Виникнення і розвиток філософсько-правових поглядів в епоху Античності

Досократівська філософія права. Стародавня Еллада у ІV-V ст. до н.е. відрізнялася розмаїттям форм соціального і політичного життя. Безліч сильних і процвітаючих грецьких міст-полісів об'єднувала духовна єдність, заснована на міфології з єдиним пантеоном олімпійських богів, а також гомерівському епосі. На цьому сформувалися національна свідомість еллінів, їх упевненість у своїй величі та обраності.

Особі давнього елліна були притаманні два протилежні начала - «аполлонівське» і «діонісійське». Аполлонівське начало змушувало людину прагнути до гармонії з Космосом і суспільством. Шлях до цього начала лежав у додержанні в усьому міри і золотої середини. Діонісійське начало виявлялося у прагненні до агресії, порушення міри, традицій, заборон.

У морально-правовій філософії проблеми моралі і права спочатку були розчинені в міркуваннях античних мислителів про Космос, логос, долю. При цьому в багатьох випадках поняття моралі і права змішувалися.

Вже в епоху Гомера (кінець II тис. до н.е.) греки оперували такими поняттями, як «правда», «справедливість» (діке), «звичай», «звичайне право» (теміс), «номос» (закон) та ін. У Гомера божа за своєю природою справедливість виступає як об'єктивна підстава і критерій правового. Те, що відповідало тодішнім поглядам на справедливість, сприймалося як право. Пізніше уявлення про взаємозв'язок справедливості та права були розвинуті: Солона, Фалеса ( «Не роби сам того, що ти засуджуєшь у інших»), Хілона, Біанта - доводили необхідність додержання «міри» і «середини» в усіх справах та вчинках.

Піфагор: «справедливе полягає у відплачуванні іншому рівним». Це зіграло важливу роль у формуванні ідей правової рівності, рівної міри прав, формальної рівності.

Геракліта: весь світ підкоряється божому космічному Логосу. Йому підлегле життя людей, поліса, держави. У злагоді з ним повинні будуватися правосуддя і мораль. Логос - Через міру і справедливість людині відкривається шлях до космічної гармонії та вищої досконалості.

Демокрита: суспільство, поліс та його закони, являють собою штучні, людські утворення. Вони не дані в готовому вигляді природою, а створені людьми в процесі їх еволюції Демокритівська розробка проблем розходження «природного» і «штучного», «істини» і «загальної думки», природної справедливості і закону дуже вплинула на подальше формування природно-правової думки софістів, Сократа, Платона, Аристотеля та ін.

Сократа: зміцнення основ моралі та права

В основі людського буття, соціального життя і порядку лежать вищі, божі закони - неписані розпорядження і заборони, що мають космічне походження.

справедливість –тотожна закону. «Що законно- те й справедливо».

Сократ висунув два типи основ моралі і права - об'єктивні та суб'єктивні.

Об'єктивні – в основі людського буття лежать божі закони, що мають космічне походження. Суб'єктивна підстава моральної і законослухняної поведінки – їх знання. Тільки людина, яка знає, що таке справедливість, може бути справедливою, а яка знає сутність чесноти - доброчесною. Сократ вважав, що знання - це шлях до моральної поведінки, а незнання - шлях до пороків і злочинів.

Платон (розвиває погляди Сократа). твір «Держава» - держава зобов'язана так побудувати свою діяльність, аби весь уклад її громадян підпорядковувався нормам і принципам, що випливають з ідей блага і справедливості; існує мудрий поділ праці між прошарками населення. Сутність справедливого правопорядку у Платана пов'язана зі структурою людської душі, що має три складові частини: розумну, вольову та почуттєву, кожній з яких відповідає своя чеснота.

Аристотель: людина, наділена особливою «політичною» природою і розглянута як «політична тварина». Мета і зміст людського буття не в пошуках насолод, а в доброчесному і законослухняному існуванні. Благо держави і стан правопорядку залежать від моральних якостей її громадян.

Дата добавления: 2015-05-22