктивності стосовно до сфери моралі і права.

Само поняття права Кант вважає апріорним, проте це не означає, що його суть є безпосередньо доступною пізнання.

Розуміння Кантом права тісно пов'язане з його розумінням свободи як єдиного природженого права. «Свобода, - зазначав він, -... єдине початкове право, притаманне кожній людині в силу його приналежності до людського роду». У той же час Кант допускає, що, незважаючи на наявність у свідомості кожного розумного індивіда морального закону, людина може чинити всупереч йому, тобто, що свобода волі, що розуміється лише в негативному сенсі - як здатність особи діяти на власний розсуд, - зводиться до сваволі особи. Право, отже, передбачає свободу індивідів (свободу їхньої волі) і пов'язану з цією свободою можливість і необхідність свавілля, зіткнення і колізію різноманітних довільних дій.

Кант ділить право на природне і позитивне. Природне право, вважає він, за своїм походженням апріорно - існує до всякого досвіду і базується на вимогах розуму. Іншими словами, за Кантом, природне право - це право, яким воно має бути згідно з вимогами практичного розуму.

Позитивне ж право - лише історично існуюче право, яке необхідно перетворити у відповідності до вимог права природного. Звідси можна зробити висновок, що правова теорія Канта - це теорія природного права, що акцентує увагу на належному в праві, до якого треба прагнути відповідно до вимог розуму.

Дата добавления: 2015-05-22