Філософські вчення Томи Аквінського

Серед філософів періоду розквіту схоластики, та й Середньовіччя взагалі слід виділити італійського релігійного мислителя Фому Аквінського (1225-1274). Латинською мовою його ім’я звучить як Томас, тому його вчення отримало назву томізму. Сьогодні томізм в оновленому вигляді є філософською основою католицизму, а одне з сучасних напрямів філософії отримало назву неотомізму. Як вважав Фома, між тим, що говорить нам філософія, або ж розум, і тим, що говорить християнська віра, не має жодної суперечності. Різними дорогами, як міркує Фома, можна, безсумнівно дійти до однієї і тієї ж мети. Теолог розпочинає з Бога, стверджує його існування, розкриває абсолютну сутність як першопричину буття і, отже, отримує абсолютну істину. Філософ, йдучи своїм шляхом, розпочинає з речей і предметів цього світу, проте логікою свого мислення також приходить до пізнання першопричини Буття і сутності існуючого – до Бога. Він говорив, що до Бога ведуть два шляхи – це розум та відчуття. З цих двох шляхів найпевнішим є, звичайно, шлях віри та одкровення. При цьому, розмірковуючи над роллю філософії, коли вона ставала фактором зміцнення віри та засобом обґрунтування цілої низки догматів.Розглядаючи систему пізнання, за Фомою Аквінським, слід наголосити, що абсолютною істиною й абсолютним джерелом знання є Бог. Бога можна пізнавати апріорі (через причину) чи апостеріорі (через наслідки). Бога можна пізнавати через віру, одкровення, або через пізнання речей, які створені Богом, з допомогою відчуттів і розуму. Таким чином, за Фомою, і наука, і філософія, і теологія мають один предмет вчення – Бога. Наука повинна пояснити причинно-наслідкові зв’язки світу, філософія – допомогти раціонально обґрунтувати ідею існування Бога, теологія – триєдність Бога, воскресіння, вознесіння тощо.

За Фомою, докази повинні мати апостеріорний характер. Із арсеналу аристотелівської філософії запозичує Аквінат і наступні дві категорії – «форму» і «матерію». Форму Фома розглядає як те, що є «діяльним початком, завдяки котрому речі стають реальною дійсністю». Тобто, форма виступає оформленням кожної речі, предмета, надання їм окремого статусу. Подібно як і в Аристотеля, форма є активним і визначальним першопочатком. Стосовно трактування матерії, то вона не може бути самостійним діяльним першопочатком, яким виступає форма. Матерія – це лише чиста потенційність тілесних предметів. Формою, що визначає сутність людини, на думку Аквіната, є душа, яка формує її розум.

За Фомою, душа людини – є формуючий принцип, у всіх її життєвих проявах. Душа людини безтілесна, нематеріальна, незалежна субстанція, безсмертна, чиста форма. Фома розрізняє вегетативну душу (функції – обмін речовин, розмноження), сенситивну (чуттєве сприйняття, прагнення до свободи), людську (наділена мисленням і волею). Фома Аквінський надає пріоритет розуму над волею. Розум керує волею. Сенс життя людини – щастя, яке є любов до Бога. Основними моральними принципами є помірність, мужність, мудрість, справедливість, віра, надія, любов. В своїй поведінці людина повинна опиратися на Божі заповіді. Свобода волі є передумовою моральної поведінки людини.

За Аристотелем Фома Аквінський теж будує піраміду буття і цю схему легко приписує до теології. На думку Фоми, ця піраміда щораз досягає вищого ступеня: від рослин і тварин - до людини, від людей - до ангелів, а від ангелів - до Бога.

Дата добавления: 2015-05-22